Генезис інформаційно-аналітичного забезпечення національної поліції України

С. Сеник

Встановлено і проаналізовано історичні етапи формування та розвитку інформаційно- аналітичної діяльності правоохоронних органів на території сучасної України від початку XVIII століття до теперішнього часу, з урахуванням створення у 2015 році Національної поліції України. Зважаючи на окремі аспекти історичного, політичного та технічного прогре-су суспільства, запропоновано виокремити п'ять етапів такого розвитку, до кожного з яких подано характерні особливості як до формування інформаційних ресурсів, так і до діяль-ності підрозділів, що забезпечували їх накопичення, зберігання та використання. Особливу увагу приділено питанню створення й удосконалення інформаційних ресурсів Міністерства внутрішніх справ (МВС) України, ролі процесів інформатизації у підвищенні ефективності діяльності Національної поліції у сфері протидії злочинності. На основі аналізу сучасного стану інформаційного забезпечення підрозділів Національної поліції встановлено підґрунтя щодо розроблення нових правових та організаційних засад її інформаційної діяльності, що своєю чергою дасть змогу задовольнити не лише теоретичні, а й практичні потреби подальшого реформування як Міністерства внутрішніх справ, так і в його складі - Національної поліції України.

Ключові слова: інформаційна діяльність, інформаційні ресурси, правоохоронна діяльність, інформаційні обліки.

Соціально зумовлена необхідність перетворення Національної поліції України з міліцейського підрозділу радянського зразка в європейське правоохоронне відомство, відповідно до завдань правової демократичної держави, потребують проведення адекватних змін у всіх сферах її діяльності. Сьогодні, у час стрімкої інформатизації усіх без винятку сфер суспільства, однією з найактуальніших сфер такої діяльності Національної поліції є її діяльність у сфері обігу інформації, оскільки від її ефективності багато в чому залежить кінцевий результат. На цей час без комплексного підходу до дослідження питання використання інформаційних ресурсів Національною поліцією унеможливлюється ефективна робота слідчих, оперативних, управлінських підрозділів, які зобов'язані сприяти утвердженню законності у суспільстві, а отже зміцненню нашої держави.

Інформація відіграє важливу роль у діяльності Національної поліції, адже роз-криття, запобігання, профілактика правопорушень передбачає її постійну обробку та аналіз. Інформаційна діяльність у Національної поліції є широкою та багатогранною сферою виконання правоохоронних функцій. Головною метою цієї діяльності є отримання максимально корисного результату від інформації з метою правильної оцінки ситуації, можливості передбачити перспективи її розвитку, що врешті ство-рює умови для прийняти правильних управлінських рішень. Протягом останніх кількох років, у зв'язку з реформуванням міліції в Національну поліцію, створенням нових підходів до її функціонування, виникла необхідність розробки нових правових та організаційних засад інформаційної діяльності, що своєю чергою дасть змогу задовольнити не лише теоретичні, а й практичні потреби подальшого реформування як Міністерства внутрішніх справ, так і в його складі - Національної поліції України. Такі дослідження треба проводити на основі та з урахуванням багаторічного досвіду використання інформаційних ресурсів різними правоохоронними структурами, які функціонували та території сучасної України. Тому питання дослідження генезису такої діяльності є сьогодні надзвичайно актуальним.

Дослідження у сфері обігу інформації в діяльності правоохоронних органів, у тому числі в діяльності МВС України, є порівняно новим напрямом для правової науки. Проте останніми роками цим проблемам приділяють усе більше уваги в методичній, навчальній та науковій літературі. У дослідженні процесів обігу інформації, його генезису в діяльності поліції (на той час органів внутрішніх справ) помітний слід залишили В. М. Глушков, В. В. Дурдинець, О. М. Іщенко, М. Я. Швець, а згодом їхню справу продовжили В. П. Захаров, А. В. Мовчан, В. Г. Хахановсь- кий, В. А. Бужинський, Д. В. Дабіджа та ін.

Водночас, незважаючи на значний вклад цих та інших науковців у дослід-ження питання обігу інформації в правоохоронній діяльності України, низка проб-лем, у тому числі пов'язаних зі створенням нових структур Національної поліції в системі МВС України, на сьогодні залишаються актуальними та невирішеними.

Мета цієї статті - встановити та охарактеризувати історичні етапи розвитку інформаційної діяльності правоохоронних органів на території сучасної України, МВС України, зокрема, історії створення й удосконалення інформаційних ресурсів, що дає можливість сформувати підґрунтя для подальших наукових розробок нормативних та організаційних засад обігу інформації в діяльності Національної поліції України.

