Оптимізація юридичних засобів адміністративно-правового забезпечення законності та правопорядку

Забезпечення громадської безпеки, дотримання і виконання законів України всіма суб’єктами права. Гуманізація покарання та лібералізація санкцій проти злочинної поведінки. Процесуальні та матеріальні способи протидії корупції в правоохоронних органах.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 04.11.2018
Размер файла 23,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

2

Національний університет державної податкової служби України

УДК 342.951:351

Оптимізація юридичних засобів адміністративно-правового забезпечення законності та правопорядку

Дем'янчук Ю.В.,кандидат юридичних наук,

докторант кафедри управління,

адміністративного права і процесу

та адміністративної діяльності

Вступ

Актуальність статті. Категорії «правопорядок», «законність», «режим законності», «забезпечення правопорядку» є ключовими у правовій науці та правозастосовній практиці.

Дослідженням сутності та змісту даних понять присвячено значну кількість публікацій, і на сьогоднішній день їх бібліографія у вигляді дисертаційних досліджень і монографій, статей у журналах налічує сотні найменувань.

Виклад основного матеріалу

Категорія «юридичні засоби» дозволяє узагальнити всі ті явища (інструменти і процеси), що покликані забезпечувати досягнення поставлених у законодавстві цілей, у нашому випадку - забезпечити запобігання та протидію корупції. Ця категорія пов'язує ідеальне (мета) із реальним (результат), включаючи одночасно як фрагменти ідеального - інструменти, так і фрагменти реального - технологію.

Саме в даному діалектичному поєднанні названі юридичні феномени набувають особливих властивостей - властивостей явищ, що діють у тріаді «мета-засіб-результат» [1].

Юридичні засоби мають особливе значення в системі детермінант правової активності, а саме ця активність здатна «перевести» абстрактно-належний правопорядок у реальний правопорядок - належна практична реалізація правових норм у режимі законності, тобто точного і неухильного дотримання і виконання закону всіма суб'єктами права. Не випадково С.С. Алексєєв характеризує юридичні засоби, як такі «інституційні встановлення і форми, використання яких приводить у дію силу права і завдяки цьому може сприяти настанню реального, фактичного результату, дає потрібний ефект у соціальному житті» [4].

Поняття «засіб» в юридичній науці вживається в різних значеннях: його використовують і у ставленні до права в цілому, й у ставленні до різноманітних режимів правового регулювання, елементів його механізмів. Однак, у всіх випадках мова йде про те, що юридичні засоби покликані позначати, насамперед, функціональну, прикладну сторону правової системи, оскільки питання про юридичні засоби - «не про відокремлення в особливий підрозділ тих чи інших фрагментів правової дійсності, скільки питання їх особливого бачення в певному ракурсі - їх функціонального призначення, їх ролі, як інструментів оптимального вирішення соціальних завдань. У всіх випадках перед нами фрагменти правової дійсності, що розглядаються під кутом зору їх функцій, їх ролі як інструментів юридичного впливу» [1]. У такому розумінні юридичні засоби охоплюють широке коло правових явищ, що об'єднують норми і принципи права, правозастосовні акти, договори, юридичні факти, суб'єктивні права, юридичні дозволи, обов'язки і заборони, пільги, заходи заохочення, заходи примусу, акти реалізації прав і обов'язків тощо.

Для адміністративно-правого забезпечення законності і правопорядку в боротьбі з корупцією найбільш значимі правові форми реалізації компетенції органів державної адміністрації, у тому числі спеціалізованих правоохоронних органів, пов'язані з правовстановленням, правозастосуванням і правоохороною, оскільки саме вони, по-перше, викликають найбільш істотні юридичні наслідки для владних і невладних учасників суспільних відносин,

По-друге, відображають специфіку повноважень правоохоронних органів, які несуть основний тягар по безпосередньому забезпеченню правопорядку.

Правовстановлювальна форма характеризується певними державними загальнообов'язковими правилами поведінки, виконання яких є неодмінною умовою правопорядку, наділення даних правил юридичною силою і доведенням до відома членів спільноти. Правовиконавча форма характеризує виконавчо-розпорядчу діяльність органів державної адміністрації, здійснювану на основі та на виконання законів і забезпечує повсякденне функціонування держави та її апарату.

