Форми реалізації права на працю у фермерських господарствах

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Форми реалізації права на працю у фермерських господарствах

Даньшина К.Є.,

здобувач кафедри цивільно-правових дисциплін, трудового та господарського права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди

У статті розглянуті форми реалізації права на працю у фермерських господарствах. Зроблено висновок, що формами реалізації права на працю у фермерському господарстві є такі: а) залучення громадян до роботи шляхом укладення трудового договору (контракту); б) праця членів фермерського господарства; 3) трудова діяльність за цивільно-правовими договорами про працю (надання послуг, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, підряд, доручення, комісія та ін.). При цьому зазначено, що громадяни України, які є родичами або членами сім'ї, можуть працювати у фермерському господарстві на умовах трудового договору (контракту). Однак, маючи статус найманого працівника, вказані особи не можуть бути членами цього фермерського господарства.

Ключові слова: форми реалізації, право на працю, фермерське господарство, трудовий договір, найманий працівник.

В статье рассмотрены формы реализации права на труд в фермерских хозяйствах. Сделан вывод, что формами реализации права на труд в фермерском хозяйстве являются: а) привлечение граждан к работе путем заключения трудового договора (контракта); б) труд членов фермерского хозяйства; 3) трудовая деятельность по гражданско-правовым договорам о труде (оказание услуг, выполнение научно-исследовательских, опытно-конструкторских и технологических работ, подряд, поручение, комиссия и др.). При этом отмечено, что граждане Украины, которые являются родственниками или членами семьи, могут работать в фермерском хозяйстве на условиях трудового договора (контракта). Однако, имея статус наемного работника, указанные лица не могут быть членами этого фермерского хозяйства.

Ключевые слова: формы реализации, право на труд, фермерское хозяйство, трудовой договор, наемный работник.

In article form of right to work in farms. It is concluded that forms right to work in farm are: a) citizen involvement in work by an employment agreement (contract); b) members of farm labor; 3) employment under civil contract labor (services, implementation of research or research and development and technological works, contracting, agency, commission, etc.). It noted that citizens of Ukraine who are relatives or family members can work farm under an employment agreement (contract). However, having status of «employee» listed may not be members of farm.

Key words: forms of realization of right to work, farm, employment contract, employee.

Актуальність теми. Майже 25 років тому в Україні розпочалась аграрна реформа, зорієнтована на перехід від планової до ринкової економіки. Реформа відбувалася в умовах глибокої економічної кризи та співпала з проголошенням незалежності України. В основу ринкових перетворень на селі покладені радикальні зміни у відносинах власності на землю та майно в колективних сільськогосподарських підприємствах. Закон «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. [1] проголосив право громадян України на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а працюючим у селянських (фермерських) господарствах - із зайнятими в інших сферах народного господарства. Започатковані в Україні аграрна та її головна складова - земельна реформа, стали важким, затяжним процесом, який відбувався із значним негативним економічним і морально-психологічними навантаженням на колективи сільськогосподарських підприємств, селянські сім'ї, окремих селян. Повною мірою це відобразилося і на трудових правах громадян. Приєднаємося до думки В.В. Жернакова у тому, що трудове право переживає кризу і воно зовсім не здатне регулювати сучасні відносини у сфері праці. Перехідний до дійсно цивілізованих ринкових відносин період ще довго триватиме, і його хід визначить нові проблеми, а потреба в оновленні законодавства існує вже зараз. Тому нам слід створювати таку модель нового Трудового кодексу, яка була б розрахована на перехідний етап до власне ринкової економіки, а потім ще раз коригувати розвиток законодавства про працю [2, с. 189, 190]. У сучасних умовах правове впорядкування відносин у сфері праці має бути заснованим на принципах свободи праці та заборони примусової праці, рівності трудових прав, забороні дискримінації у сфері праці, встановленні державою гарантій забезпечення трудових прав, поєднанні централізованого та договірного регулювання соціально-трудових відносин, забезпеченні права на об'єднання для захисту суспільно-економічних інтересів тощо.

