Конституційно-правовий статус вченого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційно-правовий статус вченого

На законодавчому рівні закріплено, що наука є визначальним чинником прогресу суспільства та підвищення добробуту громадян, джерелом економічного зростання і невід'ємною складовою національної культури та освіти1. Разом з тим, Конституцією встановлюється обов'язок держави сприяти розвиткові науки, проте незважаючи на закріплення гарантованих свобод, обов'язку держави, а також інституційного механізму їх забезпечення в законодавстві, наука в Україні наразі перебуває у стані стагнації. Причинами такої ситуації є, зумовлена кризою економічних, соціальних, політичних і культурних відносин проблема «відтоку інтелекту за кордон», а також проблема визначення положення вченого в суспільних відносинах. Таким чином, дослідження конституційно - правового статусу суб'єктів наукової діяльності вважаємо назрілим.

Правова природа та зміст категорії правового статусу, як одного з основних понять в юридичній науці стали предметом дослідження таких науковців: С.С. Алексеєва, Н.В. Вітрука, В.В. Ровного, О.В. Зайчука, І.І. Литвина, Н.І. Матулова, Н.М. Оніщенко, В.А. Палютіна, А.В. Панчишина, Н.Я. Якмчук та ін. Окремі питання правового статусу суб'єктів наукової та науково-технічної діяльності розглядались такими вченими: Г.О. Барабашем, Л.Ф. Купіною, Л.С. Лобановою, В.П. Нагребельним, М.Ф. Селівоном, Г.С. Цехмістровою, С.М. Черновською, Н.П. Христиченко, Ю.С. Шемшученком, Н.Я. Якимчук та ін., однак, питання визначення конституційно-правового статусу вченого у зв'язку з прийняттям нової редакції Закону України «Про наукову і науково-технічну ді-яльність» від 26 листопада 2015 р. №848-VIII набули нової акту-альності.

Для визначення конституційно-правового статусу вченого вба-чаємо за доцільне скерувати дане дослідження через аналіз поняття правовий статус. У теорії держави і права частина вчених розкриває поняття правового статусу через правосуб'єктність. Так, в наукових працях В.А. Палютіна2, Н.В. Вітрука3, в Юридичній енциклопедії за загальною редакцією Ю.С. Шемшученка4 правовий статус визначається як сукупність прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб, аналогічним змістом цей термін наповнює Н.М. Оніщенко, зокрема, визначаючи його як систему законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов'язків суб'єкта суспільних відносин5. О.Ф. Скакун до структури правового статусу, крім прав, свобод, обов'язків, включає ще відповідальність6. На відміну від вищеназваних науковців, А.В. Малько визначає ка-тегорію «правовий статус» через соціальні зв'язки, які включають взаємовідносини особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда та колективу, а також інші соціальні зв'язки7.

Інтегрувавши вказані наукові підходи В.М. Корельський визначає правовий статус як багатоаспектну категорію, що по-перше, має загальний, універсальний характер, включає статуси різних суб'єктів правовідносин: держави, суспільства, особи тощо; по-друге, відображає індивідуальні особливості суб'єктів і реальне положення їх у системі багатоманітних суспільних відносин; по-третє, правовий статус не може бути реалізований без обов'язків, що кореспондуються правами, без юридичної відповідальності в необхідних випадках, без правових гарантій; по-четверте, категорія правовий статус визначає права і обов'язки суб'єктів у системному вигляді, що дає змогу здійснити порівняльний аналіз статусів різних суб'єктів8. Таким чином, науковець розглядає правовий статус суб'єктів суспільних у двох векторах: горизонтальному і вертикальному, тобто як взаємодію суб'єктів між собою, а також визначаючи їхні права, обов'язки та гарантії їх реалізації, визначає місце суб'єкта в системі правовідносин.

Спільним для вищеназваних наукових позицій є загальність, універсальність даної категорії, в основі якої покладені передусім права та обов'язки суб'єкта права, які вказують на його місце в системі правовідносин.

За характером (змістом) правовий статус Н.М. Оніщенко класифікує на: 1) загальний (конституційний), який визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи; 2) спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії суб'єктів; 3) галузевий статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери сус-пільних відносин; 4) індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта9.