У контексті досліджуваної проблематики правовиконавча діяльність державної адміністрації може розглядатися, як державна діяльність, що здійснюється на основі та на виконанні законів, що забезпечує повсякденну реалізацію публічних інтересів у сфері протидії та запобігання корупції засобами законності та правопорядку. Правоохоронна форма, відображаючи процеси застосування права на основі інтересів правоохоронного порядку, в укрупненому плані складається із превенції і примусу, здійснюваних шляхом виявлення, попередження, запобігання та припинення підготовлених і скоєних злочинів; виявлення та проведення необхідної роботи з особами, схильними до скоєння злочинів і правопорушень; розкриття і розслідування злочинів; розшуку та затримання злочинців; охорони правопорядку та забезпечення громадської безпеки; здійснення наглядової і юрисдикційної діяльності; виконання покарання.

Класифікація всіх даних форм може бути проведена за низкою параметрів. Так, із точки зору правових засобів закріплення та реалізації органів виконавчої влади у сфері забезпечення законності та правопорядку можна виділити: Конституцію України; конституційні закони; укази Президента України; постанови уряду України; нормативно-правові акти органів виконавчої влади; нормативні акти МВС України, в тому числі видані спільно з іншими міністерствами та відомствами.

У рамках правостановлення можна виділити нормативні акти загального характеру, що задають, так би мовити, загальний характер правового порядку, і акти, що нормують конкретні напрями його забезпечення. до актів загального характеру належать, насамперед, Конституція України, конфіденційні акти по окремих галузях законодавства, законодавчі акти, що закріплюють особливий статус територій, законодавчі акти, що регламентують правовий порядок проведення громадських акцій.

До специфічного виду актів загального характеру, очевидно, слід віднести ті елементи державної політики у сфері правопорядку, які отримують своє юридичне закріплення в різних доктринах, концепціях, державних і міждержавних програмах, орієнтованих на стабілізацію економічного, соціального, правового, національного будівництва сучасної України.

Із точки зору правових способів реалізації засобів забезпечення законності та правопорядку у сфері протидії корупції можна поділити на процесуальні (юрисдикційні) і матеріальні; реалізовані в рамках правосуддя, контрольно-наглядової або виконавчо-розпорядчої діяльності. За масштабами реалізації всі засоби можна диференціювати на внутрішньодержавні (локальні, регіональні, міжрегіональні) і міжнародні. Запропонована класифікація при всій її відносності викликає питання про те, якою мірою правова політика та юридичні засоби її реалізації у правоохоронній сфері забезпечують умови для її втілення в життя відповідними суб'єктами? На це питання можемо дати в цілому негативну відповідь. корупція правоохоронний процесуальний

По-перше, зараз складно говорити про чітку і виразну правову політику взагалі, й у сфері протидії корупції зокрема. Не завжди продумана імплементація ідей гуманізації українського законодавства (зауважимо: необхідна саме по собі та підтримана суспільством) приводить до зниження можливостей закону протидіяти найбільш небезпечним формам злочинної поведінки, в тому числі корупції [2].

Ряд диспозицій нових норм про злочини у сфері економічної діяльності і про злочинні діяння у сферах корупції сформульовані казуїстично, тобто, в переносному розумінні. Видається, що ідеї гуманізації покарання, не тотожні лібералізації санкцій кримінального закону, за злочини являють собою значну суспільну небезпеку.

У зв'язку з цим вважаємо, що потребують уточнення санкції статей щодо відповідальності державних службовців за корупційні злочини у сфері економічної діяльності та за незаконну участь у підприємницькій діяльності шляхом співвідношення їх із санкціями за інші злочини з урахуванням ступеня суспільної небезпеки тих чи інших діянь. Враховуючи поширеність транснаціональної злочинності та міжнародного тероризму, актуальною є проблема узгодження відповідних норм українського та міжнародного законодавств, у тому числі законодавства країн Європейського Союзу.

