Об’єкт підкупу працівника підприємства, установи чи організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'єкт підкупу працівника підприємства, установи чи організації

Березнер В.В.

У статті аналізуються об'єкти злочинів проти авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування та об'єднань громадян і злочинів у сфері службової діяльності й професійної діяльності, пов'язаної з наданням пу-блічних послуг. Обґрунтовується позиція, згідно з якою підкуп працівника підприємства, установи чи організації не посягає на ці об'єкти. Робиться висновок про те, що з погляду своєї юридичної природи підкуп працівника підприєм-ства, установи чи організації, а також особи, яка працює на їхню користь, є злочином у певній сфері господарської діяльності. Пропонується внести відповідні зміни до чинного кримінального законодавства України.

Ключові слова: підкуп, авторитет, порядок управління, публічно-правова сфера, сфера господарської діяльності.

В статье анализируются родовые объекты преступлений против авторитета органов государственной власти, местного самоуправления и объединений граждан и преступлений в сфере служебной деятельности и професси-ональной деятельности, связанной с предоставлением публичных услуг. Обосновывается позиция, в соответствии с которой подкуп работника предприятия, учреждения или организации не посягает на данные объекты. Делается вывод о том, что с точки зрения своей юридической природы подкуп работника предприятия, учреждения или организации, а также лица, работающего в их пользу, является преступлением в определенной сфере хозяйствен-ной деятельности. Предлагается внести соответствующие изменения в действующее уголовное законодательство Украины.

Ключевые слова: подкуп, авторитет, порядок управления, публично-правовая сфера, сфера хозяйственной деятельности.

Generic objects of crimes against local authorities, local self-government bodies as well as unions of citizens and crimes in the sphere of service and professional activity, connected with provision of public services have been analyzed in the article. A position, according to which bribing an employee of an enterprise, establishment or organization, does not trespass to these objects. It has been concluded that, from the point of view of its legal nature, bribing an employee of an enterprise, establishment or organization and also a person, who works in their favor, is crime in specific sphere of economic activity. Appropriate amendments to effective legislation of Ukraine are offered to be made.

Key words: bribing, authority, management order, public and legal sphere, sphere of economic activity. злочин державний влада підкуп

Актуальність теми. У вітчизняній кримінально- правовій системі єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно не-безпечного діяння, яке містить склад злочину, перед-баченого Кримінальним кодексом України (далі - КК України). Одним із обов'язкових елементів будь- якого складу злочину є об'єкт. Його відсутність свідчить і про відсутність підстав кримінальної від-повідальності. У доктрині відсутність об'єкта най-частіше пов'язується з відсутністю протиправності, тобто з ситуацією, коли ті чи інші відносини не взяті законодавцем під охорону. Проте можливі випадки, коли відповідальність за певні дії передбачається, однак об'єкт діяння встановити неможливо або він створюється штучно, у зв'язку з тим що законода-вець неправильно визначився з місцем розташування тієї чи іншої статті в системі Особливої частини КК України. У цьому випадку злочин хоча й передбача-ється відповідною кримінально-правовою нормою, фактично стає безоб'єктним. Під цим кутом зору проблема об'єкту в кримінально-правовій літературі аналізується досить рідко, хоча, вочевидь, вона має найважливіше як теоретичне, так і насамперед прак-тичне значення.

Метою статті є доведення тезису про те, що з по-гляду чинного кримінального законодавства України підкуп працівника підприємства, установи чи ор-ганізації є фактично безоб'єктним діянням, що по-требує внесення до КК України відповідних змін. Поставлена мета зумовлює послідовне вирішення таких завдань: 1) проаналізувати родовий об'єкт злочинів проти авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування й об'єднань громадян;

2) з урахуванням останніх змін, які були внесені до ст. 354 КК України, проаналізувати поняття злочинів у сфері службової діяльності й діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; 3) запропонувати пев-ні зміни до чинного КК України.

Виклад основного матеріалу. Традиційно в те-орії кримінального права об'єкт злочинного пося-гання встановлюється шляхом аналізу назви розділу Особливої частини КК України, у якому розташова-на стаття, що передбачає відповідальність за його вчинення, а систематизація діянь у межах розділу проводиться шляхом виокремлення певних груп сус-пільних відносин (тобто за видовим об'єктом), які поставлені під охорону відповідною групою кримі-нально-правових норм.

Стаття, що передбачає відповідальність за підкуп працівника підприємства, установи чи організації, у КК України 1960 р. була закріплена в главі «Зло-чини проти порядку управління» та йменувалася «Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» (ст. 1912 КК УРСР 1960 р.). Тому зрозуміло, що родовий об'єкт визначався як порядок управління, який полягає в нормальному функціонуванні будь- яких органів управління. У КК України 2001 р. від-повідальність за вчинення цього злочину передбаче-на ст. 354 розділу XV Особливої частини «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян». Виходячи з назви цього розділу, можна зробити ви-сновок про те, що родовим об'єктом злочинів, які в ньому містяться, є авторитет зазначених органів.

