Питання наднаціональної природи Європейського Союзу

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Вступ

Досить часто в угодах з Європейським союзом зафіксовано термін «європейська нація», який трактують по-різному. Кажуть, що це свідчить про приналежність до європейського регіону або про дотримання демократичних принципів, що сповідуються усіма європейськими державами. Але найчастіше під цим словосполученням мають на увазі модель поведінки країни.

Тобто, перш за все, населення такої країни повинно мати правову культуру та правосвідомість. Це не ефемерні чи неіснуючі розмиті поняття! А правовий нігілізм, який, на жаль, сьогодні супроводжує суспільство, і також дуже позначається на нашому розумінні сутності ЄС.

А виходячи з того, що сьогодні зовнішньополітичним пріоритетом України є вступ до Європейського союзу, важливо розуміти, якою є правова природа цієї міжнародної організації, кажучи про наднаціональність Європейського союзу.

Євросоюзу притаманні елементи наднаціональності, що впливають на процеси економічної та політичної інтеграції загалом. Окрім того, наднаціональність є й невід'ємною частиною правової природи ЄС. Отже, питання наднаціональної природи Європейського союзу стає для нас актуальним та важливим. Тобто, необхідно чітко розуміти, як впливатиме право Євросоюзу на національне право України.

1. Основна частина

Головною концепцією щодо визначення правової природи Європейського союзу є концепція особливої природи об'єднання, як організації. Її особливість, відповідно, у тому, що це є інтеграційне об'єднання, якому притаманні елементи наднаціональності з верховенством права та прямою дією норм.

Наданий у 1994 році висновок Венеціанської комісії стосовно форми устрою Європейського союзу. Вона констатує, що «…ЄС залишається міжнародною організацією наднаціонального характеру, яка, проте, містить в собі певну кількість елементів конфедерації чи федерації».

Так, в праві Європейського союзу виділяються наступні елементи наднаціональності:

компетенція організації має пріоритетний характер стосовно компетенції країн-членів;

організація схвалює рішення більшістю голосів, а не консенсусом;

організація діє заради забезпечення її спільних інтересів, а не країн;

органи організації, що схвалюють рішення, не залежать виключно від співробітництва країн-членів (незалежність організації);

організація має певну фінансову автономію;

організація має право схвалювати рішення, що обов'язкові для країн-членів;

організація має право захищати власні рішення, тобто застосовувати санкції за порушення відповідних норм;

організація має право схвалювати норми прямої дії для фізичних та юридичних осіб країн-членів;

країни-члени передають організації частину своїх повноважень;

судовий орган організації наділений компетенцією щодо застосування та роз'яснення змісту наднаціональних норм;

інститути організації формуються з міжнародних чиновників, які не мають мандатів від своїх урядів;

організація повинна мати право втручатись у питання, що належать до внутрішньої компетенції країни-члена відповідно до її конституції/установчого договору.

Найбільшої уваги заслуговують наступні:

володіння органами Європейського союзу виключною компетенцією у сферах, що визначені в установчих договорах, які раніше відносились до суверенних прерогатив країн-членів (згідно зі ст. 3 Договору про функціонування Європейського союзу (ДФЄС):

митний союз; встановлення правил конкуренції;

монетарна політика -- для країн-членів, валютою яких є євро;

збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики в галузі рибальства;

спільна торгівельна політика;

укладання міжнародних угод, якщо це передбачено законодавчим актом ЄС або є необхідним для надання Євросоюзу можливості виконувати свої внутрішні повноваження);

право органів Євросоюзу, що діють у рамках своєї компетенції, зобов'язувати країни-члени ЄС у спосіб ухвалення обов'язкових постанов більшістю голосів без їх згоди або супроти їх згоди.

Згідно ст. 288 ДФЄС для виконання повноважень органи Євросоюзу ухвалюють такі акти: регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки. Усі акти є обов'язковими до виконання, окрім рекомендацій та висновків.

Так, регламент ЄС має загальне застосування (його дія поширюється на неконкретизовану й необмежену кількість ситуацій та адресатів), він є обов'язковим в усіх своїх елементах(має створювати такі ж самі права та обов'язки на підставі єдиного тексту регламенту), а також повинен прямо застосовуватися (для введення регламент в дію у внутрішній правопорядок тієї чи іншої держави не потрібно окремого акту) в усіх країнах-членах. Їх ухвалення передбачено, зокрема, статтями 24, 105, 118, 125.6 ДФЄС. Директиви також мають обов'язкову силу, проте лише стосовно результату, що має бути досягнутий країною-членом, якій вони адресовані. Визначеними є сфери за статтями 23, 52, 53, 59, 115 ДФЄС. Тобто, у разі невиконання до визначеної дати держави можуть нести відповідальність.

