Сфера застосування статті 8 Європейської конвенції з прав людини: основні позиції ЄСПЛ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 8 ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ: ОСНОВНІ ПОЗИЦІЇ ЄСПЛ

Дмитро Лотюк

головний науковий співробітник відділу дослідження проблем впровадження практики Європейського суду з прав людини в прокурорську діяльність Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України

Досліджено сферу застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Висвітлено позитивні зобов'язання держави та визначено умови правомірності втручання в права особи згідно з цією статтею.

Ключові слова: приватне життя; сімейне життя; житло; кореспонденція; практика Європейського суду з прав людини.

європейський суд право людина

Исследована сфера применения Европейским судом по правам человека статьи 8 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Освещены позитивные обязательства государства и определены условия правомерности ограничения прав личности согласно этой статье.

Ключевые слова: личная жизнь; семейная жизнь; жилье; корреспонденция; практика Европейского суда по правам человека.

This article explores the scope of the European court of human rights article 8 of the convention for the protection of human rights and fundamental freedoms. The positive obligations of the state are described and the terms of the legality of restricting individual rights under this article.

Keywords: private life; family life; home; correspondence European court of human rights.

«Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції», такий зміст має ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка покладає зобов'язання на державу поважати права людини.

У преамбулі Конвенції зазначено, що метою Ради Європи є досягнення тіснішого єднання між її членами та що один із засобів досягнення цієї мети полягає в забезпеченні й розвитку прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 32 Конвенції питання її тлумачення і застосування належить до юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Наразі на розгляді Суду знаходиться 56 250 заяв, серед яких проти України 7100 [1]. Основний масив заяв до ЄСПЛ стосується порушення ст. 6 «Право на справедливий суд» Конвенції, а саме невиконання рішень національних судів. Однак не менш актуальними є порушення ст. 8 «Право на повагу до приватного та сімейного життя» Конвенції, оскільки обмеження цих прав здебільшого відбувається в рамках кримінального провадження.

Метою статті є аналіз сфери застосування ст. 8 Конвенції та правомірності втручання в права особи за цією статтею відповідно до практики ЄСПЛ.

Дослідженню окресленої тематики присвячено роботи Н. Ахтирської, В. Філатова, Т. Фулей, Х. Хембаха, О. Яновської, О. Толочка та інших учених.

У статті 8 «Право на повагу до приватного та сімейного життя» Конвенції проголошено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

На сьогодні ЄСПЛ не дає чіткого визначення терміна «приватне життя», адже це поняття є досить широким та охоплює безліч аспектів життєдіяльності людини, перелік яких не є вичерпним. Як зазначає ЄСПЛ, це обумовлено тим, що: «Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися „з огляду на умови сьогодення”» [2].

У справі «Прітті проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ вказано, що поняття приватного життя є широким і не підлягає вичерпному визначенню. Воно охоплює фізичну та психічну цілісність людини. Іноді воно може містити певні елементи її фізичної та соціальної індивідуальності. Такі аспекти життя людини, як, наприклад, гендерна ідентифікація, ім'я та сексуальна орієнтація, статеве життя, є складовими її особистого життя, право на яке гарантується у ст. 8 Конвенції.

У статті 8 також гарантовано право на особистий розвиток і право людини налагоджувати й розвивати стосунки з іншими людьми та зовнішнім світом. Хоча в жодній попередній справі не встановлено, що якщо таке право на самовизначення міститься у ст. 8 Конвенції, Суд вважає, що поняття особистої самостійності є важливим принципом, на підставі якого тлумачаться її гарантії [3].

