"Віднесення банку до категорії неплатоспроможних" як наслідок злочину, передбаченного ст. 218-1 КК України

Характеристика "віднесення банку до категорії неплатоспроможних" як суспільно небезпечного наслідку злочину, передбаченого ст. 218-1 КК України. Критерії та процедура віднесення банку до категорії неплатоспроможних, недоліки законодавства в цій царині.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 15.10.2018
Размер файла 26,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Васілін Є.М.

"ВІДНЕСЕННЯ БАНКУ ДО КАТЕГОРІЇ НЕПЛАТОСПРОМОЖНИХ" ЯК НАСЛІДОК ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕННОГО СТ. 218-1 КК УКРАЇНИ

Статтю присвячено характеристиці «віднесення банку до категорії неплатоспроможних» як суспільно небезпечного наслідку злочину, передбаченого ст. 218-1 КК України. Проаналізовано поняття неплатоспроможного банку, критерії та процедура віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також недоліки законодавства в цій царині.

Ключові слова: банк, неплатоспроможність, банкрутство, кримінальна відповідальність.

банк неплатоспроможний злочин законодавство

Постановка проблеми. 02 березня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 218-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов'язаних із банком осіб», одним з наслідків набрання чинності яким стало доповнення Кримінального кодексу України (далі - КК) ст. 218-1 «Доведення банку до неплатоспроможності». Тож очевидною виглядає актуальність проведення наукових досліджень, присвячених характеристиці окремих елементів відповідного складу злочину, зокрема і його суспільно небезпечних наслідків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти кримінальної відповідальності за доведення банку до неплатоспроможності висвітлювали такі вчені, як О.О. Дудоров, О.Є. Звірко, Р.О. Мовчан та інші. Та при цьому спеціальні дослідження, присвячені характеристиці наслідків розгляданого злочину, у вітчизняній кримінально-правовій доктрині на сьогодні відсутні.

Формування цілей. Метою статті є характеристика поняття та критеріїв віднесення банку до категорії неплатоспроможних, виявлення недоліків законодавства в цій царині, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на їхнє усунення.

Виклад основного матеріалу. Задля досягнення поставленої мети передусім маємо звернутися до приписів Закону України від 23 лютого 2012 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у якому й наводиться легальне визначення поняття «неплатоспроможний банк».

Так, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 зазначеного нормативно-правового акта неплатоспроможним треба вважати той банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Як бачимо, розкриваючи зміст термінологічного звороту «неплатоспроможний банк», норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» при цьому не регламентують ані процедуру віднесення банку до категорії неплатоспроможних, ані сутнісних ознак аналізованого поняття, які визначаються положеннями іншого акта бланкетного законодавства - Закону України від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність».

Зокрема, у ч. 1 ст. 76 указаного Закону законодавець виокремив п'ять критеріїв, за наявності яких НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Зупинимося на аналізі кожного з них.

1. Неприведення банком своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним.

Зміст указаної ознаки полягає в тому, що банк, віднесений НБУ до категорії проблемних, протягом 180 днів з дня такого віднесення не вжив або вжив недостатньо заходів для приведення своєї діяльності відповідно до вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів НБУ [1, с. 41].

Зокрема, згідно з п. 12.5 Постанови НБУ № 346 від 17 серпня 2012 року «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу» банк (філія іноземного банку) подає в строк, визначений ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність»:

- заходи щодо приведення своєї діяльності відповідно до вимог законодавства;

- план фінансового оздоровлення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов'язане з погіршенням фінансового стану банку.

Заходи є завершеними в разі виконання банком своїх зобов'язань, зокрема дотримання економічних нормативів, порядку формування й зберігання обов'язкових резервів, відповідності визначеного банком кредитного ризику, вимогам нормативно-правових актів НБУ.

НБУ приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України, у разі:

- дострокового виконання банком прийнятих на себе зобов'язань - за умови подання банком відповідного клопотання та документів, що підтверджують усунення порушень у діяльності банку, виконання банком заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності відповідно до законодавства;

- приведення банком своєї діяльності відповідно до вимог законодавства України у визначені строки.

2. Зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків-, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Показник мінімального рівня регулятивного капіталу визначається Постановою НБУ № 368 від 28 серпня 2001 року «Про затвердження

Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні». У цій Постанові відповідний показник є диференційованим і залежить від дати отримання банківської ліцензії: якщо ліцензія була отримана після 11 липня 2014 року, мінімальний розмір регулятивного капіталу має становити 500 млн грн якщо ж до - 200 млн грн (з 11 липня 2020 року ця сума збільшується до 300, з 11 липня 2022 - до 400, а з 11 липня 2024 року - до 500 млн грн відповідно).

У ст. 30 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відзначається, що складовими частинами регулятивного капіталу є основний та додатковий капітал.

Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створено або збільшено за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

За умови затвердження НБУ додатковий капітал може включати: 1) нерозкриті резерви; 2) резерви переоцінки; 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям: вони є незабезпеченими банком, субординованими й повністю сплаченими; не можуть бути погашені за ініціативою власника; можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати; 4) субординований борг.

Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу

відображає здатність банку своєчасно й у повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають з торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника достатності (адекватності) регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку; і навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Порядок установлення аналізованого нормативу регламентований п. 1.2 гл. 1 розділу IV Постанови НБУ № 368, згідно з яким він визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику після їх зменшення на суму: 1) сформованих відповідних резервів/уцінки за активними банківськими операціями; 2) забезпечення у вигляді безумовного зобов'язання або грошового покриття; 3) необтяжених облігацій внутрішньої державної позики, що рефінансуються НБУ, та боргових цінних паперів, емітованих НБУ, придбаних за операціями репо з переходом права власності на такі цінні папери.

Нормативне значення нормативу достатності регулятивного капіталу для діючих банків - не менше ніж 10 %.

Крім нормативів достатності регулятивного капіталу, Постановою НБУ № 368 від 28 серпня 2001 року також визначаються нормативи достатності основного капіталу, який визначається як співвідношення основного капіталу до суми активів та позабалансових зобов'язань, зважених на відповідні коефіцієнти кредитного ризику. Нормативне значення цього нормативу має бути не менше ніж 7 % (гл. 2 розділу IV).

3. Невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних.

Ця ознака ґрунтується на щоденному аналізі НБУ балансу банку, який повинен відображати на визначених позабалансових рахунках невиконані зобов'язання з причин недостатності на його коррахунку коштів [2, с. 91].

16 липня 2015 року ВРУ ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку». Одним з наслідків набрання чинності цим Законом стало те, що з ч. 1 ст. 76 було виключено п. 4 («одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку» (далі - «порушення законодавства у сфері легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом»), замість якого у відповідній нормі з'явилися пункти 5 та 6, якими передбачено дві нові підстави (фактично 4 та 5) для віднесення банку до категорії неплатоспроможних:

4) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб (далі - Фонд), та/або юридичними особами (далі - «виявлення фактів збільшення гарантованої суми відшкодування»);

5) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення НБУ (у т. ч. про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги НБУ щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ протягом визначеного НБУ строку.

Зазначимо, що, «втративши статус» підстави для віднесення банку до категорії неплатоспроможних, водночас «порушення законодавства у сфері легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом» «набуло статус» підстави, за якої НБУ з власної ініціативи має право прийняти інше рішення, яке тягне не менш негативні (порівняно з віднесенням до категорії неплатоспроможних) для банку юридичні наслідки, - відкликання банківської ліцензії.

Дозволимо собі припустити, що чи не головним мотивом цієї «трансформації» стало намагання законодавця привести визначені в ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» критерії відповідно до того розуміння, яке зазвичай укладається в господарсько-правовий за змістом термін «неплатоспроможність». Пояснимо свою позицію.

Згідно із словником термін «неплатоспроможний» означає: той, який не може сплатити те, що він зобов'язаний сплатити; під «неплатоспроможністю» ж слід розуміти або стан, який виникає в неплатоспроможного, або ж фінансовий стан держави або підприємства, за якого вони не можуть своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання [3, с. 773].

Отже, етимологічний зміст досліджуваних понять чітко вказує на головну ознаку стану неплатоспроможності - це нездатність вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання.

Саме таке розуміння поняття «неплатоспроможність» було втілене й у нормах Закону України від 22 грудня 2011 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у якому вона визначається як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності (абз. 8 ч. 1 ст. 1).

