Загальна характеристика та особливості правової природи наказного провадження у цивільному процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика та особливості правової природи наказного провадження у цивільному процесі України

Підготував студент групи МП-41

Мурашко А.А.

В умовах обмеженого фінансування, нечисленного штату суддів та їх пеpевантаженості, постає потpеба спpощення, скоpочення та забезпечення пpоцесуальної економії у цивільному судочинстві Укpаїни. Особливо це стає необхідним пpи виpішенні спpав без наявності споpу пpо пpаво та які підтвеpжені письмовими доказами, що засвідчують безспіpність вимоги. Саме таку функцію виконує наказне пpовадження, а тому на такий вид пpовадження покладається завдання підвищення ефективності діяльності судів Укpаїни та зpостання довіpи до судової системи Укpаїни її гpомадян. Очевидно, що за таких умов наказне пpовадження повинно бути вpегульовано у максимально позитовному ключі, щоб справді виконувати ті завдання, які покладалися на нього укpаїнським законодавцем.

Проблематика наказного провадження є досить добре дослідженою як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями. Зокрема, Н. Г. Елисеев, В. М. Комаров, Т. М. Кілічава, В. В. Самолюк, Д. Д. Луспеник, В. О. Куценко, О. Є. Бурлай, О. М. Великорода., займалися дослідженням проблем правового регулювання інституту наказного провадження.

Судовий наказ застосовувався ще у Стародавньому Римі у формі преторського захисту. Претор видавав інтердикти (розпорядження претора про негайне припинення будь-яких дій, що порушують громадський порядок та зачіпають інтереси громадян) після розгляду фактів, на які посилалась особа, яка звернулась до претора. Інтердикт був безумовним та категоричним наказом. Вимоги наказу були спрямовані на негайне виконання. Якщо особа, проти якої був виданий інтердикт, оспорювала його та вимагала призначення судді, ця вимога задовольнялася. Таким чином, спочатку справу вів претор, а в разі заперечення з боку відповідача проти інтердикту -- суддя, тобто процес у справі фактично поділявся на дві частини.

У дореволюційному російському цивільному судочинстві також існувало наказне провадження, яке здійснювалося за справами про вимогу платежу певної грошової суми, які були засновані на письмових забов'язаннях, і за справами про стягнення квартирної або арендної плати та про виселення орендаторів або мешканців за спливом строку найму [1, с. 82-83].

У ЦПК УСРР 1924 р. також був введений судовий наказ, однак 28 липня 1939 р. постановою РНК СРСР видача народними суддями судових наказов була скасована. Цивільний процесуальний кодес УРСР, який був прийнятий 18 липня 1963 р., також не передбачав судового наказу.

Національний законодавець приділяє значну увагу наказному провадження, цей вид провадження у цивільному судочинстві знаходиться у постійній динаміці, еволюційному розвитку. Необхідність відновлення даного правового інституту вже не викликає сумнівів ні у юристів-науковців, ні у юристів практиків. Стаття 160 ЦПК наголошує, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, який видається судом тільки за результатами розгляду вимог, передбачених ЦПК (тобто перелік цих вимог в редакції Закону є вичерпним). Тобто наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного судочинства, спрямований на розвантаження судів загальної юрисдикції від справ, які не потребують повної та детальної процедури розгляду, на спрощений та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, який є судовим рішенням та одночасно виконавчим документом про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою [2].

Спрощений порядок наказного провадження зумовлюється й такою особливістю, як обмежене коло вимог, щодо яких таке провадження припустиме.

Особливості судового наказу в порівнянні з традиційним судовим рішенням відображені як в порядку видачі судового наказу, так і в порядку його скасування, оскарження; специфічні ознаки судового наказу знайшли свій вияв і в його змісті. В. В. Комаров зазначає, що захист права стягувача в наказному провадженні обумовлюється безспірністю його суб'єктивного права, яке підлягає судовому захисту. Крім того існує факт порушення цього права боржником, також є конкретний розмір заборгованості, що вбачає вину боржника. З письмових доказів (наказне провадження можливє тільки на підставі письмових доказів), наданих до заяви про видачу судового наказу, повинна випливати безспірність цих фактів [3, с. 282-283].