Під авторитетом (лат. аuctoritas - влада, вплив) у широкому сенсі розуміють загальновизнаний вплив особи або організації в різних сферах суспільного життя, оснований на знаннях, моральних якостях, досвіді, а у вузькому - одну із форм виконання влади [1, с. 14].

На нашу думку, авторитет є абстрактним понят-тям. Посягаючи на діяльність компетентних органів, певний порядок управління, шкода завдається й аб-страктному благу - авторитету цих органів. В остан-ньому випадку авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян може розглядатися як складова порядку управління.

Характеризуючи поняття управління, яке є об'єктом відповідних злочинів, С. Шапченко слушно зазначав, що воно містить таке:

«1) нормативно визначений основний зміст управлінських відносин; перш за все, це стосується управлінської діяльності (діяльності зі здійснення управлінської функції), яка має бути чітко та за мож-ливості вичерпно регламентована законодавчими та іншими нормативними актами; 2) наявність певного режиму здійснення управлінської діяльності, контр-оль окремих її елементів; це, зокрема, передбачає по-діл державної влади на законодавчу, виконавчу та су-дову, чітке розмежування сфер впливу між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; 3) вичерпне коло суб'єктів управ-лінської діяльності; до таких суб'єктів, зокрема, на-лежать: а) органи державної влади та органи місце-вого самоврядування, а також відповідні посадові особи, що здійснюють окремі управлінські функції зазначених органів; б) інші організації та їхні пред-ставники, що в передбачених законодавством випад-ках здійснюють окремі управлінські функції, деле-говані їм державою; до таких організацій, зокрема, належить громадське формування з охорони гро-мадського порядку, члени якого мають певні владні повноваження щодо припинення правопорушень у громадських місцях, затримання правопорушни-ків тощо; в) окремі громадяни (фізичні особи), що виконують у передбачених законом випадках певні управлінські функції з власної ініціативи, наприклад громадянин, який з власної ініціативи взяв участь у запобіганні або присіканні (припиненні) злочи-ну чи іншого правопорушення; 4) особливий по-рядок функціонування та спеціальний правовий за-хист матеріальних носіїв управлінської діяльності» [6, с. 637-638].

Аналіз диспозицій норм, передбачених ст. 354 КК України, дає змогу зробити висновок про те, що ані про державні органи, ані про органи місцевого само-врядування чи об'єднання громадян тут не йдеться. Місцем учинення цього злочину спочатку визнава-лися виключно державні підприємства, установи чи організації, а згідно з Законом України від 13 травня 2014 р., будь-які підприємства, установи чи органі-зації [2].

Державні підприємства й установи, на відміну від державного апарату та його первинних елементів - державних органів, не призначені для виконання державно-владних повноважень, хоча і є складовою механізму держави. Державні підприємства - само-стійні статутні організації, основані на державній власності, що мають статус юридичної особи й здій-снюють виробничу діяльність на засадах госпрозра-хунку та самооплатності з метою створення матері-альних цінностей і одержання відповідного доходу. Це зазвичай казенні підприємства, що ґрунтуються на загальнодержавній власності й володіють її част-кою на праві повного господарського відання. Як юридичні особи вони мають самостійний баланс, несуть самостійну майнову відповідальність.

Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК України, до державних і комунальних підприємств прирівню-ються юридичні особи, у статутному фонді яких, від-повідно, державна чи комунальна частка перевищує 50% або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впли-ву на господарську діяльність такого підприємства.

Державні установи - організації, які здійснюють соціально-культурну, наукову, навчально-виховну та інші види невиробничої діяльності з метою створен-ня духовних цінностей і фінансуються повністю або частково коштом державного бюджету. Це неприбут-кові організації: дошкільні дитячі установи, школи, училища, вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, театри, музеї, лікарні, санаторії тощо.

Державні підприємства й державні установи від-різняються від державних органів таким:

1) не мають державно-владних повноважень, тоб-то не є носіями державної влади;

2) безпосередньо створюють матеріальні чи духо-вні блага;

3) мають специфічну організаційну структуру: організовані державою трудові колективи робітників і службовців на чолі з відповідальним керівником, котрий діє на основі єдиноначальності;

4) мають суворо визначене коло повноважень: управлінські функції здійснюються адміністрацією підприємств і установ винятково у сфері своєї діяль-ності, не виходячи за межі підприємства чи установи;

5) керуються у своїй діяльності власним стату-том, складеним відповідно до законодавства;

6) утримуються (не виключно) коштом державно-го бюджету;

7) правовий статус їхніх працівників становлять не лише права та обов'язки, а й гарантії зайнятості й соціального захисту [3, с. 162-163].

