Становлення інформаційних правовідносин у світі: історико-правовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Становлення інформаційних правовідносин у світі: історико-правовий аналіз

Філонов О.В.,

професор кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету

Актуальність теми. Проблеми зародження й розвитку правового регулювання суспільних відносин у сфері інформації в сучасних умовах набувають великого значення. Це пов'язано з проникненням у виробництво, управлінські процеси, повсякденне життя звичайної особистості новітніх технологій. В учасників суспільних відносин виникають специфічні інтереси, права й обов'язки, які стосуються створення, передання, зберігання даних та інформації. Процеси інформатизації суспільства й державного механізму потребують досконалого правового регулювання, яке забезпечується порівняно новою галуззю права - інформаційним правом. Але воно динамічно розвивається, змінюється, що потребує чіткого визначення концептуальних підходів до внесення змін у чинне законодавство. На нашу думку, це можливо на базі врахування історичного досвіду, що робить актуальним історико- правовий аналіз питань розвитку інформаційного права у світі.

Проблеми становлення, розвитку та законодавчого регулювання інформаційної діяльності були предметом уваги праць вітчизняних і закордонних учених-правознавців, серед яких І.В. Арістова, Ю.П. Битяк, В.О. Горобцова, А.М. Гуз, М.С. Демкова, О.С. Денісова, Є.Ю. Захарова, Л.П. Коваленко, В.П. Колісник, Б.А. Кормич, Т.А. Костецька, Л.В. Кузенко, Н.В. Кушакова, А.І. Марущак, Г.Г. Почепцов, В.В. Речицький, В.О. Серьогін, Т.М. Слінько, Ю.М. Тодика, І.С. Чиж, С.А. Чукут та ін.

Мета статті - здійснити спробу наукового аналізу підходів до правового регулювання суспільних відносин, які визнавалися найбільш важливими на індустріальній і постіндустріальній стадіях розвитку людства, надати історико-правовий аналіз процесу появи інформаційного права як суспільно-політичного та юридичного феномена.

Для досягнення зазначеної мети застосовувалися структурно-функціональний метод, метод дедукції й індукції, особливу увагу було приділено використанню історико-правового метода.

Виклад основного матеріалу. У сучасному світі відбувається динамічний розвиток технологій, які відкривають перед людством якісно нові перспективи в багатьох сферах діяльності. Ці технології отримали назву «високих» і поступово стали пронизувати всі сторони життя сучасної людини. їхньою ключовою властивістю можна вважати принципово нові можливості для роботи з інформацією, поданою в цифровому вигляді.

Категорія цифрових технологій у масовій свідомості тісно позв'язується із соціальними, економічними й політичними процесами. Усе частіше й частіше звучать думки про появу так званого цифрового світу, де люди житимуть в умовах «цифрової демократії», а управлінські процеси стане організовувати «електронний уряд» [1, с. 62].

Проте з приводу перспектив розвитку новітніх методів виробництва та управління все частіше звучать скептичні голоси. Усе голосніше й наполегливіше звучать застереження про можливість тотального контролю над особою та суспільством загалом, яке несуть у собі новітні технології.

така реальність сьогодення. Порівняно невеликий час пройшов із моменту початку бурхливого розвитку Інтернету, який відкрив унікальні можливості інформаційного обміну, як у масштабному обміні даними стала бачитися мало не основна загроза. І в таких умовах держава вимушена виробляти і проводити політику в галузі інформаційних стосунків, повинні з'явитися закони, що регулюють поведінку, права й обов'язки учасників інформаційного обміну. До тих пір, поки інформаційні стосунки будуть джерелом ейфорії або тривоги, проведення ефективного регулювання виявиться неможливим [2]. Отже, необхідно розібратися в сутності процесів, які відбуваються, проаналізувати їх, дати їм наукову оцінку.