На подібних ознаках наголошено й у доктринальних визначеннях похідного від «неплатоспроможності» поняття «неплатоспроможність банку».

Зокрема, на думку Ю.Г. Собчук, неплатоспроможність банку - це нездатність (неможливість) банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів, зменшення розміру регулятивного капіталу банку або економічних нормативів порівняно з установленими банківським законодавством та нормативно-правовими актами НБУ, наслідком чого може бути загроза платоспроможності банку [4].

Як бачимо, авторка наголошує на необхідності врахування таких ознак «неплатоспроможності банку», як:

1) характерної й для «загальної» неплатоспроможності «неспроможності», під якою пропонується розуміти нездатність (неможливість) банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів;

2) та притаманній тільки для «банківської неплатоспроможності» «невідповідності», яка характеризується зменшенням розміру регулятивного капіталу банку або економічних нормативів порівняно з установленими банківським законодавством або нормативно-правовими актами НБУ, наслідком чого може бути загроза платоспроможності банку [4].

Таким чином, дослідивши зміст поняття «неплатоспроможність банку», можна констатувати, що факт учинення банком згаданого раніше «порушення законодавства у сфері легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом» жодним чином не має впливати на можливість віднесення його до числа неплатоспроможних. З огляду на це, рішення законодавця про вилучення відповідної підстави зі ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» слід уважати цілком виправданим.

Проаналізувавши й три інші підстави, передбачені в попередній редакції ст. 76 (діяла до 16 липня 2015 року), О.М. Лобач дійшла висновку, що не всі з них також фактично характеризують банк як неплатоспроможний. Зокрема, на думку дослідниці, така ознака, як «неприведення банком своєї діяльності відповідно до вимог законодавства після віднесення його до категорії проблемних...», сформульовано в Законі занадто широко, оскільки може охоплювати як усі групи економічних нормативів, а не лише нормативи капіталу, так і будь-які інші невідповідності діяльності банку вимогам банківського та інших галузей законодавства, включаючи нормативно-правові акти НБУ [2, с. 91].

Проте найменш зрозумілим для нас є рішення вітчизняних парламентаріїв про доповнення критеріїв неплатоспроможності банку такою підставою, як «виявлення фактів збільшення гарантованої суми відшкодування».

Очевидно, що основним мотивом ухвалення цього рішення було прагнення законодавця запобігти поширеній у пікові періоди банкрутства банків практиці так званого «дроблення вкладів», за допомогою якої певні особи незаконно, на думку Фонду, збільшували розміри гарантованої Фондом суми відшкодування.

При цьому треба відзначити й те, що, посилаючись на п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», подібні правочини Фонд визнавав нікчемними й на підставі цього не вважав відповідних осіб такими, які мають право на гарантоване відшкодування коштів Фондом за новими вкладами, які утворилися в результаті «дроблення».

Однак на сьогодні така правова позиція Фонду вже неодноразово була спростована в порядку адміністративного судочинства.

Зокрема, за результатами розгляду однієї зі справ, Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) дійшов висновку, що чинне законодавство безпосередньо передбачає, що грошові кошти на депозитний рахунок можуть бути внесені як безпосередньо вкладником, так і іншою особою для вкладника, а отже, відповідачем (Фондом) не доведено наявність правових підстав стосовно невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду як вкладника відповідно до договору банківського вкладу, а тому така бездіяльність уповноваженої особи суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є протиправною [5].

Крім того, аналізуючи практику ВАСУ в справах щодо оскарження дій Фонду, В. Аврамов звертає увагу на те, що в постановах від 02 лютого 2017 року та від 09 лютого 2017 року ВАСУ взагалі «ламає конструкцію» визнання нікчемними правочинів Фондом, констатуючи в судовому рішенні таке: «Відповідачами не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу в досліджуваному випадку; відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини й громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку» [6].

Але навіть якщо припустити, що подібна практика все ж є протиправною, ми все одно не можемо відшукати причинно-наслідковий зв'язок між фактом виявлення «дроблення вкладу» та необхідністю віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних. Адже таким чином «неплатоспроможним» може бути визнано банк, який насправді є абсолютно «платоспроможним» (у буквальному, а не передбаченому банківським законодавством розумінні цього поняття), але здійснив передбачені п. 5 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» операції.

