До питання про порушення авторських прав організацій ЗМІ та суб’єктів їх діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

До питання про порушення авторських прав організацій ЗМІ та суб'єктів їх діяльності

Інна Зайцева-Калаур

У науковій роботі приділено увагу дослідженню дієвих способів запобігання, виявлення та боротьби із плагіатом у сфері діяльності організацій ЗМІ.

У роботі з'ясовано, що у легальному визначені плагіату законодавець використовує одночасно два терміни «оприлюднення (опублікування)» як тотожні, та доводить, що використання терміну «опублікування» у визначенні плагіату обмежує всі можливі його прояви.

Із наведених наукових дефініцій плагіату та його законодавчого визначення у роботі виокремлено три обставини, за наявності яких використання твору визнаватиметься плагіатом. Досліджено можливі способи боротьби із плагіатом. Обґрунтовано думку, що дієвим способом запобігання плагіату є саморегулювання у різних його варіаціях.

Ключові слова: засоби масової інформації, авторське право, плагіат.

Зайцева-Калаур И.В. К вопросу о нарушении авторских прав организаций СМИ и субъектов их деятельности.

В научной работе уделено внимание исследованию действенных способов предотвращения, выявления и борьбы, с плагиатом в сфере деятельности организаций СМИ. В работе выяснено, что в легальном определенные плагиату законодатель употребляет одновременно два термина «предания огласке (опубликование)» как тождественные, и доказывает, что использование термина «опубликование» в определении плагиата ограничивает все возможные его проявления.

Из приведенных научных дефиниций плагиата и его законодательного определения в работе выделены три обстоятельства, при наличии которых использование произведения будет признаваться плагиатом. Исследовано возможные способы борьбы с плагиатом. Обоснованно мысль, что действенным способом предотвращения плагиата является саморегулирование в разных его вариациях.

Ключевые слова: средства массовой информации, авторское право, плагиат. плагіат масовий інформація авторський

Zaytseva-Kalaur I.V. To the Question of Copyright Infringement of Mass Medias and Entities of their Activities.

In the advanced study attention research of effective methods of prevention, exposure and fight, is spared with plagiarism in the field of activity of organizations of MASS-MEDIA.

It is in-process found out, that in legal certain plagiarism a legislator uses two terms of «making public simultaneously (publication)» as identical, and proves that the use of term «publication» in determination of plagiarism limits all his displays are possible.

From resulted scientific definiciy of plagiarism and him legislative determination three circumstances at presence of which the use of work will be acknowledged plagiarism are in-process selected. Investigational possible methods of fight against plagiarism. Grounded idea, that the effective method of prevention of plagiarism is self-regulation in his different variations.

Keywords: mass medias, copyright, plagiarism.

Актуальність теми дослідження. Порушення права - це протиправна дія (бездіяльність), яка має наслідком ліквідацію належній іншій особі суб'єктивного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково [1, с. 39].

Національне законодавство у сфері авторського права містить перелік дій, вчинення яких визнається порушенням цього права. Серед таких порушень, розповсюдженим в діяльності організацій ЗМІ, є плагіат. Найбільша кількість фактів плагіату відбувається у щоденному процесі створення інформації. В результаті цього звичним явищем стало запозичення виданнями авторських матеріалів своїх колег без достатніх правових підстав. Таке незаконне «запозичення» частіше відслідковується у діяльності «малих» регіональних видавництв, котрі використовують твори (матеріали) добре відомих широкомасштабних друкованих ЗМІ. Саме у журналістиці випадки привласнення чужих матеріалів часто залишається непоміченими. Причин є декілька: велика кількість джерел інформації, самих ЗМІ, розкиданість творів у періодиці, а також зубожілі моральні якості окремих суб'єктів діяльності ЗМІ. Усім цим причинам передує проблема доведення самого факту порушення авторського права, оскільки плагіат проявляється у дослівному копіюванні авторського тексту. Часткова його зміна чи доповнення ускладнює процес захисту авторських прав, оскільки порушник привласнює не форму вираження авторського матеріалу, а його зміст, який відповідно до положень вітчизняного законодавства авторським правом не охороняється.