Розглядаючи термін «приватне життя» у контексті практики ЄСПЛ, не виникає сумніву в багатогранності цього права. В результаті узагальнення всіх його аспектів можна виділити основні складові, які зараховують до «приватного життя», а саме:

- право на доступ до інформації про особу [4];

- право особи на безпечне довкілля [5];

- конфіденційність медичних даних особи, історій хвороб, оприлюднення таких даних [6];

- медичне втручання [7];

- право на власне ім'я та його зміну [8; 9; 10];

- право на паспорт або інший документ, що ідентифікує особу [11];

- соціальні стосунки, соціальна активність [12];

- висвітлення свого життя іншим особам [13];

- збирання та зберігання інформації стосовно приватного життя особи, а також її поширення [14];

- сексуальне життя та орієнтація [15].

Безперечно, сфера застосування поняття «приватне життя» набагато ширша, ніж вказаний перелік, і не виникає сумнівну, що з розвитком суспільних відносин будуть з'являтись нові форми приватного життя, які підлягатимуть захисту відповідно до ст. 8 Конвенції.

Наступним поняттям, яке необхідно розкрити в межах дослідження, є «сімейне життя».

ЄСПЛ визначає, що поняття сім'ї не обмежується шлюбними зв'язками і може охоплювати інші de facto сімейні зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом. Дитина, народжена у таких зв'язках, є ipso jure членом цієї сім'ї з моменту свого народження і за самим фактом свого народження [16].

Критерії визначення того, чи підпадають ті чи інші стосунки під поняття «сімейне життя», встановлені у рішенні «Кроон та інші проти Нідерландів». У цьому рішенні зазначено: «... у статті 8 поняття „сімейне життя” означає не лише відносини, засновані завдяки шлюбу, а й може означати інші „сімейні зв'язки”, якііснують де-факто і характеризуються достатньою сталістю» [17].

Тому можна виділити такі вимоги, необхідні для визнання стосунків між особами сімейним життям: спільне проживання, сталість стосунків, а також наявність спільних дітей, хоча остання не є обов'язковою.

До того ж у рішеннях зазначається, що сімейне життя згідно зі змістом ст. 8 Конвенції охоплює зв'язки між найближчими родичами, наприклад, між дідами й онуками, оскільки вони можуть відігравати значну роль в таких відносинах. На думку Комісії, співжиття, однак, не є необхідною умовою для підтримання сімейних зв'язків, які повинні знаходитися в межах поняття сімейного життя. Співжиття є фактором з-поміж багатьох інших, хоча часто й важливим, який має бути взятий до уваги під час розгляду питання про існування сімейних зв'язків [18].

Загалом відповідно до практики ЄСПЛ гарантії, визначені в ст. 8 Конвенції, поширюються на різні відносини, що виникають в рамках сімейного життя.

Наступним потрібно розглянути питання щодо визначення поняття «житло» з огляду на практику ЄСПЛ.

Цей термін найбільш повно розкривається в рішеннях ЄСПЛ. Наприклад, Суд зазначає, що «житло» є самостійним поняттям, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього і тривалого зв'язку з певним місцем [19].

У справі «Морено Гомез проти Іспанії» ЄСПЛ зазначає, що житло це місце, фізично визначена територія, на якій відбувається приватне і сімейне життя людини [20].

Вітчизняні науковці, які досліджували це питання, сформували перелік об'єктів, що охоплюються поняттям «житло», а саме:

- місце, облаштоване особою як дім, навіть якщо його заснування не відповідає чинному законодавству (рішення «Баклі проти Сполученого Королівства»);

- місце, куди особа має намір повернутись, чи де було її постійне помешкання (рішення «Гіллоу проти Сполученого Королівства»);

- житло, яке має статус службового (рішення «Новоселецький проти України);

- власність, яку особа займає певний проміжок часу;

- приміщення, пов'язані з професійною діяльністю (офіси) адвоката чи нотаріуса (рішення «Німітц проти Німеччини», «Смірнов проти Росії», «Пантелеєнко проти України»);

- офісні приміщення (рішення «Бук проти Німеччини»);

- складські приміщення (рішення «Товариство „Colas Est” та інші проти Франції») [21].