У свою чергу, В.В. Ровний виділяє індивідуальний правовий статус шляхом сходження від правового модуса, який у свою чергу виходить із загального правового статусу. Так, на думку вченого, загальний правовий статус є загальним, рівним і постійним для всіх осіб, тоді як категорія правового модуса, навпаки, більш конкретна, соціально спеціалізована і часто тимчасова. Сходження від правового статусу до модуса і далі - до індивідуального правового статусу здійснюється завдяки різного роду юридичним фактам. Реалізація загальних прав, які притаманні кожній особі (наприклад, право на свободу наукової творчості) не пов'язана з будь-якими проміжними діями, здійснюється напряму з етапу загального правового статусу, оскільки не потребує наявності будь-яких юридичних фактів. Здій-снення так-званих модусних прав, які притаманні виключно окремим соціальним групам виглядає більш протяжно у часі (наприклад, право проводити наукові дослідження в рамках підготовки в аспірантурі). Юридичні факти тут виконують формально-констатаційну функцію, закріплюючи статику явищ (вступ до аспірантури і т. п.). Індивідуальний правовий статус особи із числа тієї чи іншої модусної групи реалізується в конкретних правовідносинах, які також засновані на певних юридичних фактах, які опосередковують динаміку і конкретику явищ (наприклад, аспірант вправі перервати навчання з поважних причин з подальшим його продовженням) 10. Можемо погодитись з необхідністю виділення із правового статусу правового модуса, однак, на наш погляд, виділення індивідуального правового статусу викликає певну неузгодженість із іншим поняттям в юридичній науці - «правове положення».

Найбільш переконливо, на нашу думку, співвідношення вказаних понять показали В.А. Палютін, Н.В. Вітрук та Н.Я. Якимчук. Також виділяючи із правового статусу правовий модус (як загальне і особливе), наступним етапом сходження вони називають правове положення та наполягають на тому, що правовий статус не може бути індивідуальним за своєю правовою природою, оскільки він розрахований на визначену групу суб'єктів права, а коли йдеться про конкретного (персоніфіковано визначеного) суб'єкта, замість терміну «конкретний індивідуальний правовий статус» доцільно вживати інший термін - «правове положення», який характеризує місце конкретного суб'єкта в системі суспільних відносин загалом, у розрізі всіх видів правовідносин, у яких він перебував в даний момент, реалізуючи відповідні правові статуси і співвідносяться правовий статус і правове положення як загальне і одиничне11.

Проте, В.А. Палютін і Н.В. Вітрук виділяють правовий модус із загального правового статусу особи, зазначаючи, в свою чергу, що ступінь конкретизації правових модусів може бути різною, зокрема, за наповненістю існують: а) які є способом конкретизації правового статусу особистості (наприклад, модус вченого) та б) модуси, які є способом обмеження (правовий модус засудженого до позбавлення волі) 12. На противагу цій науковій позиції, Н.Я. Якимчук виділяє правовий модус із спеціального статусу, обсяг якого є базовим для формування зазначеної категорії. Відповідно вона виділяє а) модус операнді частина спеціального правового статусу суб'єкта у від-повідному процесі, що характеризується динамікою розкриття елементів спеціального правового статусу залежно від стадій цього процесу (вчений на різних стадіях наукової діяльності); б) модус вівенді частина спеціального правового статусу суб'єкта у відповідній сфері суспільних відносин, в якій може бути розкрито лише одну сторону спеціального правового статусу, статичний аспект, що не залежить від стадій процесу (вчений як аспірант, докторант, науко-вий працівник тощо) 13. На нашу думку, розвиток та ускладнення суспільних відносин обумовили актуальність останньої позиції.

Таким чином, правовий статус - це загальна категорія, в основу якої покладені передусім права та обов'язки суб'єкта права, які вказують на його місце в системі правовідносин, встановлює характер і принципи взаємодії суб'єктів суспільних відносин та характеризується стабільністю, стійкістю і невідчужуваністю. Водночас, право-вий модус - ступінь конкретизації спеціального правового статусу, який реалізуються лише на певних стадіях відповідних процесів або в окремих сферах суспільних відносин та зумовлений статичними юридичними фактами.

Конституція України серед інших норм-принципів, які гарантують і захищають права у сфері наукової діяльності, встановлює право людини і громадянина на свободу наукової творчості14. Таким чином, зазначена норма орієнтована на суб'єктів, які реалізують свій науковий творчий потенціал, результатом якого є науковий продукт.