Ступінь наукової розробки. Надзвичайно актуальній проблемі забезпечення надійної та ефективної системи охорони і захисту авторських прав, в тому числі дієвих механізмів виявлення та захисту від плагіату, присвячені праці: Т.М. Вахонєвої, В.Л. Черткова, С.М. Клейменової, О. Кузнєцової, В.А. Рассудовского, Е.П. Гаврилова, Д. Ліпцика, С.А. Сударикова, В. Дроб'язка, К.О. Афанасьєвої, А.Р. Єрмакової, М.А. Невської, І. Петренко, та інших.

Постановка завдання. Одним із основних завдань в епоху інформаційного суспільства, які ставляться перед юридичною наукою щодо правового регулювання авторського права в сфері діяльності організацій ЗМІ, є науково-теоретична розробка дієвих способів запобігання, виявлення та боротьби із плагіатом. Дослідження цих питань і є метою написання наукової статті.

Основний виклад матеріалу. Визначення терміну «плагіат» вперше з'явилося в українських нормативних документах у липні 2001 року в новій редакції Закону «Про авторське право та суміжні права». Згідно з п. в ч. 1 ст. 50 Закону під плагіатом розуміють оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, що не є автором цього твору [2].

Варто зауважити, що у зазначеній нормі закону законодавець ототожнює поняття «оприлюднення» й «опублікування». Проте це різні поняття. Так, під оприлюдненням твору розуміють здійснену за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права й (або) суміжних прав дію, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Поняття «оприлюднення» є більш широким і таким, що поглинає собою поняття «опублікування». Опублікування розуміють як один з можливих шляхів оприлюднення твору. Так, зокрема, в сфері діяльності організацій ЗМІ оприлюднення чужого твору під власним іменем можливо не лише шляхом опублікування твору, але й шляхом його публічного сповіщення телерадіоорганізаціями.

Порушення авторських прав у вигляді плагіату сьогодні в Україні є розповсюдженим і мало контрольованим явищем. Існування такої проблеми не залишилось поза увагою дослідників. В науковій літературі вчені наступним чином здійснюють тлумачення поняття «плагіат».

Плагіат - недозволене запозичення, відтворення чужого літературного, художнього або наукового твору (чи його частини) під своїм іменем або псевдонімом, не сумісне як з творчою діяльністю, так і з нормами моралі та закону, що охороняє авторське право [3].

Висловлюється думка, що плагіат - це викрадення результату інтелектуальної власності [4, с. 12]. Плагіат - видача чужого твору за свій або незаконне опублікування чужого твору під своїм іменем, літературне викрадення [5, с. 459]. На наш погляд, таке трактування є дещо некоректним, оскільки, викрасти інформацію у тому сенсі, що вкладається у термін «крадіжка», неможливо. Адже «крадіжка», за визначенням, є таємним заволодінням чужим майном. А в даному випадку йдеться про відкрите заволодіння і відкрите використання.

Т.М. Вахонєва під плагіатом розуміє повне або часткове привласнення оригінальних результатів інтелектуальної творчої діяльності однієї особи іншою особою, що призводить до порушення особистих немайнових та (або) майнових прав справжнього автора [6]. С.М. Клейменова у дисертаційному дослідженні зазначає: «наявність двох чи більше аналогічних творів завжди повинно розглядатися як потенційне правопорушення з наступним встановленням оригіналу даного твору і визнання за його автором права авторства. Вбачається, що практично у всіх випадках, коли мова йде про існування аналогічних творів, має місце присвоєння чужого авторства (плагіат) [7, с. 161]. На думку Р. Дюма: «...З юридичної точки зору він (плагіат - прим. автора) майже не представляє ніякого інтересу, оскільки не можна притягнути до відповідальності особу за плагіат, якщо вона не є одночасно контрафактором» [8, с. 264]. В.А. Рассудовський у своїй статті, присвяченій проблемі плагіату, визначає його як «...незаконне приписування собі авторства чужого твору, у тому числі і поєднане із самовільним відтворенням і поширенням такого твору...» [9, с. 79].

Із наведених наукових дефініцій поняття «плагіат» та його законодавчого визначення можна вирізнити три обставини, за наявності яких використання твору визнаватиметься плагіатом. По-перше, використання чужого твору здійснюється повністю або частково; по-друге, твір використовується під іменем особи, що не є автором цього твору; по-третє, твір є оприлюдненим.