Досить цікаву позицію наведено в рішенні «Німітц проти Німеччини» [12, с. 67]. ЄСПЛ вказує: що стосується значення слова «житло» («home» в англійському тексті), Суд зазначає, що в деяких державах-учасницях, а саме в Німеччині, воно поширюється на службові приміщення. Більше того, це тлумачення повністю співзвучне з французьким варіантом тексту, тому що слово «domicile» має навіть ширше значення, ніж «home», і може поширюватися на діловий офіс типу адвокатського.

Як бачимо, відповідно до практики ЄСПЛ під поняття «житло» підпадає значна кількість об'єктів, втручання в які може становити порушення Конвенції.

Наступним пунктом, який необхідно розглянути, є поняття «кореспонденція».

У рішенні у справі «Мішу проти Франції» [22] ЄСПЛ зазначив, що, надаючи «кожній особі» право на повагу до її «кореспонденції», у ст. 8 Конвенції захищається конфіденційність приватного спілкування, хоч яким би був зміст такої кореспонденції і в якій формі вона виступала б.

Отже, в ст. 8 Конвенції гарантується конфіденційність будь-якого обміну інформацією, до якого особи можуть вдаватись з метою спілкування.

На сьогодні до кореспонденції можна віднести: повідомлення у вигляді листа [23]; телефонні розмови [24]; лічильник тривалості телефонних розмов з іншими абонентами [25]; листування електронною поштою [26] тощо.

Положеннями Конвенції на державу покладено позитивне зобов'язання утриматись від втручання у гарантовані права, а також створити умови для їх ефективної реалізації. Це підтверджується рішеннями у справах «Різ проти Сполученого Королівства» [27] та «X. та Y. проти Нідерландів» [28].

Варто зазначити, що права, визначені у ст. 8 Конвенції, не є абсолютними,а тому в деяких випадках можуть бути обмеженими.

Так, у ч. 2 ст. 8 Конвенції встановлено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Для визначення, чи було втручання правомірним, ЄСПЛ проводить так званий тест, відповідно до якого він доходить висновку, чи було порушено права, гарантовані у ст. 8 Конвенції, чи ні. Складовими цього тесту є визначення того, чи здійснювалося втручання згідно із законом, чи слугувало воно легітимній меті та чи таке втручання необхідне у демократичному суспільстві.

Однак вказані права не є абсолютними, і тому в певних випадках їх може бути обмежено з урахуванням визначення того, чи відбувалося втручання згідно із законом, чи слугувало воно легітимній меті та чи таке втручання необхідне у демократичному суспільстві.

У рішенні «Круслен проти Франції» ЄСПЛ надає тлумачення конструкції «згідно із законом», зазначаючи: «Словосполучення „згідно із законом” у контексті пункту 2 статті 8 вимагає насамперед, щоб захід, який розглядається, мав певні підстави в національному праві; воно також передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступний для даної особи, і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципу верховенства права» [29].

Легітимна мета як наступний критерій тесту визначена у ч. 2 ст. 8 Конвенції. До неї належать дії, що здійснюються в інтересах: національної та громадської безпеки, економічного добробуту країни, запобігання заворушенням чи злочинам, захисту здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Кемпбел проти Сполученого Королівства» Суд нагадує, що поняття необхідності означає, що втручання відповідає нагальній соціальній потребі і, зокрема, що воно пропорційне законній меті. При визначенні того, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві, можуть враховуватися межі розсуду держави [30].

Резюмуючи викладене, варто зазначити, що ст. 8 Конвенції здобула широке застосування, адже вона захищає чотири важливі сфери життя, без яких неможливе нормальне існування особи в суспільстві. До цих сфер належать приватне життя, сімейне життя, житло та кореспонденція. На державу покладено позитивне зобов'язання утриматись від втручання у гарантовані права, а також створити умови для їх ефективної реалізації.Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Список використаних джерел:

1. Офіційний Веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_pending_month_2018_BIL.pdf

2. Тайрер проти Сполученого Королівства (Tyrer v. the United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 25 квітня 1978 року, серія A, № 26, п. 31.