Згідно ст. 4 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26 листопада 2015 р. №848-УІІІ (далі - Закон про наукову і науково-технічну діяльність) суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності є наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад'юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації. Водночас основним суб'єктом наукової і науково-технічної діяльності Закон визначає вченого, яким відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону про наукову і науково-технічну діяльність є фізична особа, яка проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні (прикладні) результати. На відміну від Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р. №1977-ХІІ чинний Закон не містить вимоги щодо наявності вищої освіти ступеня магістра, що, на нашу думку, є обґрунтованим, оскільки, по-перше, історії відомі визначні науковці - самоучки, а, по-друге, конституційно-правовий статус вченого виходить із конституційно-правового статусу особистості і є загальною категорією, по відношенню до правових модусів аспіранта, наукового працівника тощо, вимоги до яких конкретизуються та деталізуються в законодавстві. До того ж наукова творчість, якою займається вчений є складним розумовим процесом, що є цілком індивідуалізованим та не підлягає правовій регламентації, а лише вимагає створення сприятливих умов для своєї ефективної реалізації та гарантування з боку держави15.

Таким чином, серед ознак поняття «вчений» можна виділити такі: 1) фізична особа, незалежно від віку, статі, наявності у неї наукового ступеню або вченого звання; 2) проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження; 3) отримує наукові та (або) науково-технічні (прикладні) результати. На нашу думку, обґрунтованим є відсутність обов'язкової вимоги для вченого щодо наявності наукового ступеню або вченого звання, оскільки в сучасному інформаційному суспільстві індивід може самостійно здобути глибокі знання і отримати необхідні навички і вміння для здійснення ґрунтовного наукового дослідження. Поряд з цим, модусним правом для вченого виступає гарантія надання професійних знань і вмінь, що виступає інструментом для наукового дослідження, під час навчання в аспірантурі і докторантурі в навчальному закладі/науковій уста-нові.

Характерною рисою правового статусу, як було зазначено, є на-явність прав, які кореспондують обов'язки суб'єкта суспільних відносин. Так, право на зайняття науковою діяльністю вченого і обов'язок отримання ним наукового результату взаємообумовлюють один одного і корінням виходять із конституційної свободи наукової творчості. Таким чином, реалізація цього права полягає як у безпосередньому створенні наукового результату та (або) виявленні шляхів його застосування (абсолютні правовідносини), так і у вступі вченого, як суб'єкта наукової діяльності до різного роду відносних правовідносин з правозабезпечувальною, охоронною чи іншими ці-лями. Перші з них є первинними, а другі забезпечують їх. Крім того, реалізуючи свій творчий потенціал, вчений виконує свій обов'язок перед суспільством (публічно-правовий суспільний обов'язок), що прямо випливає із аналізу норм законодавства про наукову діяльність, зокрема преамбули до Закону, завданням прийняття якого є правове забезпечення задоволення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку шляхом взаємодії освіти, науки, бізнесу та влади, а також забезпечення використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб16.

Об'єктивне вираження нового наукового знання, одержаного вченим в процесі його наукової діяльності, та зафіксованого на носіях інформації є однією з умов виникнення правовідносин між вченим та іншими фізичними і юридичними особами, юридичною формою забезпечення яких є право інтелектуальної власності, що гарантується нормами ч. 1 ст. 41, ч.ч. 1,2 ст. 54 Конституції України. Ці норми встановлюють невідчуженість прав вченого на одержання та використання ним власного наукового результату, крім того, забороняється будь-кому використовувати або поширювати такий результат без згоди вченого за винятками, встановленими Законом України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 №3792-ХІІ, Порядком надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. №8 тощо.

Відтак, результати наукової та науково-технічної діяльності вче-ного є захищеними від будь-яких посягань державних органів та організацій, юридичних та фізичних осіб, і їх використання та поширення пов'язано з обов'язком отримання дозволу від власника (автора) наукових результатів (нових знань) щодо запровадження, передачі, використання в будь-чиїх інтересах результатів наукової діяльності17.

