Нормативно-правове забезпечення діяльності фізичної особи-підприємця у зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-правове забезпечення діяльності фізичної особи-підприємця у зарубіжних країнах

Біба А.В.

Господарське право зарубіжних країн містить досить розвинену систему прав і обов'язків громадян, що дозволяє впевнено здійснювати господарську діяльність в різних організаційно-правових формах і брати участь в ній власним капіталом. Варто зазначити, що так само як в України, у сфері господарювання різних країн, зокрема європейських, найбільш поширеною формою є фізична особа-підприємець. Такими підприємцями в зарубіжних правових системах визнаються фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність як в сфері виробництва, так і в сфері послуг, від свого імені. У праві європейських країн такі особи мають різноманітні назви, наприклад, торгові діячі, комерсанти, фізичні особи-підприємці, купці. Безпосередньо у законодавстві визначається така термінологія осіб-підприємців: у Німеччині - Einzelunternehmung, у Франції - Entreprise individuelle, в Великобританії, а також Канаді - Sole proprietorship, в США - Individual proprietorship, в Італії - Ditta individuale тощо [1, с. 40].

Діяльність фізичних осіб-підприємців у країнах з дуалістичною системою приватного права регулюється нормами торгового (комерційного) права: торговими кодексами; у країнах з моністичною системою - цивільними та комерційними кодексами. У країнах з дуалістичною системою приватного права торгове право є окремою галуззю і виступає спеціальним правом підприємців. Незважаючи на зазначену відмінність у нормативному забезпеченні діяльності підприємців, в усіх державах діють спеціальні нормативно-правові акти щодо регулювання підприємницької діяльності, навіть в англо-американській системі.

Підприємницькою (торговою, комерційною)діяльністю в праві зарубіжних країн вважається будь-яка діяльність, спрямована на одержання прибутку, що здійснюється в будь-якій сфері цивільного обороту: виробничій, транспортній, фінансовій, торгівельній, сільськогосподарській тощо. Особи, які здійснюють таку діяльність систематично є суб'єктами підприємницької діяльності. Також варто зазначити, що комерсанти можуть здійснювати таку діяльність самостійно (індивідуально) або у вигляді об'єднань осіб (колективно). Проте кожен підприємець зобов'язаний здійснити реєстрацію у торговельному реєстрі, отримати дозвіл (патент) на здійснення господарської діяльності зі сплатою встановленого мита, вести торговельні книги, що відображають стан майна і результати комерційної діяльності. Зазначений торговий реєстр (державний торговий реєстр) є офіційним юридичним переліком суб'єктів торгового права, який публікується у спеціальних виданнях. Так само як Єдиний державний реєстр в Україні, торговий реєстр має публічний характер, він дозволяє будь-кому одержати достовірні відомості про те, яка особа є підприємцем, який її правовий статус, а також іншу контактну інформацію. Європейське законодавство, також як в українське, передбачає, що лише після внесення відомостей до торгового реєстру підприємець одержує офіційний статус. При цьому європейські держави встановлюють низку вимог до осіб, які бажають займатися підприємницькою діяльністю [2, с.55].

Для всіх комерсантів європейське законодавство встановлює однакові вимоги з точки зору бухгалтерської звітності і документації. Фізичні особи-підприємці повинні вести торговельні книги, а також документи бухгалтерського обліку і звітності відповідно до вимог, встановлених положеннями про торговельні книгах.

У країнах загального права будь-яких формальних вимог до індивідуального підприємця (комерсанта) не встановлено: для того щоб розпочати індивідуальну підприємницьку діяльність, не потрібно проходити спеціальну державну реєстрацію або дотримуватися будь-які інші формальні вимоги. Наприклад, державна реєстрація не потрібна для фізичних осіб-підприємців у США, Канаді, Великій Британії, окрім випадку, якщо підприємець бажає зареєструвати комерційне найменування, проте облік підприємців обов'язково здійснюється податковими органами для оподаткування. В таких країнах фізичні особи-підприємці визнаються суб'єктами торгової діяльності на підставі самого факту здійснення торгових (підприємницьких) угод. Торговими угодами у законодавстві країн загального права є операції, які опосередковують переміщення матеріальних цінностей, укладаються в межах здійснення організованої комерційної діяльності, а метою її вчинення є одержання певного прибутку [3, с. 51].

Фізична особа-підприємець в США законодавчо також не є юридичною особою, а весь отриманий прибуток вважається власним доходом, який оподатковується як дохід фізичних осіб. Варто зазначити, що відповідальність за зобов'язаннями фізичних осіб-підприємців не має меж, тобто такі суб'єкти господарювання, аналогічно як і в Україні, відповідають усім своїм майном [4, с. 201].

У Франції фізичні особи-підприємці підлягають реєстрації в обов'язковому порядку. Особливістю французького законодавства є те, що громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, повинен повідомити про свій сімейний стан, а якщо шлюб укладається після того, як громадянин був зареєстрований як комерсант, нотаріус зобов'язаний повідомити податковим органам відомості шлюбного контракту, в частині майнових домовленостей подружжя. Окрім цього, під час реєстрації до реєстраційного органу надсилається пояснення одного з подружжя, що він/вона розуміє можливі наслідки у випадку виникнення заборгованості за зобов'язаннями. Внесення відомостей про особу-підприємця до торгового реєстру підтверджується свідоцтвом ExtraitK або Extrait Kbis. Громадяни іноземних держав, які не є членами Європейського Союзу, для зайняття підприємницькою діяльністю на території Франції повинні отримати спеціальну ідентифікаційну карту з відміткою «комерсант». Найменуванням комерсанта є його ім'я (підприємця). Також назва може включати довільні словосполучення, цивільні імена (прізвища) фізичних осіб або вказівку на предмет діяльності .

В Німеччині існують два нормативно-правових акти, які регулюють діяльність підприємців. До них належать Handelsgesetzbuch (HGB - торговий кодекс) і Steuerrecht (податкове законодавство). Обидва закони зобов'язують вести фінансову звітність. Приватний підприємець (Einzelunternehmer) - найпоширеніша в Німеччині форма самостійного ведення бізнесу. Процедура реєстрації є спрощеною, оскільки заповнивши лише одну анкетну форму, можна вже отримати свідоцтво про реєстрацію бізнесу, однак за державну реєстрацію стягується збір близько 10 євро [5, с. 110].

Отже, нормативно-правове забезпечення діяльності фізичної особи-підприємця в зарубіжних країнах має низку особливостей, на відміну від правового регулювання в Украйні, насамперед у доволі спрощеній процедурі реєстрації. Однак положення, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, що виникли в результаті здійснення ним підприємницької діяльності, всім своїм майном, є найголовнішою спільною рисою між вітчизняним та зарубіжним законодавством.

приватний право торговельний реєстр

Використана література

1. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: підручник для студентів юрид. спец. вузів. Київ: Ділова Україна, 1996. 351 с.

2. Сидорчук В.К. Правовой статус субъектов хозяйствования в зарубежных странах. Вестник Высшего Хозяйственного Суда. 2006. № 15. С. 56-65.

3. Мурунова А.В. Гражданские и торговые кодексы зарубежных стран: сравнительно-правовой анализ: учеб. пособ. Нижний Новгород: Нижегород. гос. архит.-строит. ун-т, 2007. 83 с.

4. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право зарубежных стран: учеб. Москва: БЕК, 1994. 298 с.

5. Солодченко В.С., Котов Г.М.. Гражданское и торговое право зарубежных государств: учеб. пособ. Санкт-Петербург: Изд.центр СПб.ГМТУ, 2002. 243 с.

Размещено на Allbest.ru