Суттєві аспекти Європейського банківського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

Суттєві аспекти Європейського банківського права

Вступ

європейський банківський право законодавство

Фінансова система будь-якої країни складається з багатьох інституцій. Однак провідна роль серед них, без сумніву, належить банківським установам. Банки виконують у цій системі функцію фінансових посередників, оскільки вони головним своїм завданням мають зосередження тимчасово вільних коштів та їх наступне розміщення з метою отримання прибутків.

Оскільки останнім часом посилилася інтернаціоналізація банківської справи[4], то суттєві відмінності у правовому регулюванні цієї діяльності на національному рівні неодмінно призведуть до гальмування економічного міжнародного співробітниціва. Крім того суттєві правові відмінності у банківській сфері стануть на заваді у стабільності фінансової міжнародної системи.

На сучасному етапі розвитку фінансово-кредитних відносин та монетарної політики ЄС стало зрозумілим, що економічний ринок ЄС не може бути єдиним поки він спирається на різні грошові системи, які залишаються в національному підпорядкуванні. Таке положення зберігає всередині ЄС відмінності в організації кредитування, розрахунків курсової політики, а як наслідок і відмінностей в цінах, податках, грошовій політиці та валютних ризиках.

1. Установчі договори

Говорячи про засоби правового регулювання в ЄС, необхідно найперше розглянути дію його основних інструментів: договорів, юридичних актів інституцій, національного законодавства держав-членів як складової частини правової системи ЄС.

Правова система Співтовариства може бути ефективною, якщо її норми «здатні діяти в рамках національних правових систем держав-членів і надавати права приватним особам та покладати на них обов'язки» [1].

Положення про створення та межі повноважень ЄСЦБ та ЄЦБ прийняті були Маастрихтським договором, що був підписаний 7 лютого 1992 року, а вступив в дію 1 листопада 1993 року[3]. Однак фактичне створення ЄЦБ як окремої інституції було заплановано на 1998 рік. Так, положеннями статті 4-А визначається створення Європейської Системи Центральних банків та Європейського Центрального Банку. Європейська Система Центральних Банків (ЄСЦБ) - є об'єднанням центральних банків усіх держав-членів ЄС. Що ж стосується Європейського Центрального Банку (ЄЦБ) - це окрема інституція ЄС, яка наділена окремими повноваженнями центрального банку для діяльності в межах ЄС.

Повноваження ЄСЦБ та ЄЦБ регулюються статтями 105-109Ь Договору про ЄС. Метою створення ЄСЦБ стала необхідність підтримання стабільності цін в ЄС. Зважаючи на це ЄСЦБ покликана підтримувати спільну економічну політику, яка спрямована на досягнення цілей Європейських Співтовариств. При цьому діяльність ЄСЦБ базується на принципах відкритої ринкової економіки та вільної конкуренції. Задачі, які повинна вирішувати діяльність ЄСЦБ, стосуються визначення та здійснення валютної політики ЄС, проведення операцій з іноземною валютою, підтримання та регулювання офіційних валютних запасів держав-членів, а також сприяння функціонуванню системи платежів.

Щорічно ЄЦБ надає звіт про діяльність ЄСЦБ та валютну політику за попередній рік. Звіт надається Європейському парламенту, Рааді Міністрів, Європейській Комісії та Європейській Раді.

Європейський Центральний Банк має виключне право санкціонувати емісію національних банкнот держав-членів Співтовариства. З переходом до єдиної грошової одиниці євро ЄЦБ отримав виключне право здійснювати емісію банкнот євро. Здійснювати безпосередній випуск монет можуть як ЄЦБ, так і національні центральні банки, однак такі монети повинні бути єдиними, аби мати статус законного платіжного засобу. При цьому допускаються певні національні елементи у зображенні на монетах, за погодженням цих елементів з ЄЦБ. Об'єм монет, які планується випустити, також повинен бути узгоджений з ЄЦБ.

