Окремі питання реформування інституційних засад діяльності органів прокуратури (процесуальний аспект)

інституційний прокуратура судочинство процесуальний

Висвітлюються питання реформування інституційних засад діяльності органів прокуратури у контексті впливу на процесуальні механізми здійснення прокурором своїх повноважень. Виокремлено як загальні проблемні питання реалізації прокурором повноважень щодо захисту інтересів особи та держави, так і спеціальні питання удосконалення механізмів діяльності прокурора у кримінальному провадженні. Запропоновано шляхи поліпшення законодавчого забезпечення регулювання діяльності прокурора під час здійснення судочинства з метою дотримання принципів правової визначеності та передбачуваності у діяльності органів прокуратури.

Ключові слова: прокурор, повноваження, інтерес, правова визначеність закону, кримінальне провадження, заходи забезпечення.

Аннотация

Освещаются вопросы реформирования институциональных основ деятельности органов прокуратуры в контексте влияния на процессуальные механизмы осуществления прокурором своих полномочий. Выделены как общие проблемные вопросы реализации прокурором полномочий по защите интересов лица и государства, так и специальные вопросы совершенствования механизмов деятельности прокурора вуголовном производстве. Предложены пути улучшения законодательного обеспечения регулирования деятельности прокурора при осуществлении судопроизводства в целях соблюдения принципов правовой определенности и предсказуемости в деятельности органов прокуратуры.

Ключевые слова: прокурор, полномочия, интерес, правовая определенность закона, уголовное производство, меры обеспечения.

Annotation

The article is devoted to the reform of the institutional framework of the activity of the prosecutor S office through the prism of the influence on procedural mechanisms of the execution by the prosecutor of his powers. The general problem issues of the prosecutor's authority to protect the interests of the individual and the state as well as special issues of improving the mechanisms of the prosecutor's activity in criminal proceedings are identified. The ways of improving the legislative provision of regulating the activities of the prosecutor during the conduct of legal proceedings are proposed, in order to ensure compliance with the principles of legal certainty and predictability in their activities.

Keywords: prosecutor, powers, interest, legal certainty of the law, criminal proceedings, measures of security.

Сучасний розвиток Української держави та її інтеграція до європейського співтовариства вимагають радикальних змін у суспільному устрої, політичній, економічній, соціальній і правовій сферах. Необхідність реформування стосується практично всіх сфер життєдіяльності людини та держави. Не є винятком і правоохоронна діяльність, особливе місце в якій належить органам прокуратури. Саме на них покладено обов'язок зі здійснення нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, застосовують примусові заходи, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян, а також установами, де особи відбувають кримінальне покарання, та які забезпечують непорушність прав і свобод громадян, котрі взаємодіють із цими органами та установамиБілодід І. М. Адміністративно-правовий статус органів прокуратури в умовах реформування правоохоронної системи України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07; Харк. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2016. С. 3..

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697- VIIПро прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII // ВВР України. 2015. № 2-3. Ст. 12. внесено суттєві зміни як до організаційних засад діяльності органів прокуратури, так і до процесу безпосереднього виконання їх функцій.

Зазначений нормативний акт звузив сферу діяльності цих органів із метою їх зосередження на вирішенні важливих питань забезпечення законності у сфері кримінальної юстиції. Законодавець зробив прокуратуру більш самостійною та незалежною, запровадив інститут прокурорського самоврядування і розширив гарантії діяльності. Однак незважаючи на те, що прийняття Закону України «Про прокуратуру» дало змогу вирішити низку проблемних питань, багато аспектів функціонування прокуратури все ще потребують удосконалення.

Слід зазначити, що проблематика діяльності органів прокуратури неодноразово була предметом наукових дискусій за участю, зокрема, В. С. Бабкової, Л. М. Давиденка, В. В. Долежана, Ю. М. Дьоміна, І. М. Коз'якова, І. Є. Марочкіна, Ю. Д. Москалюка, Н. О. Рибалки, М. М. Стефанчук, В. В. Сухоноса, В. Я. Тація, О. Ф. Толпиго, В. І. Фаринника, Ю. С. Шемшученка та інших учених. Проте необхідність удосконалення правових та організаційних засад діяльності органів прокуратури, наявність колізій і прогалин у національному законодавстві, що регулює їх діяльність, зумовлюють необхідність здійснення подальшого наукового пошуку щодо особливостей правового статусу органів прокуратури в умовах реформування правоохоронної системи.