Видається, що має рацію О.М. Лобач, яка вказує на необхідність закріплення в законодавстві чітких критеріїв неплатоспроможності банку, а точніше, критеріїв, наявність яких дозволяє зробити висновок саме про нездатність банку до виконання вимог кредиторів і які можуть слугувати, по-перше, підставою для відкликання ліцензії з причини неплатоспроможності, по-друге, за допомогою цих критеріїв кредитори зможуть обґрунтувати «підставність» своєї заяви про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідації, що подається ними до господарського суду [2, с. 91].

При цьому, на думку вченої, такими критеріями мають бути критерії, аналогічні тим, які закріплено в Законі від 22 грудня 2011 року, - безспірні грошові вимоги кредиторів до боржника; законодавчо визначений абсолютний розмір цих вимог; незадоволення цих вимог протягом певного строку, установленого для їхнього погашення. Пояснюючи свою позицію, дослідниця апелює до того, що, незважаючи на відмінні механізми регулювання, неплатоспроможний банк нічим не відрізняється від інших суб'єктів підприємництва, які неспроможні виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами [2, с. 91].

Водночас, усе ж ураховуючи певну специфіку банківської діяльності, О.М. Лобач резонно вказує, що стосовно банків до зазначеного вище складу ознак додається четвертий, притаманний тільки їм, особливий критерій - це зменшення розміру капіталу банку до суми менше однієї третини від мінімального розміру регулятивного капіталу банку. Останній критерій може бути визначений лише НБУ, який, на відміну від кредиторів, має доступ до аналізу щоденних балансів банку і, відповідно, у змозі встановити розмір капіталу банку й виявити, у якому платіжному стані знаходиться банк [7, с. 157-158].

Уважаємо за доцільне нагадати, що в чинній до 23 лютого 2012 року редакції ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» неплатоспроможність банку також пов'язувалася зі згаданими вище підставами й визначалась як неспроможність банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів саме через 1) відсутність коштів або 2) зменшення капіталу банку до суми, що становить менше однієї третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку.

Порівнюючи наведене визначення з нормами нині чинного законодавства, можна констатувати серйозну трансформацію в підході до того, що ж має визнаватися головною підставою для визнання банку неплатоспроможним: якщо раніше вона пов'язувалася з чіткими, зрозумілими, та, головне, об'єктивними критеріями, які свідчили про те, що банк справді став неплатоспроможним, то сьогодні головним «мірилом» неплатоспроможності банку виступає суб'єктивна оцінка НБУ, яка базується на неоднозначних та подекуди на таких ознаках, що не мають жодного стосунку, власне, до «неплатоспроможності», установлених у ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Отже, сьогодні створилася, без перебільшення, неприйнятна, на нашу думку, ситуація, коли НБУ може визнати «неплатоспроможним» банк, який насправді є цілком «платоспроможним», але таким чином карається за певні порушення банківського законодавства або невиконання приписів НБУ.

Уважаємо, що першопричиною такого стану речей є неправильний підхід законодавця до визначення сутності відносин неплатоспроможності банку та ролі НБУ в цьому процесі. Адже замість того, щоб звести функції НБУ до суто технічної ролі констатації наявності неплатоспроможності банку за наявності чітких об'єктивних критеріїв такого стану, вітчизняні парламентарі визнали «віднесення банку до категорії неплатоспроможних» одним з багатьох інших заходів впливу (поруч, наприклад, з письмовим застереженням, накладенням штрафів, відстороненням від посади тощо), які можуть застосовуватися НБУ в разі певних порушень банківського та іншого законодавства (ст. 73 «Про банки і банківську діяльність»), тим самим перетворивши НБУ на орган, який не констатує, а на власний суб'єктивний розсуд розцінює, чи доцільно визнавати той чи інший банк неплатоспроможним.

Вочевидь, що саме із зазначеними вище обставинами треба пов'язувати наявність серед критеріїв неплатоспроможності таких ознак, як «дроблення вкладів», «невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення НБУ...», які дають підстави НБУ карати певний банк таким заходом впливу, як віднесення до категорії неплатоспроможних.