ЄЦБ має право консультуватися з національними органами влади з питань, що входять до компетенції банку. Також ЄЦБ може подати свою думку інституціям Співтовариства чи національним оорганам з питань, які входять до його компетенції. В свою чергу, відповідно до статті 105 пункт 6, Рада Міністрів за пропозицією Комісії та за згодою Європейського Парламента, може покласти на ЄЦБ виконання особливих повноважень щодо нагляду за кредитними установами чи іншими фінансовими інститутами.

Крім визначення структури та встановлення функціональних повноважень Договір про ЄС наділяє ЄЦБ правом здійснювати стягнення, а саме: покладати разові штрафи та стягувати періодичні неустойки з осіб, які не виконують приписів актів ЄЦБ.

Таким чином, діяльність ЄЦБ значною мірою буде здійснюватися через систему національних центральних банків держав-членів. Це дозволить проводить єдину банківську політику, «здійснювати ефективний контроль за банківською діяльністю[5]», при цьому буде реально врахована специфіка банківської діяльності в кожній країні. Крім того, за час існування Співтовариств, центральні банки держав-членів вже зібрали значний досвід співпраці.

Розглянувши положення Договору про Європейське Економічне Співтовариство та положення Договору про Європейський Союз, можна стверджувати, що європейське співробітництво в області правового регулювання банківської діяльності мало за основу свого розвитку Римський договір 1957 року про створення Європейського Економічного Співтоваристві. Правове регулювання співпраці в сфері банківської діяльності отримало продовження в наступних Договорах держав-членів, які відносяться до установчих, оскільки формування спільного внутрішнього ринку в банківському секторі економіки було тісно пов'язане із необхідністю завершення створення такого ринку в рамках Європейського Союзу в цілому.

2. Директиви ЄС

Першим важливим кроком на шляху розвитку європейського співробітництва в області правового регулювання банківської діяльностів рамках ЄС було прийняття Директиви ЄС «Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій» [6], що у подальшому отримала назву Першої банківської директиви. Ця директива заклала основи європейського банківського права і містила у собі ряд ключових положень. Її роль полягає у тому, що ця Директива:

усунула більшу частину перепон на шляху досягнення свободи заснування банків та інших кредитних організацій (стаття 4);

розробила загальне визначення кредитної організації і встановила вимогу обов'язкового ліцензування банківської діяльності;

визначила загальні стандарти державного ліцензування банківської діяльності;

визначила основний принцип співробітництва органів банківського нагляду держав-членів і запропонувала Комітет банківських радників як одну з форм такого співробітництва;

встановила принципові правила стосовно відкриття філіалів кредитних організацій третіх країн на території держав-членів.

Директива ЄС від 15 грудня 1989 року, яка мала таку ж офіційну назву, а у подальшому стала Другою банківською директивою, повинна була виправити всі недоліки попередньої Директиви. Основною метою Другої банківської директиви було створення єдиного ринку банківських послуг в рамках ЄС і без будь-яких бар'єрів для транскордонного надання таких послуг чи відкриття філій. Друга банківська директива базується на принципах, що виражають сутнісні елементи європейського банківського права в даний час:

Єдина банківська ліцензія, що надається за принципом взаємного визнання. Цей принцип уповноважує кредитну організацію, яка отримала банківську ліцензію на території однієї держави-члена, здійснювати банківську діяльність, вказану в Додатку до Директиви, на території будь-якої іншої держави-члена як шляхом надання транскордонних послуг, так і шляхом відкриття філіала. Таким чином, банківська ліцензія, що видана на території одної держави-члена, має бути визнана у всіх інших державах-членах ЄС відповідними органами банківського нагляду.

Принцип контролю органів банківського нагляду держави походження. У відповідності до даного принципу органи банківського нагляду держави походження (тобто тієї держави, де діяльність банківської установи була ліцензійована) несуть відповідальністьза здійснення наглядових функцій по відношенню до діяльності кредитної організації, включаючи банківські операції і за межами держави походження. Органи банківського нагляду держави перебування (тобто держави, на території якої кредитна організація здійснює свою діяльність) зберігають за собою частину контрольних функцій, які не були закріплені у відповідних актах європейського законодавства за органами держави походження.

