Процесуальні гарантії сторони захисту у суді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процесуальні гарантії сторони захисту у суді

Мединська Л.В

У статті розглядаються процесуальні гарантії сторони захисту в суді. Окрему увагу приділено аналізу таких гаран-тій сторони захисту, як право на захист, із залученням у процес адвоката, презумпція невинуватості, обов'язковість для суду відмови прокурора від обвинувачення.

Ключові слова: процесуальні гарантії, сторона захисту, право на захист, презумпція невинуватості, відмова від обвинувачення, рівність прав у суді.

В статье рассматриваются процессуальные гарантии стороны защиты в суде. Особое внимание уделено ана-лизу таких гарантий стороны защиты, как право на защиту, с вовлечением в процесс адвоката, презумпция невино-вности, обязательность для суда отказа прокурора от обвинения.

Ключевые слова: процессуальные гарантии, сторона защиты, право на защиту, презумпция невиновности, отказ от обвинения, равенство прав в суде. процесуальна гарантія презумпція кримінальний

The article deals with procedural guarantees for the defense in court. Special attention was paid to the analysis of the defense guarantees such as the right to defense, with the assistance of a lawyer in the process, the presumption of in-nocence binding for the court prosecutor on charges of failure.

Key words: procedural safeguards, defense, right to defense, presumption of innocence, rejection of the charge, equal rights in court.

Постановка проблеми. У кримінальному про-вадженні складовою частиною правового статусу особи є процесуальні гарантії, які покликані забезпе-чувати права учасників судового процесу та створю-вати всі необхідні умови для реальної їх реалізації. У кримінально-процесуальному законі закріплені права та обов'язки учасників судового процесу, але не менш важливим є забезпечення цих прав, тобто створення умов для реальної їх охорони та реаліза-ції. Такими умовами забезпечення прав та інтересів учасників кримінального провадження зі сторони захисту є процесуальні гарантії сторони захисту. Ви-значення гарантій сторони захисту, які б забезпечу-вали права і свободи при провадженні кримінальної справи в суді, в тому числі й рівність прав у судочин-стві, є необхідною умовою законності та справедли-вого судового розгляду.

Наведеним обумовлена мета статті, що полягає у встановленні процесуальних гарантій сторони захисту під час розгляду кримінального провадження в суді.

Стан дослідження. Питанню процесуальних га-рантій у кримінальному судочинстві присвячені пра-ці таких науковців, як М.М. Видрі, М.С. Строгови- ча, Е.Ф. Куцової, В.Е. Юрченка, В.М. Трофименка, Л.М. Лобойка та ін. Проте їхні дослідження стосува-лися з'ясування поняття та системи процесуальних гарантій учасників кримінального провадження за-галом і не були пов'язані з конкретним визначенням гарантій сторони захисту у суді.

Виклад основного матеріалу. Для забезпечення реальної процесуальної активності обвинувачено-го, його захисника, цивільного відповідача та його представника у використанні наданих їм прав, кри-мінально-процесуальний закон передбачає умови їх реалізації, тобто систему гарантій сторони захисту у суді.

Найбільш поширеною процесуальною гарантією у кримінальному провадженні, на яку звертають ува-гу науковці-процесуалісти та яка забезпечує рівність учасників судового провадження є надання кожній особі рівних можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів. На думку П.С. Пастухова, захист прав та законних інтересів особи можливий через: а) державний захист; б) судовий захист; в) правовий захист; г) юридичну допомогу адвоката-захисника; д) захист своїх прав і свобод (самозахист); е) кон-ституційний захист; є) міжнародний захист [1, с. 39]. Зазначені поняття частково збігаються, перетина-ються, взаємодоповнюють один одного у контексті кримінального судочинства.

Забезпечення права на захист полягає у сукупнос-ті процесуальних засобів, прав і можливостей, гаран-товане використання яких надає можливість знати зміст обвинувачення і протистояти йому, спростову-вати висунуті обвинувачення, доказувати свою неви-нуватість та захищати свою честь, гідність, свободу й інші законні права та інтереси. Закон у рівній мірі гарантує право на захист як підозрюваному, так і об-винуваченому [2, с. 104].

