Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

Без узгодженого розуміння ознак об'єктивної та суб'єктивної сторін складу злочину неможлива належна ефективність кримінально-правового реагування на його вчинення. Потребують такого узгодження й ознаки злочину, передбаченого ст. 343 КК України, оскільки вони не знаходять однозначного відображення в доктрині та в слідчо-судовій практиці. Зазначене обумовлює доцільність публікації пропонованої статті.

Щодо стану дослідження проблеми слід зауважити, що вона розглядалась як фрагмент більш вузької [1] або, навпаки, ширшої проблематики [2; 3; 4; 5]. Незважаючи на це, низка важливих аспектів теми залишається недостатньо висвітленою, зокрема, співвідношення суспільно небезпечного діяння та способу його вчинення у складі цього злочину, а відтак і співвідношення втручання в діяльність працівника правоохоронного органу та впливу на такого працівника. Не до кінця з'ясованими залишаються зміст умислу в структурі суб'єктивної сторони цього злочину, а також її факультативних ознак.

Метою статті є розгляд проблемних аспектів об'єктивної сторони, вини, мотиву й мети цього злочину для виявлення недоліків їх законодавчого закріплення та формулювання пропозицій, спрямованих на їх усунення.

З огляду на те, що основний склад злочину, що розглядається, є формальним, його об'єктивну сторону утворює лише суспільно небезпечне діяння. Описуючи об'єктивну сторону розглядуваного злочину, законодавець оперує двома поняттями: «втручання в діяльність» та «вплив на працівника». Постає запитання, яку роль у структурі його об'єктивної сторони виконують зазначені явища та як співвідносяться відповідні їм поняття? При його вирішенні слід виходити з того, що назва статті особливої частини КК України є складовою її змісту, тому абстрагуватись від неї не слід. У назві міститься вказівка на певні об'єктивні, а часом і суб'єктивні ознаки складу злочину. На жаль, наявні доктринальне та судове тлумачення втручання в діяльність працівника правоохоронного органу обходять увагою цей непростий аспект кримінально-правової характеристики злочину. Зрозуміло лиш одне: за нині чинної редакції статті 343 КК України не відомо, що з двох названих явищ є діянням, а що - способом його вчинення.

З метою вдосконалення законодавчого визначення об'єктивної сторони цього злочину доцільно включити втручання до диспозиції цієї статті у якості діяння із збереженням поняття «вплив», як способу його вчинення. При цьому слід указати на незаконність втручання, адже на практиці цілком можливим є і правомірне втручання в таку діяльність, наприклад, у процесі керівництва нею чи контролю за її ходом. Можливе заперечення цієї тези, мовляв, законодавець визначає незаконність втручання шляхом визначення в законі незаконності самого способу його вчинення, а точніше - цілей застосування впливу на працівника правоохоронного органу: 1) перешкодити йому виконання службових обов'язків; 2) добитись прийняття незаконного рішення. Це, безумовно, так лише стосовно другої з числа названих цілей впливу. Вона дійсно демонструє його незаконність, а відповідно, і незаконність втручання в діяльність. Щодо першої мети, такого не скажеш. Перешкодити виконанню службових обов'язків можна і в «законний» спосіб, наприклад, будучи впевненим у його правомірності через помилку в оцінці обстановки чи інших обставин. До того ж, незаконність досягнення зазначених цілей треба окремо доводити в процесі кримінального провадження. Для спрощення останнього доцільно все таки включити до тексту статті ознаку незаконності втручання. Саме така ознака слугувала б сигналом наявності злочинного втручання в діяльність, а не правомірного: управлінського, процесуального тощо. При цьому, підкреслювалось би, що незаконний вплив, як спосіб незаконного втручання в діяльність, здійснюється на предмет злочину, тобто на працівника правоохоронного органу, а втручання кореспондувалося б з об'єктом злочину, тобто встановленим порядком здійснення відповідної влади.