Отже, державні підприємства та державні уста-нови потрібно відрізняти від органів держави, хоча їх і не можна протиставляти один одному, оскільки всі вони стосуються державних організацій, які ді-ють у єдності й взаємозв'язку: державний апарат за-безпечує реалізацію функцій держави завдяки діяль-ності підприємств і установ, якими керує.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України, а також може ство-рюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який після його прийняття учасниками стає установчим документом. На відміну від юридичних осіб публіч-ного права, які створюються державними органами або органами місцевого самоврядування, юридич-ні особи приватного права можуть створюватися а) фізичними особами або їхніми об'єднаннями (ор-ганізаціями) як вияв їхньої ініціативи, волі й певного інтересу; б) державою або Автономною Республікою Крим. Правовою підставою для створення і діяль-ності юридичних осіб приватного права можуть ви-ступати Цивільний і Господарський кодекси України, а також інші закони України. Основною особливістю юридичних осіб приватного права є те, що вони здій-снюють свою діяльність під нормативно встановле-ним вирішальним впливом на неї фізичних осіб або їхніх об'єднань (організацій).

Водночас, як слушно підкреслює Л.В. Дорош, ро-довим об'єктом злочинів, відповідальність за які пе-редбачена в розділі XV Особливої частини КК Укра-їни 2001 р., є певна група суспільних відносин, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян і фізичними особами, у зв'язку із виконанням адмі-ністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юри-дичних осіб [4, с. 49].

Підприємства, установи чи організації, навіть державні, не мають державно-владних повноважень, не є носіями державної влади, а управлінські функції здійснюються адміністрацією підприємств і установ виключно у сфері своєї діяльності, не виходячи за межі підприємства чи організації. Тобто, підприєм-ства, установи чи організації не є суб'єктами управ-лінських відносин, пов'язаних із виконанням адмі-ністративно-розпорядчих функцій, об'єктом яких є поведінка персонально невизначеного кола фізичних та юридичних осіб.

Проте саме ці відносини охороняються розділом XV Особливої частини КК України. Отже, можна ді-йти висновку, що підкуп працівника підприємства, установи чи організації на авторитет органів дер-жавної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян як складову певного типу управ-лінських відносин не посягає.

Дуже показовою в цьому сенсі є класифікація злочинів проти авторитету органів державної вла-ди, органів місцевого самоврядування й об'єднань громадян, яка пропонується в сучасній літературі. Так, на думку авторів підручника «Кримінальне пра-во. Особлива частина», залежно від безпосередньо-го об'єкту ці злочини можуть бути поділені на такі групи: 1) злочини у сфері використання державних символів (ст. ст. 338 і 339 КК України); 2) злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян (ст. ст. 340 і 341 КК України);

3) злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських форму-вань (ст. ст. 342-353 КК України); 4) злочини у сфері використання документів і засобів отримання інфор-мації (ст. ст. 357-360 КК України); 5) інші злочини проти авторитету держави й діяльності об'єднань громадян (ст. ст. 354-356 КК України) [4, с. 430]. Абсолютно незрозуміло, яка саме частина «автори-тету» страждає під час учинення підкупу працівника державного підприємства, установи чи організації.

В. Навроцький справедливо зазначає, що «тра-диційно в теорії кримінального права і практиці правотворчості глава про злочини проти порядку управління розцінювалась як резервна. Тому, коли виникала потреба доповнити КК новою нормою, а адекватного місця новелі законодавець не знаходив, він поміщав таку норму в главі IX (КК 1960 р.)» [5, с. 572].

На нашу думку, саме така доля спіткала злочин, передбачений нині ст. 354 КК України. Нічим, по суті, не відрізняючись від отримання хабара шля-хом вимагання, він був розташований серед злочинів проти порядку управління тільки тому, що вчинявся особою, яка не є посадовою. Такий підхід відповідав і чинним на той час доктринальним положенням, де родовий об'єкт посадових злочинів і злочинів про-ти порядку управління фактично ототожнювався, а розмежування проводилося на підставі ознак, що ха-рактеризують суб'єктний склад [7, с. 10]. Такий стан речей не є випадковим, оскільки й посадові злочи-ни, і злочини проти порядку управління в кінцевому підсумку посягають на правильну діяльність дер-жавного апарату [9, с. 11], а термін «авторитет» до-сить часто використовується під час характеристики посадових злочинів. Так, наприклад, М. Мельник зазначає, що особлива суспільна небезпека хабарни-цтва насамперед зумовлюється тим, що воно підри-ває авторитет держави, заподіює шкоду затверджен-ню демократичних основ управління суспільством, створенню та функціонуванню державного апарату [10, с. 28]. Разом із тим варто звернути увагу на те, що у сфері управління виникають два типи відно-син: 1) посадових осіб із органами (у яких вони пра-цюють) і 2) посадових осіб і пересічних громадян. Перший тип відносин порушується під час учинення злочинів у сфері службової діяльності, другий - під час учинення злочинів проти порядку управління.