Виклад основного матеріалу. Закон України «Про фермерське господарство» [3] для позначення відносин, що виникають під час трудової діяльності у фермерському господарстві, використовує термін «трудові». Відповідно до ч. 1 ст. 28 цього законодавчого акту трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. А в разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Як бачимо, у даному випадку конструкція «трудові відносини» об'єднує як власне трудові відносини, що виникають при використанні найманої праці, так і відносини з приводу застосування праці членів фермерського господарства.

Загальновизнано, що центральне місце серед суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, займають трудові відносини. Вони виникають як у самому процесі виробництва матеріальних і духовних благ, так і у сфері послуг і обслуговування, де застосовується праця осіб, організованих на засадах суспільної кооперації праці. Трудові відносини - частина виробничих відносин. Вони являють собою синтез матеріального змісту та його вольового опосередкування [4, с. 24]. Матеріальний характер трудових відносин полягає в їх об'єктивній основі, яка не залежить від свідомості та волі людей, а вольовий - у тому, що в кожному конкретному випадку вони утворюються в результаті вольових, заздалегідь намічених актів їх учасників.

Як відомо, підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. Перехід правових можливостей, що містяться в нормах трудового права до правової дійсності, тобто суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що складають зміст правовідносин, відбувається через юридичні факти [5; 6]. Ефективне впорядкування суспільних відносин можливе тільки за умови правильного визначення системи життєвих обставин, що вказують на необхідність дії відповідних норм права.

Юридичні підстави виникнення трудових правовідносин визначаються формами реалізації громадянами права на працю і формами залучення громадян до праці. Для того, щоб між конкретними суб'єктами виникли трудові правовідносини, повинні відбуватися такі правомірні волевиявлення людей, які мали саме намір викликати законодавчо передбачені наслідки.

Трудові правовідносини охоплюють у нерозривній єдності цілий комплекс взаємних прав і обов'язків працівника та роботодавця. У цих відносинах працівник реалізує такі основні права: право на працю; право на рівні можливості та рівне ставлення до нього; право на повагу до його гідності та честі; право на продуктивну зайнятість та захист від безробіття; право на належні та безпечні умови праці; право на заробітну плату за виконану роботу та своєчасну її виплату; право на відпочинок; право вимагати від роботодавця дотримання ним умов трудового законодавства, угод, колективного і трудового договору; право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю або майну у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Основними обов'язками працівника є: особисте і сумлінне виконання своїх обов'язків за трудовим договором; дотримання трудової дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку; виконання встановлених норм праці та завдань роботодавця; дотримання правил охорони праці і техніки безпеки; дбайливе ставлення до майна роботодавця;

негайне повідомлення роботодавця про загрозу життю та здоров'ю працівників, збереженню їх майна. Трудові правовідносини є не тільки складними за правами й обов'язками сторін, але і тривалими, в яких права й обов'язки не можуть бути реалізовані одноразовими діями, а потребують систематичного або періодичного вчинення тих чи інших дій, направлених на їх реалізацію. При цьому постійною є кореляція ряду відповідних дій сторін цих відносин. Так, виконання працівником нормативу робочого часу, обсягів роботи відповідно до необхідної кількості та якості корелюється з рівнем винагороди за працю і заохоченням за сумлінну роботу [7, с. 55].

До загальних ознак трудових правовідносин належать такі, які є: а) особливим різновидом суспільних відносин. Вони представляють собою багатосторонні зв'язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп у процесі соціальної діяльності; б) вольовими відносинами, які складаються в результаті свідомо-вольових дій їх учасників; в) юридичним різновидом суспільних відносин, оскільки передбачають умови виникнення правовідносин, склад їх учасників та їх повноваження. зв'язок трудових правовідносин із правовими нормами виражається в тому, що дані відносини в цілому є необхідною ланкою у загальній системі правового регулювання суспільних відносин. Тому трудові правовідносини одночасно є і формою впорядкування конкретних вольових відносин, і формою їх здійснення; г) вони індивідуалізуються стосовно до конкретних суб'єктів і реальних життєвих обставин. Ці правовідносини виникають на основі загальних норм, у яких міститься їх ідеальна модель і здійснена індивідуалізація в рамках персонально визначеного складу учасників правовідносин; д) з точки зору форми вони є різнорідними зв'язками учасників шляхом їх суб'єктивних прав і обов'язків. Характеристика останніх з точки зору обсягу і видової приналежності складає зміст трудових правовідносин; е) їх реалізація гарантується можливістю державного примусу [8, с. 17-20].