Також слід відзначити, що «вплив», як більш зрозуміле поняття порівняно з втручанням у діяльність, є більш сприятливим для характеристики способу вчинення злочину і тлумачення ознак його складу, ніж «втручання», а це має неабияке практичне значення. вплив - це процес і результат психологічного тиску на суб'єкта. Зовні він може проявлятися в безлічі форм, у тому числі й фізичного характеру.

Зазначене розуміння незаконного втручання в діяльність працівника правоохоронного органу та впливу на нього, як способу такого втручання, дозволяє уточнити момент закінчення злочину, передбаченого частиною 1 статті 343 КК України. Він настає не «з моменту застосування впливу у будь-якій формі…», як стверджується в коментарях кримінального законодавства [6, с. 748], а з моменту усвідомлення потерпілим незаконного характеру втручання в його діяльність.

Отже, діянням в об'єктивній стороні цього злочину є незаконне втручання в службову діяльність працівника правоохоронного органу шляхом впливу на нього в будь-якій формі. Вплив на працівника слід вважати кримінально-правовим способом вчинення цього злочину. Форми такого впливу мають переважно техніко-криміналістичне, а не кримінально-правове значення. їх слід вважати не кримінально-правовими способами вчинення злочину, як ознакою його об'єктивної сторони, а криміналістичними способами здійснення незаконного впливу на свідомість працівника правоохоронного органу. Вони характеризують техніку застосування такого впливу як кримінально - правового способу втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. При цьому способи впливу на працівника правоохоронного органу можуть набути будь-якого виду, у тому числі й злочинного. Наприклад, коли зловмисник втручається в діяльність працівника правоохоронного органу, впливаючи на нього погрозою вбивством чи знищенням майна, вчинене утворює ідеальну сукупність відповідних злочинів. Вказане є прикладом того, коли технічний спосіб має не лише криміналістичне, але й кримінально-правове значення: впливає на кваліфікацію та на форму кримінально-правового реагування.

Частиною 2 статті 343 КК України передбачено кримінальну відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу за наявності кваліфікуючих ознак, зокрема, якщо воно перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила. У цьому випадку маємо вже матеріальний склад злочину, об'єктивну сторону якого утворює не лише діяння, але і його суспільно шкідливий наслідок та відповідний причинний зв'язок. При цьому законодавче визначення наслідку також доцільно дещо переглянути, але зробити це краще не лише стосовно досліджуваного злочину, а в контексті приведення КК України у відповідність до Конституції держави. Мається на увазі невдале використання терміну «злочин» при конструюванні кримінально-правових норм. Відповідно до статті 62 основного Закону, а також з урахуванням відомої позиції Конституційного суду України, злочином є лише такий акт людської поведінки, стосовно якого особу визнано винуватою у його вчиненні обвинувальним вироком суду, що набув чинності. Враховуючи зазначене, у частині 2 статті 343 КК України замість терміну «злочин» доцільно оперувати словосполученням «діяння, що містить ознаки злочину».

До числа дискусійних слід віднести й розуміння деяких ознак суб'єктивної сторони розглядуваного злочину, зміст якої характеризують такі ознаки, як вина, мотив та мета вчинення злочинного діяння. Вони тісно пов'язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові: вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину; мотив і мета є факультативними її ознаками. Але це не означає, що мотив і мета вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено в диспозиції статті особливої частини КК України, або коли вони однозначно випливають із змісту закону. Ці ознаки суб'єктивної сторони слід встановлювати завжди, адже навіть тоді, коли вони не впливають на кваліфікацію вчиненого, їх враховують при вивченні особистості суб'єкта злочину та визначенні виду й міри його відповідальності.

Отже, визначальною ознакою суб'єктивної сторони злочину є вина, тобто психічне ставлення до злочинного діяння та його суспільно небезпечних наслідків у формі умислу чи необережності. Стосовно злочину, що розглядається, вказане психічне ставлення проявляється у виді прямого або непрямого умислу і становить відображення переважно об'єктивних ознак цього злочину у свідомості його суб'єкта (інтелектуальний момент) та вольові процеси в його психіці, що скеровують його поведінку в певному напрямі (вольовий момент).