По-друге, поки що важко констатувати наявність чіткого організаційно-правового механізму реалізації правової політики взагалі, й у сфері протидії корупції та корупційних правопорушень зокрема. Для прикладу звернемося до практики розробки та реалізації регіональних програм зміцнення правопорядку, які можуть мати як цільовий, так і загальний характер. розробка таких програм в Україні має свою передісторію. За часів СРСР була знайдена досить удала організаційна форма, що забезпечувала комплексність заходів щодо укріплення правопорядку - розробка планів соціального розвитку регіонів і трудових колективів, складовою частиною яких були розділи з попередження злочинності.

У 90-ті роки з'явилися перші науково-обґрунтовані розробки загальнодержавних програм по боротьбі зі злочинністю в умовах оновленої державності. незабаром з'явилися перші регіональні програми, що переважно враховували нові політичні, економічні та правові реальності тогочасного суспільства [4].

Перехід до програмного методу планування та реалізації заходів щодо боротьби з корупцією та злочинністю був помітним кроком уперед на шляху організаційно-правового забезпечення комплексного підходу до зміцнення правопорядку. на жаль, жодна з регіональних програм не привела до запланованих результатів із багатьох причин, у тому числі й тому, що дані програми багато в чому відтворили ті прорахунки і недоліки, котрі були характерними для процесів державного планування ще у СРСР.

Коротко торкнемося питання про співвідношення форм і методів реалізації адміністративно-правових засобів забезпечення правопорядку.

У літературі висловлена думка, що розширення використовуваних в адміністративно-правовій практиці методів призводить до невиправданого ототожнення деяких із них із формами організуючої дії. Як приклад, зверталася увага на регіональні програми та адміністративні договори, причому перші віднесені до методів, а другі - до форм реалізації повноважень у сфері виконавчої влади.

Видається, що стосовно механізму функціонування сил правопорядку, подібне протиставлення не виправдано. справа в тому, що метод - це конкретний спосіб вирішення тих чи інших проблем. Форма - це теж спосіб, але спосіб зовнішнього оформлення рішення. наприклад, в якості методу вирішення тієї чи іншої ситуації може бути обраний силовий шлях, пов'язаний, наприклад, із блокуванням території, застосуванням зброї або спеціальних засобів. реалізація ж даних методів може здійснюватися як у рамках разового наказу, так і в рамках плану заходів, розрахованих на певний календарний період. сам план виступає як форма, а застосування зброї - як алгоритм дій. схожі співвідношення мають місце і в окремих видах договірних відносин.

Сам договір - це, безумовно, правова форма, а його положення - це способи досягнення консенсусу.

З урахуванням даних попередніх зауважень методи реалізації повноважень органів виконавчої влади у сфері забезпечення правопорядку можуть бути диференційовані на договірні, силові, що супроводжуються введенням особливих правових режимів тощо. Поряд із методами забезпечення правопорядку існує значне число методів з його безпосередньої охорони. Більшість із них мають тактичний характер, і з точки зору адміністративного права пов'язаний із реалізацією повноважень органів виконавчої влади [3].

Найбільш яскраво дані методи виявляються у зв'язку з реалізацією повноважень нових підрозділів поліції, що дає підстави для узагальненого найменування даних методів наглядовими. до числа таких методів можна віднести: діяльність нарядів патрульно-постової служби, позавідомчої охорони, дорожньо-патрульної служби ДАІ; контрольно-наглядові перевірки об'єктів дозвільної системи, перевірки дотримання паспортного та візового режимів; перевірки технічного укріплення об'єктів. Організаційні форми реалізації даних методів дуже різноманітні: автопатрулювання, рейди, цільові операції, комплексні операції тощо.

Разом із тим було б неправильним зводити всі методи зміцнення правопорядку, реалізовані органами виконавчої влади, тільки до поліцейських наглядових повноважень. У силу того, що результати протидії корупції, безпосередньої охорони порядку на вулицях та в інших громадських місцях сприймаються масовою свідомістю найбільш гостро і болісно, багато інших засобів, якими володіє виконавча влада і адміністративне право, залишаються ніби в тіні. Між тим, реальним засобом забезпечення законності та правопорядку у протидії корупції, на нашу думку, є оптимізація використання в адміністративно-правовій регуляції суспільних дозвільних відносин, зобов'язуючих та заборонних методів.

