Відомі цивілісти на юридичному факультеті Львівського університету (з кінця ХІХ - середини ХХ століть)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відомі цивілісти на юридичному факультеті Львівського університету (з кінця ХІХ - середини ХХ століть)

В. Кахнич

Досліджено роль та значення відомих особистостей цивільного права та процесу на юридичному факультеті Львівського університету з кінця ХІХ до середини ХХ століття. З'ясовано роль та значення багатьох професорів і науковців цивільного права юридичного факультету, а саме - Станіслава Дністрянського, Володимира Вергановського, Романа Льоншама де Бер'є, Ернеста Тілля, Каміля Стефка, Тадеуша Косінського, Адама Карпуш- ка, Юзефа Фіємаа та інших. Показано їхній внесок у розвиток науки цивільного права та процесу і пропозиції до законів, які вони робили, а інколи були й авторами цих законів. Висвітлено тенденції розвитку науки цивільного права та процесу на юридичному факуль-теті Львівського університету. Розкрито, якого розвитку на юридичному факультеті Львівсь-кого університету в міжвоєнний період набула цивілістика. Досліджено, який значний вплив мали положення цивільних кодексів таких тогочасних держав, як Німеччина, Австрія, Швейцарія, Франція та Японія. Е. Тілль одним із перших у польській юридичній науці звернув увагу на права винахідників.

Ключові слова: цивільне право, цивільний процес, юридичний факультет, Львівський університет.

Прагнення українського суспільства до ефективної освіти тісно пов'язане з історико-правовою спадщиною відомих професорів, науковців юридичного факультету, дослідження якої є вкрай актуальним. Один із найвідоміших українських юристів Станіслав Дністрянський (1870-1935) народився в Тернополі. У 1893 році він закінчив юридичний факультет Віденського університету, відтак навчався в Лейпцигу та Берліні. У 1894 році С. Дністрянський здобув ступінь доктора права, а 1899 року габілітувався на підставі праці «Про суть підрядного договору» («Das Wesen des Werklieferungsvertrages»). Із 1898 року учений обіймав посаду приват-доцента, згодом - надзвичайного професора, а упродовж 1907-1918 років - звичайного професора австрійського цивільного права з українською мовою викладання Львівського університету. Водночас у 1907-1918 роках С. Дністрянський був послом до Державної ради у Відні, а 1917 - головою підкомісії з реформи цивільного права в палаті послів австрійського парламенту. Науковими зацікавленнями С. Дністрянського були цивільне та конституційне право, він навіть створив власну концепцію держави та права. С. Дністрянський працював також над створенням й унормуванням української юридичної термінології. Ученого можна назвати основоположником національно-державниць-кого напряму в українській політології, автором політичної концепції української держави. Серед його праць - «Австрійське право облігаційне», «Родинне право», «Загальна часть цивільного права», «Полагода шкоди з огляду економічного і соціального». Також С. Дністрянський був ініціатором створення Товариства українсько-руських правників [1, с. 25; 13, с. 448].

Українець Володимир Вергановський (1876-1946) народився в селі Луковиці Вижні (тепер Стрийський район Львівської області). У 1898 році він закінчив юридичний факультет Львівського університету, опісля, в 1904-1905 роках, нав-чався у Віденському та Берлінському університетах. Ступінь доктора права В. Вер-гановський здобув 1900 року, а 1908-го пройшов габілітацію на підставі роботи «Про побічну інтервенцію». Упродовж 1900-1908 років він працював судовим ад'юнктом у Львівському крайовому суді, згодом - у Золочеві та Підволочиську. У 1908-1918 роках В. Вергановський був доцентом приватного австрійського цивільного процесу з українською мовою викладання Львівського університету. Як учений, він цікавився передусім цивільним правом. На перший період діяльності В. Вергановського у Львівському університеті припадають такі його праці, як «Про побічну інтервенцію» (Львів, 1903), «Значення правного інтересу в цивільному процесі» (Львів, 1906), «Причинки до розуміння постанови параграфу 496 т. 2 уст. цив. процесу» (Львів, 1910), «Зміна позову» (Львів, 1913). У 1912-1913 роках В. Вергановський був членом Української юридичної термінологічної комісії, Товариства українсько-руських правників і Союзу українських адвокатів [2, с. 279]. У 1921-1925 роках - професор Українського таємного університету у Львові, а в 1921-1922 роках очолював його юридичний факультет. Після ліквідації Українсь-кого таємного університету у Львові вчений з 1929 року був окружним суддею, а згодом до 1939 року - апеляційним суддею у Львові [8, с. 153-155 ].

