Постановка проблеми. Становлення України як незалежної держави та її закріплення на міжнародній арені тісно пов'язане насамперед із забезпеченням, власне, національної безпеки. Одним із основних суб'єктів забезпечення національної безпеки є Воєнна організація держави (ВОД). Сучасні проблеми безпеки вимагають принципово нових науково обґрунтованих підходів до процесів забезпечення воєнної безпеки України, трансформації й розвитку Воєнної організації держави і сектора безпеки в цілому, пошуку більш ефективних шляхів та механізмів захисту національних інтересів держави від реальних та потенційних загроз воєнного характеру. Відтак, Україна повинна сформувати правове поле, достатнє для створення і розвитку відповідних структур. Динамічні зміни в країні та світі змушують постійно вдосконалювати правове поле, приводити його у відповідність до реалій поточного моменту, а як наслідок, постійна робота по зазначеному питанню не втрачає актуальності. Особливої уваги заслуговує проблема законодавчого оформлення воєнної політики і Воєнної організації держави. Науковому аналізу цих проблем, пошуку обґрунтованих шляхів їх розв'язання і присвячується ця стаття.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Досліджувана тема, виходячи з її актуальності є досить популярною серед багатьох вчених-правознавців, політологів та військових. Зокрема: В. Котюк, В. Кохно, В. Горбатенко, І. Князєв, В. Ліпкан, Л. Поляков, П. Процик, Г Ситник, В. Смолянюк, В. Шамрай, О. Затинайко, М. Карпенко, В. Картавцев, С. Ківалов, Б. Кормич, Д. Кущ, Е. Лисицин, С. Нечхаєв, Ю. Оборотов, В. Г Радецький, І. Руснак у своїх працях так чи інакше досліджували вказану тему.

Метою статті є дослідження сучасного стану нормативно-правової бази, що стосується Воєнної організації нашої держави, виявлення проблематики та визначення пропозицій з даної теми.

воєнна організація держава національна безпека

Основні результати дослідження. На початковому етапі формування політики воєнної безпеки було прийнято низку важливих нормативних актів. Так, Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. "Про військові формування на Україні" всі військові формування, що дислокувалися на території республіки, було підпорядковано Верховній Раді України.11 жовтня того ж року приймається Постанова Верховної Ради України "Про створення Ради оборони України", а 6 грудня - Закон України "Про оборону України". Окремі закони (листопад - грудень 1991 р.) були спрямовувані на визначення режиму кордонів України, порядок їх охорони й перетину. У 1991-1993 рр. відповідними законами було оформлено діяльність силових структур держави: Служби безпеки України (20 вересня 1991 р.), Національної гвардії України (4 листопада 1991 р.), Прикордонних військ України (4 листопада 1991 р.), Збройних Сил України (6 грудня 1991 р.), Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (26 березня 1992 р.) та Цивільної оборони України (3 лютого 1993 р.) [1].

Щодо, власне, визначення поняття "воєнна організація держави", то чітко визначено, що це охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз [2, ч.2 ст.1]. Статтею 2 Закону України "Про оборону України" визначено, що "оборона держави базується на готовності та здатності органів державної влади, всіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони" [3, ч.1 ст.2]. Тобто, як бачимо, в зазначеному Законі поняття "воєнна організація держави" ототожнюється з поняттям "воєнна організація України", а отже можна зробити висновок, що законодавець не відокремлює вказані терміни, а надає їм однакового значення. В Законі України "Про Основи національної безпеки України" говориться, що "Воєнна організація держави - сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз" [4, ст.1]. Позитивним тут є те, що законом Воєнна організація держави вперше визначається як "охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади" та "військових формувань" [2, ст.1], що не в повній мірі реалізовано на практиці. Так, з ч.2 ст.6 Закону України "Про оборону України" випливає, що нині таку керівну інтегральну функцію фактично покладено на "Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України".

