Неоднозначний погляд науковців в юридичній літературі на зміст понять "цивільний процес" та "цивільне судочинство" і їх співвідношення між собою (як тотожних і одночасно різних за змістом понять), а також використання в межах одного законодавчого акта (ЦПК України) цих понять одночасно в різних контекстах не сприяє їх уніфікованому розумінню, створює неузгодженість між теоретичними засадами цивільного процесу та положеннями ЦПК України і, як наслідок, неоднозначне використання цих понять як науковцями, так й практиками.

Так, зокрема, ЦПК України в одних випадках вживає поняття "цивільне судочинство" (ст.1 - завданнями цивільного судочинства є.; ст.2 - цивільне судочинство здійснюється відповідно до.; ст.6 - розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства; ст.7 - мова цивільного судочинства визначається.; ст.10 - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; ст.11 - диспо - зитивність цивільного судочинства; ст.15 - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо., законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства; ст.90 - . які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства; ст.107 - . підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.; ст. 205 - справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; ст.213 - . виконавши всі вимоги цивільного судочинства., та ін.) та "цивільний процес" і "процес" (ст.2 - . права, належні учасникам цивільного процесу.; ст.5 - . усіх учасників цивільного процесу.; ст.6 - учасники цивільного процесу та інші особи.; ст.20 - . він брав участь у процесі як свідок.; гл.4 - учасники цивільного процесу; ст.30 - сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач; ст.31 - . укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.; ст.32 - . щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.; ст.37 - . на будь - якій стадії цивільного процесу,. усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника.; ст.41 - . які діють у цьому процесі як секретар судового засідання.; ст.45 - участь у цивільному процесі органів та осіб.; гл.5 - фіксування цивільного процесу; ст. 197 - . технічний запис цивільного процесу; ст.223 - . а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини; ст.372 - . в процесі виконання рішення.; ст.415 - . якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи.). Тобто, поняття "цивільне судочинство" вживається в окремих статтях Кодексу в аспекті порядку, правил, вимог, діяльності. Поняття "цивільний процес" має в Кодексі менш обмежене використання і вживається передусім для позначення процесу як діяльності, в якій беруть участь певні суб'єкти і яка має певні стадії.

Отже, науковий і практичний інтерес представляє з'ясування змісту і співвідношення понять "цивільне судочинство" і "цивільний процес", для чого необхідним є здійснення аналізу і узагальнення думок вчених-процесуалістів з цього приводу з наступним обґрунтуванням власної концепції розуміння цих понять.

Аналіз юридичної літератури засвідчив, що у вчених-процесуалістів відсутнє єдине розуміння понять "цивільне судочинство" і "цивільний процес" та їх співвідношення між собою. Причому така тенденція прослідковується з часів дореволюційних процесуалістів.

Так, дореволюційний процесуаліст Ю.С. Гамбаров визначав цивільний процес як форму судового здійснення норм матеріального цивільного права з метою захисту таких же інтересів, які передбачаються матеріальним правом, але недостатньо їм забезпечуються. Кінцева мета процесу, на його думку, полягає в тому, щоб право не тільки існувало, але і діяло, так як шляхом процесу держава сама призводить право до здійснення. Отже, цивільний процес, за твердженням вченого, є порядок примусового здійснення цивільного права і зводиться до сукупності норм, що визначають образ дії як існуючих органів захисту права, так і осіб, які користуються цим захистом, або осіб, які так чи інакше залучаються до нього. Є.В. Васьковський теж вважав, що цивільний процес складають форми і правила, які встановлюються для цивільних судів, які здійснюють перевірку правомірності позовних вимог.

Вчені-процесуалісти на чолі з академіком В.В. Комаровим зазначають, що цивільний процес, будучи формою здійснення правосуддя в цивільних справах, є порядком розгляду і вирішення цивільних справ. Науковцями робиться висновок, що ці поняття у спеціально - юридичному значенні - самостійні явища і співвідносяться як зміст і форма. При цьому поняття "цивільний процес" і "цивільне судочинство" вживаються як синоніми, останнє складається із системи проваджень - автономних процесуальних порядків розгляду справ.