Найбільшого розвитку на юридичному факультеті Львівського університету в міжвоєнний період набула цивілістика. Провідними експертами в цій галузі права були Роман Льоншам де Бер'є, Ернест Тілль (цивільне право) та Каміль Стефко (цивільний процес). Р. Льоншам де Бер'є (1883-1941) народився у Львові. Навчався на юридичних факультетах Львівського та Берлінського університетів, у 1906 році став доктором права, а 1916 габілітувався з цивільного права на підставі роботи «Дослідження про сутність юридичної особи» («Studm nad istot^. osoby prawniczej»). У 1906-1920 роках Р. Льоншам де Бер'є працював в органах прокуратури. У 1920-1922 роках він був надзвичайним професором, а з 1922 - звичайним професором кафедри цивільного права Львівського університету. У 1930 році учений став одним з ініціаторів організації судових студій юридичного факультету Львівського університету. Серед наукових праць дослідника були «Вступ до цивільного права» («Wst^p do nauki prawa cywilnego») (Люблін, 1922), «Обґрунтування проекту кодексу зобов'язань з урахуванням остаточного тексту проекту» («Uzasadnienia projektu kodeksu zobowi^zan z uwzgl^dnieniem ostatecznego tekstu projektu») (Варшава, 1934-1939), «Зобов'язання» («Zobowi^zania») (Львів, 1934-1938). Також у складі Кодифікаційної комісії Речі Посполитої він працював над кодифікацією польського цивільного права [3; 8, с. 152-154].

Разом Е. Тіллем у 1928 році Р. Льоншам де Бер'є опублікував працю «Польське зобов'язальне право» («Polskie prawo zobowi^zan») [18]. Учені готували її як референти Кодифікаційної комісії Цивільного кодексу Другої Речі Посполитої. У згаданій праці докладно проаналізовано різні аспекти цивільного права, зокрема пов'язані з майном.

Перший розділ праці «Польське зобов'язальне право» присвячено продажу та обміну речей. Скажімо, у ст. 1 йдеться про те, що «умова продажу зобов'язує продавця до перенесення права власності на покупця, а покупця - до сплати визначеної грошової ціни» [8, с. 151-154; 18, s. 2-4]. Далі наведено характеристику обов'язків продавця та покупця. Зокрема, обов'язком останнього є сплата ціни за річ у момент, коли до нього перейшло право на неї [18, s. 8-11]. цивільний право юридичний науковець

Другий розділ стосується міни та дарування. За умовами міни, кожна зі сторін зобов'язується передати майнове право взамін майнового права іншої сторони. До міни застосовують ті ж правила, що й до продажу [18, s. 12-14]. Умови дарування зобов'язують дарувальника передати безоплатно частину свого майна обдарованій особі. При даруванні обдаровану особу дарувальник може зобов'язати виконати певні дії. У ст. 63 Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є навели перелік того, що вва-жають даруванням. У наступних статтях визначено обов'язки дарувальника, форми передачі дару, обов'язки обдарованого, відклик дарування тощо [8, с. 155-158].

Третій розділ праці «Польське зобов'язальне право» присвячено найму та оренді. Е. Тілль і Р. Льоншам де Бер'є писали: «Умова найму зобов'язує наймодав- ця дозволити наймачу користуватися річчю упродовж часу найму за плату» [8, с. 156-160]. Далі автори роз'яснювали такі питання, як обов'язки орендаря, відшкодування фізичної і юридичної шкоди, обов'язки наймача, закінчення найму та його подальше продовження, підстави закінчення найму, піднайм, продаж речі, яку беруть в оренду тощо [18, s. 23-26].

У четвертому розділі цієї праці розглянуто кредитування, зокрема обов'язки і права кредитора та боржника, а у п'ятому - позичку (обов'язки і права позичко- давця та позичальника тощо). У шостому розділі праці Е. Тілля та Р. Льоншама де Бер'є йдеться про умови надання послуг і трудові відносини, зокрема про обов'язки працівника, працедавця, закінчення трудових відносин, умови посеред-ництва тощо. Сьомий розділ праці «Польське зобов'язальне право» присвячений проблемі спілок, а восьмий - ренті. Наступні розділи стосуються азартних ігор та державних лотерей, грошових переказів, поруки та угод [8, с. 157-161].