Право особи на захист означає можливість захи-щати себе особисто від пред'явленого обвинувачен-ня або використовувати правову допомогу вибрано-го захисника. Тобто сутність права обвинуваченого на захист полягає перш за все у сукупності проце-суальних прав, наданих йому для захисту від обви-нувачення як особисто, так і з допомогою захисника [3, с. 137]. Участь захисника завжди має сприймати-ся судом як додаткова й важлива гарантія виключен-ня судової помилки [4, с. 126].

За вітчизняним кримінально-процесуальним за-коном захисником може бути лише адвокат. Така позиція законодавця є цілком обгрунтованою, адже рівноправність сторін, що виражається у наявності рівних прав і рівних можливостей їх використання, можливе тільки за умови протистояння державному обвинувачу - професіоналу такого ж професіонала захисника, бо інакше рівність буде порушена і ста-новище не зможуть виправити навіть надані обвину-ваченому додаткові права [5, с. 54].

Важливими гарантіями щодо забезпечення пра-ва на захист є покладення обов'язку доказування винуватості обвинуваченого та інших обставин на обвинувача, надання права прокуророві зміни обви-нувачення у суді (ст.338 КПК України) та відмови від обвинувачення, яка при небажанні потерпілого про-довжувати розгляд справи тягне за собою закриття судом справи з цієї підстави (ч. 2 ст. 284, ст. 340 КПК України) [6].

Специфічною ознакою прав суб'єкта як процесу-альної гарантії є те, що одні права особи розгляда-ються як гарантії реалізації інших її прав [7, с. 251]. Так, для того щоб право на захист могло бути вільно реалізоване обвинуваченим, йому надається сукуп-ність інших прав, а саме: право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвину-вачують; здійснювати захист самостійно; запросити для захисту своїх прав захисника тощо. Вказані пра-ва реалізуються за умови активної діяльності самого обвинуваченого, але й активність щодо забезпечення права на захист повинні проявляти і службові особи органів, які здійснюють кримінальне провадження та суд. Комплексу права підозрюваного, обвинува-ченого на захист, кореспондує обов'язок державних органів, які ведуть кримінальне судочинство, забез-печити йому безперешкодне здійснення особисто-го захисту чи скористатися допомогою захисника (ст. ст. 20, 48, 49 кПк України).

Забезпечення у суді права на захист сприяє ефек-тивній реалізації принципу рівності учасників судо-вого процесу, адже захисник зобов'язаний спросту-вати будь-яке необгрунтоване обвинувачення щодо свого підзахисного за допомогою всіх дозволених законних засобів, професійно брати участь в судово-му процесі, слідкувати за законністю дій з боку об-винувача. Лише при таких умовах можливе проти-стояння сторони захисту стороні обвинувачення та реалізація положень про рівність прав у судочинстві.

Рівність прав сторін у судовому засіданні є їх фор-мальна рівність. Однак, на думку А.В. Смирнова, для того, щоб у судочинстві зберігалась реальна змагаль-ність, необхідним є не формальна рівність, а рівність можливостей сторін щодо реалізації своїх інтересів.

Якщо спочатку сили сторін різні, їх варто наділити і неоднаковими за своїм змістом та обсягом правами, які у цьому випадку урівноважують сумарні позиції сторін. Тому, зазначає науковець, у публічно-змагаль-ному судочинстві, де сперечаються фактично нерів-ні суб'єкти - держава і особа, на стороні останньої знаходяться так звані переваги захисту, головним із яких є презумпція невинуватості. Тягар доказування лежить на обвинувачеві, а всі сумніви тлумачаться на користь обвинувачуваного [8, с. 501-502].

Призначенням презумпції невинуватості у кри-мінальному процесі є надання державою переваг стороні, яка здійснює функцію захисту, адже одним з елементів цього правового положення є правило про те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невину-ватість у вчиненні злочину.