С.В. Васильєв поняття "цивільне судочинство" і "цивільний процес" застосовує теж як синоніми та розглядає як врегульований нормами ЦПК порядок розгляду і вирішення юридичних справ судами загальної юрисдикції, а "цивільне судочинство" при цьому характеризує як цивільно-процесуальне правовідношення, що виникло у зв'язку і з приводу розгляду і вирішення юридичних справ судами загальної юрисдикції.

Професор М.Й. Штефан вважав, що цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу. Цивільне судочинство - процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Так само розглядають цивільне судочинство й вчені-процесуалісти на чолі з С.С. Бичковою. Г.Л. Осокіна також визначає цивільне судочинство як врегульований нормами ЦПК порядок розгляду справ судами. Через порядок провадження у цивільних справах, який визначається нормами цивільного процесуального права, визначають цивільне судочинство (цивільний процес) й інші російські вчені-процесуалісти.

Інша група провідних вчених-процесуалістів визначають цивільний процес і цивільне судочинство через діяльність, тобто як динамічну категорію. Так, наприклад, на думку В.І. Тертишнікова, цивільний процес - це врегульована цивільним процесуальним правом діяльність суду, осіб, що беруть участь у справі, а також осіб, що сприяють здійсненню правосуддя, у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.

Вчені-процесуалісти на чолі із професором С.Я. Фурсою розглядають цивільне судочинство як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання (у передбачених ЦПК випадках) та учасників процесу з їх реалізації. Поняття "цивільного судочинства" і "процесу" вживаються як синоніми.

Інша група вчених-процесуалістів поняття "цивільне судочинство" та "цивільний процес" також вживають як синоніми та розглядають їх як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду та інших учасників процесу, спрямовану на розгляд і вирішення цивільних справ у порядку позовного, наказного та окремого провадження, а також цивільні процесуальні відносини, які виникають у зв'язку з такою діяльністю. Група російських вчених-процесуалістів також розглядають "цивільний процес" і "цивільне судочинство" як діяльність судів щодо розгляду і вирішення цивільних справ. Взаємозв'язок цивільних процесуальних правовідносин і процесуальних дій (у вигляді юридичних фактів і форми реалізації суб'єктивних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин), на думку цих науковців, призводить до наступного визначення: цивільний процес - це врегульована цивільним процесуальним правом сукупність процесуальних дій і цивільно-процесуальних правовідносин, що складаються між судом та іншими суб'єктами при розгляді та вирішенні цивільної справи судом загальної юрисдикції. Інша група російських процесуалістів також зазначають, що цивільний процес являє собою врегульовану законом діяльність судів загальної юрисдикції щодо розгляду і вирішення спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних, екологічних (тобто цивільних) та інших правовідносин, справ наказного і окремого провадження, справ, що виникають з публічних правовідносин, а також здійснення судами захисту інших прав і охоронюваних законом інтересів.

Відомий російський процесуаліст Д.М. Чечот вважає, що термін "судочинство" тотожне поняттю "цивільний процес". На його думку, про процес варто передусім говорити як про порядок судового розгляду і вирішення цивільних справ, який встановлений нормами цивільного процесуального права. В той же час цивільний процес - це частина правосуддя, яке зазвичай визначається як діяльність судових органів і полягає в розгляді і вирішенні ними конкретних правових питань та застосуванні на основі права державного примусу до окремих осіб. З цієї точки зору цивільний процес - це сукупність процесуальних дій і процесуальних правовідносин, що виникають в ході цих дій, пов'язаних з здійсненням правосуддя в цивільних справах.