Відповідно до п. 4 Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, затвердженої Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015, реформування системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів має здійснюватися, у тому числі, за такими напрямами, як приведення повноважень та діяльності органів прокуратури до європейських стандартівПро Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: Указ Президента України від 20.05.2015 № 276/2015. URL: http://zakon4. rada.gov.ua/ laws/show/276/2015..

За змістом положень ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладено такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Окремо встановлено, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Крім того, згідно зі ст. 131¹ Конституції в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У контексті Перехідних положень Конституції України прокуратура згідно з чинними законами продовжує виконувати функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом буде передано відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекційПро внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1401-19..

Таким чином, функції органів прокуратури передбачають здійснення окремих повноважень щодо нагляду за додержанням законів органами, які виконують правоохоронну функцію, до початку кримінального провадження (оперативно-розшукова діяльність), на стадії досудового розслідування (дізнання і досудове слідство); участь у кримінальному провадженні як сторони обвинувачення (на всіх етапах кримінального провадження), нагляд при виконанні судових рішень у кримінальних справах (у рамках процедури, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК), а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (інше законодавство, зокрема норми ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), ст. 31 Закону України «Про психіатричну допомогу» тощо).

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про прокуратуру» прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені КПК. Стосовно здійснення досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом буде передано відповідні повноваження, варто зазначити, що у цій сфері інституційне забезпечення реформування органів прокуратури не позбавлено окремих недоліків і прогалин, що впливає на виконання прокурором завдань кримінального провадження. Зокрема, за змістом п. 1 розд. ХІ КПК до дня введення у дію положень ч. 4 ст. 216 КПК повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених ч. 4 ст. 216 цього Кодексу. Після введення у дію положень ч. 4 ст. 216 КПК кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури,

продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Після закінчення дворічного строку кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, у тримісячний строк передаються слідчим органів Державного бюро розслідувань. Водночас згідно з абз. 2 п. 4 розд. VI Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII матеріали має бути передано у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування, оскільки такі матеріали передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадженняПро Державне бюро розслідувань: Закон України від 12.11.2015 № 794-VIII. URL: http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/794-19..

Слід зазначити, що на сьогодні Державне бюро розслідувань позбавлено відповідних повноважень і не може перейняти функції органу досудового розслідування від органів прокуратури. Тому тривале створення як Державного бюро розслідувань, так і його слідчих підрозділів призводить до ускладнення затвердженого процесу реформування органів прокуратури за визначеними Конституцією України напрямами.

Також варто звернути увагу, що деякі функції органів прокуратури необхідно переглянути з урахуванням змісту загальної реформи правоохоронної сфери держави. Наприклад, згідно з ч. 5 ст. 7 КУпАП прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Водночас згідно зі ст. 250 КУпАП при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 1724-1729, 1729-2 цього Кодексу, участь прокурора у розгляді справи судом є обов'язковою.

Отже, норми КУпАП передбачають обов'язкову участь прокурора у справах про адміністративні правопорушення. Проте беручи до уваги конституційні положення щодо повноважень прокурора та вимоги Закону України «Про прокуратуру», такої функції прокурора не передбачено.

Вирішення як наведеного питання обов'язкової участі прокурора у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтями 1724-1729, 17292 КУпАП, так і питання щодо права прокурора на апеляційне оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення перебуває у площині неприйняття Верховною Радою України законодавства щодо запровадження в Україні передбаченого нормами КПК інституту кримінальних проступків.

Вважаємо, що внесення змін і доповнень до законодавства України про кримінальну відповідальність щодо встановлення розмежувальних ознак між злочином і кримінальним проступком із частковим переведенням окремих діянь, за вчинення яких на сьогодні передбачено адміністративну відповідальність згідно зі статтями КУпАП, до складу кримінальних проступків забезпечить несуперечність між положеннями процесуального законодавства (КУпАП) і Закону України «Про прокуратуру» в частині визначення повноважень прокурора у відповідному процесі.

У контексті реалізації прокурором комплексу повноважень у кримінальному провадженні як сторони обвинувачення варто звернути увагу на окремі колізії та недоліки у кримінальному процесуальному законодавстві, що потребують усунення законодавчим шляхом та/або усталення судової практики.

Зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» із КПК виключено положення п. 6 ч. 2 ст. 36 і п. 4 ч. 2 ст. 40, що передбачали право слідчих і прокурорів на підставі постанови призначати ревізії та документальні перевірки.

