Позбавлення військового звання, чину, рангу в історії українського права у дорадянський період: особливості становлення, розвитку та виконання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Позбавлення військового звання, чину, рангу в історії українського права у дорадянський період: особливості становлення, розвитку та виконання

У статті досліджуються питання виникнення та нормативного визначення такого кримінального покарання, як позбавлення військового звання, чину, рангу в історії українського права у дорадянський період. Розкрито особли-вості його регламентування та застосування залежно від історичного періоду та соціально-правового становища військових.

Ключові слова: позбавлення звання, рангу, чину; вигнання, виволання, шельмування, позбавлення честі, по-збавлення усіх прав стану.

В статье анализируются вопросы возникновения и нормативного определения такого уголовного наказания, как лишение воинского звания, чина, ранга в истории украинского права в досоветский период. Раскрыты особенности его регламентации та применения в зависимости от исторического периода и социально-правового положения военнослужащих.

Ключевые слова: лишение звания, чина, ранга; изгнание, выволочение, шельмование, лишение чести, лише-ние всех прав состояния.

The issues of emergence and standardizing of the criminal punishment as degradation, deprivation of rank in the his-tory of Ukrainian law at a time of pre-Soviet period are being researched in the article. The peculiarities of its regulation and application in dependence on the historical period and social and legal standing of military men have been discovered.

Key words: deprivation of rank, banishment, vyvolannia, defamation, deprivation of honour, deprivation of all class rights.

Нині питання захисту держави від зовнішнього агресора та внутрішніх ускладнень є актуальним та необхідним. Основні зусилля у цьому покладаються на армію. її соціально-правове становище, гаранту-вання конституційних прав визначає рівень у держа-ві та її захищеність від агресорів. кримінальний покарання військовий звання

Дослідження таких питань постійно перебуває у колі дискусій істориків, правовиків, знавців вій-ськової справи. З юридичної точки зору, особливу увагу привертають питання соціально-побутового, матеріального забезпечення, особливостей матері-альної відповідальності, у разі вчинення останні-ми злочинів та специфіки призначення відповід-них покарань. Останньому напряму присвячені праці науковців-криміналістів: В.М. Кудрявцева, М.І. Кузнєцова, А.А. Толкаченка, М.С. Таганце- ва, І.Й. Бойка, В.О. Глушкова, М.І. Хавронюка, В.О. Бугаєва та ін. Проте більшість з них - росій-ські вчені. Українські, на жаль, пасуть задніх. Такі прогалини визначають необхідність проведення досліджень з низки питань. Обираючи найбільш актуальні, ми окреслили коло аналізу особливос-тей призначення та відбування кримінального по-карання, яке може бути застосоване до військовос-лужбовців - позбавлення військового звання. Як і будь-який науковий аналіз, дослідження виграє у кінцевому результаті, якщо звернене до витоків явища з виокремленням минулого досвіду для ви-вчення його в сучасних умовах та уникнення по-милок у майбутньому.

Тому метою нашого дослідження є історичний аспект становлення та розвитку кримінального по-карання позбавлення військового звання з моменту його зародження до періоду становлення радянської влади на території України з визначенням особли-востей його правового регулювання.

Позбавлення військового звання як покарання, передбаченого статтею 54 Кримінального кодексу України «Позбавлення військового, спеціального звання, чину або кваліфікаційного класу», вперше знайшло своє нормативне відображення в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року. Однак його витоки сягають своїм корінням початку виникнення Київської Русі. У першому кодифікова-ному збірнику звичаєвого права - «Руській Прав-ді» -спостерігаються зародження видів покарань, направлених на обмеження майнових (штраф, віра, продаж, урок, головщина) та немайнових (потік, роз-грабування) прав особи. їх застосування залежало від соціального стану особи. Чим вищий стан, тим більший захист. Військові (дружина) на той час мали привілейоване становище. їхня організаційна струк-тура поділялася на старшу дружину (бояри, великі землевласники, впливові люди в суспільстві, що за-сідали у нижній раді та мали вплив на постанови князя) та молодшу дружину (отроки, датські, бояр-ські (милосники)) (від авт.: останні прирівнювалися до князівських службовців - огнищанина, княжого тіуна, мечника) [1, с. 18, 2, с. 340]. За посягання на їхні життя, здоров'я, майно, честь, гідність покаран-ня збільшувалося у рази. Так, за вбивство княжого мужа, тіуна княжого, гридя, тівуна боярського чи мечника стягувалася віра (штраф у князівську казну з головника-вбивці) у розмірі 40 гривень [3, с. 48]. У разі позбавлення їх життя у кваліфікованих видах вбивства (в «обіді», розбої та «клеті») розмір штра-фу подвоювався «аще убьють огнищанина в обиду, то платити за нь 80 гривен убиици» [3, с. 48]. Для порівняння - за вбивство «рядовича, смерда» Русь-ка правда встановлювала штраф у розмірі 5 гривень (стаття 14 Просторової редакції Руської Правди).