Особа, щодо якої здійснюється кримінальне пе-реслідування, завдяки презумпції невинуватості до моменту остаточного вирішення справи почуваєть-ся рівноправною стороною процесу. Цьому сприяє кожне із положень, сукупність яких складає зміст презумпції невинуватості: 1) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у вчиненні злочину (ч. 1 ст. 62 Конституції України); 2) обов'язок доказуван-ня винності обвинуваченого покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення - на потерпілого (ч. 1 ст. 92); 3) заборонено домага-тися показань підозрюваного, обвинуваченого шля-хом насильства, погроз та інших незаконних заходів; 4) обвинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припу-щеннях (ч. 3 ст. 62 Конституції України); 5) усі сум-ніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції України); 6) факти притягнення особи до участі у справі як підозрю-ваного, обвинуваченого, підсудного, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винності; 7) до остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводи-тись як з винною [9, с. 44-45].

Зазначені вище положення, на думку Л.М. Лобой- ка, можуть вважатися гарантіями сторони захисту. По суті, презумпція невинуватості як право обвину-ваченого вважатися невинним є основною гарантією діяльності сторони захисту, адже завдяки їй сторо-на обвинувачення суттєво обмежується у реалізації права здійснювати обвинувальну діяльність. Тому за відсутності цього фундаментального положення у кримінально-процесуальному праві сторона захисту від початку здійснення щодо особи кримінального переслідування перебувала б у вкрай невигідному для неї становищі [7, с. 301].

Згідно з презумпцією невинуватості до моменту постановлення судом обвинувального вироку нікому не можна публічно, у тому числі в засобах масової інформації, стверджувати, що особа є винною. Мож-ливо, в майбутньому щодо такої особи буде все-таки постановлено вирок суду, яким вона буде визнана винною у вчиненні злочину, і твердження, що було зроблене до цього на підставі матеріалів досудового слідства підтвердиться. Але не у кожній криміналь-ній справі постановляється обвинувальний вирок. Висновки органів дізнання і слідства можуть бути помилковими. Запроваджуючи принцип презумпції невинуватості, суспільство оберігає своїх членів від можливих помилкових тверджень щодо їхньої до-бропорядності [7, с. 165-166].

Відповідно до п.41 Рішення Європейського Суду із захисту прав людини у справі Дактарас проти Лит-ви від 14 березня 2000 року презумпція невинува-тості є однією із складових вимоги справедливого судового розгляду. Цю вимогу буде порушено, якщо висловлювання державної посадової особи стосовно особи, обвинуваченої у кримінальному злочині, яв-ляє собою думку про наявність його вини, незважа-ючи на те, що її ще не доведено згідно з законом. На-віть за відсутності будь-якого офіційного висновку, такої думки достатньо для припущення, що посадо-ва особа має певні підстави вважати обвинуваченого винним [10, с. 684].

Принцип презумпції невинуватості вимагає, зо-крема, щоб члени суду, виконуючи свої обов'язки, не керувалися упередженою думкою про те, що об-винувачений вчинив дію, яку йому інкримінують; необхідність доказування переважає в обвинувачен-ні, а сумніви тлумачаться на користь обвинувачено-го (п.125 рішення у справі Лавентс проти Латвії від 7.11.2002 р.) [11, с. 295].

Перевагою захисту, що гарантує досягнення ба-жаного для сторони захисту результату змагання у кримінальному провадженні, є право останньої ре-пліки обвинуваченого (ч. 7 ст. 364 КПК України) та на останнє слово обвинуваченого (ст. 365 КПК Укра-їни). Як зазначає Л.М. Лобойко, ідея запровадження цього положення у кримінально-процесуальне право полягає в тому, що стороні захисту надається право «справити враження на суд» останньою [7, с. 302].

Слід зазначити, що надання права обвинувачено-му на останнє слово не свідчить про дисбаланс мож-ливостей сторін у суді, а навпаки, урівнює позиції обвинувачення і захисту.