зробити це видається можливим, порівнявши становлення нового постіндустріального суспільства з попереднім етапом розвитку людства. Зародження індустріального й інформаційного світу, на нашу думку, можна розглядати, виділяючи аналогії та просліджуючи істотні відмінності в цих процесах. Це дасть змогу з'ясувати, які небезпеки можуть чатувати державу і право у справі розробки юридичних способів регулювання нових правовідносин.

Як відомо, індустріальне суспільство - етап історії, який характеризується тим, що основним заняттям більшості населення в найбільш розвинених країнах було фабричне виробництво предметів вжитку. таке суспільство почало складатися всередині XVII ст. Його становлення підірвало традиційну общину з її моделлю світосприймання й патріархальною правосвідомістю. Правовий статус окремої людини все менше став залежати від соціального походження. Ключові позиції поступово стали посідати особи, які контролювали виробництво, - підприємці, фінансисти, великі торговці.

Ситуація становлення постіндустріального або інформаційного суспільства багато в чому нагадує ці часи. Сьогодні також змінюється предмет занять більшої частини жителів передових країн світу. У наші дні це інформаційна сфера. Видобуток сировини, виготовлення готової, навіть вельми складної продукції поступово відходять на другий план. Проте інформаційна сфера не просто стає основною галуззю економіки. Накопичення, зберігання, оброблення та передання великих обсягів інформації за допомогою комп'ютерів і їхніх мереж необхідні для управління сферою послуг. Під нею розуміється торгівля, фінанси й туризм. Саме тут, на нашу думку, сконцентрована велика частина працівників сучасної економіки розвинених країн світу.

Існування відносин суспільства перехідного типу - не єдина аналогія між двома цими періодами. В епоху становлення індустріального світу найважливішу роль у господарстві відіграли видобуток руд, виплавка металів, створення машин. Для здійснення складних технологічних процесів і витягання з них прибутку потрібні були кадри технологів, управлінців і економістів. Але не вони стали правлячою елітою індустріального світу. Крім того, організація виробництва без величезної маси робітників була взагалі неможливою. На початку ери капіталізму не було навіть ідеї про допуск цієї категорії населення до влади.

Одне з найбільш поширених визначень постін- дустріального суспільства свідчить, що воно основане на знаннях. Більше того, ключові позиції в ньому приписуються тим, хто оволодів знаннями, зайнятий створенням нових знань або їхнім розповсюдженням. За цими дефініціями явно вбачається найбільш освічена частина населення, керівники лабораторій, університетські професори тощо. Як відомо, Платон пропонував вручити владу в державі найбільш освіченим людям. Але за століття, які минули з часів античного мислителя, його ідеальна модель побудови держави втілення майже не отримала [4, с. 242].

напрошується ще одна аналогія, яка стосується формування владної еліти. Індустріальна епоха, що прийшла на зміну феодалізму, означала не просто появу нового способу здобуття соціальних благ - конвеєрного - і не лише зміну структури суспільства. Індустріальний світ приніс і новий спосіб розподілу отримуваних благ. Цей спосіб, на нашу думку, найтісніше пов'язаний з управлінням суспільством і державою.

Тепер спробуємо провести аналогії у сфері правового регулювання найважливіших стосунків. В індустріальну епоху такими вважалися правовідносини з приводу власності на засоби виробництва й землю. Практично вся індустріальна епоха проходила під знаком священного та недоторканного характеру приватної власності. Фіксація цього інституту була втілена в найважливіших нормативно-правових актах епохи. найбільший вплив на розвиток права здійснили французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Конституція США 1787 р., Цивільний кодекс Наполеона 1804 р. До прийняття конституції IV Республіки у Франції недоторканність власності під сумнів не ставилася.