Як відомо, в якості дозволів на рівні диспозиції правової норми виступають, насамперед, суб'єктивні права і законні інтереси учасників правовідносин. Законний інтерес (охоронюваний законом інтерес), будучи різновидом дозволів, так само як і суб'єктивне право, несе регулятивне навантаження, спрямоване на задоволення власних інтересів людини, сприяє розвитку суспільних відносин. Разом із тим законний інтерес і суб'єктивне право - різні правові дозволи. Законний інтерес - це в більшості своїй соціальна можливість, проста правова дозволеність, прагнення, не підкріплене жорсткими нормативними рамками варіантів його реалізації.

Суб'єктивне право - такий дозвіл, що зводиться у правову можливість, забезпечену юридичною необхідністю, в якості якої можна розглядати вказівку діяти строго зафіксованим у законі чином і вимагати відповідної поведінки від інших осіб [1]. У процесі забезпечення законності та правопорядку у сфері корупції дозволу можуть належати як до діяльності правозастосовника, так і регламентувати діяльність інших невладних індивідуальних та колективних суб'єктів адміністративно-правових відносин. На жаль, численні факти зловживань державними посадовими особами своїм службовим становищем, порушення законності свідчать про те, що надані їм права використовуються не завжди на благо тим, кого вони покликані захищати і охороняти.

Це актуалізує проблему єдності прав та обов'язків посадових осіб державної адміністрації взагалі, й у сфері забезпечення протидії корупції зокрема [3]. Такою є відповідь на питання про сучасний зміст правозобов'язань: права органів виконавчої влади у сфері забезпечення правопорядку - це її обов'язки не тільки перед державою, а й перед суспільством та особистістю. Юридичне втілення така формула повинна отримати у принципах діяльності державної адміністрації, які, як видається, лежать в основі всієї її правозастосовної діяльності, включаючи адміністративний розсуд посадових осіб, розуміється як мотивований вибір правомірного рішення та здійснення законних дій уповноваженим суб'єктом у рамках його компетенції [4].

Наразі більш ретельної уваги заслуговує проблема організаційної складової адміністративно-правових відносин, що виступає і як «самоорганізація» внутрішніх відносин, координації, субординації, взаємодії різних ієрархічних рівнів та структурних підрозділів державної адміністрації в інтересах підвищення ефективності функціонування публічної влади, і як організація зовнішньо-апаратних адміністративно-правових відносин за участю інших колективних та індивідуальних суб'єктів, які виникають у процесі реалізації органами виконавчої влади своєї компетенції у встановлених сферах діяльності та пов'язаних із реалізацією прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. складність практичної реалізації даного зрізу адміністративно-правових відносин пов'язана із притаманною їм полісуб'єктністю й актуалізує принаймні дві проблеми.

По-перше, реальність забезпечення «відкритості» адміністративно-правових відносин для будь-яких можливих учасників правових відносин взагалі, при якій ініціатором їх виникнення або припинення можуть бути як владні, так і невладні суб'єкти при наявності лише однієї умови - наявності відповідних правочинів або покладання певних обов'язків, передбачених адміністративно-правовою нормою.

По-друге, вдосконалення правових правил і процедур державно-управлінської діяльності, введення її у чіткі процесуальні межі. І в першому, й у другому випадку мова, фактично, йде про певний організаційно-правовий режим функціонування державної адміністрації, що виключає її некомпетентність і корумпованість, незаконне обмеження прав і законних інтересів громадян, невиправдане втручання у сферу інтересів суб'єктів, і передбачає наявність чіткого нормативно-правового (матеріального і процесуального) обмеження сфери адміністративного розсуду посадових осіб при реалізації ними своєї компетенції, забезпеченні безперешкодного здійснення учасниками суспільних відносин своєї правосуб'єктності.

Серед усього арсеналу юридичних засобів, що забезпечують такий режим, особливе місце займають методи, що органічно поєднують у собі диспозовність та імперативність, правонаділення, регулятивні і правоохоронні функції, процесуально-процедурну нормованість. Даним умовам найбільшою мірою відповідають правонаділення та легалізуючі методи, зокрема: ліцензування, акредитація, сертифікація, тарифікація.

