Сучасний стан політичних перетворень і розбудови України як демократичної правової держави, втілення в життя положень Конституції України та заходів адміністративної реформи обумовлюють необхідність чіткого визначення статусу державних службовців і особливо тих, які здійснюють правоохоронну діяльність. Ці положення повною мірою розповсюджуються на правовий статус працівників митних органів, особливо з урахуванням структурних змін, пов'язаних з тим, що Указом Президента України від 24.12.12 р. №726/2012 було утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України, а постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 року вказане Міністерство було знову реорганізовано шляхом відновлення діяльності Державної податкової служби та Державної митної служби. Вказане свідчить, що однозначне розуміння правового статусу працівників митної служби ще не сформувалося, а зміни в їх підпорядкуванні тягнуть за собою витрати з державного бюджету, яких за умов фінансово-економічної кризи краще було б запобігти.

Слід сказати, що, незважаючи на теоретичну та практичну важливість даної проблематики, правовий статус працівників державної митної служби як складової частини Міністерства доходів і зборів України в оновленій українській правовій системі досліджений ще не достатньо. Визначенню поняття та структури адміністративно-правового статусу працівника митної служби приділяється велика увага як у загальній теорії права, так і в галузевих науках, про що свідчать дослідження Ю.В. Дьомі - на [1], В.Т. Комзюка [2], А.В. Мазура [3], B.Я. Настюка [4], Д.В. Приймаченка [5], C.А. Трофімова [6] та інших авторів. Проте фахівці й досі не дійшли єдиної думки з цього приводу. Це обумовлює актуальність та новизну даної статті, метою написання якої є визначення сутності та особливостей адміністративно-правового статусу працівника митної служби.

Перш ніж розглянути склад адміністративно-правового статусу працівника митного органу, визначимося з сутністю понятійного апарату в цьому напрямі. У довідковій літературі термін "status" з латинської мови перекладається як становище індивіда або групи осіб щодо інших індивідів або груп у соціальній системі, а отже, у правовій науці він покликаний позначати певне місце суб'єкта правовідносин серед інших [7, с.58]. Подібне трактування поняття "статус" зустрічається як положення, позиція, ранг в ієрархії, структурі, системі; сукупність прав і обов'язків, які визначають стан особи, органу, установи. Тлумачний словник української мови характеризує поняття "статус" як зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якоїсь установи [8, с.1387].

Залежно від різновидів суб'єктів правовий статус може містити досить широкий спектр правових характеристик. Це може стосуватися кола прав, обов'язків, компетенції, співвідношення цих понять та інших нюансів, які прямо чи опосередковано впливають на становище суб'єкта. При цьому аналіз значної кількості літератури з теорії держави і права, конституційного права свідчить, що термін "правовий статус" вживається переважно відносно таких категорій, як "людина", "громадянин", "іноземець", "особа без громадянства", "державний службовець", тобто позначає статус (становище) фізичної особи. Стосовно юридичних осіб (у тому числі органів державної влади) вживається термін "компетенція", який за значенням має бути тотожним терміну "правовий статус" [9, с.348].

Взаємовідносини особи з суспільством, державою можуть бути охарактеризовані за допомогою виділення різних видів соціальних статусів - функціонально-рольового, соціального престижу, правового та інших. Правовий статус юридично опосередковує найважливіші, основні зв'язки між індивідами, державою, суспільством. Його характерною рисою є врегульованість нормами права [10, с.547]. Цей юридичний феномен визначає місце, яке особа посідає в політичному, соціально-економічному, культурному житті країни, у сфері управління державними та суспільними справами та її соціальну роль [11, с.339-340].

Правовий статус особи важливий не тільки з погляду виконання функцій і завдань держави. Правовий статус - складова загальної проблеми прав особи. Правильна і всебічна регламентація дає можливість громадянам здійснювати свої права та захищати законні інтереси.

У юридичній літературі є різні визначення правового статусу особи, тому доцільно розглянути деякі з них. Так, В.М. Чхиквадзе вважає, що це поняття охоплює соціально допустимі й необхідні можливості особи не тільки як індивіда, а й як громадянина [12, с.86]. У свою чергу, М.В. Вітрук включає до структури правового статусу правосуб'єктність як обов'язковий елемент його передумови [13, с.31]. Хоча в літературі висловлюються й інші думки щодо цього елементу в структурі правового статусу, вважаємо, що правосуб'єктність є його підставою, оскільки саме вона передбачає здатність суб'єкта бути учасником правових відносин.

Враховуючи можливість вияву цієї категорії опосередковано, через правоздатність, дієздатність і деліктоздатність, стає зрозумілим неможливість існування правового статусу без цього елементу.

На думку С.Д. Гусарєва, феномен правового статусу особи визначає "співвідношення особи та права, за допомогою якого держава окреслює для суб'єкта межі можливої діяльності, його становище відносно інших суб'єктів, і залежно від індивідуальних або типових ознак, які властиві суб'єктові, у праві відбиваються повнота правового становища особи, її певна уніфікація або обмеження" [14, с.41].

О.І. Харитонов досліджує проблему адміністративно-правового статусу особи, виділяючи такі елементи: правосуб'єктність, основні права та обов'язки [15, с.64-66]. Підтримуючи погляд Д.Н. Бахраха щодо класифікації суб'єктів адміністративного права (носіїв адміністративно-правового статусу) на індивідуальні та колективні, О.І. Харитонов не зосереджує уваги на відповідних теоретичних положеннях щодо правового статусу колективних суб'єктів - вона розглядає адміністративно-правовий статус громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців.

Аналізуючи погляди науковців щодо походження та становлення поняття правового статусу, необхідно відмітити той факт, що, оскільки нас цікавить адміністративно - правовий статус працівника митної служби, виникає необхідність визначитися з переліком осіб, які є працівниками вказаної служби.