Потрібно зазначити, що, на відміну від КК Укра-їни, який відмовився від використання терміна «зло-чини проти порядку управління», законодавство інших пострадянських країн цю назву зберігає. Так, наприклад, самостійну главу, присвячену зло-чинам проти порядку управління (главу 30) перед-бачає чинний КК Республіки Вірменія. Окрема глава (глава 42) передбачає відповідальність за злочини та кримінальні проступки проти порядку управління й за КК Литовської Республіки. Як видається, такий підхід є більш удалим, оскільки, по-перше, як уже зазначалося, поняття авторитету є доволі абстрак-тним, а по-друге, воно часто використовується під час характеристики родового об'єкта злочинів у сфе-рі службової діяльності, що в підсумку сприяє роз-миванню граней родових об'єктів цих груп злочинів.

Управлінські відносини виникають і існують у зв'язку зі здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій органів влади та управління й забезпечу-ють їхню нормальну діяльність у сфері державного управління. Виходячи з цього, злочини проти авто-ритету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян можна ви-значити як суспільно небезпечні, винні діяння, спря-мовані на заподіяння шкоди суспільним відносинам, що виникають між органами державної влади, міс-цевого самоврядування, об'єднаннями громадян і фізичними особами у зв'язку зі здійсненням адмі-ністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юри-дичних осіб. На нашу думку, злочин, передбачений ст. 354 КК України, до цієї групи злочинів зарахува-ти не можна, оскільки під час його вчинення шкода заподіюється відносинам працівник - державне під-приємство, установа чи організація.

Низка законодавчих змін, які відбулися останнім часом і торкнулися, з одного боку, розширення сфери застосування статей розділу XVII Особливої частини КК України (розділ отримав назву «Злочини у сфе-рі службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг»), а з іншо-го - фактично поставили дії, передбачені ст. 354 КК України, в один ряд із цими злочинами (що випливає як із примітки до ст. 354 КК України, де уніфіковано підходи щодо поняття пропозиції, обіцянки, повтор-ності й вимагання неправомірної вигоди у злочинах, передбачених ст. ст. 354, 368, 3683, 3684-370, так і з примітки до ст. 45 КК України, де підкуп працівника підприємства, установи чи організації розглядається як корупційний злочин поряд зі злочинами у сфері службової діяльності), створює на перший погляд достатню базу для позитивного вирішення питання про розташування підкупу працівника державного підприємства, установи чи організації в розділі XVII Особливої частини КК України. До речі, криміналь-не законодавство деяких пострадянських республік саме так вирішує це питання. Так, наприклад, за КК Республіки Молдова ст. 330 (отримання службов-цем незаконної винагороди) розташована у главі XV «Злочини, що вчиняються посадовими особами».

Вище вже зазначалося, що ст. 354 КК України спрямована на охорону нормальної діяльності дер-жавного підприємства, установи чи організації від посягань з боку власних працівників. У свою чергу, такий механізм заподіяння шкоди є характерним для злочинів у сфері службової діяльності.

Справді, немає принципової різниці між тим, ким саме - службовою особою або працівником, котрий не є службовою особою, заподіюється шкода нор-мальній діяльності підприємства, установи чи орга-нізації. А це, у свою чергу, робить можливим трак-товку злочину, передбаченого ст. 354 КК України, як злочину у сфері службової діяльності. До того ж, як уже зазначалося, родовий об'єкт останніх не зводить-ся до нормальної діяльності виключно публічного апарату управління, а розуміється доволі широко - як суспільні відносини, що забезпечують нормаль-ну, тобто таку, що відповідає вимогам законодавства, діяльність державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, об'єднань грома-дян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності й організаційно-правові форми, а також суспільні відносини, що забезпечують здій-снення регламентованої законодавством професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Безпосереднім об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, які забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління ор-ганів державної влади, місцевого самоврядування, в окремих юридичних особах публічного чи приват-ного права, а також суспільні відносини, що забез-печують нормальне здійснення тих конкретних ви-дів професійної діяльності, пов'язаних із наданням публічних послуг [11, с. 783].

На користь визнання юридичної природи діян-ня, передбаченого ст. 354 КК України, як злочину у сфері службової діяльності й професійної діяльнос-ті, пов'язаної з наданням публічних послуг, начебто свідчать і останні зміни, які були внесені до цієї стат-ті 13.05.2014 р. Зокрема, у найменуванні статті вка-зівка саме на державне підприємство була вилучена.

