Поняття здоров’я як особистого немайнового блага фізичної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття здоров'я як особистого немайнового блага фізичної особи

.

Конституція України проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Цією нормою передбачено здоров'я як цінність та первинну передумову життєдіяльності кожної людини. Право на здоров'я закріплюється як таке, що гарантує фізичне існування людини і є умовою забезпечення здійснення всіх інших прав. Цивільним кодексом України здоров'я визнано одним із особистих немайнових благ, що охороняється цивільним законодавством. Проте цивільне законодавство не містить визначення поняття «здоров'я», перш за все як блага, що призводить до певних труднощів регулювання цього особистого немайнового блага людини.

Дослідженням обраної теми займалися такі провідні вчені, як: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, М.О. Баймуратов, Н.С. Кузнецова, С.О. Сліпченко, О.В. Соболєв, Р.О. Стефанчук, О.В. Синєгубов, Ю.К. Толстой, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, С.А. Чернишова, Я.М. Шевченко, М.Я. Ши- мінова, Р.Б. Шишка та інші.

Сьогодні Цивільний кодекс України визначає низку норм, які пов'язані з правом на здоров'я, зокрема право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю (ст.282), право на охорону здоров'я (ст.283), право на медичну допомогу (ст. 284), право на інформацію про стан свого здоров'я - (ст. 285), право на таємницю про стан здоров'я (ст. 286), права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я (ст. 287) [1].

Проте такі положення є фактичним відображенням статті 49 Конституції України [2] та інших законодавчих актів. Крім того така регламентація звужує обсяг прав фізичної особи щодо свого здоров'я, оскільки переліченні норми носять виключно охоронний характер. Таким чином фізична особа позбавлена можливості вчиняти активні та пасивні дії, щодо здійснення права на здоров'я.

Усе більшої актуальності та необхідності набуває думка про закріплення у законодавстві поняття «право на здоров'я». На думку вчених, цей термін є найкращим з точки зору відповідності міжнародним документам та угодам та найбільш часто використовується на міжнародному рівні, та найголовніше він допомагає усвідомити, що мова йде не тільки про охорону здоров'я, але й про право на низку умов, без яких неможливим є здоров'я [3, с. 20].

Об'єктом права на здоров'я виступає саме немайнове благо «здоров'я фізичної особи», яке не має чіткого та придатного до юридичного застосування визначення як немайнового блага.

Потрібно зазначити, що поняття «здоров'я» є багатозначним, а тому розглядати його необхідно з різних підходів.

Перш за все «здоров'я» є загальнофілософською категорією, тому воно піддавалося дослідженням оремих вчених-філософів. Зокрема, Е.Г. Булич та І.В. Муравов наводять 99 визначень терміна «здоров'я», стверджуючи, що різноманітність уявлень про нього була й залишається природним результатом недостатності знань про сутність здоров'я [4, с. 35-52].

У роботі П.І. Калью представлено понад 80 дефініцій здоров'я, запропонованих представниками різних наукових шкіл і напрямів. Зібраний ним перелік є далеко не повним, проте він також вказує на різноманіття трактувань і різнорідність ознак, використаних при виявленні сутнісних характеристик цього поняття. Серед визначень здоров'я домінують такі, які вказують на: 1) нормальну функцію організму на всіх рівнях його організації (від генетичних до організменних структур); нормальне протікання фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють індивідуальному виживанню і відтворенню; 2) динамічну рівновагу організму і його функцій з довкіллям; 3) здібність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь в соціальній діяльності і суспільно корисній праці; 4) здатність організму пристосовуватися до постійно змінних умов існування в довкіллі, здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища організму, забезпечуючи нормальну життєдіяльність; 5) відсутність хвороби і хворобливих змін; 6) повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил [5, с. 153-154].

У свою чергу, М.С. Гончаренко та В.Є. Новикова визначають поняття «здоров'я» як «інтегративну цілісність людини, що виявляється в оптимальній єдності соціального і біологічного аспектів розвитку індивідуальності на основі пріоритету духовно-моральних цінностей у конкретних умовах життєдіяльності» [6, с. 39].

Тема здоров'я усе більш стає предметом обговорення в самій медицині. Проте, медицина розглядає переважно проблеми хвороби і засоби їх лікування. Проблеми хвороби мають пряме відношення до здоров'я, але не вичерпують усіх його аспектів. Необхідність філософського підходу відстоює Ю.М. Хрустальов, який зазначає, що лише філософія здатна спіткати цю проблему і виробити спільну теорію здоров'я людини [7, с. 5].

З позиції філософії «здоров'я» слід розуміти як певний об'єкт нематеріального світу і у найбільш загальному розумінні визначається як природній стан організму, що характеризується його повною рівновагою із біосферою та відсутністю будь-яких виражень хворобливих змін [8, с. 356].

Проте виступаючи об'єктом відповідних суспільних відносин, «здоров'я» повинно мати спеціально-правове поняття.

Так, Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я визначено, що здоров'я є станом повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів [9]. Це поняття відображено також у ч.2 ст.3 Основ законодавства України про охорону здоров'я [10] та в деяких інших нормативних актах.

Саме в такому розумінні це поняття переважно розглядається у науковій юридичній літературі. Так, деякими вченими поняття здоров'я розглядається через категорію «благополуччя», як якісну характеристику максимально доброго стану, поділяючись на фізичне здоров'я (стан, який забезпечує статико-динамічний речовинно-енергетичний гомеостаз організму), психічне здоров'я (внутрішньосистемний і системно - середовищний гомеостаз мозку) та соціальне здоров'я (інформаційний та системно-середовищний гомеостаз поведінки).