Так, аналіз спеціальної літератури дає можливість стверджувати, що до ознак, притаманних працівникові митної служби, слід віднести:

1) працівник митної служби є фізичною особою, громадянином України, який має відповідну освіту і професійну підготовку;

2) більша частина працівників митної служби є державними службовцями;

3) працівник митної служби може як мати владні повноваження (керівники, інспектори тощо), так і не мати їх (фахівці, обслуговуючий персонал);

4) працівник митної служби, який є державним службовцем, повинен дотримуватися встановлених законодавством обмежень;

5) працівник митної служби, який є державним службовцем, повинен відповідати вимогам законодавства України (Закон України "Про державну службу", Митний кодекс України);

6) особливою категорією працівників митної служби є посадові особи, яким, як правило, присвоєно спеціальне звання. Посадові особи митної служби здійснюють організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції та наділені повноваженнями владного характеру.

Законні розпорядження посадової особи митних органів є обов'язковими для виконання;

7) працівник митної служби отримує заробітну плату за рахунок державного бюджету;

правовий статус адміністративний митна служба

8) працівник митної служби перебуває під соціально-правовим захистом, який передбачено нормативно-правовими актами.

Аналіз підходів до сутності та складових правового статусу державного службовця свідчить про існування багатьох його розумінь та концепцій. Так, О.П. Альохін, розглядаючи інститут радянського державного службовця [16, с.125], звертає увагу на такі елементи його правового становища, як обов'язки і права, похідні від конкретного державного органу. У свою чергу М.І. Іншин для чіткого визначення статусу державного службовця виділяє серед елементів його статусу загальні й особливі (основні, неосновні або додаткові) права, обов'язки та обмеження, гарантії, економічне забезпечення та відповідальність [17, с.47]. С.Д. Дубенко визначає правовий статус державних службовців як сукупність прав, свобод, обов'язків, обмежень, заохочень, відповідальності, встановлених законодавством та гарантованих державою [18, с.44].

Правовий статус особи має свій склад, тобто сукупність елементів. Вивчення відповідних концепцій складу, найчастіше вкрай суперечливих, дає підстави зробити висновок про відсутність у сучасній юридичній науці єдності поглядів щодо його елементів. Так, М.В. Вітрук вважає, що адміністративно-правовий статус становить сукупність прав, обов'язків та законних інтересів [13, с.147].В.І. Новосьолов пропонує виділяти в структурі статусу адміністративну правосуб'єктність, права, обов'язки та правообов'язки [19, с.87]. Окремі автори визначають зміст статусу за допомогою більшої кількості складових (права, свободи, юридичні обов'язки та юридичну відповідальність [20, с.53]; громадянство, правосуб'єктність, права та законні інтереси, обов'язки [16, с.341]; обов'язки, права, гарантії діяльності та юридичну відповідальність [21, с.107]).

Аналіз наведених поглядів дає змогу зробити висновок, що їх автори, визначаючи правовий статус державного службовця, акцентують особливо на таких його складових, як обов'язки і права, обумовлені тими завданнями, які виконує державний службовець відповідно до компетенції державного органу.

Також зазначимо, що статус державних службовців знайшов своє вираження в Законі України "Про державну службу". Серед основних елементів статусу державного службовця Законом виділені загальні обов'язки, права державних службовців, особливості їх дисциплінарної відповідальності. Окремо виділені обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу, а також необхідність декларування доходів.

Для чіткого визначення статусу державного службовця, на нашу думку, доцільно виділити серед елементів його статусу загальні й особливі (основні, неосновні або додаткові) права, обов'язки та обмеження, гарантії, економічне забезпечення та відповідальність.

Статус державних службовців залежить від умов, у яких проходить державна служба. Тому особливості статусу державного службовця можуть визначатися і суспільно - політичною або державно-правовою ситуацією, що виникає об'єктивно, наприклад введення режиму надзвичайного стану, мобілізація; інші встановлені спеціальними законами адміністративно-правові режими.

У цих випадках зміст статусу державного службовця може змінюватися; службовці можуть отримувати додаткові права, повноваження; для них можуть встановлюватися особливі умови проходження служби і юридичної відповідальності.

Аналіз наведених вище теоретико-методологічних положень науковців щодо розуміння сутності категорії "адміністративно-правовий статус" та його елементного складу дає можливість зробити такі висновки. По-перше, основне призначення категорії "правовий статус" полягає в деталізації особливих ознак суб'єктів правовідносин. У визначенні правового статусу будь-якого суб'єкта акцентується увага саме на його ролі та місці в системі правовідносин і його відмінності від інших суб'єктів. По-друге, у теоретичному розумінні немає єдиного підходу серед науковців у визначенні адміністративно-правового статусу, а існуюча багатоманітність поглядів в основному зводиться до визначення його елементів. У правничій літературі правовий статус суб'єкта, як правило, визначається через систему закріплених у нормативних актах прав та обов'язків (повноважень), а також його відповідальності. Відносно решти елементів думки вчених різняться, що передусім залежить від того, розглядається статус фізичної чи особи юридичної, одноосібного чи колегіального суб'єкта. По-третє, під адміністративно-правовим статусом працівника митної служби слід розуміти систему закріплених у нормативно-правових актах ознак, які визначають його роль, місце та призначення в системі правовідносин, указують на його відмінність від інших суб'єктів та порядок взаємовідносин між ними. І, по - четверте, до елементного складу правового статусу працівника митної служби вважаємо необхідно відносити: права; обов'язки; відповідальність, а також обмеження, пов'язані зі службою; морально-правові вимоги до поведінки працівників; соціально-правовий захист та гарантії діяльності.

Література