3. Прітті проти Сполученого Королівства: рішення у справі Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2002 року, заява № 44647/98, п. 61.

4. Гаскін проти Сполученого Королівства (Gaskin v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року, серія А, № 159, п. 39.

5. Лопес Остра проти Іспанії (lopez Ostra v. Spain): рішення Європейського суду з прав людини від 9 грудня 1994 року, заява № 16798/90.

6. З. проти Фінляндії (Z v. Finland): рішення Європейського суду з прав людини від 25 лютого 1997 року, звіти про ухвали і рішення 1997-I, п. 71.

7. Гласс проти Сполученого Королівства (Glass v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 9 березня 2004 року, заява № 61827/00.

8. Гійо проти Франції (Guillot V. France): рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1996 року, заява № 22500/93.

9. Булгаков проти України (Bulgakov v. Ukraine): рішення Європейського суду з прав людини від 11 вересня 2007 року, заява № 59894/00.

10. Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine): рішення Європейського суду з прав людини від 16 травня 2013 року, заява № 20390/07.

11. Смірнова проти Росії (Smirnova v. Russia): рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року, заяви №№ 46133/99 та 48183/99.

12. Німітц проти Німеччини (Niemietz v. Germany): рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року, серія А, № 251-В, п. 29.

13. Пек проти Сполученого Королівства (Реск v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 28 січня 2003 року, заява № 44647/98.

14. Ротару проти Румунії (Rotaru v. Romania): рішення Європейського суду з прав людини від 4 травня 2000 року, заява № 28341 /95.

15. Даджон проти Сполученого Королівства (Dudgeon v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1981 року, серія А, № 45.

16. Кіган проти Ірландії (Keegan v. Ireland): рішення Європейського суду з прав людини від 26 травня 1994 року, серія A, т. 290, С. 18-19, § 44.

17. Кроон та інші проти Нідерландів (Kroon and Others v. the Netherlands): рішення Європейського суду з прав людини від 27 жовтня 1994 року, серія A, № 297-C, С. 55-56, п. 30.

18. Бойл проти Сполученого Королівства (Boyle v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 9 лютого 1993 року, заява № 16580/90.

19. Баклі проти Сполученого Королівства (Buckley v. the United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 25 вересня 1996 року, Reports 1996-IV, пп. 52-54.

20. Морено Гомез проти Іспанії (Moreno Gomez v. Spain): рішення Європейського суду з прав людини, заява від 16 лютого 2005 року № 4143/02.

21. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: стандарти застосування при здійсненні правосуддя / Н. Ахтирська, В. Філатов, Т. Фулей, Х. Хембах. -- Київ: Істина, 2011. -- 200 с.

22. Мішу проти Франції (Michaud v. France): рішення Європейського суду з прав людини від 6 грудня 2012 року, заява № 12323/11, п. 91.

23. Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70.

24. Класс та інші проти Німеччини (Klass and Others v. Germany): рішення Європейського суду з прав людини від 6 вересня 1978 року, заява № 5029/71.

25. Мелоун проти Сполученого Королівства (Malone v. United Kihgdom): рішення Європейського суду з прав людини від 2 серпня 1984 року, заява № 8691/79, п. 67.

26. Копланд проти Сполученого Королівства (Copland v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2001 року, заява № 62617/00.

27. Різ проти Сполученого Королівства (Rees v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 1986 року, заява № 9532/81.

28. X. та Y. проти Нідерландів (X. and Y. Netherlands): рішення Європейського суду з прав людини від 26 березня 1985 року № 8978/80.

29. Круслен проти Франції (Kruslin v. France): рішення Європейського суду з прав людини від 24 квітня 1990 року, серія A, № 176-А, п. 27.

30. Кемпбел проти Сполученого Королівства (Campbell v. United Kingdom): рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1992 року, заява № 13590/88, п. 44.

Размещено на Allbest.ru