Законом збільшений перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ. В новій редакції ст. 161 ЦПК судовий наказ може бути виданий по семи категоріях цивільних справ (замість трьох відповідно з редакцією ЦПК 2004 р.) за такими вимогами:

1) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) про присудження аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб

6) про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;

7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб [2].

Як справедливо підкреслює О. Великорода, зазначені справи мають безспірний характер, тому виключення їх із наказного провадження може призвести до суттєвого збільшення навантаження на суди і затягування процесів. Безспірність справи є підставою для видачи судового наказу практично в усіх цивільних процесуальних кодексах держав СНД, тому виключення даної підстави є недоцільним. Водночас є окремі справи, що розглядаються у порядку позовного провадження, а спір в них фактично відсутній, але їх частка у позовному провадженні є досить значною (справи про відшкодування шкоди, завданої злочином або адміністративним проступком, коли вина особи встановлена рішенням компетентного органу, а розмір збитків підтверджується рішенням суду або висновком експерта чи спеціаліста). Розгляд даної категорії справ у порядку наказного провадження є доцільним, тому що такий процесуальний порядок буде сприяти прискоренню захисту прав заінтересованої сторони [4, с. 20-21].

За своєю правовою природою найближчим до українського наказного провадження є позовне провадження з невеликою сумою позовних вимог, що застосовується для стягнення на користь кредитора грошових коштів, а також для стягнення майна. М. Свідерська звертає увагу, що французське законодавство не обмежує цю процедуру лише невеликими грошовими сумами, які підлягають стягненню, але часто застосовується з такою метою. Стягнення заборгованості може бути призначене внаслідок подання до суду відповідної заяви у таких випадках:

- якщо право вимоги грунтується на договорі чи випливає із встановленого нормативним актом зобов'язання і визначається конкретною сумою (по договорних справах сума визначається в силу умов договору, включаючи, якщо це доцільно, штрафні санкції);

- якщо зобов'язання випливає із прийняття до сплати чи з видачі переказного векселя, з виставленого простого векселя, з передаточного напису чи з вексельного поручительства відносно першого чи другого з цих цінних паперів або з прийняття уступки прав вимоги відповідно до Закону про спрощений порядок кредитування підприємств [5, с. 102-103].

Збільшення кола вимог, за якими може бути видано судовий наказ, безперечно, є позитивним кроком на шляху вдосконалення наказового провадження.

Слід окремо зазначити певні особливості вимог, передбачених у п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК. Як вірно підкреслює Д. Д. Луспеник, однозначно не можна сказати, що при будь-яких житлово-комунальних та інших подібних договорах суд вправі видати судовий наказ. Зокрема, якщо договір укладається і підписується одним членом сім'ї, власником квартири, а в квартирі зареєстровані й іншій особи, які також за правилами ЖК України повинні сплачувати послуги разом з власником квартири, оскільки вони несуть такі самі обов'язки щодо утримання житла, як і власник квартири [6, с. 113].

Слід зазначити, що видача судового наказу за правилами, передбаченими розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), допускається лише у зв`язку з відносинами, спори за якими віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції. Особливістю провадження є те, що сторонами у наказному провадженні виступають не позивач і відповідач, а стягувач (кредитор) та боржник, хоча в деяких статтях ЦПК України називає стягувача заявником. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Відповідно до засади диспозитивності ініціатива порушення наказного провадження належить стягувачу (кредитору), який реалізує своє право на судовий захист порушеного боржником його суб`єктивного матеріального права. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження (ст. 163 ЦПК України) [2].