Гарантією забезпечення рівності учасників судо-вого процесу є обов'язковість для суду відмови про-курора від обвинувачення. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України відмова прокурора від обви-нувачення тягне за собою закриття кримінальної справи судом, у випадку коли потерпілий відмо-вився продовжувати підтримувати обвинувачення. Функцію обвинувачення виконують і прокурор, для якого її виконання є службовим обов'язком, і потер-пілий, для якого виконання функції обвинувачення є диспозитивним правом. Тому відмова потерпілого від здійснення функції обвинувачення є його при-ватною справою. Він не повинен нікому пояснювати причини відмови від обвинувачення. Його ніхто не може змусити здійснювати цю функцію. Відмова по-терпілого від обвинувачення за умови підтримання державного обвинувачення прокурором не здатна похитнути баланс можливостей сторін [7, с. 314].

Продовження судом розгляду справи після відмо-ви прокурора і потерпілого від обвинувачення озна-чало б перебирання судом на себе функції обвинува-чення, що є недопустимим. На думку Т.В. Корчевої, відмова прокурора від обвинувачення й у зв'язку з цим - закриття кримінального провадження судом, як і зміна обвинувачення, вимагають проведення су-дового розгляду в повному обсязі, що підтверджує необхідність, навіть при визнанні обвинуваченим вини, дослідження всіх доказів у справі. Мета, що при цьому досягається, буде корисною й особі, чиє право на захист забезпечується судом, і правосуддю в цілому [12, с. 161].

Незважаючи на зазначені міркування, вважаємо, що відмова прокурора і потерпілого від обвинува-чення означає припинення кримінального прова-дження, в протилежному випадку ні про яку рівність прав сторін у судовому розгляді говорити не можна.

Висновки

Таким чином, процесуальними гаранті-ями сторони захисту у суді є норми КПК України, які закріплюють права учасників зі сторони обвинувачен-ня у суді та забезпечують їх активність при розгляді справи. Процесуальні гарантії учасників судового про-цесу зі сторони захисту визначаються особливостями їхнього процесуального становища та положеннями кримінально-процесуального закону, в якому не тільки формулюються гарантії прав учасників провадження, а і визначений процесуальний механізм їх реалізації.

Список використаних джерел

1. Пастухов П.С. Конституционный принцип равенства всех перед законом и судом в уголовном процессе Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. / Пастухов Павел Сысоевич. - М., І998. - 203 с.

2. Титов А.М. Основні принципи та особливості участі захисника на досудовому слідстві : автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / А.М. Титов. - Харків, 2005. - 20 с.

3. Маляренко В.Т. Конституційні засади судочинства / В.Т. Маляренко. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - 318 с.

4. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі : навчальний посібник / І.Ю. Гловацький. - К. : Атіка, 2003. - 352 с.

5. Маркуш М.А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України : [монографія] / Марія Андріївна Маркуш. - Харків : Видавець СПДФО Вапнярчук Н.М., 2007. - 208 с.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-17 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

7. Лобойко Л.М. Методи кримінально-процесуального права : [монографія] / Леонід Миколайович Лобойко - Д. : Дні-пропетровський державний університет внутрішніх справ, 2006. - 352 с.

8. Смирнов В.П. Противоборство сторон как сущность принципа состязательности уголовного судопроизводства // Государство и право. - 1998. - № 3. - С. 58-63.

9. Мороз С.П. « Ідея прав людини у політико-правовій думці України (ІХ-початок ХХ століття)» : автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / С.П. Мороз. - Харків, 2002. - 20 с.

10. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини : в 2 т / [укл. Ю. Зайцев, О. Павліченко] - К. : Фенікс, 2005. - Т. 1. - 688 с.

11. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини : в 2 т. / [укл. Ю. Зайцев, О. Павліченко] - К. : Фенікс, 2006. - Т. 2. - 688 с.

12. Корчева Т.В. Проблеми діяльності захисника у досудовому провадженні та в суді першої інстанції / Т.В. Корчева. - Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. - 200 с.

Размещено на Allbest.ru