Така соціальна диференціація стосувалася й ін-ших покарань. Зокрема, щодо потоку та розграбу-вання. Відповідно до Руської Правди, потік - це по-збавлення особи її особистих прав, а розграбування - майнових. Воно виконувалося як єдине ціле. Суть виконання полягала у вигнанні особи із сім'єю з громади (родової спільноти), яка її захищала та була основою господарської безпеки, вилученні майна для відшкодування заподіяної шкоди за вчинений злочин на користь княжої скарбниці. Такі умови були приреченням на фізичну смерть. Навіть станова при-належність не впливала на це. Будь-хто міг попасти під дію цього покарання.

Подальший розвиток позбавлення прав (потік та розграбування) спостерігається у Статутах Ве-ликого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 років відомих як Литовські Статути. Воно визнача-лося як вигнання та оголошення поза законом (ви- волання). При такому покаранні особа переставала існувати для закону як особистість. Вона втрачала шляхетство, право на майно та змушена була пере-ховуватись за кордоном. Від виволанця відрікалися всі близькі люди, заборонялося надавати йому при-тулок, їжу. Той, хто знав про його місце перебування, повинен був негайно повідомити про це суд. У ви-падку повернення чи переховування, навіть спілку-вання з виволанцем, особа каралася смертною караю «мает без чети бытии, а не мает местца мети про- межи добрыми людми рыцерскими и не мает бол- шей того привиля своего шляхетского поживати; а с тых всих, которые такового человека осужоного ведомее выправляли або пенязми своими окупали, того ечсть и добрая слава на ласце господарськой. ... иж коли бы.. .людей подозреных, злочинцов, розбой- ников, выволаных из земли, вдому або у именьи сво-ем ведомо переховывал, або им некоторую раду або помоч ку шкоде посполитое речы давал и чинил, або теж речей злодейских ведомо поживал, а на кого бы то переведено, тогды тот не инако мает быти каран» [4, р. 7, арт. 30, 31].

Звільнити шляхтича від таких наслідків міг лише князь своїм охоронним листом, який називався «глейдом». Дане звільнення не стосувалося випад-ків вчинення державної зради та образи маестрату «уставуемъ тежъ естли бы хто зъ якое пригоды при- палое, кром ображенья маестату нашого и здрады речи посполитое, зъехал до земли якого суседа на-шого, выймуючи землю неприятелскую, таковый почстивости, горла, ани имен[ь]я не тратить, одно маеть справоватисе тому, от кого будеть обвинен, и ласки нашое г[о]с[по]д[а]ръское перенайдовати за кглейтомъ нашимъ [5, р. 1, арт. 12].

Навіть у період існування Війська Запорізького, де була відсутня станова організація суспільства, за-стосування вигнання мало місце. Як і у Литовському Статуті, звичай визначав застосування вигнання до будь-кого, незалежно від його положенні. Винний відлучався від громади (на певний строк чи без-строково) без надання притулку, захисту на території Запорізьких Вольностей. Виконання проводилося публічно за участю ката. Оскільки право козаків не передбачало судових виконавців, роль ката викону-вав інший смертний. Козаки вважали себе «благо-родними людьми, лицарями, яким не можна бруд-нити руки кров'ю беззбройної жертви» [6, с. 183]. Перед вигнанням кат у присутності громади викону-вав ще й основне покарання - публічне побиття при стовпі, відрізання носа, вуха, виривання ніздрів. За-вдання таких тілесних покарань необхідне було для заподіяння особі фізичних страждань за вчинене ді-яння та дотримання військової дисципліни.