Враховуючи пріоритетне значення науки та результатів наукової діяльності як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти18, надзвичайно важливим є реалізація конституційного принципу щодо обов'язку держави сприяти розвиткові науки, який закріплено у ч. 3 ст. 54 Конституції України. Він передусім передбачає безпосередній зв'язок вченого з державною фінансовою підтримкою (забезпеченням) шляхом фінансування наукових досліджень з Державного бюджету. Бюджетне фінансування наукових досліджень вченого може бути реалізовано як через базове фінансування основної діяльності державних наукових установ (у т.ч. наукових досліджень університетів, академій, інститутів, виробничо-орієнтованих наукових установ), так і шляхом фінансування окремих наукових і науково-технічних програм, проектів та надання грантів на конкурсній основі.

Законом про наукову і науково-технічну діяльність встановлений обсяг бюджетного фінансування наукової і науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України. Однак, Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (у т.ч. і на попередні роки) обмежується дія положень Закону про наукову і науково-технічну діяльність, норми якого застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів. Відтак, на сферу науки з держаного бюджету виділено лише 0,24% ВВП (6 337 185,5 тис. грн) 19. При цьому державні витрати на діяльність одного українського науковця у 18 разів нижчі за бразильські показники, у 34 рази - за південно - корейські й у 70 - за американські20.

Крім того, п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 р. №710 продовжено практику заборони формування державних цільових програм, а отже, зупинено реалізацію законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Ліквідовані програми з оновлення наукових досліджень сучасним науковим об - ладнанням21.

За таких умов відбувається суттєве звуження гарантій реалізації своїх правових можливостей вченим: відсутність належних умов для здійснення наукових досліджень і впровадження їх результатів, відсутність можливості отримувати належні стимулювання та мотивацію до наукової і науково-технічної діяльності, а загрозливе скорочення чисельності працюючих у науковій та науково-технічній сфері зумовлює обмеження прав вченого на можливість брати участь у конкурсах на заміщення вакантних посад наукових і науково-педагогічних працівників, здобувати державне і громадське визнання шляхом присвоєння йому наукових ступенів, вчених звань, премій, почесних звань тощо.

Зазначений конституційний принцип у контексті орієнтації України на інтеграцію із світовим науковим процесом зумовлює інший конституційний принцип сприяння держави встановленню наукових зв'язків вітчизняних вчених зі світовим науковим співтовариством (ч. 3 ст. 54 Конституції України).

Можемо констатувати наявність конституційних гарантій на реалізацію права на міжнародну наукову діяльність вченого. Такі гарантії забезпечуються передусім шляхом укладення державою між-народних угод про співпрацю у сфері міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва та фінансуванням з державного бюджету взятих на себе зобов'язань такими договорами, що створює додаткові можливості для реалізації свого творчого потенціалу вітчизняними вченими. Крім того, з державного бюджету фінансують заходи щодо забезпечення двостороннього співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями,

інформаційне та організаційне забезпечення участі України у між-народних форумах, конференціях, виставках22.

За функціональною спрямованістю правовідносин, що вини-кають внаслідок міжнародної наукової співпраці можна виділити:

1) організаційні відносини (підписання вченим угоди про наукову співпрацю, інформаційне та організаційне забезпечення проведення різного роду наукових проектів, програм тощо); 2) виконавські (про-ведення вченим наукового дослідження в рамках міжнародної наукової співпраці); 3) оціночні (участь вченого у конкурсах на отримання міжнародного гранту). Таким чином, вступаючи в за-значені правовідносини, гарантовані та забезпечені державою, вчений реалізує своє суб'єктивне право здійснювати спільно з іноземними суб'єктами наукову, науково-технічну, науково-організаційну, науково-педагогічну діяльність, а також отримувати фінансування та або іншу матеріально-технічну допомогу на наукові проекти з іноземних джерел відповідно до законодавства України.

Виходячи із викладеного вище, конституційно-правовий статус вченого можна відобразити у правовій моделі, змістовне наповнення якої може бути відображено через такі ключові положення:

1) конституційно-правовий статус вченого виходить із конституційно-правового статусу особистості і є загальною категорією, по відношенню до правових модусів аспіранта, наукового працівника тощо, вимоги до яких конкретизуються та деталізуються в законодавстві;

2) право на зайняття науковою діяльністю вченого і обов'язок отримання ним наукового результату взаємообумовлюють один од-ного і корінням виходять із конституційної свободи наукової творчості. Таким чином, реалізація свободи творчості спрямована на створення наукового продукту, в чому відображається не лише суб'єктивна, але й об'єктивні цінність наукової діяльності, її право - обов'язок;

3) реалізація прав та обов'язків відбувається в полі дії певних інституційних інститутів або створюваних державою гарантій наукової діяльності, якими в Україні конституційно визначені: а) гарантування непорушності інтелектуальної власності; б) фінансова підтримка з бюджету; в) стимулювання рівної та вільної міжнародної співпраці через організаційні, виконавські та оціночні відносини.