Як приклад наукового аналізу проблеми з галузі цивільного права, який здійснили Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є, наведемо тлумачення питань, пов'яза-них з інститутом спілки. Учені писали, що за Наполеонівським та Австрійським кодексами, істотною умовою для існування спілки є мета заробітку. Проте вони стверджували, що поняття «спілка» не варто обмежувати лише метою заробітку. Істотною умовою існування спілки Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є вважали те, що кошти, які слугують для досягнення спільної мети членів спілки, становлять її майно. Ці спільні кошти утворюються завдяки внескам. Обов'язок внесків є головним обов'язком членів спілки. Серед інших обов'язків, які можуть бути зазначені у статуті спілки - ощадливість, уникнення конкуренції, співпраця для досягнення мети спілки тощо.

Згідно зі ст. 263, з історії спілок випливає, що кожний член спілки повинен виконувати свою роботу для досягення спільної мети членів спілки. Проте, як зазначають Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є, питання полягає в тому, чи кожна діяльність становить внесок члена спілки та надає право на прибуток у спілці. Порівнявши статті Австрійського, Німецького та Швейцарського цивільних кодек-сів щодо тлумачення цього питання, Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є запропонува-ли внести до Польського цивільного кодексу норми саме за зразком швейцарського права, зазначивши, що воно подає «найбільш природне вирішення цього питання». Утім недоліком Швейцарського цивільного кодексу, на думку Е. Тілля та Р. Льоншама де Бер'є, є відсутність у ньому умови, згідно з якою при ліквідації спілки та сплаті усіх боргів усе, що залишиться, має бути розподілено порівну між усіма членами спілки, незалежно від того, який внесок у її діяльність вони зробили (майновий чи лише трудовий). Проект Польського цивільного кодексу Е. Тілля та Р. Льоншама де Бер'є передбачав ширше тлумачення терміна «внесок члена спілки», прирівнюючи права члена спілки, який зробив внесок працею, до прав інших членів на рівний розподіл прибутків і витрат.

Щодо майна спілки, Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є зазначали, що прийняте в римському праві визначення спілки як суто зобов'язальних відносин між членами спілки, майно якої належить її членам на принципах співвласності в ідеальних частках (таке визначення фігурувало і в Австрійському та Наполеонівському кодексах), у ХХ сторіччі є неприйнятним. Автори писали, що французька юриспру-денція схиляється до думки, що спілка є юридичною особою і майно спілки є її майном. Натомість цивільні кодекси Німеччини, Швейцарії та Японії відмовляють цивільній спілці у статусі юридичної особи, але визнають, що майно спілки складається з часток майна її учасників. Проект кодексу Е. Тілля та Р. Льоншама де Бер'є наслідує кодекси Німеччини, Швейцарії та Японії, визнаючи майно спілки майном її членів, але захищаючи його на час існування спілки від доступу особистих кредиторів її членів, на принципах його невідчуджуваності.

Щодо обов'язку сплати внеску членом спілки Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є вважали, що загальних правил про випадки зволікання з оплатою грошового боргу замало, адже при цьому член спілки, який зволікає з оплатою, мав би платити лише відсотки прострочки. А характер спілки, заснованої на довірі, вимагає покладання на її членів і ризику всіляких шкод, які могли виникнути внаслідок невчасної сплати її членом свого внеску. За прикладом Цивільного кодексу Японії, проект кодексу Е. Тілля та Р. Льоншама де Бер'є накладав на члена спілки, що невчасно робить свої внески, відповідальність за завдану цим шкоду спілці.

У ст. 267 проекту кодексу Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є зазначили, що учас-ник спілки повинен співпрацювати для досягнення спільної мети спілки, керуючись загальним правилом, що зобов'язання члена потрібно виконувати у спосіб, який відповідає вимогам доброї волі, та за потреби і, зокрема, при зменшенні капіталу спілки через втрати, член спілки зобов'язаний зробити додаткові доплати. Е. Тілль та Р. Льоншам де Бер'є вважали слушним положення Цивільного кодексу Австрії, яке, за відмови члена спілки робити додатковий внесок, дозволяло порушувати питання про вилучення цього члена зі складу спілки.

У ст. 267 проекту кодексу Е. Тілля та Р. Льоншама де Бер'є йшлося про те, що не можна рішенням спілки, прийнятим більшістю голосів, призначати частину прибутку на збільшення чи доповнення статутного капіталу. Це було аргументо-вано тим, що члени спілки, які дають або роблять лише внесок працею, мають право на прибуток, але не беруть участі у статутному капіталі, а отже, таким рішенням були б обмежені. Це вважалося можливим лише за згодою усіх членів спілки або у разі відповідного зазначення в контракті.