отже, трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права добровільні вольові відносини, що виникають між працівником і роботодавцем із приводу реалізації першим своєї здібності до праці, і виражаються у їх взаємних суб'єктивних трудових правах та обов'язках.

Враховуючи вищевказане, для усунення неоднозначності у трактуванні та з метою приведення законодавства про фермерське господарство у відповідність із трудовим законодавством вважаємо за необхідне: а) змінити назву ст. 27 «Трудові відносини у фермерському господарстві» закону України «Про фермерське господарство» на «Форми реалізації права на працю у фермерському господарстві», а також б) відобразити цю законодавчу новацію як у змісті вказаної статті, так і нормативно-правових актах, прийнятих на її розвиток.

фермерське господарство є прогресивною формою підприємництва в сільському господарстві. її особливістю є те, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства. Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» до членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники, як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти). Склад фермерського господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього, для цього не потрібен дозвіл інших членів.

Члени фермерського господарства мають особливий правовий статус. Про фермерське господарство слід говорити як про специфічне сімейно-родинно- трудове об'єднання осіб. Фермери - це не наймані працівники, вони - власники майна і господарі свого виробництва, їх трудова діяльність ґрунтується на членстві в фермерському господарстві. Будучи одночасно власниками і господарями, вони самі встановлюють для себе правила поведінки, в тому числі і щодо трудової діяльності.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Вони: а) представляють фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону; б) укладають від імені господарства угоди та вчиняють інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України, а також в) можуть письмово доручати виконання своїх обов'язків одному із членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

На членів фермерського господарства не поширюється законодавство про працю. Проте, самостійно регламентуючи свій статус, вони можуть запозичити положення певних норм трудового законодавства [9, с. 88].

Особливий правовий статус мають працюючі в ньому члени фермерського господарства. Його специфіка, насамперед, пов'язана з суб'єктним складом працівників. отже, йдеться про фермерське господарство, як про сімейно-родинно-трудове об'єднання осіб.

Але фермери - це не наймані працівники, вони - власники майна і господарі свого виробництва, їх трудова діяльність ґрунтується на членстві в фермерському господарстві, і будучи одночасно власниками і господарями, вони самі встановлюють для себе правила поведінки.

Відносини щодо праці членів фермерського господарства визначаються і регулюються ними самими. Проте таке регулювання обов'язково повинне знаходити свій офіційний вираз у статуті господарства. У ньому регламентується весь процес спільної праці, встановлюється чіткий трудовий режим, періоди відпочинку, відпусток, заходи заохочення та відповідальності за неналежне виконання трудових обов'язків.

Законодавством допускається залучення до роботи у фермерському господарстві також і найманих працівників, які працюють за трудовим договором (контрактом). Така необхідність виникає майже у всіх фермерських господарствах та зумовлена сезонністю багатьох сільськогосподарських робіт, особливо в галузях землеробства, коли урожай необхідно зібрати у стислі строки. фермерський праця трудовий

Працівниками можуть бути і члени сім'ї та родичі, які не є членами господарства, і працюють, зокрема, у вільний від основної роботи час, під час відпусток. Це безспірно так, адже у даному випадку йдеться про реалізацію конституційного права на працю. Відносини між такими працівниками і фермером регулюються трудовим законодавством, оскільки ця категорія працівників не є членами господарства навіть у тому випадку, коли вони перебувають у родинних зв'язках із головою.

чинне законодавство не містить норми, за якою регулюється частка найманої праці в фермерському господарстві.

З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються: строк договору, умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо).

Усі члени фермерського господарства і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законом. фермерське господарство, як юридична особа, є страхувальником (роботодавцем) для фізичних осіб, які працюють у ньому на умовах трудового договору (контракту), і зобов'язане нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників внески на соціальне страхування та сплачувати їх у встановлені строки та в повному обсязі.