Проте дане поняття є непридатним для використання у сфері права, оскільки носить ідеалістичних характер. Тобто дане визначення можна співвіднести з визначенням «ідеальне здоров'я», що може бути головною метою, до якої повинна прагнути фізична особа.

Крім того, категорії здоров'я властиві фізіологічні та патологічні зміни, що може призводити до порушення загальних ознак поняття благополуччя. Відсутність хоча б однієї з ознак свідчить і про відсутність здоров'я взагалі, як блага. Тобто, якщо фізична особа не наділена достатнім соціальним забезпеченням, це свідчить про повну відсутність у неї такого блага, як «здоров'я».

На думку І.Х. Бабаджанова поняття здоров'я є не лише особистим, але й суспільним благом і за своїм змістом включає як поняття «індивідуальне здоров'я», так і «суспільне здоров'я» [11, с.108].

Проте, цивільному праву притаманний розгляд саме «індивідуального здоров'я», «здоров'я фізичної особи», оскільки воно носить приватно-правовий характер. Суспільне здоров'я ж характеризується демографічними показниками народжуваності, смертності, захворюваності та інше, та є категорією публічного права.

Часто при визначенні поняття здоров'я (індивідуального,фізичної особи), його виражають тільки як «фізичне (соматичне) здоров'я». Дане вираження звужує розуміння об'єкта та впливає, у свою чергу на обмеження змісту й обсягу прав фізичної особи, що виникають стосовно цього об'єкта.

Беззаперечним фактом є те, що здоров'я є особистим немайновим благом, яким наділяється суб'єкт цивільних правовідносин - фізична особа - людина. Людина - це живий організм, жива істота, частини якої впливають одна на одну так, що вони функціонують разом як біологічна система, що має різні рівні організації (молекулярний, клітинний, тканинний та ін.). Організм людини - це його тіло, тобто його фізична структура. Проте з-поміж інших живих організмів, вона виділяється наділеним інтелектом, здатністю мислити, стверджувати, заперечувати, рахувати, планувати, фантазувати та інше. Саме сукупність цих ознак, та форми їх вираження називаються психічним станом людини.

Таким чином людина поєднує у собі як фізичні, так і психічні властивості, а тому поняття здоров'я неодмінно повинно включати в себе ці дві складових, оскільки відсутність однієї з них впливає на розуміння людини в цілому.

Звичайно, що кожна з них характеризується певним станом. Під поняттям психічного здоров'я найбільш часто розуміють стан повноцінної психічної діяльності людини, що забезпечує саморегуляцію психофізіологічних функцій організму і самореалізацію особистості в суспільстві [12]. Проте практично нереально звести існуючі підходи до визначення цього поняття, оскільки на це впливає культурний та часовий аспект. З плином часу становлення до тих чи інших процесів як у різних культурах, так і в межах однієї в різні часи було різним. Наприклад, раніше загальноєвропейська культура розглядала гомосексуалізм як злочин, потім - як психічну хворобу, а тепер - як варіант сексуальної адаптації.

Проте незмінним залишається становлення до особи, яка своїм психічним станом відрізняється з поміж інших. До психічних розладів становилися та ставляться, як до соромного явища, та такого, що характеризує нездорову людину.

З юридичного розгляду, психічне здоров'я розуміють як ознаку, що впливає на правовий статус людини, її дієздатність або ж як засіб освоєння оточуючої дійсності, яка дозволяє здійснювати самостійну поведінку. Важливо розуміти, що поняття психічного здоров'я є все ж таки структурною складовою поняття здоров'я, та у даному випадку повинно тлумачитись як стан особи, що забезпечує саморегуляцію психофізичних функцій організму, та виражається у здатності усвідомлювати свої дії, адекватній формі поведінки.

Таким чином, аналізуючи викладене, на думку автора, поняття здоров'я, як особисте немайнове благо, слід тлумачити як фізичний та психічний стан організму фізичної особи, який визначається якісними та кількісними медичними показниками.

Визначення поняття здоров'я дає можливість розглядати його як спеціальний об'єкт суспільних відносин та як певну соціальну цінність, яка має конкретну юридичну природу. Крім того, завдяки цьому встановлюється, що здоров'я є особистим нематеріальним благом а тому має цивільно-правову приналежність.

Література

1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2003. -№№40-44. - Ст.356 (зі змінами).

2. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К. : Преса України, 1997. - 80 с.

3. Тобес Б. Право на здоровье: теория и практика. - М.: Устойчивый мир, 2001. - С.20

4. Булич Е.Г. Валеологія. Теоретичні основи валеології : [навчальний посібник] / Е.Г. Булич, І.В. Муравов. - К. : ІЗМН, 1997. - 224 с.

5. Путров С.Ю. Здоров'я у контексті предметного самовизначення філософії // Гуманітарний вісник ЗДІА, 2013 - №55. - С.152-162

6. Гончаренко М.С. Валеологічні аспекти формування здоров'я у сучасному освітянському процесі / М.С. Гончаренко, В.Є. Новикова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2006. - № 12. - С. 39-43.

7. Хрусталев Ю.M, Здоровье человека как проблема философии // Экономика здравоохранения. - 2003. - №8. - С. 5-9.

8. Фролов В.А. Здоровье/ Большая медицинская энциклопедия /Гл. редактор академик Б.В. Петровский. - Т.В. Евгеника. - Зыбление. - М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1978.- С. 356

9. Статут (Конституція) Всесвітньої організації охорони здоров'я: Статут, Міжнародний документ від 22.07.1946 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995 599

10. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року // ВВРУ. - 1993. - №4. - Ст.19

11. Бабаджанов И.Х. Гражданско-правовые проблемы права на жизнь и здоровье: Дис. ...канд. юр. наук: 12.00.03. - Душанбе, 2004.- С. 108

Размещено на Allbest.ru