У 1925-1928 роках асистентом кафедри цивільного права, а в 1933-1939 роках старшим асистентом кафедри цивільного процесуального права Львівського універси-тету був випускник юридичного факультету Львівського університету 1925 року, доктор права Тадеуш Косінський (1902-1940) [15, с. 652]. У 1925-1938 роках асис-тентом кафедри цивільного права Львівського університету був Адам Карпушко [6].

Юзеф Фієма народився 1910 року на теренах теперішнього Малопольського воєводства Польщі. Він навчався на юридичних факультетах Католицького університету Любліна та Львівського університету. Науковець здобув ступінь доктора права, захистивши працю «Про оскарження дій боржника, що завдали шкоду кредитору» («O zaskarzeniu czynnosci dluznika zdzialanej ze szkod^. dla wierzycieli») (1938). Протягом 1934-1939 років Ю. Фієма обіймав посаду асистента кафедри цивільного права Львівського університету [4].

У 1937-1939 роках посаду асистента кафедри цивільного права Львівського університету обіймав випускник його юридичного факультету, магістр права Юзеф Кокошка (1914-1994) [14, с. 632].

Каміль Стефко (1875-1966) народився в Золочеві. Навчався майбутній учений на юридичних факультетах Львівського та Берлінського університетів. У 1902 році він одержав ступінь доктора права, а 1907 року габілітувався з цивільного процесу на підставі роботи «Про застосування австрійського цивільного процесу» («О omieszkaniu wedle austriackiej procedury cywilnej»). У 1910-1916 роках К. Стефко був надзвичайним професором, а в 1916-1939 роках - звичайним професором Львівського університету. У міжвоєнний період учений також був директором наукового інституту права слов'янських народів Львівського універститету. До наукових праць львівського періоду діяльності К. Стефка належить передусім дослідження «Дипломатичне звільнення від юрисдикції в цивільних справах» («Dyplomatyczne zwolnienia od jurysdykcyi w sprawach cywilnych») (Львів, 1938) [7]. У цій праці К. Стефко порушив проблеми з різних галузей права, зокрема міжнародного. До прикладу, у її першому розділі автор порушив питання «Дипломатична недоторканість - це інститут внутрішнього державного права чи інститут міжнародного права?». К. Стефко писав, що польське право у ст. 5 Цивіль-ного кодексу Польщі гарантує звільнення осіб, яких позначають терміном «закрайові», від юрисдикції цивільних польських судів, а у ст. 569 є припис про те, що такі особи не підлягають цій юрисдикції в галузі кримінального процесу [17, s. 2-4].

Науковець досліджував джерела міжнародного права [8, c. 95-97], законо-давство держав міжнародної спільноти [8, c. 96-98], різноманітні міжнародні акти [18, s. 23-31]. Проаналізувавши це питання, він дійшов висновку, що право багатьох держав, які позиціонують себе членами міжнародної спільноти, від давніх часів містили засаду, яка передбачала, що «закрайові» особи не підлягають місцевій юрисдикції в цивільних справах і особливо у справах, пов'язаних з приватним життям цих осіб. К. Стефко в оцій судовій практиці акцентував увагу на двох пунктах: постійному визнанні за «закрайовими» особами імунітету в цивіль-них справах та на переконанні, що державні суди щодо такого процесу зобов'язані діяти відповідно до норм міжнародного права, адже справа стосується безпосеред-ньо сфери права іншої держави [18, s. 40-42].

У другому розділі праці «Дипломатичне звільнення від юрисдикції в цивіль-них справах» К. Стефко порушив питання співвідношення норм міжнародного права до норм внутрішнього права держави. Тут автор зосередив увагу на тому, що міжнародне право не дозволяє прирівнювати цивільні права громадян з диплома-тичним імунітетом до таких прав громадян держави, у якій вони виконують свої дипломатичні функції [18, s. 57-59].

У третьому розділі К. Стефко проаналізував теоретичні підстави дипломатич-ного імунітету [8, c. 98-100]. Наступний розділ присвячено аналізу осіб, які звільнені від юрисдикції в цивільних справах. К. Стефко писав: «Ст. 5 Цивільного кодексу Польщі визначає осіб, які звільняються від юрисдикції польських судів. Ці особи діляться на дві групи: на осіб, які перебувають у складі постійної дипломатичної місії (ст. 5, § 1. L. 1-5), та на «інших осіб, які користуються правом закрайовості на підставі правил, умов чи прийнятих міжнародних звичаїв» (ст. 5, § 1, L. 6). До таких інших осіб належать репрезентанти, які від імені однієї держави прибувають до іншої держави у складі надзвичайної місії, а також особи, які своє право імунітету виводять зі своєї належності до міжнародних організацій, таких, як Ліга Націй [18, s. 92-95].