Проте зазначені обставини, на нашу думку, ще не дають підстав для визнання родовим об'єктом під-купу працівника підприємства, установи чи органі-зації певних відносин у сфері службової діяльності. З метою більш ретельного аналізу цього питання доцільно звернутися до еволюції поняття «посадові злочини».

Питання про родовий об'єкт посадових злочи-нів традиційно викликало полеміку. Так, А. Естрін об'єктом посадового злочину вважав якість держав-ного апарату або апарату масової організації трудя-щих [12, с. 38]. Такий підхід згодом було розвинуто в роботі О. Сахарова [17]. Б. Утевський таким на-зивав «керування соціалістичною державою й со-ціалістичним господарством» [18, с. 307]. На думку

І. Ямпольської, родовим об'єктом посадових злочи-нів є державна дисципліна, під якою вона розуміла встановлений державою порядок діяльності держав-них і громадських організацій, що забезпечує їхню злагоджену й плідну роботу [19, с. 13-14]. Оскільки єдиного поняття державної дисципліни як об'єкта посадових злочинів теорія кримінального права так і не виробила, А. Трайнін запропонував у цій якості розглядати правильну роботу державного та громад-ського апарату [13, с. 302]. Таку позицію з тими або іншими застереженнями згодом підтримали Б. Здра- вомислов [14, с. 9]. О. Светлов [25, с. 28], В. Мельни-кова [15, с. 8] і низка інших авторів. В остаточному підсумку це поняття стало загальноприйнятим у на-уці кримінального права радянського періоду.

Незважаючи на це, у більш пізніших роботах постійно здійснювалися спроби конкретизації по-няття родового об'єкта посадових злочинів. Так, А. Квіцинія, уважаючи об'єктом цих діянь сукуп-ність суспільних відносин, що забезпечують нор-мальне функціонування державного апарату й апа-рату управління громадськими організаціями, усе ж таки підкреслював, що кримінальний закон бере під охорону не всю діяльністю апарату, а лише його найважливіші, основні, функції [24, с. 7]. Автор дій-шов висновку, що чітке визначення змісту родового об'єкта посадових злочинів прямо залежить від ви-явлення такого структурного елемента суспільних відносин, як суб'єктний склад. Зарахування до кола посадових осіб усіх службовців призводить до без-підставного розширення меж об'єкта, яке охоплює також суспільні відносини, що не становлять сутнос-ті роботи апарату [24, с. 12-13].

Однак першим із дослідників, хто в сучасних умовах висловився за необхідність диференціації кримінальної відповідальності за незаконну вина-городу посадовим особам органів державної вла-ди та недержавних організацій, був Б. Волженкін [20, с. 16-19]. На публічно-правовому характері функцій посадової особи наполягали також О. Свєт- лов і С. Трофімов [21, с. 438-440]. Аналогічного ви-сновку дійшов у своєму дисертаційному дослідженні О. Дудоров, який стверджував, що поняття суб'єкта посадових злочинів потрібно визначати через понят-тя публічної посадової особи [22, с. 15].

Незважаючи на це, українська кримінально-право-ва доктрина й законодавство під посадовими особами як суб'єктами злочинів у сфері службової діяльності (посадових злочинів) традиційно розуміли осіб, котрі постійно або тимчасово здійснюють функції пред-ставників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи органі-заціях посади, пов'язані з виконанням організаційно- розпорядницьких чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціаль-ним повноваженням. Після проголошення Україною незалежності гостро постала проблема реформуван-ня законодавства про відповідальність за злочини по службі, оскільки управлінські працівники комер-ційних недержавних організацій нерідко вчинювали суспільно небезпечні діяння, які вимагали криміналь-но-правового реагування. Не охоплювало визначення посадової особи, що містилося в ч. 2 ст. 164 КК Укра-їни 1960 р., й управлінських працівників муніципаль-них структур. У зв'язку з цим 28 січня 1994 р. було внесено зміни до ст. 164 КК України 1960 р., відповід-но до яких встановлювалося, що за посадові злочини несуть відповідальність особи, які обіймають відпо-відні посади в установах, організаціях або на підпри-ємствах незалежно від форм власності.

КК України 2001 р. не вніс яких-небудь істотних змін у законодавче визначення посадової особи, що містилося у КК України 1960 р., крім, мабуть, тієї об-ставини, що посадовими особами визнаються також іноземці й особи без громадянства, які виконують обов'язки посадової особи (п. 2 примітки до ст. 364 КК України). Тобто, ідею щодо диференціації від-повідальності за діяння по службі, які вчинюються посадовими особами державних структур і службо-вими особами комерційних структур, законодавець так і не сприйняв.