Слід зазначити, що заявник-кредитор (стягувач) має право навіть у разі наявності всіх необхідних умов для видачі судового наказу звернутися до суду не в порядку спрощеної процедури, а зі звичайною позовною заявою. У такому випадку суд не має права відмовити йому в прийнятті позову з тих підстав, що його вимоги можуть бути вирішені шляхом подання заяви про видачу судового наказу. Однак суд зобов`язаний роз`яснити заявнику таке право та переваги наказного провадження, оскільки, швидше за все, заявник просто не знає про можливість спрощеної процедури розгляду його вимог.

Наказне провадження не передбачає можливості суду відмовити у видачі судового наказу, оскільки законом (ст. 165 ЦПК України) передбачається лише можливість суду відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу, про що постановляється ухвала, яка не може бути оскаржена, саме тому, що не позбавляє заявника права на звернення до суду в порядку позовного провадження [2].

У порівнянні із законодавством України у деяких країнах СНД є додаткові підстави для видачі судового наказу. Зокрема, ЦПК Молдови передбачає, що судовий наказ може бути виданий з вимог, які виникають із купівлі товару в кредит; внаслідок неповернення книг, узятих із бібліотеки; про позбавлення володіння та примусового продажу предмета застави [7]. Судовий наказ у Казахстані може бути виданий, якщо заявлено вимогу про бізспірне витребування предмета лізингу; коли заявлено вимогу ломбарду до боржника-заставодавця про звернення стягнення на предмет застави [8].

У країнах -- членах ЄС існують такі спеціальні судові процедури:

- спрощені або прискорені судові процеси у Франції;

- судові розгляди справ з невеликими сумами позову у Німеччині;

- спеціальні процедури розгляду окремих категорій цивільних справ (наприклад, про розірвання шлюбу);

- спеціальні процедури, передбачені для вирішення окремих процесуальних питань (процедура звільнення від штрафних санкцій у Нідерландах). судочинство пpоцесуальний цивільний наказ

Слід окремо зазначити, що за чинним цивільним процесуальним законодавством стягувачу та боржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, а стягувачу надсилається також копія такої заяви та доданих до неї документів. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Судове засідання відкриває головуючий, який з'ясовує, хто із викликаних осіб з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування судового наказу і з'ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої заяви. Однак неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У частині 1 ст. 161 ЦПК України передбачені вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Вони повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів чи вартість майна. У наказному провадженні не може розглядатися спір про право. Для видачі судового наказу необхідною є вимога, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Підставою видачі судового наказу є заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Проблема невиплати заробітної плати набула значного розповсюдження, тому ця вимога є найпоширенішою [2].

Крім того, ст. 161 ЦКУ передбачено, що судовий наказ може бути видано, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб; заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

До заяви про видачу судового наказу подаються оригінали квитанцій/платіжних доручень, що підтверджують сплату судового збору, довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява подається представником, докази, що підтверджують обставини, викладені в заяві, копії заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості боржників.

У наказному провадженні дотримуються такі важливі елементи правозастосовної процедури, як прийняття відповідного правозастосовного документа та доведення його до відома заінтересованих осіб. Таким чином, судовий наказ за своєю суттю, метою і спрямованістю не відрізняється від значення і обов'язковості рішення суду. Звичайно, при його видачі не всі основні етапи правозастосування у повному розумінні цього процесу дотримуються. Однак сам закон визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення. Видача судового наказу здійснюється у чітко регламентованій законом цивільній процесуальній формі. Він видається суддею одноособово, але суддя діє від імені суду як органу державної влади. Фактичні обставини справи встановлюються у спрощеному вигляді, тобто перевіряються наявність певних обставин, пов'язаних із характером заявлених вимог, документальні підтвердження цих вимог. Саме вони досліджуються і оцінюються суддею при вирішенні питання про видачу судового наказу.