Для постіндустріального суспільства одними з головних є правовідносини з приводу створення, пе- редання, зберігання й використання інформації. На сьогодні правове регулювання цих сфер суспільного життя знаходиться на початковій стадії, що нагадує регулювання власності в перші десятиліття ХІХ ст. Про це свідчить сама назва основних нормативних актів, що визначають принципи інформаційних стосунків у суспільстві. Як правило, у межах національних правових систем подібне регулювання починається з ухвалення закону про свободу інформації. У 1966 р. такий закон був затверджений у Сполучених Штатах. У 1970 р. їхньому прикладу наслідували Норвегія і Данія. У 1978 р. аналогічний закон був ухвалений у Франції, у 1993 р. - у Швейцарії, а в 1994 р. - у Бельгії. У нашій країні свободу інформації гарантує ст. 34 Конституції. При цьому свобода трактується як відсутність обмежень на збирання, зберігання та поширення будь-якої інформації, за винятком визначеної у відповідному законі таємниці (державної, воєнної, банківської, адвокатської, медичної тощо). Це право доповнюється захистом конфіденційних відомостей про особу й можливістю вільно ознайомитися з інформацією про себе в державних органах. отже, правове регулювання інформаційних відносин у більшості країн сучасного віту виходить із ретельного врахування принципу свободи інформації.

водночас, як нам видається, законодавство має чітко визначити правові межі використання інформації, так само як це було зроблено за два попередні століття відносно власності. Але це завдання вимагає розробки нових концептуальних положень і корекції тих, які вже існують.

В Україні діє національна програма інформатизації, положення якої визначено в законі України від 04 лютого 1998 р., останні зміни в Закон України «Про Національну програму інформатизації» було внесено 16 жовтня 2012 р. На підставі цього Закону головною метою процесу інформатизації вбачається створення умов для максимально повного задоволення інформаційних потреб громадян.

При цьому в Україні розроблено та ухвалено низку профільних законів, серед яких насамперед можливо виділити Закони України: «Про Національну програму інформатизації», «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про друкарські засоби масової інформації» - і низку галузевих (про авторське право; про телекомунікації, про бібліотечну справу; про національний архівний фонд; про державну таємницю тощо). Закон України «Про зв'язок» було замінено на більш досконалий Закон України «Про телекомунікації», до якого зміни вносяться до сьогодні.

Проте зазначені нормативно-правові акти враховують лише частину властивостей суспільних процесів, пов'язаних з інформацією. їх поглиблення породило нову категорію ресурсів - інформаційних, які швидко набули великого значення для господарства [3, с. 6]. Це, на нашу думку, означає, що інформація ввійшла до комерційного обігу, стала об'єктом ку- півлі-продажу, на неї можуть впливати ринкові регулювальники.

Висновки

правовідносини інформаційний юридичний

Отже, аналіз дає змогу прослідкувати певні аналогії в процесах зміни принципів і підходах до правового регулювання найбільш суттєвими правовідносинами між індустріальною та постіндустріальною (інформаційною) епохами розвитку суспільства. разом із тим важливою відмінною рисою процесу становлення інформаційного суспільства є його надзвичайна динаміка. Зміни відбуваються досить швидко. Сучасне інформаційне законодавство виходить із права особи на отримання інформації та принципу свободи інформації, що, на нашу думку, тісно пов'язано з політичними правами громадянина та сприяє його свідомій участі в управлінні справами суспільства, політичних процесах. Але існує проблема створення правового механізму захисту учасників правовідносин від недобросовісної або перекрученої інформації. Це питання може бути предметом подальшого дослідження.

Список використаних джерел

Костецька Т.А. Інформаційне законодавство як галузь і навчальна дисципліна / Т.А. Костецька // Часопис Київського університету права. - 2001. - № 1. - С. 61-64.

Практика создания электронного правительства - мировой опыт // Фонд свободы информации [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://old.svobodainfo.org/ru/node/249.

Жиров М.В. Информационные ресурсы РФ: опыт использования для законотворческой деятельности / М.В. Жиров // Научно-техническая информация. Серия 1 «Организация и методика работы». - 2002. - № 3. - С. 5-19.

Новая философская энциклопедия : в 4 т. - М. : Мысль, 2010. - Т 3. - 2010. - 692 с.

Размещено на Allbest.ru