Виходячи з публічно-правового характеру функ-цій посадової особи, О. Свєтлов і С. Трофімов ствер-джували, що посадовими особами не можна вважати службовців підприємств усіх форм власності. Ці осо-би не виконують функції державної влади й управ-ління, тобто публічно-правових функцій. Вони лише організують господарську, економічну та соціальну діяльність підприємства за дорученням (контрактом, призначенням) його власника. Зрозуміло, керівники й службовці тих або інших юридичних осіб, вико-нуючи організаційно-розпорядницькі та адміністра-тивно-господарські функції, можуть учинювати про-типравні дії, що збігаються з ознаками об'єктивної сторони посадових злочинів (зловживання посадо-вим становищем, перевищення посадових повно-важень, одержання хабара, службове підроблення). Однак, на думку О. Свєтлова і С. Трофімова, ці дії не посягають на нормальну діяльність державного апарату й можуть тягнути відповідальність за гос-подарські злочини, злочини проти конституційних прав громадян тощо.

Аналогічне вирішення питання пропонувалося й у деяких проектах нового КК України, що перед-бачали розмежування публічних посадових осіб і функціонерів (службовців державних підприємств, установ і організацій, що не наділені повноваження-ми публічних посадових осіб, а також представни-ків управлінської сфери недержавних підприємств, установ і організацій). Однак, як відомо, КК України 2001 р. в цьому питанні пішов традиційним шляхом. Розділ XVII КК України передбачає відповідальність за традиційні посадові злочини й іменується «Зло-чини у сфері службової діяльності та професійної ді-яльності, пов'язаної з наданням публічних послуг», у чому виражається широкий підхід законодавця до визначення поняття посадової особи.

Не випадково, що в україномовному варіанті офіційного тексту КК України вживається термін «службова особа», що, до речі, не є синонімом термі-на «посадова особа», хоча російськомовний аналог використовує саме останній термін.

На відміну від КК України, розвиток криміналь-ного законодавства зарубіжних країн пішов дещо іншим шляхом. Так, наприклад, КК Франції 1992 р. відповідальність за посадові злочини передбачає в розділі ІІІ «Про посягання на державну владу» [23, с. 153-172].

У КК Франції 1992 р. відсутнє загальне визначен-ня посадової особи, таке наприклад, яке наведено в примітці до ст. 364 КК України. У главах КК Фран-ції, присвячених питанням кримінальної відпові-дальності посадових осіб, згадуються такі види цих спеціальних суб'єктів: 1) особа, котра наділена дер-жавною владою; 2) особа, яка виконує обов'язки по державній службі; 3) особа, котра володіє виборчим мандатом; 4) особа, яка обіймає державну посаду;

5) службовець органу державного управління; 6) службовець державної установи; 7) особа, котра виконує функції представника державної влади, тощо. Тобто, так чи інакше, французький законода-вець пов'язує посадові злочини з діяннями осіб, які здійснюють публічно-правові функції.

Отже, сучасна кримінально-правова доктрина все більше схиляється до визнання як родового об'єкта посадових злочинів нормальної діяльності публіч-ного апарату управління в особі державних органів законодавчої, виконавчої й судової влади, а також органів місцевого самоврядування щодо виконання завдань, поставлених перед ними [26, с. 98]. Доволі показовими в цьому сенсі є положення ч. 5 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), які з'явилися після внесення змін до КПК України згідно із Законом України «Про Національне антикорупційне бюро» від 14 жовтня 2014 р. Відповідно до ч. 5 ст. 216 КПК України, слід-чі Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування дій, передбаче-них ст. 354 КК України, тільки стосовно працівників юридичних осіб публічного права.

Таке вирішення питання видається принципово правильним.

Ця тенденція найбільш чітко виявляється під час аналізу підходів до визначення поняття посадової особи як суб'єкта посадових злочинів.

Як відзначив О. Свєтлов, «в історії розвитку кри-мінального законодавства були різні періоди, коли законодавче визначення та наукове тлумачення по-няття посадового злочину то розширювалося, то об-межувалося. Але зв'язок між ним і посадовою осо-бою зберігався завжди, оскільки без посадової особи немає й не може бути посадового злочину» [25, с. 9].

Порівняльний аналіз концептуальних положень про природу посадових злочинів у кримінальному праві України та деяких інших країн дає змогу зро-бити такі висновки.