Згідно з чинним законодавством у сфері авторського права, твір визнаватиметься плагіатом не залежно від обсягу твору, який незаконно використовується. У доктрині права інтелектуальної власності проводиться розмежування між грубим «стовідсотковим» плагіатом, при якому чужий твір привласнюється повністю чи практично повністю, та плагіатом «замаскованим», при якому плагіатор намагається сховати своє діяння чи привласнити якісь істотні оригінальні елементи твору, що став жертвою плагіату [10, с. 484].

Другою кваліфікуючою обставиною плагіату є оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Таким чином, плагіатор здійснює посягання на особисті немайнові права автора. Такі дії завжди пов'язані із посяганням на право авторства, оскільки плагіатор видає чуже авторство за своє власне.

Право авторства, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права», п. 1 ч. 1 ст. 423 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 438 ЦК України належить до невідчужуваних особистих немайнових прав автора твору. Під правом авторства законодавець розуміє особисте немайнове право автора вимагати визнання свого авторства через зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо. Зміст цього права полягає в тому, що саме автор має право стверджувати, що об'єкт права інтелектуальної власності, до яких належать і об'єкти авторського права, є результатом його інтелектуальної, творчої діяльності, і право авторства на цей результат належить йому як авторові [11, с. 49].

Також у більшості випадків плагіат - це посягання на цілісність твору. Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора (п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ч. 1 ст. 439 ЦК України). Це право безпосередньо пов'язане з особистістю автора, які проявляються власне в творі. Автор має право вимагати, щоб його думки, які втілені у творі, не видозмінювались, не спотворювались, а суспільство вправі претендувати на користування результатами творчості людського розуму у їхніх первинних формах [12, с. 255].

Т.М. Вахонєва дійшла висновку, що порушенням авторського права у вигляді плагіату, є не тільки оприлюднення (опублікування) твору під чужим іменем (без зазначення імені автора), а й саме створення твору. І якщо таке порушення буде доведене до оприлюднення (опублікування), то порушник вже може притягатися до відповідальності. Адже, згідно із діючим авторським законодавством, авторське право виникає з моменту створення твору, тому і виявлення плагіату і притягнення до відповідальності за це правопорушення можливе до оприлюднення чи опублікування твору [6].

О.А. Підопригора вважає, що порушенням права інтелектуальної власності потрібно визнавати будь-яке посягання на це право [13, с. 313]. Звісно, цілком можлива ситуація, коли журналіст подає до редакції статтю для опублікування в ЗМІ іменуючи себе автором запропонованого твору. Редактор, чи інший працівник ЗМІ, ознайомившись зі статтею, виявить ознаки плагіату. Дослідивши та довівши наявність плагіату у тексті твору журналіста, що порушив авторські права істинного автора твору, можна притягнути до відповідальності за порушення особистих немайнових прав автора. Проте, на наш погляд, до особи правопорушника буде застосованим і п. 5 ст. 50 Закону «вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав». У даному випадку наявним є порушення особистих немайнових прав автора та посягання на порушення майнових прав, що було б можливим шляхом опублікування статті в засобі масової інформації. Таким чином, вказані дії не слід кваліфікувати як плагіат, оскільки, хоча і є наявним незаконне приписування собі авторства чужого твору чи його частини, однак, факт оприлюднення та поширення такого твору ще не відбувся.

Варто також зауважити, що такий вид правопорушення як плагіат зачіпає не лише особисті немайнові та майнові права автора, а й іншої особи, якій належать такі права на підставі договору чи закону. Здійснюючи оприлюднення чужого твору під власним іменем, шляхом опублікування у друкованих ЗМІ, чи публічного сповіщення в аудіовізуальних ЗМІ, плагіатор, таким чином, використовує твір без дозволу особи якій належать виключні майнові права на таке використання та без виплати винагороди. Таким чином, у випадку плагіату, можуть бути порушені особисті немайнові та майнові права автора; особисті немайнові та майнові права автора та майнові права організації ЗМІ; особисті немайнові права автора та виключні майнові права організації ЗМІ.