На сучасному етапі розвитку Україна створює основи своєї національної безпеки і оборони, виходячи з особистих національних інтересів. Конституція України в ст.17 відносить до самих важливих завдань держави забезпечення національної безпеки і оборони [5]. Саме тому Закон України "Про основи національної безпеки України" визначає основні положення державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особистості, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах її життєдіяльності [4].

Проаналізувавши загальні принципи забезпечення національної безпеки України, можна сформулювати принципи, які мають бути в основі системи забезпечення воєнної організації України. До них слід віднести: верховенство права; пріоритетність договірних (мирних) засобів у розв'язанні міждержавних конфліктів поряд із достатністю національної оборони; адекватність заходів протидії реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та узгодженість дій органів усіх гілок державної влади та відкритість для демократичного цивільного контролю.

Зокрема, концептуальна основа відвернення та припинення воєн і воєнних конфліктів для України закладена в затверджених Законом України "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики". До нього входять найважливіші положення: безумовне додержання Конституції України, забезпечення в Україні прав і свобод людини і громадянина та гарантування прав і свобод, проголошених Конституцією України, на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, забезпечення соціальної спрямованості економіки України та сталого соціально-економічного розвитку України, зміцнення демократичних засад суспільного і державного життя, забезпечення верховенства права, економічної і політичної незалежності держави, захисту її національних інтересів, утвердження України як повноправного й авторитетного члена світового співтовариства [6, ст.1]. Тобто, з вищезазначеного випливає, що в основі органів Воєнної організації повинні бути покладені зазначені принципи та положення, Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, стоїть на позиціях незастосування сили та загрози силою, намагається розв'язувати міжнародні суперечки та конфлікти лише політичними, дипломатичними й економічними методами.

До основних елементів Воєнної організації України належать: Верховна Рада, Президент, Рада національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, Міністерство оборони, Генеральний Штаб Збройних Сил України, інші військові формування, правоохоронні органи, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни. Тобто Військова організація держави - це єдиний організм, який структурно складається з двох підсистем (компонентів): органів державної влади (управлінсько-регламентуючий компонент) і військових формувань (силовий компонент). Базова складова воєнної безпеки - Збройні Сили України. Крім них силовий компонент системи включає Державну прикордонну службу, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ, військові підрозділи Управління державної охорони, Служби безпеки України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій інші державні військові формування [7]. Функції зазначених вище органів частково визначені у ст.9 Закону України "Про основи національної безпеки України". Тут визначено, що "Воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру". Слід відзначити окремо, що з вказаного вище випливає, що завдання у Законі України "Про Основи національної безпеки України" та у Законі України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" для воєнної організації визначені хоча й схожі, проте різні.

Так, 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України, яка затвердила статус нашої держави як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової. Основний Закон містив положення, які регламентували реалізацію політики захисту національних інтересів у воєнній сфері:

- захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу;

- оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України;

- забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом;

- зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [5, ст.17-18].

16 січня 1997 р. Постановою Верховної Ради України було схвалено Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. В цьому документі вперше було чітко визначено національні інтереси України, загрози її національній безпеці та основні напрями державної політики національної безпеки.

Концепцією, вперше було законодавчо оформлено систему забезпечення національної безпеки. Важливо, що в ній визначалися суб'єкти системи забезпечення національної безпеки та їх повноваження. Це, зокрема: Збройні Сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, створені відповідно до Конституції країни. Воєнна організація держави, за своїм функціональним призначенням, забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення у випадку катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо [8].

За результатами аналізу змін у воєнно-політичній обстановці та з огляду на демократичні перетворення в українському суспільстві, 15 липня 2004 р. було ухвалено нову редакцію Воєнної доктрини України [9], яка хоч і прямо не визначала, що має безпосередній вплив на Воєнну організацію держави, проте визначає напрям для всіх органів воєнної організації. Було затверджено оновлені принципи та цільові настанови щодо забезпечення воєнної безпеки України, у тому числі й завдання Збройних Сил та інших військових формувань.