По-перше, логічним і послідовним видається ви-знання як суб'єктів посадових злочинів тільки осіб, котрі здійснюють функції апарату публічного управ-ління. Соціальна сутність вчинків осіб, які перебу-вають на державній або муніципальній службі, й осіб, котрі виконують відповідні управлінські функ-ції в різних громадських організаціях і комерційних структурах, далеко не однакова. Перші, зловживаю-чи наданими їм публічною владою повноваженнями, посягають на інтереси служби, порушують нормаль-ну діяльність державних апаратів законодавчої, вико-навчої та судової влади, підривають їхній авторитет, що в підсумку призводить до послаблення держав-ної влади. Це визначає особливий правоохоронний об'єкт і необхідність виділення злочинних діянь та-ких осіб у самостійну главу КК України. Нічого по-дібного не відбувається в разі зловживань службов-ців комерційних структур і громадських організацій, які наділені певними управлінськими функціями власником або громадянами, котрі об'єдналися у громадську організацію. їхні зловживання надани-ми повноваженнями здатні заподіяти шкоду іншому об'єктові - інтересам служби в комерційних та ін-ших організаціях, за що особи й повинні нести від-повідальність. Цю обставину фактично ігнорує КК України 2001 р., зберігаючи наявний раніше підхід у визначенні посадової особи, що суперечить юридич-ній природі посадових злочинів.

По-друге, у закордонній кримінально-правовій лі-тературі справедливо відзначається, що поряд із нор-мальним функціонуванням публічного апарату управ-ління під час вчинення діянь, що аналізуються, шкода заподіюється також його престижу й авторитету.

На нашу думку, указівка під час визначення родо-вого об'єкта злочинів у сфері службової діяльності (посадових злочинів) на авторитет державних орга-нів є досить важливою. Адже на сьогодні проблема в тому й полягає, що збільшення питомої ваги цих зло-чинів і насамперед одержання неправомірної вигоди все більше дискредитує владу, знижує рівень народ-ної довіри до неї й в остаточному підсумку призво-дить до нігілізму. У цьому зв'язку навряд чи можна погодитися з українським законодавцем, який перед-бачив охорону авторитету органів державної влади в розділі XV, де містяться діяння, що традиційно розу-мілися як злочини проти порядку управління.

По-третє, саме з публічно-правовою сферою ба-гатьма вченими пов'язується таке негативне явище, як «корупція» («корозія влади»). Певне «розмиван-ня» об'єкта злочинів у сфері службової діяльності за рахунок включення до поняття посадової особи службовців підприємств, установ чи організацій, що не наділені повноваженнями публічних посадових осіб, дає змогу розглядати як корупційні діяння, що не є такими за своєю природою. Саме такий підхід зумовив доповнення ст. 45 КК України приміткою, згідно з якою до кола корупційних злочинів зарахо-вано й підкуп працівника підприємства, установи чи організації. Таке законодавче вирішення буде спри-яти зміщенню акцентів під час боротьби з корупці-єю з публічно-правової на приватноправову сферу. Посилання на вимоги міжнародно-правових актів антикорупційного спрямування в цьому сенсі є теж необґрунтованими. Так, наприклад, ст. 7 Криміналь-ної конвенції про боротьбу з корупцією (набула чин-ність для України з 01.03.2010 р.) рекомендує кожній стороні вживати таких законодавчих та інших захо-дів, які можуть бути необхідними для встановлення у своєму національному законодавстві кримінальної відповідальності за умисне надання під час підпри-ємницької діяльності обіцянки, пропонування чи давання прямо або опосередковано будь-якої непра-вомірної переваги будь-яким способом особам, які обіймають керівні посади у приватних підприєм-ствах або працюють на них у будь-якій якості, для них особисто чи для інших осіб, з метою заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повно-важень на порушення їхніх обов'язків.

Конвенція рекомендує передбачити кримінальну відповідальність за певні діяння, але зовсім не на-полягає на обов'язковому визнанні їхньої корупцій- ної природи. Додамо, що ст. 1912 КК УРСР 1960 р. з'явилася у вітчизняному кримінальному законодав-стві задовго до прийняття зазначеної Конвенції.

Висновки. Аналіз родових об'єктів злочинів, передбачених розділами XV і XVII КК України, дає змогу зробити висновок про те, що ані на авторитет органів державної влади, органів місцевого самовря-дування та об'єднань громадян, ані на певні сфери службової діяльності підкуп працівника підприєм-ства, установи чи організації не посягає.