На практиці доведення факту наявності плагіату викликає деякі труднощі, оскільки, законодавець надає авторську охорону лише формі вираження твору, в той час як зміст залишається поза дією цієї законодавчої норми. Необхідною умовою у такому випадку стає встановлення: чи належить об'єкт порушення до категорії форми, чи навпаки він підпадає під визначення елементів змісту.

Елементи змісту різних творів при одночасній рівнобіжній творчості повторюються, навіть без запозичення. Форми, у яких виражений зміст, є різноманітними, неповторювальними, оригінальними. До елементів змісту відносять - ідею, сюжет, художні образи, конфлікт та ін. До основних елементів форми відповідно належать - мова, стилістичні звороти тощо.

У сфері авторського права саме такі поняття як стиль та мова автора є неспростовними доказами авторства, а у разі їх запозичення або привласнення - факту існування плагіату.

У випадку коли справа доходить до суду можливою методикою доведення плагіату є проведення лінгвістичної експертизи, що ґрунтується на статистичному встановленні індивідуального стилю автора. Оскільки об'єктами плагіату у діяльності засобів масової інформації виступають не лише письмові твори, але й продукція організацій телерадіомовлення -програми, відеограми, тощо, для виявлення такого виду правопорушення застосовують фоноскопічну експертизу, яка поряд із основними методами, має ряд додаткових параметрів оцінки. Зокрема, надзвичайно важливою для такого роду експертиз є синхронність тексту та зображення, що виключає можливість монтажу матеріалу сторонніми особами [14].

Як один із способів розв'язання проблеми плагіату, дослідниками запропоновано на законодавчому рівні продиференціювати газетно-журнальні матеріали на три групи та визначити умови їхнього передрукування. Першу групу складатимуть чисто інформаційні матеріали, що міститимуть повідомлення про ті чи інші події, які можуть передруковуватися без обмежень. Другу групу складатимуть нариси, репортажі, інтерв'ю і т.д., які можуть передруковуватися зі згоди редакції, яка вперше їх надрукувала за відсутності заборони на передрукування самим автора. Художні твори, теоретичні дослідження включені у третю групу матеріалів. Вони друкуватимуться вперше на основі авторського договору, однією із умов якого визначатиметься право автора передавати твір іншій редакції після спливу певного часу [15, с. 46-47].

З нашого погляду, такий підхід до вирішення проблеми плагіату хоч і заслуговує уваги, проте не є довершеним, оскільки на практиці не завжди можна встановити чітке розмежування тих чи інших матеріалів.

Враховуючи сьогоднішній рівень розвитку інформаційних систем найбільш застосованим способом виявлення та боротьби з плагіатом є використання спеціальних комп'ютерних програм, за допомогою яких можна робити аналіз великих обсягів електронних текстів для пошуку плагіату. Такі програми (Turnitin, MyDropBox, CopyCatch тощо) використовують, зокрема навчальні заклади, суб'єкти ринку інформаційних послуг. Існують подібні сервіси й в Інтернеті (http://copyscapo.com/ (пошук копій веб-сторінок), http://www.antiplagiat.ru/).

Але комп'ютерним системам захисту, як правило, протистоять комп'ютерні ж системи обходу цього захисту, які здійснюють певні технічні маніпуляції з текстовим файлом, після чого програма з виявлення плагіату кваліфікує текст як оригінальний.

Варто зазначити, що проблема плагіату, яка існує сьогодні, лежить не лише в юридичній, а й етичній та психологічній площині. Страх правової відповідальності має стати підґрунтям для моральних вчинків журналістів.

Серед міжнародних принципів професійної етики журналіста, затверджених ще у 1983 році у Парижі, окремо виділена повага до інтелектуальної власності та неприпустимість плагіату. У кодексі професійної етики українського журналіста Національної спілки журналістів України, в пункті 7 записано: «Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок» [16]. П. 14 Етичного кодексу українського журналіста: «Плагіат несумісний зі званням журналіста» [17].