Повертаючись до аналізу юридичних засобів забезпечення протидії та запобігання корупції, слід зазначити, що зростання ролі компетенційних і диспозитивних норм упорядкування адміністративно-правових відносин не означає, що адміністративне право втрачає природну для галузі імперативність, а його «заборонно-карний» елемент втрачає своє значення.

Правові зобов'язання й обмеження залишаються важливим засобом забезпечення законності та правопорядку.

Висновки

Проблема правових обмежень як юридичних засобів запобігання та протидії корупційним порушенням є, насамперед, загальнотеоретичною проблемою. Причому, саме поняття «обмеження» в юриспруденції вживається в самих різних значеннях: його використовують і щодо права в цілому (кажучи про право як про обмежену свободу), у відношенні до різноманітних режимів правового регулювання (в даному випадку саме поняття «режим» говорить про наявність певних контрольних параметрів, що обмежують той чи інший спосіб правового регулювання).

Характер правових обмежень, їх природа і специфіка надають відповідної специфіки самому праву, як особливому соціальному регулятору.

Правові обмеження своєю дією показують можливості права, його потенціал у врегулюванні суспільних відносин, у задоволенні різного роду правомірних і, навпаки, в недопущенні протиправних інтересів індивідуальних та колективних суб'єктів.

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев // - 2-е изд. - М., 2005. - С. 218-223.

2. Малько А.В. Проблемы правовых средств. Проблемы теории государства и права / А.В. Малько // - М., 2009. - 321 с.

3. Овсянко Д.М. Административное право / Д.М. Овсянко // - М. : Юристъ, 2015. - 15 с.

4. Халфина РО. Право как средство социального управления / РО. Халфина // - М., 2008. - С. 168-174.

Анотація

УДК 342.951:351

Оптимізація юридичних засобів адміністративно-правового забезпечення законності та правопорядку. Дем'янчук Ю.В.,кандидат юридичних наук, докторант кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України

У статті розглянуті стереотипні методологічні підходи до розгляду правопорядку і законності. Встановився приблизний перелік сюжетів їх розгляду в рамках окремих юридичних наук державно-правового (теорія права і держави, конституційне, адміністративне право) або кримінального (кримінальне та виконавчо-трудове право, кримінальний процес, теорія оперативно-розшукової діяльності, кримінологія, криміналістика) циклу. Однак, навіть з урахуванням даного застереження, доводиться визнати, що накопичення знань про сам феномен правопорядку зачіпає, в основному, кількісний бік, у набагато меншій мірі збагачуючи якісний.

Ключові слова: законність, корупція, правопорядок, юридичні засоби, суспільні відносини.

Аннотация

В статье рассмотрены стереотипные методологические подходы к рассмотрению правопорядка и законности. Установился примерный перечень сюжетов их рассмотрения в рамках отдельных юридических наук государственно-правового (теория права и государства, конституционное, административное право) или уголовного (уголовное и исполнительно-трудовое право, уголовный процесс, теория оперативно-розыскной деятельности, криминология, криминалистика) цикла. Однако, даже с учетом данного предостережения, приходится признать, что накопление знаний о самом феномене правопорядка затрагивает, в основном, количественную сторону, в гораздо меньшей степени обогащая качественную.

Ключевые слова: законность, коррупция, правопорядок, юридические средства, общественные отношения.

Annotation

Optimization of administrative legal framework law and order. Demyanchuk Yu.V., Department of Management, Administrative Law and Process and Administrative Activity of the National University of State Tax Service of Ukraine

In article stereotypical methodological approach to rule of law and legality. Arrayed indicative list of subjects consideration within separate legal sciences Public law (theory of state and law, constitutional, administrative law) or criminal (criminal and executive and labor law, criminal procedure, theory of operational activities, criminology, criminology) cycle. However, even taking into account this caveat, we must recognize that accumulation of knowledge about phenomenon mostly affects enforcement quantitative side, to a much lesser degree enriching their quality side.

Key words: rule of law, corruption, rule of law, legal remedies public relations.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.