Література

модус вчений конституційний правовий

1. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26 листопада 2015 р. №848-УШ. Преамбула // ВВР. 2016. №. Ст. 25.

2. Палютин В.А. Субъективное право граждан: основные черты, стадии, гарантии реализации // Советское государство и право. 1971. №6. С. 24-36.

3. Витрук Н.В. Правовой модус личности: содержание и виды // Проблемы государства и права (труды научных сотрудников и аспирантов). 1974. Вып. 9. С. 43-50.

4. Правовий статус // Юридична енциклопедія: за ред. Ю.С. Шемшученка [та ін.]; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Київ: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 1998. Т.5 П С.С. 44.

5. Правовий статус: поняття та структура. // Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / за заг ред О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. Київ: Юрінком Інтер, 2006. иРЬ: http://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/part2/402.htm

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник; пер. з рос. Харків: Консм, 2001. С. 378 - 379.

7. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: учебник. Юристъ, 2004. иИ^: http://pravo-olymp.ru/wp-content/uploads/2013/04/TGP_ Matuzov_Malko.pdf С. 93.

8. Панчишин А.В. Поняття, ознаки та структура категорії «Правовий статус» // Часопис Київського університету права. 2010. №2. С. 95. ИИЬ: http://kul.kiev.ua/images/chasop/2010_2/95.pdf

9. Правовий статус: поняття та структура. // Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / за заг ред О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. ИИЬ: http://www.ebk.net.ua/ Book/law/zaychuk_tdp/part2/402.htm

10. Ровный В.В. О категории «правовой модус» и ее содержании» // Государство и право. 1998. №4. С. 86-88.

11. Див. напр.: Палютин В.А. Цит. праця; Витрук Н.В. Цит. праця; Якимчук Н.Я. Поняття «правовий статус», «правове положення», «правовий модус» та «правовий режим»: теоретико-правовий аналіз // Вісник національної академії прокуратури. №3. 2013. ИИЪ: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnapu_2013_3_4.

12. Витрук Н.В. Цит. праця. С. 47.

13. Якимчук Н.Я. Цит. праця. С. 15.

14. Конституції України. Ч. 1 ст. 54. ИRL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254% D0% BA/96-%D0% B2% D1% 80/print1456473764453664

15. Мілова Т М. Конституційне право людини і громадянина на свободу наукової творчості в Україні: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.02; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ, 2008. С. 19-21.

16. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26 листопада 2015 р. №848-УШ. Преамбула // ВВР, 2016. №3. Ст. 25.

17. Селівон М.Ф. Наука і закон С. 15-16.

18. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26 листопада 2015 р. №848-УШ. Преамбула // ВВР. 2016. №3. Ст. 25.

19. Фінансування науки у центрі уваги профільного комітету Верховної Ради України. ИRL: http://www.nas.gov.ua/tradeuшon/news/Documents/%D0% A4% D1% 96% D0% B % D0% B0% D0% BD % D1% 81% D1% 83% D0% B2% D0% B0% D0% BD % D0% B % D1% 8F % 20% D0% BD % D0% B0% D1% 83% D0% BA % D0% B8% 2027.02.17.pdf.

20. Дем'яненко М. Особливості фінансування сучасної вітчизняної науки. ИRL: http://nbuviap.gov.ua/index.php? option=com_content&view=article&id=1939:prob - lemi-finansuvannya-vitcЫznyanoji-nauki&catid=8&Itemid=350

21. Фінансування науки у центрі уваги профільного комітету Верховної Ради України ИRL: http://www.nas.gov.ua/tradeunion/news/Documents/%D0% A4% D1% 96% D0% B % D0% B0% D0% BD % D1% 81% D1% 83% D0% B2% D0% B0% D0% BD % D0% B % D1% 8F % 20% D0% BD % D0% B0% D1% 83% D0% BA % D0% B8% 2027.02.17.pdf.

22. Про державний бюджет України на 2017 рік: Закон України. Додаток 3.

Размещено на Allbest.ru