Відповідно до ст. 165 ЦПК України заяву про скасування судового наказу боржник може подати протягом 10 днів із дня отримання копії судового наказу. Стосовно практики інформування боржника про судовий наказ, то доводиться констатувати, що суди часто не дотримуються вимоги щодо невідкладного надсилання копії судового наказу боржнику. А тому слід звернути увагу на те, що ст. 165 ЦПК України встановлює строк щодо надіслання боржнику копії судового наказу «не пізніше наступного дня». Саме таку позицію займає і Верховний Суд України, який у своїх узагальненнях, зокрема, зазначає, що надіслання копії судового наказу боржникові пізніше, ніж на наступний день після його видачі, є затягуванням строку набрання ним законної сили, а отже - порушенням прав стягувача.

На практиці непоодинокими є випадки, коли копія судового наказу надсилається боржнику звичайним листом, а не рекомендованим. Таке процесуальне порушення взагалі позбавляє суд можливості встановити дату отримання її боржником, а отже, встановити момент набрання наказом законної сили.

У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом [9].

Отже, із вищевикладеного чітко видно, що наказне провадження, в цілому, справді забезпечує спрощеність та прискореність здійснення цивільного судочинства по певним категоріям справ. Саме тому наказне провадження досить часто застосовується кредиторами при здійсненні ними захисту своїх прав при наявності у них безспірної вимоги.

Основним недоліком наказного провадження в Україні є те, що законодавець, урегульовуючи та спрощуючи процедуру видачі судового наказу, не дотримався цього ж принципу при регулюванні процедури скасування судового наказу. При розгляді заяви про скасування судового наказу проводиться відкрите судове засідання, викликаються сторони, досліджуються обставини справи. При цьому, у разі виявлення в судовому засіданні спору про право суддя відмовляє у видачі судового наказу, після чого кредитор може подати позов з тих же підстав в порядку позовного провадження. Очевидно, що така процедура значною мірою затягує та ускладнює процедуру наказного провадження. А, враховуючи перспективу його трансформації у позовне, такий вид цивільного судочинства ризикує стати невиправданим та нелогічним способом захисту громадянами своїх суб'єктивних прав. Тому варто спростити процедуру скасування судового наказу і зробити її антологічною процедурі видачі судового наказу.

Більше того, Цивільний процесуальний кодекс України вимагає від боржника обґрунтовувати свою заяву про скасування судового наказу із посиланням на відповідні докази, але не вимагає подавати їх суду. У зв'язку із цим судова практика в Україні складається таким чином, що судові накази фактично скасовуються на підставі лише слів боржника і сформульованої ним заяви. Судді мотивують це тим, що у справі вбачається спір про право [13].

Наприкінці 2017 року Президентом України підписано Закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Нові редакції кодексів набрали чинності 15 грудня 2017 року [11].

Зміни торкнулись і наказного провадження, яке є особливим видом цивільного судочинства та спрямоване на вирішення справ судом про стягнення з боржника грошових коштів на підставі заявлених вимог. Даний вид провадження базується на видачі судового наказу, який провадиться без судового розгляду, що в свою чергу сприяє швидкому захисту безспірних прав особи .

Залишилося без змін питання про те, що заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції відповідно до загальних правил підсудності.

Нововведеннями, зокрема є те, що судовий наказ може бути видано якщо, заявлено вимогу про стягнення:

Середнього заробітку за час затримки розрахунку;

Заборгованості (до юридичної особи або до фізичної особи - підприємця) за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладений у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України)).

Змін зазнали форма та зміст заяви про видачу судового наказу, для прикладу, для:

юридичних осіб - необхідно зазначити ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

для фізичних - реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника за його наявності, або номер і серію паспорта заявника та боржника, а також офіційні електронні адреси та інші дані, які ідентифікують боржника, якщо вони відомі заявнику.

Також заявник повинен зазначати перелік доказів, якими він обгрунтовує обставини, на яких безпосередньо грунтуються його вимоги. До заяви, відтепер, потрібно додавати копію договору (в письмовій або електронній формах), за якою пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.