У середині XVII та протягом XVIII століття зміна у соціально-політичній обстановці в державі вплину-ла і на правову систему України. Необхідність захис-ту від зовнішнього агресора та постійного гноблення з боку польської шляхти змусили Україну просити допомоги в Росії. Опинившись під протекторатом останньої, Україна зазнає впливу Росії. Починається розшарування козацтва: з'являється панівна верхівка, яка починає дбати лише про свої права, вольності та привілеї, та решта козацтва, відкинута у низ іє-рархічної системи. Правові відносини регулюва-лися застарілими, суперечливими та дублюючими один одного нормативними документами. Ці під-валини сприяли доцільності проведення кодифіка-ції українського права та виникненням у 1743 році збірника нормативних норм під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ». Хоча даний кодекс феодального права і не отримав державного затвердження, його норми широко застосовувалися в судових установах ХVШ століття. Увібравши в себе норми попередніх законів, «Права...», як і Ли-товський статут в редакції 1588 року визначав такі види покарання, як повне та часткове позбавлення прав та вигнання. Повне позбавлення прав передба-чало втрату всіх публічних та приватних прав особи, права на майно з частим поєднанням смертної кари «именій, живота и чести лишается». [7, гл. 3 арт. 7, п. 3]. Навіть, якщо злочинець утікав «Права..» визна-чали право на позбавлення його життя з подальшою «милости государевой достоин» [7, гл. 3 арт. 7, п. 6]. Це покарання не розповсюджувалося на членів сім'ї вигнаного. Умовою цього було окреме проживання та існування від злочинця та незнання про його ді-яння. Таке покарання називалося «політичною та прямою смертю».

При частковому позбавленні прав, яке називали позбавленням честі, особа втрачала права свого ста-ну. Вона втрачала усі почесні права, чимало політич-них та цивільних. Але саме головне, вона втрачала права свого стану. Особу винного проголошували «безчесним», «ошельмованим» з позбавленням пра-ва займати посади та виконувати почесні функції, отримувати сатисфакцію за образу його честі та по-ниження до простої породи людини: «Хто побував в руках ката з урізанням вуха або іншого члена, або переніс публічну кару биття на тілі, або був позна-чений залізом, той тратить честь і місце серед до-брих людей, не має права на очищуючу присягу, бути свідком, не має права на службу й ранги, до компанії добрих людей не пускається, не одержує сатисфак-ції за обезчещення й побої, за муки й рани одержує відшкодування, як посполитий селянин» [7, гл. 20, арт. 5, п. 1; 7, гл. 20, арт. 58, п. 1; 8, с. 153].

Вигнання у «Правах..» також знайшли своє відо-браження. Як і у Війську Запорізькому, особу публіч-но виганяли з території «вольностей запорізьких» без права повернення, з конфіскацією майна, без на-дання притулку, захисту. Виконання даного покаран-ня проводилося катом у присутності громади з попе-реднім виконанням головного тілесного покарання.

Продовження становлення абсолютної монархії в Росії автоматично вплинуло на соціально-правовий статус України. Законодавство Імперії проникало в усі шпаринки України. Закони, артикули, маніфес-ти, регламенти визначали норми українського права. Основними джерелами права були Соборне уложен- ня 1649 року, Військовий артикул 1715 року та Уло- ження про покарання кримінальні та виправні 1845 року. Аналогічно попередньому законодавству Ар-тикул визначав позбавлення честі і прав та шельму-вання. Позбавлення честі передбачало: саме позбав-ленням честі (арт. 29); відстороненням від служби з виконанням обов'язків рядового (арт. 28); позбавлен-ня чину (арт. 33); відсторонення від чину (арт. 33); виконання обов'язків за рядового (арт. 38); відсто-ронення від служби з позбавленням чина (арт. 42); догана (арт. 56). Такі покарання (ганебні) застосову-вались до вищих військових чинів, тілесні - до ниж-чих («посадження на деревяну кобилу», ношення мушкетів, утримання на хлібі та воді, голення пів- голови, заковування в заліза, ходіння по дерев'яним кілкам тощо) «.есть ли сие офицер учинит, лишит-ся чина своего, и имеет за рядового служить, пока паки выслужится, а рядовой гонянием шпицрутен наказан будет» [9, арт. 45]. Інколи в Артикулі не вка-зувався чин особи, до якої слід застосовувати те чи інше покарання, проте воно малось на увазі «.а есть ли кто против того поступит, оного надлежит, по состоянию дела и чину тех особ, отставлением от чину, гонянием шпицрутен, и жесточае наказати» [9, арт. 47]. Такий поділ ми спостерігаємо вперше. Це пов'язано з тим, що у 1722 році був виданий Та-бель про ранги, який визначив ієрархію чинів, рангів та посад, які надавали таке право. Саме він визначав вищі та нижчі чини, ранги.