окрім того, реалізувати право на працю у фермерському господарстві можна шляхом укладення цивільно-правової угоди. Згідно з Цивільним кодексом України [10]: а) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст. 837); б) за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи (ст. 892); в) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901); г) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000); д) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011).

Трудовий договір суттєво відрізняється від перерахованих цивільно-правових договорів про працю. Предметом першого виступає виконання працівником певної трудової функції, визначеної угодою сторін. Предметом же другого є обумовлений у договорі матеріалізований результат праці або завдання одноразового характеру. Уклавши трудовий договір, працівник включається в штат підприємства і зобов'язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У трудових правовідносинах роботодавець має дисциплінарну владу стосовно працівника аж до звільнення. У цивільно-правових відносинах роботодавець не володіє дисциплінарною владою стосовно працівника. У процесі своєї трудової діяльності працівник повинен виконувати певну міру завдань у певну частину робочого часу. При виконанні цивільних договорів нормування праці відсутнє, а трудова діяльність здійснюється особою самостійно на свій розсуд у межах строку виконання роботи, обумовленого у договорі. Є відмінності і в оплаті праці. За трудовим договором оплата праці регулюється законодавством про працю, колективними договорами і угодами, умовами трудового договору. Натомість у цивільному договорі механізм оплати виконаної роботи встановлюється виключно угодою сторін. Уклавши трудовий договір, роботодавець не тільки використовує труд працівника, але й приймає на себе зобов'язання щодо надання певних гарантій, пільг, а також із участі в соціальному страхуванні працівника, чого немає у цивільно-правових угодах про працю.

Висновки. Таким чином, формами реалізації права на працю у фермерському господарстві є такі: 1) залучення громадян до роботи шляхом укладення трудового договору (контракту); 2) праця членів фермерського господарства; 3) трудова діяльність за цивільно-правовими договорами про працю (надання послуг, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, підряд, доручення, комісія та ін.).

При цьому, громадяни України, які є родичами або членами сім'ї, можуть працювати у фермерському господарстві на умовах трудового договору (контракту). Однак, маючи статус найманого працівника, вказані особи не можуть бути членами цього фермерського господарства.

Список використаних джерел

Про селянське (фермерське) господарство: Закон України від 20.12.1991 р., № 2009-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 14. - Ст. 186.

Жернаков В.В. Актуальні проблеми реформування законодавства про працю України / В.В. Жернаков // Актуальні проблеми трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: матер. наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 трав. 2003 р.) / за ред. В.С. Венедиктова. - Х. : Нац. ун-т внутр. справ. - 2003. - С. 188-191.

Про фермерське господарство: Закон України від 19.06.2003 р., № 973-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 45. - Ст. 363.

Сичов Д.В. Правове регулювання індивідуальних трудових відносин: дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / Д.В. Сичов / Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2005. - 182 с.

Ярошенко О.М. Щодо деяких фактичних складів - підстав виникнення трудових правовідносин / О.М. Ярошенко // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2009. - Вип. 102. - С. 65-71.

Ярошенко О.М. Фактичний допуск, як підстава виникнення трудових правовідносин / О.М. Ярошенко // Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід: матер. ІХ міжнар. наук.-практ. конф. науковців, викладачів, аспірантів (м. Луганськ, 10-11 квіт. 2013 р.) / за ред. Л.І. Лазор. - Луганськ : СПД Рєзніков В.С., 2013. - Кн. 4. - С. 14-19.

Єрьоменко В.В. Підстави виникнення трудових правовідносин у колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, кооперативах / В.В. Єрьоменко // Право України. - 1997. - № 6. - С. 51-56.

Трудове право України: Академ. курс: підруч. / А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін.; за ред. Н.М. Хуторян. - К. : А.С.К., 2004. - 608 с.

Прокопенко В.І. Трудове право України: підруч. / В.І. Прокопенко. - 3-тє вид. - Х. : Консум, 2012. - 528 с.

Цивільний кодекс України: затв. Законом України від 16.01.2003 р., № 435-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

Размещено на Allbest.ru