Реалізація представницької функції прокурора із захисту законних інтересів держави

— інших джерел [9].

Також, на нашу думку, для представницької діяльності прокурор може використовувати матеріали ревізій органів державної фінансової інспекції України, що надсилаються до прокуратури для прийняття відповідних процесуальних рішень, якщо вбачається необхідність застосування цивільно-правових заходів. Обов'язок надсилання інформації з матеріалами передбачений п. п. 5.3-5.4 «Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і служби безпеки України», затверджений спільним наказом від 19 жовтня 2006 року за № 346/1025/685/53 [10].

Одним із джерел отримання інформації стосовно підстав захисту прокурором інтересів держави шляхом представницької діяльності є матеріали кримінальних проваджень, справ про адміністративні, у тому числі корупційні правопорушення. Пунктом 12 наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 року № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» керівників самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня за наявності підстав для захисту прав громадян та інтересів держави шляхом підготовки та звернення до суду з позовом, заявою, вступу у справу, оскарження рішення зобов'язано невідкладно передавати до підрозділів представництва або інших підрозділів згідно з їх компетенцією відповідні матеріали з мотивованим висновком щодо необхідності застосування представницьких повноважень разом із документами, оформленими та засвідченими відповідно до вимог чинного законодавства, що подаються до суду як докази [9].

слідчі підрозділи прокуратур мають сприяти відповідним підрозділам представництва у збиранні таких матеріалів, надавати з дотриманням таємниці слідства всі необхідні документи або завірені належним чином їх копії, що можуть бути доказами у справах. Це також стосується прокурорів підрозділів підтримання державного обвинувачення - у випадку виявлення фактів невідшкодування збитків, заподіяних державному бюджету передавати копії вироків (ухвал) та інших доказових матеріалів. За необхідності підрозділи, що передали матеріали, мають негайно надати на вимогу підрозділів представництва додаткові матеріали з метою забезпечення позовів, заяв та інших процесуальних документів, що готуються для направлення до суду.

Також для з'ясування підстав захисту державних інтересів вбачається за необхідне здійснювати моніторинг судових рішення (ухвали, постанови). з цією метою можна використовувати пошуковий інтернет-сайт Єдиний державний реєстр судових рішень, офіційні сайти органів судової влади, офіційні друковані видання, зокрема Вісник Верховного Суду України, рішення Верховного Суду України, Вісник Вищого адміністративного суду України, Судова практика Вищого адміністративного суду України, Вісник господарського судочинства тощо.

Підстави захисту прокурором інтересів держави шляхом представництва у суді можуть вбачатись також із повідомлень засобів масової інформації (телебачення, радіо, друковані ЗМІ та Інтернет). Виявивши таке повідомлення прокурору необхідно ретельно та всебічно вивчити його обставини на предмет вжиття заходів представницького характеру. З цією метою варто направити запити до органів місцевої влади, контролюючих органів стосовно надання інформації з приводу викладених фактів.

Аналізуючи отриману інформацію, прокурору належить об'єктивно оцінити своєчасність та вичерпність вжитих уповноваженими органами цивільно-правових заходів на захист державних інтересів. У випадку виявлення фактів бездіяльності органів державної влади та контролю потребує вирішення питання про вжиття відповідних заходів представницького характеру до посадових осіб, з вини яких не захищено та не поновлено інтереси держави. для цього доречним було б провести перевірку в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, право на проведення якої надавав Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру». Однак зараз прокурор позбавлений таких повноважень.

Таким чином, для належної підготовки до здійснення прокурором представницьких повноважень на захист інтересів держави є необхідним вчинення цілого ряду дій:

1. встановлення факту нездійснення захисту або неналежного здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

2. опрацювання законодавства, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі ознайомлення із судовою практикою щодо розгляду позовів окремих категорій, постановами і роз'ясненнями пленумів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів та іншими нормативно-правовими документами;

3. визначення сторони за позовом та підсудності справи;

4. окреслення правової позиції у справі (предмет, підстави та зміст позову);

5. повідомлення про наявність підстав для представництва законних інтересів держави суб'єкта владних повноважень, якщо такий є;

6. зібрання доказів у справі та складання проекту самої позовної заяви;

7. вжиття передбачених законом заходів до забезпечення позову.

Розробляючи проект позову, прокурору обов'язково належить перевірити закон, що регулює спірні правовідносини, чи не скасовано дію цього закону або його окремих положень, вивчити судову практику щодо розгляду такої категорії спорів, враховуючи також дані Єдиного державного реєстру судових рішень, обґрунтувати наявність підстав для представництва і нездійснення або неналежне здійснення органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, наданих їм законом. Якщо при розгляді справи виявлено невідповідність нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, потрібно керуватися актом, який має вищу юридичну силу.

Отже, у позовній заяві важливо точно визначити норми матеріального та процесуального права, на підставі яких подається позов, і обов'язково їх навести. З цією метою варто постійно моніторити доступні інформаційні ресурси на предмет прийняття органами державної влади в межах своєї компетенції нових нормативно-правових актів або внесення змін до існуючих, що регулюють відносини в державі.

Разом із тим наголосимо, що неправильне застосування норм матеріального та процесуального законодавства є підставою для відмови у задоволенні заявлених прокурором вимог.

На нашу думку, найскладнішим етапом у підготовці прокурора до реалізації представницької функції на захист державних інтересів є збір доказів.

Втративши функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також можливість витребувати документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення, мати доступ до відповідних інформаційних баз даних державних органів; вимагати проведення перевірок, ревізій; отримувати від посадових та службових осіб і громадян усні або письмові пояснення прокурору, стає неможливим обґрунтування, в чому полягає порушення державних інтересів та необхідність їх захисту, хоча такі порушення дійсно є.

Крім того, з 1 вересня 2015 року набрала чинності нова редакція статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір, «відповідно до якої органи прокуратури позбавлені пільг на сплату судового збору при здійсненні представницьких повноважень [12]. Такі зміни внесені Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» [11].

тому при зверненні до суду з позовними заявами (заявами, поданнями), апеляційними та касаційними скаргами, заявами про перегляд судових рішень прокурору необхідно сплатити судовий збір згідно із ставками, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Проте Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на сплату прокурорами судового збору не передбачені. Ця проблема позбавляє прокурорів своєчасно захищати законні інтереси держави шляхом представництва та зводить нанівець усі зусилля представницької діяльності.