Етичне регулювання вказаної проблеми, це звичайно позитивний момент, проте, як аргументує К.О. Афанасьєва: «Наслідком етичного підходу стає відсутність реального правового регулювання проблеми. І не зважаючи на наявність у вітчизняному законодавстві чіткого переліку порушень авторських прав, що дають підстави для судового захисту, серед яких зазначений і плагіат, відповідальність за цей різновид правопорушень переважно має нематеріальний характер». На думку дослідниці, єдиним дієвим методом боротьби із плагіатом видається саморегулювання. Прикладом такого саморегулювання - введення у штат редакції видання посади омбудсмена (оmbudsman-англ.) - людини, що стоїть на варті прав людини. Робота омбудсмена полягає у наведенні порядку - він отримує та розглядає скарги, що надходять до редакції з боку аудиторії та авторів. Але найголовніше, омбудсмени контролюють роботу самих журналістів та намагаються запобігти випадкам недостовірності інформації, недотримання прав авторів та плагіату [18, с. 18].

За допомогою саморегулювання убезпечити засіб масової інформації від плагіату можливо діями керуючих суб'єктів організації ЗМІ. Зокрема, у положеннях редакційного статуту, потрібно чітко і докладно вказати, у який спосіб та в якій формі можна використовувати продукцію інших інформаційних джерел.

З цього приводу, О. Кузнєцова у дослідженні «Плагіат в Інтернет-ЗМІ України: правове регулювання» зазначає: «Редакції Інтернет-ЗМІ, щоб захистися від плагіату, републікації, рерайту будь-якого контенту, обов'язково мають ставити дату і час виставлення матеріалу на сайті. На жаль, в редакціях Інтернет-ЗМІ ще не використовують всі засоби саморегулювання плагіату. Відсутні редакційні кодекси, що містили б пункти про заборону плагіату. Мало в редакціях контрактів журналістів, де передбачено серйозну відповідальність за плагіат аж до звільнення з роботи» [14].

Порушення авторських прав шляхом плагіату характерно і в діяльності інформаційних агентств, оскільки, як відомо, основний потік інформації забезпечений саме діяльністю цих суб'єктів інформаційних правовідносин. Так, зокрема, таку проблему інформаційне агентство УНІАН вирішує шляхом саморегулювання, застосовуючи норми етики та суспільної моралі. Втомившись від постійного несанкціонованого використання інформаційної продукції з боку деяких колег по журналістському цеху, Інформаційне агентство УНІАН заснував для таких медіа почесну антипремію - «Золотий пилосос» - та номінував на неї одне київське видання [19]. Вплив також можуть мати так звані «дошки ганьби», створені авторитетними спільнотами [20]. Потрапляння до таких списків та номінацій часто приносять плагіаторам більшу шкоду, аніж юридичне покарання, оскільки можуть принизити суспільний та корпоративний авторитет фахівців.

Іншим чином боротьбу з плагіатом намагається вирішити інформаційне агентство «РИА Новости», ініціювавши законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Російської Федерації з метою захисту прав і законних інтересів власників інформації». Цей законопроект ще називають «законопроектом про плагіат», мета якого вирішити проблему крадіжок інформаційних повідомлень. Одне з головних нововведень законопроекту - надання кожній електронній новині статусу товару, як у примірника журналу або газети. Інформація стає об'єктом цивільних прав нарівні з майном або послугами, та інформагентства зможуть обмежувати доступ до неї і визначати умови її використання [21]. Такі запропоновані положення законопроекту піддано критиці з боку юристів, оскільки, доступ до інформації може бути обмежений виключно федеральним законом. Інформагентства ставлять за мету самостійно вирішувати, хто може передавати інформацію, а хто - ні, а таке слід розцінювати як обмеження прав громадян на інформацію.

Таким чином, все ж найбільш прийнятним та дієвим способом є попередження плагіату за допомагаю саморегулювання та дотримання норм суспільної моралі.

Загальні висновки. За результатами проведеного дослідження можна сформулювати наступні висновки:

1) У легальному визначені плагіату законодавець використовує одночасно два терміни «оприлюднення (опублікування)» як тотожні. У роботі ми з'ясували, що використання терміну «опублікування» у визначенні плагіату обмежує всі можливі його прояви. Тому, вважаємо за доцільне, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права» викласти у наступній редакції: «плагіат - оприлюднення, повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору».