Заявник отримав право відкликати заяву про видачу судового наказу, але до того як її розгляне суд. Варто зазначити, що у новій редакції ЦПК України відсутні підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, натомість встановлені лише підстави для відмови у видачі судового наказу, як-от:

якщо заява про видачу судового наказу подана з порушеннями вимог щодо форми і змісту та/або особою, яка не має процесуальної дієздатності, вказану заяву не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою;

судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;

заяву подано з порушенням правил підсудності (ст. 165 ЦПК України) [2].

Важливими нововведеннями є зміна та встановлення строків, зокрема:

про відмову у видачі судового наказу суддя зобов'язаний постановити ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви (ч. 2 ст. 165 ЦПК України);

інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду (ч. 6 ст. 165 ЦПК України);

суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п'яти днів з дня отримання судом у передбаченому законодавством порядку, інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника (ч.1 ст. 167 ЦПК України);

відтепер боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків визначених у ЦПК України (ч. 1 с. 170 ЦПК України);

у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п'яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили (ч.1 с. 172 ЦПК України);

суд протягом п'яти днів з дня набрання судовим наказом законної сили надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого судового наказу в Єдиному державному реєстрі судових рішень та Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, стягувачу на його офіційну електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом у разі відсутності офіційної електронної адреси (ч.1 с. 172 ЦПК України) [2].

Необхідно зазначити, що надалі розгляд справ у наказному провадженні буде проводитись без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

Ставка судового збору за подання до суду заяви про видачу судового наказу станом на січень 2018 року становить 176,20 грн. А за подання заяви про скасування судового наказу, судовий збір становить 88,10 грн. Важливим є те, що у разі відмови у видачі судового наказу чи скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається.

Отже, із прийняттям нової редакції Цивільного процесуального кодексу України чимало змін зазнало наказне провадження. Вважаємо, що такі нововведення спрощують отримання судового наказу і сприяють ефективнішому функціонуванню цивільного процесу. Однак, які в подальшому будуть результати ми зможемо спостерігати лише з плином часу.

Список використаної літератури

1. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. -- К.: Видавець Фурса С. Я. : КТН, 2006. -- 446 с.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zаkon3.rаdа.gov.uа/lаws/show/1618-15/pаrаn7212#n7212.

3. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. -- Х. : Харків юридичний, 2008. -- 928 с.

4. Великорода О. Розширення сфери застосування наказного провадження // Підприємство, господарство і право. -- 2011. -- № 7. -- С. 19-21.

5. Свідерська М. Правова характеристика спрощених цивільних процесуальних процедур деяких зарубіжних країн, які мають спільну природу з вітчизняним наказним провадженням // Підприємство, господарство і право. -- 2009. -- № 2. -- С. 101-104.

6. Луспеник Д. Д. Судовий наказ у цивільному судочинстві // Практика. -- 2007. -- № 2(56). -- С. 112-115.

7. Гражданский процессуальный кодекс Республики Молдова от 30.05.2003 г. [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.mtіс.gov.md/іmg/ssс/lаw/асt_lege.

8. Гражданский процессуальный кодекс Республики Казахстан о 13.07.1999 г. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.pаvlodаr.сom/zаkon/dok.

9. Особливості наказного провадження. Совдус В.М. Закон&бізнес [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zіb.сom.uа/uа/prіnt/84482-osoblіvostі____nаkаznogo___provаdzhennyа.html.

10. Ухвала Галицького районного суду м. Львова від 13 квітня 2011 р. [матеріали цивільної справи № 2с- 60/11] / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://reyestr.сourt.gov.uа/Revіew/15057603.

11. Закон України № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3)» від 03.10.2017 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zаkon5.rаdа.gov.uа/lаws/show/2147-19.

Размещено на Аllbest.ru