Висновки. Отже, за результатами проведеного дослідження, можна дійти висновку про те, що з передбачених чинним законодавством критеріїв віднесення банку до категорії неплатоспроможних тільки такі ознаки, як «зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня.» та «невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.» (пункти 2 та 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), у повній мірі характеризують стан банку як неплатоспроможний. Інші ж або взагалі не мають жодного стосунку до неплатоспроможності (п. 5), або ж лише опосередковано пов'язані з нею (п. 1 та п. 6), і тому мають бути вилучені з відповідної правової норми.

Питання ж про те, чи мають замість цих критеріїв з'явитися нові, чи достатнім є наявність двох критеріїв, передбачених пунктами 2 та 3, залишається відкритим і має вирішуватися під час подальших, передусім економічних, досліджень.

Використані джерела:

1. Собчук Ю. Банки у відносинах неплатоспроможності. Юридична Україна. 2013. № 2. С. 38-43.

2. Лобач О. М. Категорії «проблемний банк», «неплатоспроможний банк» у законодавстві України. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2014. Т. 155. С. 86-92. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NaUKMAun_2014_155_22.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. [Вид. 2-ге]. Київ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.

4. Собчук Ю. Г. Організаційно-правові засади регулювання відносин неплатоспроможності банків в Україні : дис канд. юрид. наук. Київ, 2014. 211 с. URL: https: / /mydisser.com / en/catalog/ view/37209.html.

5. Постанова Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року в справі № К/800/24002/15. URL: http://protokol.com.ua/ua/postanova_vasu _vid_02_03_2017_roku_u_spravi_820_20788_14 /.

6. Аврамов В. Практика оскарження дій ФГВФО щодо визнання нікчемними правочинів. URL: http://blog.liga.net/user/vabramov/article/ 26095.aspx.

7. Лобач О. М. Окремі проблемні аспекти правового регулювання неплатоспроможності банків в Україні: нотатки до науково-практичної конференції. Наукові записки НаУКМА. Т. 53. Юридичні науки, 2006. С. 155-160.

Василин Е.Н. «Отнесение банка к категории неплатежеспособных» как последствие преступления, предусмотренного ст. 218-1 УК Украины

Статья посвящена характеристике «отнесения банка к категории неплатежеспособных» как общественно опасному последствию преступления, предусмотренного ст. 218-1 УК Украины. Анализируется понятие неплатежеспособного банка, критерии и процедура отнесения банка к категории неплатежеспособных, а также недостатки законодательства в этой области.

Ключевые слова: банк, неплатежеспособность, банкротство, уголовная ответственность.

Vasilin Ye. "Assigning a Bank to the Insolvent Category" as a Consequence of the Crime under the Article 218-1 of the Criminal Code of Ukraine

The article is devoted to the characteristic of "assigning a bank to the insolvent category" as a socially dangerous consequence of the crime under Art. 218-1 of the Criminal Code of Ukraine. The concept of an insolvent bank, the criteria and procedure for categorizing the bank as insolvent, and the drawbacks of legislation in this area are analyzed.

In particular, it was clarified the imperfection of the legislative definition of the concept of "insolvency of a bank". It is argued that bank insolvency should be understood as bank's inability (timely and in full) to fulfill the legal requirements of creditors in the absence of funds, reduction of size of regulatory capital of a bank or economic standards in comparison with established banking laws and normative legal acts of National Bank of Ukraine (NBU), that may lead to threat to solvency of a bank.

It is proved that at the present time there is an unacceptable situation when NBU can recognize a bank as insolvent, which in reality is completely solvent, but as a result is punished for certain violations of banking legislation or non-compliance with the regulations of NBU. According to results of the study, it was established that the criteria for the categorizing of bank as insolvent provided by the current legislation are only such signs as "reducing the size of the regulatory capital or capital requirements of bank to one third of the minimum level ..." and "non-fulfillment by bank within five working days in a row, two and more percent of their obligations to depositors and other creditors ..." (paragraphs 2 and 3), fully characterize bank's status as insolvent. Other, or none at all, have any relation to insolvency (clause 5), or only indirectly connected with it (clauses 1 and 6), and therefore should be removed from the relevant legal norm.

Keywords: bank, insolvency, bankruptcy, criminal liability.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.