Також К. Стефко проаналізував три вказані різновиди імунітетів: імунітет членів постійної дипломатичної місії, імунітет членів надзвичайних державних місій та імунітет осіб, які входять до складу міжнародних організацій [8, c. 158-160].

У п'ятому розділі праці К. Стефко порушив питання імунітету польських громадян, які в Польщі є представниками іноземних держав [8, с. 160-162]. У наступних розділах К. Стефко докладно розглянув термін дії різних імунітетів, а також перелік справ, які вилучені з-під місцевої юрисдикції, випадки добровіль-ного підпорядкування місцевій юрисдикції.

У тринадцятому розділі праці «Дипломатичне звільнення від юрисдикції в цивільних справах» К. Стефко схарактеризував питання звільнення «закрайової» особи від обов'язку зізнань як свідка [18, s. 315-320].

Син Мауриція Аллерганда, Йоахим Аллерганд, який народився 1897 року у Львові, також закінчив юридичний факультет Львівського університету. Упродовж 1924-1934 років він був асистентом кафедри цивільного процесу під керівництвом К. Стефка. У 1927 році у журналі «Glos Prawa» було опубліковано працю молодого вченого «Декілька процесуальних зауважень, щодо утворенням підприємства «Польсь-ка державна залізниця» («Kilka uwag procesowych z powodu utworzenia przedsi^biorstwa «Polskie Koleje Panstwowe»), а 1939 року у Варшаві побачила світ його монографія «Перехідні положення указу щодо вдосконалення судочинства» («Przepisy przejsciowe dekretu o usprawnieniu post^powania s^dowego» (1939) [12, c. 133].

Отже, в кінці ХІХ - до середини ХХ століть науковий напрям «Цивільне право та процес» на юридичному факультеті Львівського університету представляло чимало науковців (С. Дністрянський, Р. Льоншам де Бер'є, Е. Тілль, К. Стефко та ін.). Р. Льоншам де Бер'є та Е. Тілль були референтами Кодифікаційної комісії Цивільного кодексу міжвоєнної Польщі, під час підготовки якого виклали своє бачення проблем польського цивільного права, зокрема, зобов'язального права. На їхні погляди, значний вплив мали положення цивільних кодексів таких тогочасних держав, як Німеччина, Австрія, Швейцарія, Франція та Японія. Е. Тілль одним із перших у польській юридичній науці звернув увагу на права винахідників. Натомість К. Стефко цікавився питаннями на перетині цивільного й міжнародного права.

Список використаних джерел

1. Академік Станіслав Дністрянський. 1870-1935. Біобібліографія. К., 1992. 93 c.

2. Андрусяк Т., Васьків Н. Вергановський Володимир Йосипович // Encyclopedia.

Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. 1: А-К / вид. рада:

І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови),

В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. С. 279.

3. Архів ЛНУ Ф. Р-119 Львівський державний університет імені Івана Франка, оп. 1, Спр. 404. Списки профессорско-преподавательского состава по кафедрам с указанием оклада (1940), 54 арк.

4. ДАЛО Ф. 26 Університет імені Яна Казимира у Львові, оп. 5, Спр. 1976. Фьема Юзеф, 47 арк.

5. ДАЛО Ф. 26 Університет імені Яна Казимира у Львові, оп. 5, Спр. 1815. Стефко Камиль, 216 арк.

6. ДАЛО Ф. 26 Університет імені Яна Казимира у Львові, оп. 5, Спр. 810. Карпушко Адам, 48 арк.

7. Кахнич В. С. Розвиток правової науки та освіти на юридичному факультеті Львівського університету за часів Австрії та Австро-Угорщини // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2010. Вип. 50. С. 66-68.

8. Кахнич В. С. Юридична освіта і наука у Львівському університеті (1661-1939): монографія. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. 320 с.+ вкл.

9. Кахнич В. С. Юридичний факультет в історії Львівського університету (1661-1919 рр.) // Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи: матеріали IX міжнародної студентсько-аспірантської наукової конференції (14-16 травня 2010 року). Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2010. С. 52-54.