На нашу думку, генезис становлення інформаційної та інформаційно-аналітичної діяльності в органах правопорядку на території сучасної України доцільно дослід-жувати у площині історичного, політичного, економічного, науково-технічного прог-ресу нашого суспільства. Проаналізувавши стан розвитку вказаних аспектів, уважаємо за доцільне виділити п'ять яскраво виражених етапів такого становлення.

Перший етап (дореволюційний) з XVIII століття до 1917 року - це період, якому притаманна перша систематизація знань про боротьбу зі злочинністю, а саме перші системи криміналістичної реєстрації за антропологічними даними, фотогра-фіями, відбитками пальців рук тощо. Становлення і розвиток інформаційної діяльності органів правопорядку у цей період на території сучасної України припадає на 1721 рік. Тоді Петро І у Російській Імперії, до складу якої на той час входила більша частина території сучасної України, утворив регулярну поліцію, а у 1811 році, за правління Олександра І, створено Міністерство поліції та третє відділення у його складі, яке займалося збором інформації щодо вчинених злочинів та правопорушень [4, с. 148]. У 1826 році створено третє відділення на базі Особ-ливої канцелярії, одним із основних завдань якого став збір інформації, що стосувалася різних сфер діяльності поліції, а саме: статистичні відомості; факти про вчинені правопорушення; осіб, які перебували під наглядом поліції тощо. Також було засновано три архіви, два із яких таємні. Згодом почали формувати картотеки з фотографіями злочинців.

На початку ХХ століття при МВС Російської Імперії сформовано Центральне реєстраційне бюро та розшукове відділення, до функцій якого належала реєстрація злочинців, підозрюваних у вчиненні злочинів. Саме у цей період розпочався процес централізації обліків та створення реєстраційної мережі, що стало основою сучасної інформаційно-аналітичної роботи. правоохоронний національний поліція

Другий етап (ранній Радянський) з 1917 року до початку 1970-х років. Це період, який охоплює формування правоохоронних органів Радянського Союзу. Характерною особливістю цього періоду є те, що після 1917 року обліки царської поліції були знищені, а це суттєво ускладнило боротьбу зі злочинністю, яка на той час почала сягати значних масштабів. У зв'язку з цим у 1918 році організовано створення обліково-реєстраційної служби, одним із основних завдань якої стало проведення алфавітної та дактилоскопічної реєстрації злочинців [5, с. 36]. Так розпочався період формування оперативно-розшукових та довідкових обліків. Інструкція щодо організації обліку і статистики заарештованих зобов'язувала облі-ково-реєстраційні апарати вести облік осіб, які проходили за цензурними матеріа-лами, виселених, порушників кордону, агентурних і слідчих справ, осіб, яких розшукували. Обліково-реєстраційні апарати контролювали за виконанням судо-вих рішень, дотриманням термінів ведення слідства, організацією зберігання мате-ріалів слідства та архіву.

У 1928-1929 роках завдання з підготовки статистичних звітів покладали на адміністративні відділи НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ) УРСР та його окружні адміністративні відділи. Згодом було створено статистичне бюро, завданням якого стало вивчення стану злочинності та результатів розкриття злочи-нів. Карний розшук у цей період залишався центральним суб'єктом інформаційно- аналітичної роботи.

У 1935 році, у зв'язку з об'єднанням в одне відомство (НКВС) органів державної безпеки, міліції, підрозділів виконання покарань, введено обов'язкове дактилоскопіювання осіб у таборах, колоніях, тюрмах. Це призвело до створення єдиного дактилоскопічного обліку. Одночасно заповнювали алфавітні картотеки на осіб як у центральному апараті НКВС, так і в територіальних підрозділах.

У 1938 році утворено Перший спецвідділ НКВС як головний інформаційно- аналітичний орган у правоохоронній сфері. У 1939 році в Перших спецвідділах розпочався централізований облік заарештованих, які перебували під слідством. На цей спецвідділ покладали функції контролю за дотриманням термінів ведення слідства, за проходженням справ НКВС у прокуратурі та судових органах. Починаючи з 1939 року, після затвердження Інструкції «Про постановку на всесоюзний розшук особливо небезпечних державних злочинців», створено підрозділ розшуку [11].

На початку 1940 року в системі НКВС на основі Першого спецвідділу ство-рено єдиний центр обліку злочинів, до якого відійшли оперативно-довідкова, алфавітна, дактилоскопічна картотека та картотека з обліку ув'язнених. Архіви НКВС також підпорядковувалися Першому спецвідділу: їм надавали статус опера-тивних архівів. Статистика залишалася самостійним підрозділом НКВС. Реєстра-ційно-облікові апарати правлінь робітничо-селянської міліції ліквідовували.

Під час Другої світової війни (1941-1945 роки) частина інформаційних обліків була знищена, а частина евакуйована до Союзних республік Середньої Азії.

У повоєнний період у зв'язку з реорганізацію МВС до системи Міністерства державної безпеки (МДБ) у 1949 році передано прикордонні війська та міліцію разом із архівними матеріалами, оперативно-довідковими та дактилоскопічними картотеками. Для створення обліків МВС розпочався процес перереєстрації засуджених, які перебували в тюрмах, виправно-трудових установах, виправно- трудових колоніях.

У квітні 1953 року після об'єднання МДБ і МВС картотеку Першого спецвідділу передано до Управління виправно-трудових таборів та колоній, яке підпорядковувалося Міністерству юстиції. Центральна алфавітна оперативно-до-відкова картотека та дактилоскопічна картотека МВС знову переходили у підпорядкування Першого спецвідділу МВС.

У 1954 році після виділення із МВС Комітету державної безпеки та передачі картотеки персонального обліку засуджених до Першого спецвідділу розпочався перегляд карток оперативно-довідкової картотеки. До 1 червня 1955 року із картотеки МВС, УМВС були вилученні картки осіб, засуджених за невироблення мінімуму трудоднів, на виселених під час 1929-1933 років, на виселених осадників та інших осіб за 1939-1940 роки, репатрійованих.

У зв'язку з реорганізацією МВС та пошуком оптимальних рішень для виконання покладених функцій підпорядкованість статистичних апаратів та архівів неодноразово змінювалися. У 1956 році до Першого спецвідділу з Головного управління міліції були передані обліково-реєстраційні підрозділи, на основі яких створено підрозділи статистики. У 1957 році вперше було розроблено Положення про Перший спецвідділ, у якому визначали головні завдання служби, а саме: алфавітний та дактилоскопічний облік злочинців, засуджених, заарештованих; облік кримінальних справ та справ оперативної роботи; розшук злочинців; підготовка статистичних звітів; систематизація і зберігання архівних справ.

Третій етап (автоматизації інформаційної діяльності) охоплює початок 1970-х років до початку 1990-х років - характерний стрімким розвитком інфор-маційно-аналітичної роботи завдяки розвитку електронно-обчислювальних систем [7, с. 4]. Завдання впровадження систем автоматизації у діяльність міліції на початках не лише не сприймалася, а навіть певною мірою виторгувалася. Перший спецвідділ, який завжди входив до центрального апарату Міністерства внутрішніх справ, було виведено з нього. Значну частину офіцерів виводили зі штату і розатес- тували. Робилось усе це для того, щоб відрегульована система інформаційно-аналі-тичного забезпечення перестала діяти на користь примарної ідеї автоматизації.

Так чи інакше, розвиток подій у цей період призвів до створення на початку 1970-х років інформаційних центрів, які зосередили у собі тридцять різних карто-тек, хоча загалом їх було близько сімдесяти. Тоді ж і було започатковано сучасні основи інформаційно-аналітичного забезпечення органів внутрішніх справ Украї-ни. Першими було створено автоматизовані системи «Профілактика-Розшук», «Розшук», «Статистика» тощо. У 1974 році за клопотанням керівництва МВС СРСР постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР по науці і техніці від 5 лютого 1974 року № 7 [6]. Республіканський інформаційний центр переймено-вано у Республіканський науково-дослідний центр при МВС СРСР. Головними функціями діяльності цього центру стали: керівництво обліково-реєстраційною та інформаційно-довідковою діяльністю органів внутрішніх справ (ОВС); надання керівництву міністерства оперативно-довідкової, розшукової, статистичної, науко-во-технічної та іншої інформації; збір, обробка, зберігання та аналіз інформації про злочини і злочинців; розгляд матеріалів, підпорядкованих ОВС про оголошення і припинення всесоюзного розшуку, викрадених речей, зброї тощо.

У 1988 році розпочалась інтенсивна діяльність у сфері інформаційної діяль-ності ОВС. Інформацію, яка надходила традиційними методами, не опрацьовували оперативно, що спричинило втрату її актуальності. Такий стан речей зумовив необхідність розроблення інформаційних банків даних для карного розшуку, під-розділів боротьби з економічними злочинами, чергової частини та інших оперативних підрозділів.

Четвертий етап (інформатизації ОВС України) охоплює початок 1990-2015 роки. Цей період характерний прийняттям нових нормативно-правових актів, які вплинули на розвиток інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України. До таких документів, зокрема, належать Конституція України [3], Закони України «Про міліцію» [15], «Про інформацію» [14], «Про оперативно-розшукову діяльність» [17], «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних сис-темах» [13], «Про державну таємницю» [8] тощо. Характерною рисою окресленого періоду стало створення міжвідомчих обліків, інтегрованих банків даних Інтерполу, розвиток комп'ютерної розвідки та аналітичних технологій, створення відомчих та міжвідомчих комунікаційних та інформаційних мереж. У 1990 році розпочалося забезпечення ОВС України персональною комп'ютерною технікою, що зумовило роздроблення обліків. Зі зростанням кількості інформаційних реєстрів, обліків та збільшення обсягів інформації в правоохоронній діяльності автоматизація та комп'ютеризація інформаційної діяльності значно полегшила їхню роботу в контексті систематизації, обробки та використанні інформації. У 1993 році було створено Інформаційне бюро, яке відповідало за інформаційне забезпечення підрозділів ОВС, а у 1997 році його перейменовано на Управління оперативної інформації при МВС України. У цей період Управління оперативної інформації при МВС України виконувало функції підготовки нормативних актів з питань інформаційної служби; розроблення і впровадження типових автоматизо-ваних інформаційних систем; координації діяльності щодо впровадження та використання засобів комп'ютерної техніки; забезпечення правоохоронних органів оперативно-довідковою, статистичною, управлінською інформацією; формування, ведення та використання інформаційних систем оперативно-розшукового призна-чення; збору, обробки, зберігання інформації про засуджених осіб; розроблення концепції комп'ютеризації ОВС України.

У цьому ж році розпочалася робота зі створення інтегрованих банків даних та міжвідомчих інформаційних систем, а також розпочалася розробка Концепції розвитку системи інформаційного забезпечення ОВС на 1998-2000 роки, яка у подальшому була затверджена наказом МВС від 14 травня 1998 року № 357 [9].

На початку 2000-х років головним інформаційним підрозділом МВС України став Департамент інформаційних технологій, який було створено у 2002 році. Основним напрямом діяльності цього Департаменту стало надання допомоги правоохоронним органам у виконанні ними завдань, що вимагають виявлення ознак, складу обставин злочину у кожному випадку вчинення протиправного діяння, вжиття заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у скоєному, а також всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.

У Департаменті були створені і велися спеціалізовані обліки (криміналістич-ний, оперативний та профілактичний облік правопорушників в обсязі, структурі й порядку окреслених завданнями міліції України), покликані максимально спрости-ти роботу низових підрозділів ОВС, спрямовану на боротьбу зі злочинністю та забезпечення правопорядку у суспільстві, суттєво зміцнити їх спроможність проти-діяти злочинним проявам.

У 2000-2002 роках в умовах некерованого стихійного розвитку регіональних інформаційних систем було розроблено та впроваджено у всіх областях України єдине програмне забезпечення для ведення одного з найстаріших та найпроблемніших на той час обліків ОВС - «Оперативно-довідкової картотеки» («ОДК»), який понад вісімдесят років функціонував чи не повністю у паперовому вигляді. Також доцільно виділити розробку та впровадження у цей період автоматизованої інформаційної системи «Рубін» - віддаленого робочого місця, яке забезпечило скерування авторизованими користувачами запитів до системи «ОДК» та опрацювання отриманих відповідей за єдиною встановленою технологією. Наступним кроком стало введення в дію у 2004 році повноцінної серверної версії автоматизованої дактилоскопічної системи «Дакто-2000», яку поповнювали дакти-лоскопічною інформацією, що надходила з обласних ОВС електронними каналами зв'язку. Це дало можливість швидко поновлювати та актуалізувати масив дакти-лоскопічної інформації в масштабах усієї країни, що своєю чергою сприяло інформаційному супроводженню кримінальних та оперативно-розшукових справ.

Також у 2002 році було створено корпоративну інформаційну мережу ОВС на основі регіональних локальних інформаційних мереж ГУ МВС України, а в 2006 її удосконалено до Єдиної цифрової відомчої телекомунікаційної мережі та об'єднання у неї понад 1 500 органів і підрозділів ОВС [11].

Інтенсивний розвиток інформаційних технологій у цей період призвів до ініціювання МВС України створення Інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ [18] (ІІПС ОВС), метою якої стало об'єднання існуючих в органах та підрозділах ОВС України інформаційних ресурсів у єдиний інформаційно-аналітичний комплекс з використанням інформаційних технологій, комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання для підтримки оперативно- службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ суттєвого зміцнення їхньої спроможності протидії та профілактики злочинності [1, с. 338].

Період створення та впровадження описаної системи розтягнувся на шість років. З метою пришвидшення її розроблення у 2006 році МВС України прийняло окрему Програму [12]. У 2007 році в міських, районних, лінійних органах внутрішніх справ України створено сектори інформаційних технологій для її обслуговування. А у 2009 році Наказом МВС України від 12.10.2009 року № 436 [10] завершилося впровадження цієї системи.

Окрім цієї системи, Департамент інформаційних технологій продовжив розробляти та впроваджувати інші інформаційно-пошукові системи, наприклад, у 2010 році впроваджено інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (систему «Аркан»). Вона призначена для автоматизації процесів міжвідомчого обміну інформацією між Адміністрацією Держприкордонслужби, МЗС, СЗРУ, МВС тощо. Сьогодні підсистема «Аркан-МВС» функціонує не лише в апараті МВС, а й на регіональному рівні, забезпечуючи обслуговування запитів, що надходять з підрозділів Національної поліції.

Остаточне формування інформаційної служби окресленого періоду заверши-лося у квітні 2011 року реорганізацією Департаменту інформаційних технологій у Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення.

Підсумовуючи сказане можна констатувати, що створені у цей період апаратно-програмні комплекси (обліки) дають змогу отримувати й аналізувати інформацію, відібрану за кількома взаємопов'язаними критеріями з інтегрованих банків даних, зібраних і систематизованих відповідно, яка прямо чи опосередко-вано може сприяти розкриттю злочину. Наприклад, допомогти за схожістю ознак вчинених правопорушень визначити коло осіб з кримінального осередку, які можуть бути причетними до їх вчинення.

П'ятий етап (інформаційного забезпечення Національної поліції України). Це період з 2015 року дотепер. Окремо цей період виділяють у зв'язку зі створенням Національної поліції країни та розмежування доступу до інформаційних ресурсів між МВС України та Національною поліцією. Це пов'язано з тим, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про національну поліцію» [16], інформаційні ресурси єдиної інформаційної системи належать до МВС України, а поліція, в межах своєї інформаційно-аналітичної діяльності, формує та використовує бази (банки) даних, що входять до цієї системи. Окрім цього, відповідно до п. 3 цієї статті, поліція може створювати власні бази даних, необхідні для забезпечення щоденної діяльності органів (закладів, установ) поліції у сфері трудових, фінансових, управ-лінських відносин, відносин документообігу, а також міжвідомчі інформаційно- аналітичні системи, необхідні для виконання покладених на неї повноважень. Так виникла потреба в узгоджені використання інформаційних ресурсів між МВС України та Національною поліцією.

Для вирішення окресленого питання у структурі МВС України та у структурі Національній поліції [19] створені відповідні підрозділи. У структурі МВС України - Департамент інформаційних технологій, який у 2017 році реорганізовано у Департамент інформатизації та Департамент аналітичної роботи й організації управління; у структурі Національної поліції - Департамент організаційно- аналітичного забезпечення та оперативного реагування.

На цей час триває розроблення і впровадження нормативно-правового забезпе-чення щодо взаємодії даних підрозділів у сфері інформаційно-аналітичної діяль-ності, розподілу інформаційних ресурсів між МВС України та Національною поліцією, функцій щодо забезпечення правоохоронної діяльності.

Отже, дослідивши історичні, політичні, економічні аспекти генезису право-охоронної сфери на території сучасної України, а також врахувавши стан інформаційно-технічного прогресу, пропонуємо виокремити п 'ять етапів станов-лення інформаційно-аналітичної діяльності органів правопорядку: дореволюційний (початок XVIII століття - 1917 рік); ранній Радянський (1917 - початок 1970-х років); автоматизації інформаційної діяльності (початок 1970-х - початок 1990-х років); інформатизації ОВС України (початок 1990-2015 роки); інформаційного забезпечення Національної поліції України (2015 - дотепер).

На основі аналізу характерних особливостей формування, накопичення, збері-гання та використання інформаційних ресурсів для кожного з етапів, встановлено підґрунтя щодо подальшого розроблення нових правових та організаційних засад інформаційно-аналітичної діяльності, що своєю чергою дасть змогу задовольнити не лише теоретичні, а й практичні потреби щодо проведення реформ як у Міністерстві внутрішніх справ, так і в його складі - Національній поліції України.

Список використаних джерел