2) Із наведених наукових дефініцій плагіату та його законодавчого визначення у роботі виокремлено три обставини, за наявності яких використання твору визнаватиметься плагіатом. По-перше, використання чужого твору здійснюється повністю або частково; по-друге, твір використовується під іменем особи, що не є автором цього твору; по-третє, твір оприлюднено. Таким чином, коли у творі, який ще не оприлюднено, виявлено використання чужого твору під власним іменем, то таке використання не слід кваліфікувати як плагіат, оскільки, хоча і є наявним незаконне присвоєння авторства чужого твору чи його частини, однак, факт оприлюднення такого твору ще не відбувся. У даному випадку, має місце посягання на порушення авторських прав автора оригінального твору. Через те правовою підставою притягнення особи до відповідальності за використання чужого твору під власним іменем, тут слід вважати п. 5 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», який визначає порушенням авторського права вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права та (або) суміжних прав.

3) У наукових дослідженнях за останні роки, все більше уваги приділяється такому способу запобігання плагіату як саморегулювання у різних його варіаціях. Як один із різновидів саморегулювання, пропонуємо у редакційних статутах визначати спосіб і форму використання інформаційної продукції інших джерел та відповідальність за її несанкціоноване використання.

Список використаних джерел

1. Еннан Р. Особливості захисту прав інтелектуальної власності в Україні / Р. Еннан // Інтелектуальна власності. - 2012. - № 1. - С. 39 - 48.

2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

3. Інтелектуальна власність: словник-довідник / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - У 2-х т. Том 1. Авторське право і суміжні права / За ред. О.Д. Святоцького, В.С. Дроб'язка. - Уклад. В.С. Дроб'язко, Р.В. Дроб'язко. - К.: Видавничий Дім « Ін юре», 2000.- 356 с.

4. Петренко І. Питання виявлення плагіату літературного твору / І. Петренко // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2009. - № 4. - С. 11 - 17.

5. Ожегов С.И. Словарь русского язика: Ок.57000 слов (под. ред. докт. филолог. наук, проф. Н.Ю. Шведовой).- 15-е изд., стереотип / С.И. Ожегов. - М.: Рус. яз. - 1984. - 816 с.

6. Вахонєва Т.М. Плагіат як різновид порушення авторських прав за законодавством України / Т.М. Вахонєва [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.law-property.in.ua›articles/article-3…ukraine.html.

7. Клейменова С.М. Авторські правовідносини як форма реалізації правомочностей суб'єктів авторського права: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / С.М. Клейменова. - Одеса, 2004. - 203 с.

8. Дюма Р. Литературная и художественная собственность. Авторское право Франции / Р. Дюма. - М.: Международные отношения. - 1989. - 336 с.

9. Рассудовский В.А. Заимствование в творчестве и проблема плагиата / В.А. Рассудовский // Советское гос-во и право. - 1982. - №11. - С. 78 - 87.

10. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Д. Липник. // пер. с фр.; предисловие М. Федотова. - М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002.- 788 с.

11. Право інтелектуальної власності: науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України / За заг. ред. М.В. Паладія, Н.М. Мироненко, В.О. Жарова. - К.: Парламентське вид-во, 2006.

12. Судариков С.А. Основы авторского права / C.A. Судариков. - Мн.: Амалфея, 2000. - 511 с.

13. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004. - 928 с.

14. Кузнецова О. Плагіат в Інтернет-ЗМІ України: правове регулювання / О. Кузнецова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mediakrytyka.info›…internet-zmi-ukrayiny-pravove.

15. Чертков В.Л. Авторское право в периодической печати / В.Л. Чертков. - М.: Юрид. литература. - 1986.- 143 с.

16. Приступенко Т.О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації: навчальний посібник / Т.О. Приступенко. - К.: Інститут журналістики, 2004. - 375 с.

17. Етичний кодекс українського журналіста [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cje.org.ua/documents/47/.

18. Афанасьєва К.О. Плагіат у діяльності засобів масової інформації / К.О. Афанасьєва // Інтелектуальна власність. - 2004. - № 3. - С. 16 - 19.

19. Лавренюк А. Журналіст і «пилососи»: хто переможе в інтелектуальній війні? / А. Лавренюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.compromat.ua›ru/16/19939/index.html.

20. Плагиат. Общественная доска позора [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.Plagiat. com. ua /.

21. Інформагенства Росії мають намір ввести авторське право на свої новини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.realt5000.com.ua

Размещено на Allbest.ru