Водночас, за загальним правилом, на підставі п. 10 ч. 2 ст. 36 та п. 5 ч. 2 ст. 40 КПК слідчий (за погодженням прокурора) та прокурор мають право звертатися до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання. Слід зазначити, що В. І. Фаринник пропонує віднести проведення ревізій та перевірок у кримінальному провадженні до заходів забезпечення такого провадженняФаринник В. І. Теоретичні, правові та праксеологічні проблеми застосування заходів забезпечення кримінального провадження в кримінальному процесі України: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2018. С. 6..

За змістом п. 78.1.11 ст. 78 Податкового кодексу України у редакції, чинній з 1 січня 2017 року, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесене ними відповідно до закону.

Таким чином, у законодавстві наведено правові підстави для надання дозволу на проведення позапланової перевірки у кримінальному провадженні для контролюючих органів, зазначених у Податковому кодексі України. Водночас процесуальні засоби розгляду відповідного клопотання слідчим суддею потребують удосконалення.

Варто зауважити, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 1 вересня 2017 року № 9-1681 наголосив: «З метою однакового застосування норм кримінального процесуального законодавства щодо призначення позапланової документальної перевірки та позапланової ревізії потрібно внести зміни до КПК та узгодити ці зміни з податковим законодавством та Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ та Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами від 20 травня 2006 року № 550. Оскільки до повноважень слідчого судді (суду) на підставі ст. 78 Податкового кодексу України належить розгляд у розумні строки клопотання слідчого, прокурора про надання дозволу на проведення позапланових виїзних документальних перевірок у кримінальному провадженні, якнайшвидшого закріплення потребує процесуальний порядок подання слідчому судді відповідних клопотань, порядок їх розгляду, а також вимоги до ухвали про задоволення або ж відмову у задоволенні відповідного клопотання»Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 вересня 2017 року № 9-1681. URL : http://sc.gov.ua..

Слід зазначити, що відповідно до положень ч. 2 ст. 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.

Ми погоджуємося із позицією В. І. Фаринника, який пропонує розглядати заходи забезпечення кримінального провадження як правовий інститут, що становить сукупність відносно відособлених норм, котрі регулюють взаємозалежні відносини, пов'язані із забезпеченням кримінального провадження шляхом регламентації умов, підстав та процедури їх застосування, кола учасників та особливостей їх правового статусу, а також відповідальності за порушення встановленої процедури та покладених на них процесуальних обов'язків»Фаринник В. І. Теоретичні, правові та праксеологічні проблеми застосування заходів забезпечення кримінального провадження в кримінальному процесі України: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2018. С. 5.. Отже, на нашу думку, процесуальну регламентацію порядку розгляду клопотання сторони обвинувачення про надання дозволу слідчим суддею на проведення позапланової перевірки на підставі ст. 78 Податкового кодексу України слід віднести до кримінального процесуального інституту заходів забезпечення кримінального провадження.

Варто акцентувати, що прокурор у кримінальному провадженні повинен мати процесуальну можливість ефективно виконувати завдання кримінального провадження, зокрема в частині заходів забезпечення кримінального

провадження. Так, в аспекті застосування запобіжного заходу у виді застави слушною є позиція О. Комарницької, яка зазначає: «Відсутність у КПК норми, яка б наділяла прокурора правом ініціювати проведення перевірки коштів заставодавця на предмет їх законності, з'ясовувати анкетні дані заставодавця, підриває принцип верховенства права в частині передбачуваності»Комарницька О. Повноваження прокурора на етапі виконання ухвали про обрання застави // Юридичний вісник України. 2018. № 6 (1179). 9-15 лютого. С. 6.. Ми поділяємо наведену точку зору з тих підстав, що грошові кошти, внесені як застава, можуть бути спрямовані як до державного бюджету у визначених законодавством випадках, так і на задоволення вимог цивільного позову в кримінальному провадженні. Отже, наявність механізмів перевірки походження грошових коштів і правових підстав їх набуття є передумовою, що забезпечить недопущення випадків легалізації коштів, здобутих незаконним шляхом підозрюваним, обвинуваченим або заставодавцем у кримінальному провадженні.

Крім того, слід звернути увагу, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції до КПК внесено окремі положення, які мають характер виняткових, а їх зміст зумовлений особливою обстановкою у деяких районах Донецької та Луганської областей, що розширює комплекс повноважень органів прокуратури. Зокрема, згідно з положеннями ст. 615 КПК (Особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції) на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, у разі неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених статтями 163, 164, 234, 235, 247 та 248 цього Кодексу, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260-2631, 294, 348, 349, 377-379, 437-444 Кримінального кодексу України, ці повноваження виконує відповідний прокурор.