Важливою особливістю нової редакції Воєнної доктрини є її спрямованість на запобігання воєнним конфліктам. В основу політики воєнної безпеки покладено насамперед концепції воєнно-політичного партнерства та стримування можливої агресії. Стратегічною метою зовнішньої політики України, визначеною в документі, є інтеграція до європейських і трансатлантичних структур безпеки [9, розд.3].

Для визначення зовнішньополітичних орієнтирів державної політики надзвичайно важливим є положення Воєнної доктрини, згідно з яким Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держави на індивідуальну та колективну оборону, в разі збройної агресії не виключає можливості отримання військової допомоги від інших держав та передбачає підготовку держави до збройного захисту національних інтересів.

Органи воєнної організації України першочерговим завданням мають забезпечення національної безпеки та оборони нашої держави. Безпосереднє керівництво ними здійснює Рада національної безпеки і оборони України, яка відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України з чітко визначеною компетенцією та обов'язками у сфері національної оборони [10].

Визначним етапом стало прийняття рекомендацій Парламентських слухань на тему: "Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України" 5 липня 2012 р. Зокрема цим актом визначено основні проблемні питання, основними з яких визначають недосконалість законодавчої бази, несформованість ефективної системи розв'язання проблем оборони і безпеки, недостатні обсяги бюджетного фінансування потреб оборони, неефективне використання ресурсів, що виділяються для підтримання на належному рівні бойової готовності і боєздатності Збройних Сил України, невиконання та неякісна чи несвоєчасна реалізація вимог чинного законодавства, недоліки кадрової політики тощо. Визначені рекомендації Президенту України, Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, Кабінету Міністрів України та Рахунковій палаті.

В українському законодавстві існує цілий ряд колізій, які породжують плутанину при визначенні, функцій, завдань та повноважень структурних ланок воєнної організації держави. Сучасні проблеми безпеки та виклики вимагають принципово нових науково обґрунтованих підходів до формування Воєнної організації держави і сектору безпеки в цілому, пошуку ефективніших шляхів та механізмів захисту національних інтересів від реальних та потенційних загроз воєнного характеру.

Висновок. З дослідженого випливає, що законодавство сфери воєнної безпеки, структура та модель Воєнної організації держави потребують суттєвого вдосконалення, наближення до сучасних потреб України і європейських стандартів, належної підготовки та прийняття, відповідних концепцій, стратегій і програм, якими мають бути визначені цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці чи ситуаціях у разі загрози національним інтересам України воєнної небезпеки. Проте все це, навіть при досконалій нормативно-правовій базі не буде мати значення без достатнього фінансового забезпечення, що слід виділити окремо з ряду проблемних питань у досліджуваній темі, оскільки саме рівень фінансування напряму визначає чи буде той чи інший нормативний акт "живим" чи лише буде визначений на папері.

Також, незважаючи на те, що на сьогодні в Україні структурно сформовано Воєнну організацію держави, яка включає Збройні Сили України,

Внутрішні війська МВС України, Державну прикордонну службу України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, Службу безпеки України та інші військові формування, утворені відповідно до законодавства України, проте сучасні зміни в геополітичному просторі вимагають постійного вдосконалення системи забезпечення безпеки національних інтересів України, що викликає необхідність функціональних та структурних коректив як Воєнної організації держави в цілому, так і її окремих компонентів.

Список використаних джерел

1. Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. - К.: Азимут-Україна. - 2003. - 1008 с.

2. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України / Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 46. - Ст.366.

3. Про оборону України: Закон України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/1932-12

4. Про основи національної безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст.351.

5. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Офіційне видання Верховної Ради України. - К.: Парламентське видавництво. - 1996.

6. Про засади внутрішньої та зовнішньої політики: Закон України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2411-17

7. Воєнна організація України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk. wikipedia.org/wiki/Воєнна_організація_України

8. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/3/97-%D0%B2%D1%80.

9. Про воєнну доктрину України: Указ Президента України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/648/2004

10. Про Рекомендації Парламентських слухань на тему: "Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України": Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради. - 2013. - № 25. - Ст.263.

Размещено на Allbest.ru