Оскільки склад втручання в діяльність є формальним, усвідомлення суспільної небезпечності діяння цим і закінчується. Далі вступає в дію вольова сфера психіки, а саме - бажання вчинити усвідомлену перед цим дію.

Частиною 2 статті 343 КК України передбачено відповідальність за кваліфіковані випадки вчинення цього злочину. Деякі з них характеризують склад цього злочину, як матеріальний. Йдеться про втручання в діяльність, що перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила. У цьому випадку суб'єктивна сторона злочину ускладнюється. По-перше, інтелектуальний момент не вичерпується усвідомленням суспільної небезпечності діяння, а доповнюється передбаченням його наслідків. Подруге, вольовий момент умислу переміщується з діяння на його наслідок: суб'єкт бажає настання зазначених вище наслідків або допускає їх настання.

Окрім вини, до структури суб'єктивної сторони цього злочину входить мотив вчинення суспільно - небезпечного діяння, хоча законодавець і не визнає його обов'язковою ознакою. Але, як відомо, безмотивних вчинків не існує. Мотив - це рушійна сила будь-якого акту поведінки. Мотиви людської поведінки зазвичай розподіляють на три види: соціально корисні, соціально-нейтральні та соціально шкідливі. В кримінальному праві переважно виходять із того, що мотив вчинення злочину не може бути соціально-корисним і навіть соціально-нейтральним, оскільки мотив присутній лише у складі умисного злочину, суб'єктивна сторона якого передбачає усвідомлення суспільної небезпечності діяння і бажання настання такого ж наслідку або бажання вчинити таке діяння, коли склад злочину формальний. Звідси й поділ мотивів, характерний для сучасного кримінального права: мотиви, що не є низькими, та низькі.

На нашу думку, такий підхід до вирішення цього питання є дещо спрощеним. Злочинне діяння можливе з будь-яких мотивів. Наприклад, позбавлення життя невиліковно хворої людини, яка переносить нестерпні муки через це, вчинене на її прохання, навряд чи справедливо вважати вчиненим із соціально-негативних спонукань. сказане не має прямого стосунку до теми нашого дослідження. Воно лише підкреслює, що й при вчиненні злочину, передбаченого статтею 343 КК України, можливі соціально - нешкідливі спонукання, що необхідно враховувати при визначенні форми реагування на такі діяння. Наприклад, недбале, чисто формальне виконання обов'язків із протидії злочинності з боку працівника правоохоронного органу може викликати зворотну реакцію у виді незаконного втручання в таку «діяльність» з метою активізувати її.

по-третє, мотив і мета вчинення злочину мають враховуватися судом при призначенні покарання, оскільки вони впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України) [7, с. 174-175]. Щоправда, останнє має місце лише тоді, коли мотив і мета не виконали однієї з двох попередніх ролей.

У складі злочину, передбаченого статтею 343 КК України, першу з числа названих роль відіграє мета вчинення суспільно небезпечного діяння. Мотив відіграє лише третю роль з числа вище названих, тому що він не виступає ні обов'язковою ознакою основного складу злочину, ні кваліфікуючою (особливо кваліфікуючою) його ознакою. Як свідчить судово - слідча практика, переважаючим мотивом вчинення цього злочину виступає невдоволення виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків. Але спонукати до втручання в діяльність працівника правоохоронного органу можуть й інші мотиви, наприклад, помсти, ненависті, почуття хибно сприйнятого обов'язку тощо. Це обов'язково має враховуватися судом при визначенні виду кримінально-правового реагування, а коли таким буде обрано кримінальну відповідальність у формі покарання-то на його вид і міру.

Здійснена нами кримінально-правова характеристика більшості об'єктивних та суб'єктивних ознак складу втручання в діяльність працівника правоохоронного органу демонструє наявність деяких недоліків їх розуміння та законодавчого закріплення, усунення яких у запропонований нами спосіб підвищить якість законодавчого забезпечення кримінально-правового реагування на вчинення цього злочину.

Список використаних джерел

злочин правоохоронний службовий кримінальний