Викладені вище питання потребують додаткового законодавчого регулювання для забезпечення реалізації у процесуальних кодексах (КПК і КУпАП) повноважень прокурора згідно з тим обсягом функцій, які покладено на прокуратуру за змістом спеціального закону.

Щодо реалізації функції прокуратури стосовно представництва відповідно до закону прокуратурою громадян у судах (Кодекс адміністративного судочинства України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України) Перехідними положеннями Конституції України (пп. 9 п. 161) передбачено, що представництво відповідно до закону прокуратурою громадян в судах у справах, провадження в яких було розпочато до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженнюПро внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1401-19..

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

В аспекті реалізації прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» важливого значення набуває сам факт участі прокурора у процесі. Як наголошує М. М. Стефанчук, підтвердження судом наявності підстав для реалізації прокуратурою представницької функції водночас означає встановлення та підтвердження судом факту невиконання чи неналежного виконання законними представниками своїх обов'язків щодо захисту відповідного інтересуСтефанчук М. М. Теоретико-методологічні та організаційно-правові засади реалізації прокуратурою України представницької функції: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.10. Київ, 2018. С. 4..

Водночас необхідно брати до уваги поняття державних інтересів як підстави для реалізації прокурором своїх повноважень у господарському, адміністративному або ж цивільному процесах. Так, Конституційний Суд України в Рішенні у справі № 1-1/19 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначив: «Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах»Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-99..

Таким чином, з одного боку, прокурор обмежений у представництві в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виключно випадками, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень. З іншого боку, необхідно враховувати, що оцінка неналежного виконання органом держави обов'язку щодо захисту інтересів держави відповідно до визначеної законодавством компетенції перебуває у площині дискреції прокурора, тобто самостійної оцінки фактів, що дає право на здійснення представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Узазначеномуаспектінапідставіч.4ст.23ЗаконуУкраїни«Пропрокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Це положення Закону дає право органу державної влади у разі незгоди довести відсутність визначених підстав для вступу прокурора у відповідний судовий спір. Водночас у разі, коли прокурор здійснює представництво замість органу держави, констатація факту невиконання обов'язків із захисту інтересів держави таким державним органом означає неналежне виконання посадовими особами таких державних органів своїх службових обов'язків, що мало би передбачати також наявність у прокурора додаткового комплексу прав для усунення порушень таких вимог законодавства.

У сфері захисту інтересів держави також є окремі проблемні питання стосовно кримінальних проваджень на підставі угод. Так, згідно з ч. 1 ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються, крім іншого, умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення. При цьому за змістом ст. 469 КПК угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладено щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкоди завдано лише державним чи суспільним інтересам.

Таким чином, прокурору в кримінальному провадженні надано право самостійно, на умовах відповідної угоди, визначати розмір завданої злочином шкоди суспільним чи державним інтересам, яку підозрюваний, обвинувачений не буде відшкодовувати. При цьому закон не обмежує величину такого розміру шкоди, наприклад, у відсотковому відношенні до встановленої суми збитків, завданих кримінальним правопорушенням.

В аспекті наведеного вважаємо: хоча спосіб і порядок здійснення дискреційного повноваження прокурора щодо часткового звільнення від цивільної відповідальності у виді відшкодування державі збитків формально не врегульовано, є необхідність встановлення граничної величини суми збитків, від якої можливо звільнити підозрюваного, обвинуваченого з метою визначення сталого критерію для правозастосування та урахування

необхідності захисту інтересів держави як складової реалізації завдань кримінального провадження стороною обвинувачення. Таким критерієм може стати конкретизація у ст. 472 КПК верхньої межі розміру збитків, від відшкодування яких звільняється підозрюваний, обвинувачений, що дасть можливість пропорційно визначити баланс між наявністю суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень як однієї із причин укладення угоди про визнання винуватості та обов'язком прокурора забезпечити захист інтересів держави.

Ураховуючи викладене, подальше реформування інституційних засад діяльності органів прокуратури має здійснюватися, зокрема, у таких напрямах: 1) остаточне позбавлення прокуратури функцій, які має бути покладено на інші органи держави (а саме функції досудового розслідування); 2) завершення процесу реформування законодавства України про кримінальну відповідальність шляхом запровадження інституту кримінальних проступків; 3) перегляд повноважень прокурора у справах про адміністративні правопорушення; 4) удосконалення норм КПК у частині усунення колізій та недоліків, пов'язаних із повноваженнями сторони обвинувачення у кримінальному провадженні тощо.

Размещено на Allbest.ru