Ю.А. Попова, розмежовуючи такі терміни, як "юридичний процес", "юридична процедура", "юридичний регламент", "юридичний порядок", обґрунтовує, що термін "цивільний процес" слід розглядати лише в співвідношенні з поняттям цивільної процесуальної форми, що характеризує діяльність судової та тільки судової форми захисту права і охоронюваного законом інтересу в порядку цивільного судочинства. Іншими словами, здійснення правосуддя можливе лише в порядку цивільного судочинства, регламентованого галузевим цивільним процесуальним законодавством.

Аналіз вищенаведених позицій науковців дає підстави для висновку, що "цивільний процес" визначається двояко: по-перше, як порядок вчинення процесуальних дій, тобто як встановлені законом правила поведінки суду та інших учасників процесу; а по-друге, як процесуальна діяльність (сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу) щодо розгляду і вирішення цивільних справ.

Спробуємо розібратися з питанням, а чи може поняття "цивільний процес" стосуватися порядку вчинення процесуальних дій. Тобто, чи можна стверджувати, що "цивільний процес" є правилами поведінки суду та інших учасників процесу, тобто статичним явищем? Якщо виходити з етимологічного значення слова "процес", воно в перекладі з латині означає течію, хід, просування. Крім того, в юридичній літературі з цивільного процесу зазначається: "для того, щоб почати процес заінтересована особа має пред'явити позов, подати скаргу або заяву". Також вказується, що цивільний процес виникає у зв'язку з цивільно-правовим спором або іншою правовою ситуацією, коли охоронюваний законом інтерес особи потребує застосування форми судового захисту. Ця форма захисту здійснюється шляхом визнання прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дій, що порушують право, та іншими способами, передбаченими законом. При цьому зауважується, що цивільний процес складається з ряду неоднорідних дій. З цього випливає, що процес "починається", "виникає", "здійснюється", "складається з ряду дій". Все це вказує на те, що процес є динамічним явищем, тобто діяльністю (сукупністю різнопланових дій).

В свою чергу, порядком, або сукупністю правил розгляду і вирішення цивільних справ, є саме цивільне процесуальне право, його норми. Тому "цивільний процес" не може бути порядком (або правилами поведінки), тому що це призведе до його ототожнення із цивільним процесуальним правом, що наукою цивільного процесуального права не підтримується. Оскільки поняття "цивільний процес" і "цивільне судочинство" вчені вживають як синоніми, незалежно від того, який зміст вони вкладають в це поняття, тому можна зробити висновок, що цивільне судочинство теж являє собою врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду та інших учасників процесу, пов'язану з розглядом та вирішенням по суті цивільних справ.

Законодавчим (офіційним) визнанням тотожності термінів "процес" і "судочинство" можна вважати назву Кодексу адміністративного судочинства України, яка на відміну від назви Цивільного процесуального кодексу України містить слово "судочинство", а не "процес", хоча позначається одне й те саме правове явище - процесуальна діяльність. Разом з тим, виходячи із широкого трактування цивільного процесу, до нього провідні вчені-процесуалісти включають не лише розгляд і вирішення цивільних справ судами, але й позасудові цивільні провадження (нотаріат, третейське судочинство, міжнародний комерційний арбітраж). Поняттям "цивільний процес" охоплюється й господарське судочинство.

За таких обставин, поняття "цивільний процес" є ширшим за поняття "цивільне судочинство", а відтак, ці терміни можуть бути синонімами лише за змістом, але не за обсягом.

Поряд із поняттями "цивільний процес" і "цивільне судочинство" застосовується поняття "правосуддя в цивільних справах", яке являє собою діяльність суду щодо розгляду і вирішення цивільних справ. Тобто, є динамічним поняттям, так само, як й "цивільне судочинство", та охоплює процесуальну діяльність щодо розгляду і вирішення цивільних справ судами.

Отже, зазначені три поняття вживаються в ЦПК України як синоніми і позначають саме процесуальну діяльність суду та інших учасників процесу щодо розгляду і вирішення цивільних справ.

Література