Що стосується шельмування, воно вперше було законодавчо закріплене в Артикулі Військовому при царюванні Петра І. Як і в «Правах.», це був один із найтяжчих видів покарань, пов'язаних з позбав-ленням честі. Його виконання визначалося як «имя к виселице прибито и оный, яко нарушитель при-сяги, шельмом и изменником публично объявлен имеет быть, и пожитки его забраны.. В сих вышеименованных артикулах часто лишение чести, пожитков и живота упомянуто, которое тако исправ-лено имеет быть, что палач сперва шпагу у наруши-теля переломит, и его шельмом объявит, а потом его повесит. И есть ли оной пожитки имеет, оные на его величество взяты быть имеют» [9, арт. 99, 123].

Шельмування, як видно, супроводжувалося і по-збавленням життя особи та конфіскацією майна «. оный имеет, яко шельм и изменник, чести, пожитков и живота лишен, и четвертован быть» [9, арт. 124]. Вважалося, що таке покарання є найбільш при-низливим для особи, яка має чин, у той самий час збільшувалося значення військової служби: «ника-кое воздаяние так людей не приводит к добру, как любление чести, равным же образом никакая казнь так не страшит, как лишение оной (т.е. чести); того ради всякого не точию шельмованного, но и того кто в публичном месте наказан или обнажен был, отчуждаться и якобы мерзить им надлежит, а не то- чию к делу какому допускать, посещать или ком-панию с ним иметь под штрафом, дабы нарушение чести в вящшую казнь людей имели и тем бы себя более от худых дел воздерживали, ибо, когда хотя бы что кому и учинено было, а увидеть, что он с своею братьею в равенстве, то скоро забудет все, что ему учинено, и такое наказание не в наказание будет» [10, с. 279].

З часом шельмування переросло до «позбавлення всіх прав стану» з політичною смертю особи: осо-ба публічно оголошувалася позбавленою честі, щоб знали всі, як чинять з тими, хто позбавлений честі та шельмований, виключеної з ряду «добрих людей»: «1) ни в какое дело, ниже свидетельство не прини-мать; 2) кто такого ограбит, побьет или ранит, или у него отымет, и у оного челобитные не принимать и суда ему не давать, разве до смерти кто его убьет, то, яко убийца, судится; 3) в компанию не допускать, и единым словом таковой вечно лишен общества добрых людей, а кто сие преступит, сам может на-казан быть» [10, с. 277]. (від авт. Його визначення з часом відбулося у Військово-кримінальному статуті 1839 року).

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року продовжило розвиток покарання позбав-лення прав. Відповідно до статті 17 воно визначало-ся як кримінальне - позбавлення усіх прав стану та виправне - позбавлення усіх особливих особистих і станових прав та привілеїв (стаття 30).

При позбавленні усіх прав покарання поєднувало-ся зі смертною карою чи засланням особи на каторгу, поселенням у Сибір чи на Кавказ. Воно поєднува-лося втратою дворянства спадкового й особистого, духовного звання, прав міських жителів «доброго імені і прав», втратою переваг свого стану з наступ-ним виключенням з нього «лишешемъ почетныхъ титуловъ, орденовъ и прочихъ знаковъ отличія, и отобрашемъ принадлежащихъ лично осужденно-му грамотъ, дипломовъ, патентовъ и аттестатовъ» [11, с. 37, ст. 22, 23]. Це означало цивільну смерть. Щоправда дане покарання не розповсюджувалося на членів сім'ї. За ними залишалося права їхньо-го стану, навіть, якщо вони добровільно поїдуть за засудженим на місце поселення «лишеніе правъ состоянія не распространяется ни на жену, ни на детеъ осужденнаго, прижитыхъ. Они сохраняютъ все свои права своего состоянія, даже в том случае, когда последуютъ добровольно за осужденнымъ въ место его ссылки...предоставляется именоваться прежнимъ титуломъ и по прежнему чину или званію мужа или отца» [11, с. 38, ст. 24]. Наслідком виконан-ня покарання «Уложення.» визнавало втрату сімей-них прав та прав власності (стаття 25, 26).