10. Качмар В. М. Львівський національний університет імені Івана Франка. Історичний нарис // Літопис випускників Львівського національного університету імені Івана Франка. Київ, 2010. С. 12-51.

11. Крикун М. Львівський університет австрійського періоду (1784-1918) // Encyclopedia.

Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. 1: А-К / вид. рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови),

В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ ім. І. Франка. 2011. С. 38-53.

12. Редзік А. Аллерганд (Allerhand) Йоахим Герман // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. 1: А-К / вид. рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2011. С. 133.

13. Редзік А. Дністрянський Станіслав Северинович // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. 1: А-К / вид. рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2011. С. 448.

14. Редзік А. Кокошка (Kokoszka) Юзеф // Encyclopedia. Львівський національний університет

імені Івана Франка: в 2 т. Т. 1: А-К / вид. рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський

(заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2011. С. 632.

15. Редзік А. Косінський (Kosinski) Тадеуш // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. 1: А-К / вид. рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2011. С. 652.

16. Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. Львів, 1999. 232 c.

17. Stefko K. Dyplomatyczne zwolnienie od jurysdykcji w sprawach cywilnych. Lwow: Towarzistwo naukowe, 1938. S. 2.

18. Till E., Berier R. L. de. Polskie prawo zobowi^zan (Cz^sc szczegolowa). Lwow: Komisja kodyfikacijna RP, 1928. 278 s.

References

1. Akademik StanislavDnistrinskyi. (1992). Bibliografia 1870-1935. Kyiv.

2. Andrusiak, T. (2011). Verganovskyi Volodymyr Josypovych. Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv. T. 1: A-K. Lviv: LNU named after I. Franko.

3. Arhiv. LNU. (1940). F. P-119. Ivan Franko State University of Lviv. Op. 1. Spr. 404. Spysky professorsko-prepodavatel'skoho sostava po kafedram s ukazanyem oklada. 54 ark.

4. Dalo. F. 26. (1976). Universytet imeni Yana Kazymyra u L'vovi, Op. 5. Spr. F'ema Yuzef 47 ark.

5. Dalo. F. 26. (1815). Universytet imeni Yana Kazymyra u L'vovi Op. 5. Spr. Stefko Kamyl'. 216 ark.

6. Dalo. F. 26. Universytet imeni Yana Kazymyra u L'vovi. Op. 5. Spr. 810. Karpushko Adam. 48 ark.

7. Kakhnych, V. (2010). Rozvytok pravovoi nauky i osvity na jurydychnomy faculteti Lvivskoho Universytetu. Visnyk Lvivskogo universytetu. Serija jurydychna, 50, 66-68.

8. Kakhnych, V. (2016). Juridical osvita i nauka u Lvivskomy Universyteti (1661-1939). Lviv: LNU named after Ivan Franko.

9. Kakhnych, V. (2010). Juridical faculteti v istoriy Lvivskoho Universytetu (1661-1919). Aktualni problem praw ludyny, derzavy ta prawowoi systemy: materialy IX miznarodnoi studentsko-aspirantskoi naukovoi konferencii (14-16 travnia 2010), Lviv, 52-54.

10. Kachmar, V. (2010). Lvivskyi nacionalnyi uniwersytet imeni Ivana Franka. Istorychnyj narys. Litopys vypusknykiv Lvivskoho nacionalnogo universytetu imeni Ivana Franka, 12-51.

11. Krykun, M. (2011). Lvivskyi universytet vengryjskego periodu (1784-1918). Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv. T. 1: A-K. Lviv: LNU named after I. Franko, 38-53.

12. Redzik, A. (2011). Allerhand Joahym Herman. Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv. T. 1: A-K. Lviv: LNU named after I. Franko, 133.

13. Redzik, A. (2011). Dnistrianskyj Stanislav Severynovych. Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv. T. 1: A-K. Lviv: LNU named after I. Franko, 448.

14. Redzik, A. (2011). Kokoszka Juzef. Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv. T. 1: A-K. Lviv: LNU named after I. Franko, 632.

15. Redzik, A. (2011). Kosinski Tadeusz Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv. T. 1: A-K. Lviv: LNU named after I. Franko, 652.

16. Stecjuk, P. (1999). Stanislav Dnistrianskyj jak konstytucionalist. Lviv.

17. Stefko, K. (1938). Dyplomatyczne zwolnienie odjurysdykcji w sprawach cywilnych. Lviv.

18. Till, E. (1928). Polskie prawo zobowiqzan. Lviv: Komisja kodyfikacijna RP.

Размещено на Allbest.ru