право органів ЄС (у рамках своєї компетенції) зобов'язувати та уповноважувати своїми постановами і міжнародними договорами фізичних та юридичних осіб, а також органи країн-членів безпосередньо без їх трансформації у національні правопорядки (тут безпосередньо задіяна пряма дія норм права ЄС, що вперше була обґрунтована у справі 26/62 Van Gend en L--s: дія норм поширюється не лише на країни-члени, але й на фізичних та юридичних осіб тієї чи іншої країни-члена. Тобто, фізичні та юридичні особи мають право захищати свої права, посилаючись на норми права ЄС в національних судах країн-членів);

верховенство права Європейського союзу над національним правом держав-членів (був обґрунтований у справі C-sta v. ENEL). Суд постановив, що за будь-яких умов національне право не може мати пріоритету перед правом Співтовариства, бо «…в іншому разі все право Співтовариства не мало б сенсу» (тоді ще ЄС не функціонувало у сьогоднішньому вигляді, а саме як Співтовариство). Право Європейського союзу -- це автономна система права, яка стає невід'ємною частиною системи права держав-членів. Саме тому суди держав-членів зобов'язані застосовувати її у власному внутрішньому праві, незалежно від відмінностей у національному законодавстві).

Два інші елементи ми виділимо окремо, оскільки сьогодні є всі підстави вважати, що Європейський союз їх втратив:

правоздатність головного представницького органу ЄС поширювати свою компетенцію (з прийняттям Лісабонських договорів про Європейський союз і про функціонування Європейського союзу, що набрали чинності 1 грудня 2009 року, компетенція органів ЄС є чітко визначеною та сталою /див. статті 2-6 ДФЄС/. Тим самим її зміна або розширення забороняється);

в установчих договорах не передбачено механізму виходу з ЄС (до прийняття Лісабонського договору він не був передбачений, зараз це право держав-членів регламентується ст. 50 ДЄС (Договору про Європейський союз). Процедура є такою, що держава-член, яка вирішила вийти з Європейського союзу, повідомляє про свій намір Європейській Раді. Євросоюз веде переговори з цією державою та укладає угоду, в якій формулюються положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з союзом. Цю угоду укладає Європейська Рада від імені Європейського союзу, діючи кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського парламенту).

Крім того, сьогодні в установчих договорах нічого не зазначено щодо «наднаціонального» характеру Європейського союзу. Лише у ст. 9 Договору про заснування європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) 1951 року йшлося про те, що країни-члени зобов'язуються поважати наднаціональний характер діяльності членів Верховного органу та будуть утримуватися від будь-яких дій, несумісних з наднаціональним характером їх функцій. Проте вже в 1967 році, з набранням змін до Договору, цей термін був виключений.

Висновки

європейський союз правовий інтеграційний

У зв'язку із інтеграцією України до Європейського союзу, такі елементи як верховенство права ЄС та пряма дія його норм нас теж будуть стосуватися. Але подальший розвиток інтеграції України до Європейського союзу обов'язково вимагатиме внесення відповідних положень або змін до внутрішнього (національного) законодавства України з метою створення передумови для дії вторинного законодавства європейських інтеграційних об'єднань у національному правопорядку країни.

Незважаючи на оцінки більшості експертів, науковців і дослідників щодо присутності та посилення елементів наднаціональності у праві Європейського союзу, ми спостерігаємо зворотній процес, про що наведені досить переконливі аргументи. Так, компетенція інститутів Євросоюзу сьогодні є чітко визначеною в установчих договорах, а право на вихід держави-члена з організації також закріплене.

Крім того, нові виклики та загрози, які сьогодні виникають в процесі розвитку ЄЄ, а саме: наплив до країн-членів Європейського союзу біженців; опосередкована загроза, що походить від Російської Федерації (враховуючи останні події, можна стверджувати -- ЄС/НАТО/США та Росія фактично знаходяться у стані «холодної війни», що чітко відслідковується на фоні російсько-українських та російсько-сирійських проблем); прагнення Великобританії вийти з ЄС тощо -- ставлять на порядок денний необхідність скооперованої, скоординованої та тісної співпраці країн-членів Європейського союзу.

Размещено на Allbest.ru