Щодо військовослужбовців, то питання притяг-нення їх до кримінальної відповідальності здійсню-валося на підстав норм Уложення. та Військово- кримінального статуту 1839 року. Застосовувати норми останнього без Уложення було неможливим. Це обумовлювалось специфікою Військово-кримі-нального статуту, який вміщував лише виключення з Уложення щодо військових злочинів та осіб, які їх вчиняли. Відповідно до нього, позбавлення всіх прав стану визначалось як цивільна смерть «смерть граж-данская, то есть лишение всех прав состояния, со-единенная с двумя видами ссылки: на поселения или каторжные работы» [12, ст. 78].

Позбавлення усіх особливих прав та переваг осо-бисто та по стану чи званню засудженого поєднува-лося із засланням у Сибір, чи інші губернії, виправні арестанські відділення, тюрму. Це тягнуло за собою позбавлення почесних титулів, дворянства, чинів, орденів, медалей, навіть після виконання вироків ці права та переваги не поверталися.

Винесення вироку проводилося виключно вій-ськовим судом. Проте військове командування ко-ристувалося правом затвердження вироку. У військо-вий час окремі військові начальники мали право за певних обставин збільшувати суворість покарання, вводити заходи безпеки та надавати вказівки суду щодо застосування в мирний час покарань військо-вого часу (статті 90, 91 Військово-кримінального статуту).

Після відбуття покарання особа зазнавала також певні обмеження. їй заборонялося вступати на дер-жавну чи громадську службу, записуватися в гільдії чи отримувати дозвіл на торгівлю, бути свідком при укладені договорів та давати покази у суді, бути об-раним у третейські судді, опікуном чи піклувальни-ком, повіреним у справах. Проте відмінною рисою позбавлення всіх особливих прав та переваг особис-то та по стану чи званню засудженого було те, що за особою зберігалися сімейні права та права власності (стаття 46 Уложення) [11, ст. 46]. Після виконання вироку засуджені повинні були обрати собі «родъ жизни на месте вьідворенія своего, записываясь, съ дозволенія начальства, въ мещанское или другое по-датное состояніе только безъ права участвовать въ выборахъ и производить купеческую торговлю. Они могут также пріобретать земли для обработывашя на правахъ крестьянъ, водворенныхъ на собственныхъ земляхъ, но не удаляясь отъ назначенного им места жительства» [11, ст. 51].

Ті, які відбули покарання у виправно арестан- ських відділеннях, на чотири роки віддавались під контроль місцевої поліції чи їх громад, якщо остан-ні побажають прийняти їх. Протягом цього періоду вони не мали права змінювати місце проживання та залишати його без відповідного дозволу поліції чи громади. Якщо громада не бажала прийняти засу-дженого, тоді він відсилався до іншої губернії з від-повідним наглядом поліції [11, ст. 48].

Підсумовуючи вищевикладене, можна зазначити таке.

Виникнення покарання позбавлення військового звання зароджується в Руській Правді як елемент по-карання «вигнання» - позбавлення усіх прав особи, з автоматичним позбавленням права на життя. Його виконання стосувалося будь-якої особи, незалежно від станової належності.

З розвитком українського права, зміною соціаль-но-політичної обстановки в державі змінюються і покарання. У Литовському Статуті 1588 року «ви-гнання» визначається як повне або часткове позбав-лення прав. Повне позбавлення прав сприяло втра-ті всіх публічних та приватних прав особи, в тому числі і право на майно. При частковому позбавленні прав, яке називали позбавленням честі, особа втра-чала права свого стану.