Принцип формування мінімальних стандартів пруденційного регулювання. Цей принцип встановлює мінімальний розмір статутного капіталу (власних засобів) кредитної організації, які необхідні для отримання ліцензії та ведення банківського бізнесу;

вимоги до контролю за участю кредитних організацій у небанківському секторі економіки, вимоги до контролю за крупними акціонерами.

Мінімальні стандарти пруденційного регулювання, зазначені в Другій банківській директиві, було розвинуто в подальших директивах, до яких слід віднести: «Про власні кошти кредитних організацій», 17 квітня 1989 року; «Про індекс платіжоспроможності кредитних організацій», 18 грудня 1989 року; «Про нагляд за кредитними організаціями на консолідованій основі», 6 квітня 1992 року; «Про моніторинг і контроль за крупними кредитними ризиками кредитних організацій», 21 грудня 1992 року; «Про достатність капіталу інвестиційних інститутів та кредитних організацій», 15 березня 1993 року; «Про схеми захисту внесків у кредитних організаціях», 30 травня 1994 року; «Про поліпшення нагляду за кредитними організаціями», 29 червня 1995 року.

Окрім вказаних директив, які мали вирішальне значення для розвитку європейського банківського права, існує багато інших директив, які стосуються питань ведення бухгалтерського обліку в кредитних організаціях, запобігання використання кредитних організацій з метою легалізації кримінальних прибутків тощо.

Стосовно пруденційного регулювання та нагляду за діяльністю кредитних організацій європейське банківське право застосовує два принципи: 1.) принцип контролю органів банківського нагляду держави походження; 2) консолідованого нагляду.

Отже директива як один з головних інструментів правового регулювання є досить ефективним засобом. Головним чином директиви висувають мінімальні стандарти, яких повинні дотримуватися у своїй діяльності національні банківські структури. Оскільки введення цих стандартів у використання здійснюється державами, то при цьому можна врахувати національні правові особливооості і використати методи впровадження директиви, які дадуть змогу найбільш ефективно її виконати.

європейський банківський право законодавство

3. Національне законодавствво держав-членів ЄС: роль у регулюванні банківської діяльності на прикладі Франції та Великобританії

Співвідношення права ЄС і національного права держав-членів має певні аспекти. З однієї сторони право ЄС походить від національного права в тому розумінні, що держави добровільно відмовилися від частини державного суверенітету на користь ЄС. Держави делегували інституціям ЄС частину своїх повноважень. З другої сторони, право ЄС має обов'язкову силу та пряму, у більшості випадків, дію щодо національних систем права.

Відповідно до статті 55 Конституції Франції міжнародні договори мають переважну силу перед національним правом. Однак існують певні перешкоди при застосуванні у Франції права Співтовариства. Так найпершою перешкодою є небажання усіх французьких судів розглядати дійсність законодавчих актів та дії адміністрації як нормотворчі, так і виконавчі. Труднощі виникали при небажанні відмовитися від застосування французького права при колізії з правом Співтовариства. Стосовно директив виникало ще більше проблем і відносно цього Державним комітетом було розтлумачено статтю 189 ЄС. Відповідно до цього тлумачення директива не має прямої дії, так як вона не дає безпосередньо прав приватним особам, але оскільки вона є обов'язковою у відношенні до очікуваного результату, то вона може бути підставою для анулювання акту чи адміністративного заходу нормативного характеру.

Французька банківська система має багато підрозділів та багатоманітність структури[2]. Виділяють крупні банки національної мережі та регіональні або місцеві банки. Одні заклади є універсальними банками, виконуючи всі операції, інші банки є спеціалізованими (іпотечні, кредитні, ощадні тощо).