Юридична природа цього діяння зовсім інша. Воно взагалі не пов'язано з публічно-правового сфе-рою, а обмежується виключно інтересами служби всередині певної структури. Причому в цьому ви-падку мова йде не лише про внутрішнє управління, тобто діяльність керівників у межах підприємства, установи чи організації, а про інтереси господарю-вання загалом. Підприємництво, тобто господарська діяльність, що здійснюється для досягнення еконо-мічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку, завжди здійснюється на власний страх і ризик. Тому суб'єкт підприємництва повинен бути захищений від зловживань не тільки з боку інших учасників економічної діяльності, держави, своїх службовців, а й будь-якого працівника підприємства, який зобов'язаний виконувати певні види робіт згід-но з контрактом чи трудовим договором. На користь такого підходу, на нашу думку, свідчать й останні зміни, які внесені до ст. 354 КК України й торкну-лися суб'єктного складу цього злочину. Як суб'єкта прийняття пропозиції, обіцянки або одержання не-правомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду, крім працівника підприємства, установи чи організації, законодавець називає особу, котра пра-цює на користь підприємства, установи чи органі-зації, тобто особу, яка виконує роботу та перебуває з таким підприємством, установою, організацією у трудових відносинах. Законодавче розуміння підку-пу працівника підприємства, установи чи організа-ції як злочину проти авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування й об'єднань гро-мадян фактично робить цей злочин безоб'єктним. Найбільш оптимальним варіантом подолання цієї ко-лізії, на нашу думку, було б створення окремого роз-ділу КК України, присвяченого охороні нормального функціонування структур, не наділених державно- владними повноваженнями. Із позицій чинного зако-нодавства підкуп, про який ідеться, заподіює шкоду насамперед установленому в Україні правовому гос-подарському порядкові, тому логічніше цей злочин розташувати в розділі VII «Злочин у сфері господар-ської діяльності».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Большой энциклопедический словарь. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб. : Норинт, 1998. - 1456 с.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв'язку з ви-конанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України : Закон України від 13 травня 2014 р. // Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 18. - Ст. 937.

3. Скакун О.Ф. Теорія права і держави : [підручник] / О.Ф. Скакун. - 2-е вид. - К. : Алерта, 2011. - 520 с.

4. Кримінальне право України: Особлива частина : [підручник] / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.] ; за ред.

B. В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., перероб. і допов. - Х. : Право, 2010. - 608 с.

5. Навроцький В. Кримінальне право України. Особлива частина : [курс лекцій] / В. Навроцький. - К. : Т-во «Знання», КОО, 2000. - 771 с.

6. Кримінальне право України: Особлива частина : [підруч. для студ. юрид. вузів і фак.] / [Г. Андрусів, П. Андрушко,

C. Лихова та ін.] ; за ред П. Матишевського, П. Андрушка, С. Шапченка. - К. : Юрінком інтер, 1999. - 89б с.

7. Кириченко В.Ф. Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву / В.Ф. Кириченко. - М., 1956.

8. Преступления против порядка управления. - М., 1970.

9. Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації) / О.Ф. Бантишев. - К. : МАУП, 2002. - 128 с.

10. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства / М.І. Мельник. - К. : Парламентське вид., 2000. - 256 с.

11. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / за заг ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. - 5-те вид., допов. - Х. : Право, 2013. - Т 2. - 2013. - 1040 с.

12. Эстрин А. Должностные преступления / А. Эстрин. - М., 1928. - 107 с.

13. Трайнин А.Н. Должностные и хозяйственные преступления / А.Н. Трайнин. - М., 1938. - 135 с.

14. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квалификация / Б.В. Здравомыслов. - М. : Юрид. лит., 1975. - 168 с.

15. Мельникова В.Э. Должностные преступления (вопросы уголовно-правовой квалификации) : [учебное пособие] / В.Э. Мельникова. - М. : вЮзИ, 1985. - 97 с.

16. Лысов М.Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву / М.Д. Лысов. - Казань, 1972. - 212 с.

17. Сахаров А.Б. Ответственность за должностные злоупотребления по советскому уголовному праву / А.Б. Сахаров. - М., 1956. - 214 с.

18. Утевский Б.С. Общее учение о должностных преступлениях / Б.С. Утевский. - М., 1948. - 439 с.

19. Ямпольская И.А. Административно-правовые вопросы укрепления государственной дисциплины / И.А. Ямполь-ская. - М., 1955. - 187 с.

20. Волженкин Б.В. Уголовная ответственность должностных лиц негосударственных предпринимательских структур / Б.В. Волженкин // Закон. - 1993. - № 5. - С. 16-19.

21. Свєтлов О.Я. Визначення поняття посадової особи в новому КК України / О.Я. Свєтлов, С.В. Трофімов // Правова система України: теорія і практика. - К., 1993. - С. 438-440.

22. Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / О.О. Дудоров. - К., 1994. - 21 с.

23. Новый уголовный кодекс Франции. - М. : Изд-во Юридического колледжа МГУ 1993. - 212 с.

24. Квициния А.К. Должностные преступления / А.К. Квициния. - М. : Российское право, 1992. - 221 с.

25. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления / А.Я. Светлов. - К. : Наукова думка, 1978. - 302 с.

26. Волженкин Б.В. Служебные преступления / Б.В. Волженкин. - М. : Юрист, 2000. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru