Медійно-інформаційна сторона роботи національної поліції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків, Україна

Медійно-інформаційна сторона роботи національної поліції

Трофименко Володимир Анатолійович

кандидат юридичних наук

доцент кафедри філософії

Постановка проблеми. Сучасність диктує нові умови існування та ефективної діяльності державних інститутів, зокрема правоохоронної системи. Громадськість вимагає не тільки злагодженої, ефективної роботи Національної поліції за своїм призначенням, а й всебічного звітування та інформування громадян про правоохоронну діяльність.

В Україні на сьогодні створені та існують чимало засобів масової інформації (ЗМІ) різних видів: від класичних (друкованих) до більш технологічних (телевізійні канали, радіостанції, мережа Інтернет тощо). Також на громадську думку, окрім ЗМІ, впливають й інші інститути, які не мають головної функції інформування громадян (кінематограф, книгодрук тощо). Не треба забувати і про те, що на окрему людину також має вплив її оточення, ті, з ким вона спілкується. Усе це потрібно враховувати, коли необхідно створити позитивний образ якого-небудь суспільного інституту, в тому числі правоохоронної системи.

Національна поліція України є публічним державним органом, образ якого впливає на ефективність роботи та взаємодії з громадськістю. Тому формування позитивного образу цього правоохоронного органу є одним із головних завдань та повинно проводитись на всіх рівнях у межах діючого законодавства про інформацію.

Розробленість тематики. Закон України «Про Національну поліцію» набув чинності у листопаді 2015 р. Відтоді фактично почалося фундаментальне наукове осмислення діяльності нового правоохоронного органу. Але медійно-інформаційна сторона роботи Національної поліції та її законодавче підґрунтя фактично не досліджувались.

Метою цієї публікації є аналіз медійно-інформаційної сторони роботи Національної поліції, що може бути використане як основа для створення позитивного образу Національної поліції.

Виклад основного матеріалу. Ефективність роботи правоохоронної системи залежить від всебічної уваги до неї з боку держави. Так було і в Радянському Союзі. У 1966 р. за міністра Щолокова починається масштабне реформування Міністерства охорони громадського порядку: його перейменовують на Міністерство внутрішніх справ, роблять централізованою структурою, змінюють структуру центрального апарату, вводять генеральські звання для вищого керівництва, вводять єдиний на території СРСР однострій та окрас техніки, підвищують грошове забезпечення міліції. Для того, щоб зробити міліцію відкритою, змінюється система добору до міліції. До міліції може прийти будь-хто. Зі свого боку це показувало необхідність у міліцейській освіті. Тому варто відмітити створення міліцейських вищих навчальних закладів. Але це ще не все.

Постало завдання підвищити повагу до міліції з боку громадян. Для її вирішення долучаються усі державні інституції. З'являються правові та міліцейські журнали («Людина і закон», «Радянський міліціонер» та ін.), знімається велика кількість кінематографічної продукції: «Петровка, 38», «Огарьова, 6», телесеріал «Слідство ведуть знавці», комедійні кінострічки про дільничного Аніскіна і так далі. Новостворене міністерство розпочинає контактувати зі спілками журналістів, письменників, композиторів та іншими організаціями для оновлення і створення позитивного образу радянського міліціонера. За три-чотири роки професія «міліціонер» стає однією з найпопулярніших на теренах Радянського Союзу [1, с. 40-80].

Враховуючи, що все у СРСР було державним, можна сказати, що держава залучила усі свої необхідні ресурси для зміни ставлення громадян до правоохоронців та створення їхнього позитивного образу.

Хоча Національну поліцію було створено дещо раніше, її системне реформування почалося в Україні з листопада 2015 р. Тоді повністю набрав чинності основний Закон - «Про Національну поліцію» [2] - і поліція розпочала свою діяльність. Як це не цікаво звучить, українська поліція почала своє формування з радянських принципів: було змінено і спрощено систему добору до поліції - людина до 35 років з середньою освітою могла вступити до лав нового правоохоронного органу. Також було анонсовано створення Поліцейської академії [3] та запущено рекламу про вакансії на телебаченні та у громадському транспорті. По телеканалах періодично розміщувалась інформація про чергування нових поліцейських. Поліцейські стають публічними.

Але за даними статистичного дослідження «Довіра соціальним інституціям», проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, станом на 1 лютого 2017 р. Національній поліції довіряло 22,9% громадян, не довіряло - 44%, баланс «довіра - недовіра» склав 21,9%, патрульній поліції довіряло 25,6% громадян, не довіряло - 41,7%, баланс «довіра - недовіра» склав16,1%. Інститут також розкрив рівні довіри до Нацполіції: повністю довіряю - 4,1%, скоріше довіряю - 18,8%, важко сказати - 31 %, скоріше не довіряю - 23,2%, не довіряю - 20,8% [4]. Чому ж на сьогодні має місце така статистика? Чому поліція стає у центрі гучних скандалів [5]? Чому одна з найгучніших реформ загальмувала?

З'ясовуючи причини такої ситуації, необхідно виділити як внутрішні, так і зовнішні.

Однією з головних зовнішніх причин можна назвати свободу слова та журналістики. Представників ЗМІ більше цікавить «яскравість» новини, її зовнішній прояв. Те, що вона несе мінімальне інформаційне чи пізнавальне навантаження, не завжди цікавить журналістів. Іншою зовнішньою причиною є те, що сьогодні існує обмаль державних інформаційних друкованих засобів масової інформації і фактично відсутня державна інформаційна політика. Мова не йде про те, щоб диктувати журналістам, що і як розказувати, а про те, що потрібно висвітлювати позицію держави з тієї чи іншої події. Всі ці причини призводять до того, що маленька, нікому не потрібна новина може бути роздута до рівня головної та підхоплюється іншими представниками ЗМІ. І дуже часто суб'єктами таких новин стають поліцейські.

До зовнішніх причин також можна віднести низький рівень правової культури громадян, який культивувався не один десяток років та привів до низького рівня ставлення до правоохоронної системи взагалі та зокрема до її окремих представників.

Головними внутрішніми причинами можна назвати низький рівень підготовки нових патрульних поліцейських та їхню самовпевненість. Людина з середньою освітою не може отримати достатньо правових знань для ефективного та правильного виконання своїх обов'язків. До речі, у провідній країні Європи - Німеччині - поліцейських готують 2,5 роки, витрачаючи на підготовку поліціянта 60 тисяч євро [6, с. 104-105]. Не отримують у достатній мірі нові поліцейські і знань про основи психології та спілкування з громадянами. Хоча нормативно-правові акти, які регламентують їхню взаємодію з громадськістю, цього вимагають: «Під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку... поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати. контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку» [7]. Прояви недотримання наведених вимог та самовпевненості ми також часто бачимо у різноманітних репортажах. Варто зазначити, що, на думку автора, нові правоохоронці були впевнені, що громадськість їхню діяльність автоматично прийме як правильну. І все це «протікає» у засоби масової інформації.

Таким чином, зазначимо, що медійно-інформаційна сторона роботи патрульної поліції сьогодні виглядає не дуже гарно. Сама поліція не завжди акцентує увагу на важливих аспектах роботи правоохоронців, іноді інформація подається непрофесійно, коментарі правоохоронців дуже часто подаються пізніше, ніж це потрібно. Самі правоохоронці дуже часто стають учасниками сумнівних новин, в яких вони виглядають як недобросовісні представники правоохоронної системи. Варто наголосити: не завжди правоохоронці враховують те, що представники ЗМІ можуть навмисно чекати якихось «проколів» правоохоронців.

На жаль, автор також не знайшов жодного друкованого джерела (періодичного журнала, газети тощо), які б випускались Національною поліцією. Також не зрозуміло, чому у 2018 р. Національна поліція має лише свій тимчасовий Інтернет-портал [8].

Для вирішення проблем медійно-інформаційної діяльності поліції необхідно враховувати принципи медійної та інформаційної грамотності, запропоновані ЮНЕСКО у 2017 р.:

Принцип 1. Інформація, комунікація, бібліотеки, медіа, технології, Інтернет мають використовуватися суспільством критично. Вони рівні за статусом, і жодне з цих джерел не варто вважати більш значущим, ніж інші.

Принцип 2. Кожен громадянин є творцем інформації/знань. Кожен має право на доступ до інформації/знань та право на самовираження. Медійна та інформаційна грамотність має бути для всіх - і для чоловіків, і для жінок, - і тісно пов'язана з правами людини.

Принцип 3. Інформація, знання та повідомлення не завжди є нейтральними, незалежними чи неупередженими. Будь-яка концептуалізація, використання і застосування інформації повинні зробити це твердження прозорим і зрозумілим для всіх громадян.

Принцип 4. Кожен громадянин хоче отримувати і розуміти нову інформацію, знання і повідомлення та мати можливість на спілкування з іншими, навіть якщо він не висловлює це прагнення. Їхні права на це ніколи не мають порушуватися.

Принцип 5. Медійна та інформаційна грамотність не набувається одномоментно. Це постійний та динамічний досвід і процес. Його можна вважати завершеним, якщо він включає в себе знання, вміння та настанови щодо використання, створення та передачі інформації, щодо медіа та технологічного контенту [9].

Ці принципи акцентують увагу на беззаперечності права на інформацію, але при цьому нагадують про необхідність медійної та інформаційної грамотності. Це пов'язано з тим, що не вся інформація є нейтральною та неупередженою. З цього випливає потреба у медійній та інформаційній освіті представників Національної поліції - і не тільки представників прес-служб, а й рядових патрульних поліцейських. Вони повинні вміти не тільки доносити інформацію про певні події, а й вміти виглядати в інформаційних сюжетах. Дуже важливо навчити поліцейських триматись перед однією чи кількома камерами. Такого навчання сьогоднішні поліціянти не проходять.

На державному рівні необхідно розробити спеціальну програму сприяння побудові позитивного образу поліції. Але при цьому сама патрульна поліція не повинна сприйматись як реклама усього Міністерства внутрішніх справ, а як реально працюючий підрозділ МВС. Можна запропонувати такі заходи:

державне сприяння створенню якісних художніх фільмів та серіалів про роботу правоохоронців (фінансування чи співфінансування зйомок тощо);

проведення популяризаторських заходів про роботу поліції за участі самих правоохоронців, популярних осіб;

на загальнонаціональному рівні більш урочисто святкувати 4 серпня - День національної поліції;

більше залучати поліцейських до профілактичних та правовиховних заходів;

заснувати загальнонаціональний друкований засіб масової інформації від поліції;

впровадити програму медійної та інформаційної освіти правоохоронців, а також журналістських навичок для представників прес-служб.

З розвитком інформаційного простору медійно-інформаційна сторона роботи поліції буде розширюватись. Уже сьогодні по ній оцінюють чи не усю діяльність Національної поліції та МВС. Тому і Національній поліції, і всьому МВС потрібно все більше і більше професійно звертати увагу на цю сторону своєї роботи.

Література

правоохоронний поліція позитивний образ

1. Кредов С.А. Щелоков. Москва: Молодая гвардия, 2016. 320 с.

2. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 р. № 580-VTTT. URL: zakon5.rada.gov.ua/laws/show/580-19 (дата звернення: 03.01.2018).

3. Про створення поліцейської академії. URL: https://www.5.ua/suspilstvo/v-ukraini-stvoreno-politseisku-akademiiu-nakaz-149584.html (дата звернення: 03.01.2018).

4. Довіра соціальним інститутам. URL: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id =678&page=1 (дата звернення: 03.01.2018 р.).

5. День Національної поліції. URL: https://24tv.ua/den_natsionalnoyi_politsiyi_ukrayini_2017_skandali_z_politseyskimi_n848642 (дата звернення: 03.01.2018).

6. Трофименко В.А. Правовиховна діяльність як один з основних напрямів діяльності правоохоронної системи. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2017. № 3 (34). С. 98-110.

7. Правила етичної поведінки поліцейських: наказ МВС від 09.11.2016 № 1179. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1576-16 (дата звернення 03.01.2018).

8. Сайт Національної поліції України. URL: https://www.npu.gov.ua/uk/ (дата звернення: 03.01.2018).

9. П'ять принципів медійної та інформціної грамотності. URL: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/yunesko_opublikuvala_pyat_printsipiv_mediynoi_ta_informatsiynoi_gramotnosti/ (дата звернення: 04.01.2018).

Размещено на Allbest.ru