Банки, які створені по типу акціонерних товариств і мають на меті виключно отримання прибутку, протистоять у Франції кооперативним банкам та сектору взаємного кредитування, для яких прибуток не є вирішальним. Статус центрального банку країни визначається Законами «Про Банк Франції» від 4 серпня та 31 грудня 1993 року, якими було проведено реформу державного банківського регулювання. Відповідно до цих нормативів, так званий «благорозумний контроль» стосується фінансового положення підприємства (кредитоспроможності, ліквідності) і забезпечується адміністративними закладами.

Грошово-кредитна політика і відносини пов'язані з її впливом на діяльність банків повністю відносяться до компетенції Банку Франції, який повинен виконувати свої функції в руслі загальної політики уряду, але його рішення є незалежними. Держава не обмежується контролем, а і активно втручається у банківський сектор, стаючи кредитором, що виявляється у різних формах, наприклад, держава надає позики підприємстсам і створює державні і змішані банки (Французький банк зовнішньої торгівлі).

Нагляд за діяльністю банків у Великобританії входить в компетенцію Банку Англії, який створений відповідно до акту Парламенту у 1694 році. Банк Англії належить державі і його єдиним акціонером виступає казначейство[7]. На англійські банки не поширювалися ті обмеження і заборони, які значно вплинули на формування банківської системи інших держав. Зокрема Великобританія довгий час не вводила обмеження на здійснення банківських операцій з цінними паперами.

Ще однією відмінною рисою банківської системи Великобританії довгий час була відсутність вимоги отримувати спеціальний дозвіл на залучення депозитних внесків.

Не маючи власного банківського законодавства Великобританія не могла імплементувати директиви ЄС, що стосувалися кредитних установ. Актом парламенту про банківську діяльність від 1979 року було встановлено, що для здійснення діяльності по залученню депозитів необхідно отримати ліцензію.

Другим законом у напрямку посилення регулювання став Акт про банківську діяльність від 1989 року. Він містить визначення кредитної установи як організації, яка залучає депозити та інші зворотні внески населення і надає від свого імені кредити, та встановив по відношенню до кредитних організацій ряд вимог: наявність власного капіталу не нижче встановленого мінімуму, придатність директорів, ревізорів та менеджерів до виконання своїх функцій, розумного здійснення своєї діяльності, підтримування власних активів та інших фінансових ресурсів на рівні, який відповідає характеру і об'єму операцій, що здійснюються, та меті забезпечення інтересів вкладників, належна ліквідність, належне проведення бухгалтерського обліку. Цим була вирішена компетенція банку Англії, який уповноважений давати тлумачення цим не зовсім визначеним вимогам.

Важливу роль в правовому регулюванні банківської діяльності в країні відіграють директиви ЄС. Відповідно до директиви, що підлягає імплементації в національне право Великобританії, від 1 січня 1993 року, кредитні установи, зареєстровані в одній із держав-членів ЄС, можуть вільно як через свою філію так і безпосередньо здійснювати на території будь-якої із держав-членів всі операції, перераховані в Додатку, які вони мають право здійснювати в країні реєстрації. Таким чином, з 1993 року іноземний банк може здійснювати на території Великобританії операції по залученню депозитів, наданню кредитів, а також операції з цінними паперами без отримання ліцензії Банку Англії і організації професійного саморегулювання, якщо він вправі займатися такою діяльністю в країні місця реєстраціії.

Список використаної літератури

1. Борко Ю., Европейский Союз: углубление и расширение интеграции // Мировая экономика и международные отношения. Москва. - 1998 - №8 - С. 65.

2. Говальд К., Суфле Ж. Банковское право. Учреждения-Счета-Операции. М.: Изд. Финстатинформ, 1996. - 575 с.

3. Договір про ЄС, Маастрихт, 1992. Статті 105, 106, 107, 108, 108А, 109, 109А, 109В.

4. Ерпылева Н.Ю. Международное банковское право. Москва, 1998, с. 5-7.

5. Мишальченко Ю.В. Центральные банки в системе международного права // Журнал международного права. Москва. - 1995 - №2.

6. «Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій». Директива ЄС від 12 грудня 1977 року.

7. Jones G. British Multinational Banking, 1830-1990. Oxford, 1992.

Размещено на Allbest.ru