Вхід України під протекторат Росії вплинув і на її правову систему. Законодавство Імперії по-вністю охоплює територію України. Дія її законів обов'язкова до виконання. Саме у цей складний пе-ріод позбавлення військового звання набирає ознак законодавчого визначення як покарання, що засто-совується до військовослужбовців. У Військовому Артикулі 1722 року з подальшим розвитком в Уло- женні про покарання кримінальні та виправні 1845 року з відповідними редакціями воно починає фор-муватися як окремий вид покарання зі своїми осо-бливими ознаками. Дане покарання мало становий характер. До вищих та нижчих військових чинів застосовувалися різні строки утримання в арестан- ських відділеннях. Щодо вищих чинів - застосовува-лися принизливі покарання щодо втрати своїх прав, а до нижчих - ще і тілесні покарання. Позбавлення прав було двох видів: кримінальне - позбавлення усіх прав стану та виправне - позбавлення усіх осо-бливих особистих і станових прав та привілеїв. За-стосування їх проводилося на підставі Уложення та Військово-кримінального статуту.

Обмеження щодо виконання покарання стосува-лися лише засудженого. Права членів сім'ї залиша-лися непорушними.

Перспективою подальших розвідок є системний аналіз інших видів покарання щодо військовослуж-бовців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / [Крип'якевич І., Гнатович Б., Стефанів З. та ін.] / упор. Б.З. Якимович. - [4-те вид., змін. і доп.] - Львів : Світ, 1992. - 712 с.

2. Полное Собрание Русских Летописей : 64 книги. - Москва-С.-Петербург : Типография Александрова, 1775-2007. - Т 1 : Лаврентьевская летопись. Вып. 1. Повесть временных лет. [2-е изд.]. - Л. : Издательство Академии Наук СССР, 1926-1928. - 579 с.

3. Российское законодательство Х-ХХ веков : [тексты и коммент.] В 9-ти т. / [под общ. ред. и с предисл. О.И. Чистяко-ва]. - М. : Юрид. лит., 1984. - Т 1 Законодательство Древней Руси / [отв. ред. В.Л. Янин]. - 1984. - 430 с.

4. Статути Великого князівства Литовського : у 3-х т / [за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова]. - Одеса : Юри-дична література, 2002-2004. - Т 1 : Статут Великого князівства Литовського 1529 року. - 2002. - 464 с.

5. Статути Великого князівства Литовського : у 3-х т / [за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова]. - Одеса : Юри-дична література, 2002-2004. - Т ІІІ : Статут Великого князівства Литовського 1588 року : у 2 кн. : Кн. 2. - 2004. - 568 с.

6. Бойко І.Й. Кримінальні покарання в Україні (ІХ-ХХ ст.) : навчальний посібник/ І.Й. Бойко. - Львів : ЛНУ імені Іван Франка, 2013. - 408 с.

7. Права, по которым судится малороссийский народ, высочайшим всепресветлейшия, державнейшия великия государыни императрицы Елисавет Петровны, самодержицы всероссийския, ее императорского священнейшего ве-личества повелением, из трех книг/ [под ред. издательства А.Ф. Кистяковского]. - К. : Университетская типография (И.И. Завадзского), 1879. - 845 с.

8. Яковлів А. Український Кодекс 1743 року «Права, по которым судится малороссийский народ». Його історія, джере-ла та системний виклад змісту / А. Яковлів. - Мюнхен : Кооперативне видавництво «Заграва», 1949. - 211 с.

9. Российское законодательство X-XX вв. : в 9 т. / [под общ. ред. О.И. Чистякова]. - М. : Юридическая литература, 1986-1988. - Т 4. Законодательство периода становления абсолютизма. - 1986. - С. 327-365.

10. Филиппов А.О. О наказании по законодательству Петра Великого в святи с реформой / Филиппов А.О. - М. : СПб, 1891. - 465 с.

11. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года / Н.С. Таганцев. - [7-е изд.., пересмотр. и доп.]. - С.-Петербург : Издание Н.С. Таганцева, 1892. - 796 с.

12. Военно-уголовное право : учебник / [Ахметшин Х.М., Белый И.Ю., Бражник Ф.С. и др]. - М. : «За права военнослу-жащих», 2008. - Вып. 93. - 384 с. (Серия «Право в Вооруженных Силах - консультант»)

Размещено на Allbest.ru