Щодо проблеми удосконалення інституту адміністративної відповідальності в сфері захисту дитини від насильства в сім’ї в Україні

- економічне насильство - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого житла, їжі, одягу й іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я [4].

Цікаво, що в Україні на даний момент найбільшою мірою ідентифікується з боку МВС України фізичне насилля. Більше половини випадків (18 тис. осіб), поставлених на профілактичний облік, стосуються саме фізичного насилля. Органам внутрішніх справ значно складніше виявити сексуальне і психологічне насильство, оскільки ця тема вважається приватною і є доволі замовчуваною. Тому, на наш погляд, необхідні більш жорсткіші санкції, що застосовуються до осіб, які вчиняють насильство в сім'ї щодо дитини. Загалом, національне законодавство протидії насильства в сім'ї спрямовано на захист всіх членів родини від його різних форм та проявів, проте його норми в повному обсязі підлягають застосуванню і у випадках вчинення насильства відносно дитини.

Важливим кроком у боротьбі із сімейним насильством стало закріплення юридичної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї. У Законах України «Про охорону дитинства» [5, Ст. 35] і «Про попередження насильства в сім'ї» [4, Ст. 15] вказано, що особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства або ж вчинили насильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну і цивільно-правову відповідальність.

Треба визнати, що найпоширенішими є адміністративні правопорушення, скоєнні у сфері протидії насильства в сім'ї відносно дитини, що визначає важливе значення саме адміністративної відповідальності. Так, від 40 до 70% осіб, що вчиняють насильство відносно своїх партнерів та схильні до проявів жорстокості по відношенню до дітей у сім'ї, притягнуті до адміністративної відповідальності [2, с. 34]. Тому в нашому дослідженні ми розглядаємо проблему визначення сутності адміністративної відповідальності в цій галузі.

Так, розглядаючи адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, В.Б. Авер'янов відзначає, що вона являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням уповноваженими органами до осіб, які вчинили адміністративний проступок передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій - адміністративних стягнень [8, с. 91]. На думку А.Т. Комзюка, адміністративна відповідальність становить особливий вид юридичної відповідальності, якій властиві всі ознаки останньої, тому і пов'язує її із застосуванням заходів державного примусу, розглядаючи як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій, що тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру, які він зобов'язаний перетерпіти [9, с. 15]. Теж саме ми спостерігаємо і в дослідженнях В.К. Колпакова і О.В. Кузьменка, які під адміністративною відповідальністю розуміють примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником [10, с. 152].

Таким чином, у більшості наявних дефініцій поняття адміністративної відповідальності пов'язується із застосуванням адміністративних стягнень до осіб, що вчинили адміністративні проступки. З цієї точки зору адміністративна відповідальність за вчинення насильства в сім'ї відносно дитини (за аналогією з наданим С.Т. Гончарук [6, с. 72] та Н.В. Хорощак [11, с. 24] поняттям адміністративної відповідальності) є видом юридичної відповідальності, яке передбачає правові відносини у сфері захисту дитинства та протидії насильства в сім'ї, які утворюються під час застосування уповноваженими органами і їх посадовими особами (у першу чергу органами внутрішніх справ) до винної особи покарання, передбаченого санкцією правової норми, що порушена, або норми, що забезпечує її захист, з метою покарання суб'єкта неправомірної поведінки, попередження і профілактичного впливу на правопорушника.

Адміністративне законодавство України (на відміну від кримінального) містить спеціальну норму, що закріплює адміністративну відповідальність за насильство в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми. Названі дії кваліфікуються за ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП), що була внесена до Глави 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку» та діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім'ї» від 25 вересня 2008 р. [12].

Щодо адміністративного стягнення, то в ст. 173-2 КУпАП вказано, що «вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї - тягнуть за собою громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин або адміністративний арешт на строк до семи діб» [12]. Про вчинення даного правопорушення складається протокол уповноваженими посадовими особами органів внутрішніх справ (надалі - ОВС). Самі ж справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП, відповідно до ст. 221 КУпАП, розглядають суди. Цікаво, що до появи в КУпАП статті про відповідальність за вчинення насильства в сім'ї воно кваліфікувалося як дрібне хуліганство.

Внесеними змінами до п. 1 ч. 2 ст. 262, ч. 4 ст. 263 та ч. 2 ст. 277 КУпАП органам внутрішніх справ дозволено здійснювати адміністративне затримання особи, що вчинила насильство в сім'ї, до розгляду справи судом. Проте справи про правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП, розглядаються протягом доби. Оскільки такі справи підвідомчі суду, стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Окрім правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, адміністративна відповідальність за дії, які становлять насильство в сім'ї щодо дитини, може також наставати у випадках вчинення і таких адміністративних правопорушень, як: 1) доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами охоплюється ст. 180 КУпАП; 2) ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністративну відповідальність за ст. 184 КУпАП.

Слід звернути увагу, що запровадження ст. 173-2 КУпАП призвело до виникнення колізій між цією статтею і змістом Закону та системою передбачених них спеціальних заходів з попередження сімейного насильства.

По-друге, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за «застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень». Але таке формулювання не відповідає поняттю фізичного насильства в сім'ї, що міститься в Законі та тексті статті КУпАП, в якій вказано, що «внаслідок вчинення насильства в сім'ї могла бути або була завдана шкода фізичному чи психічному здоров'ю потерпілого». Така неузгодженість призводить до того, що на практиці суди часто повертають справи щодо вчинення фізичного насильства в сім'ї до ОВС на підставі того, що жертві насильства було завдано фізичного болю.

По-третє, існує колізія між застосуванням спеціальних заходів з попередження насильства в сім'ї, що передбачені Законом України «Про попередження насильства в сім'ї», та заходів адміністративної відповідальності, передбачених ст. 173-2 КУпАП. Проблема полягає в тому, що законодавчо не визначена черговість вживання спеціальних заходів з попередження насильства в сім'ї та накладання адміністративних стягнень за ці ж самі діяння. На практиці це призводить до ситуації, коли у разі вчинення насильства в сім'ї дільничні інспектори міліції або працівники кримінальної міліції у справах дітей виносять офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї та складають протокол за ст. 173-2 КУпАП з подальшим направленням матеріалів до суду. У разі повторного вчинення насильства в сім'ї алгоритм дій повторюється, а винесення захисного припису взагалі ігнорується, що призводить до знецінення профілактичного потенціалу цього визнаного в усіх провідних країнах світу запобіжного заходу.

Можна зазначити, що норми українського законодавства поки що не повною мірою передбачають цілісний і дійовий механізм для ефективного забезпечення прав і інтересів дитини, які порушуються постійно. Тому названі колізії потребують негайного усунення законодавчим шляхом, оскільки вони істотно ускладнюють практику притягнення осіб, що вчинили насильство в сім'ї щодо дитини, до адміністративної відповідальності.

Якщо дії особи, яка вчинила насильство стосовно дитини, підпадають під ознаки адміністративного правопорушення разом з притягненням особи до адміністративної відповідальності до нього можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності, які виявляються в необхідності відшкодування потерпілому заподіяних моральних і матеріальних збитків [13].

Слід мати на увазі, що закріплене в ст. 55 Конституції України право на судовий захист (можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів) надається будь-якій особі без вікових обмежень з моменту народження [1]. З метою забезпечення повноцінного виховання і розвитку дитини, реалізації комплексу заходів, спрямованих на захист прав дитини, був прийнятий Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення, затверджений спільним наказом Мінсоцполітики України, МВС України, МОН України від 19 серпня 2014 р. № 564/836/945/577 [14]. В ньому вказано, що звернення про факти жорстокого поводження з дітьми або загрозу їх вчинення можуть подаватися до будь-якого суб'єкта в усній чи письмовій формі за місцем проживання (перебування) дитини самою дитиною, батьками, одним із батьків дитини або особами, які їх замінюють, фізичними і юридичними особами. Усі повідомлення про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження, реєструються суб'єктами, до яких надійшла інформація, та протягом однієї доби направляються до служби у справах дітей і органу внутрішніх справ за місцем проживання дитини. У свою чергу, органи внутрішніх справ зобов'язані приймати інформацію про факти жорстокого поводження з дітьми або загрозу щодо їх вчинення цілодобово. У разі неможливості подання письмової заяви працівник ОВС складає протокол усної заяви або рапорт про факт жорстокого поводження з дитиною (загрозу його вчинення). У разі необхідності організовує надання невідкладної медичної, психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала від жорстокого поводження, а також долучаються до вжиття невідкладних заходів з ліквідації наслідків жорстокого поводження з дитиною. За результатами розгляду звернення працівник

Отже, встановлення адміністративної відповідальності за вчинення насильства та жорстокого поводження з дітьми в сім'ї є достатньо ефективним засобом протидії домашньому насильству та запобігання його новим проявам. Але з метою адаптації українського законодавства до норм і стандартів європейського законодавства в галузі протидії насильству в сім'ї та захисту дитинства, усунення колізій між спеціальними заходами з попередження насильства в сім'ї та заходами адміністративної відповідальності вбачається доречним оптимізувати існуючу систему заходів попередження насильства в сім'ї. Нагадаємо, щодо осіб, які вчинили насильство в сім'ї, працівники ОВС України можуть застосовувати такі заходи [13, с. 62]: 1) винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї; 2) взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства; 3) винести захисний припис (якщо кривдник все ж таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження) і контролювати виконання вимог захисного припису; 4) проходження корекційної програми, спрямованої на формування гуманістичних цінностей і ненасильницької моделі поведінки.

Враховуючи положення Модельного законодавства ООН про домашнє насильство, а також досвід інших країн світу [15, с. 75], до системи спеціальних заходів щодо попередження насильства в сім'ї є необхідність запровадження такого заходу індивідуальної профілактики, як тимчасовий обмежувальний припис, який передбачає заборону на вчинення насильства в сім'ї. За умови внесення відповідних змін до законодавства України цей захід додасть ефективності засобам протидії сімейному насильству відносно дитини.

Тимчасовий обмежувальний припис виноситься члену сім'ї, який вчинив насильство в сім'ї або поведінка якого створює реальну загрозу його вчинення, службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією у справах дітей, за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ, про що йому повідомляється під розписку. Тимчасовий обмежувальний припис виноситься на термін до 30 діб з моменту його винесення і не виноситься у разі, якщо до особи, що вчинила насильство в сім'ї, застосовані запобіжні заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи (адміністративне затримання, взяття під варту тощо) [15, с. 76-77]. Тимчасовим обмежувальним приписом особі, що вчинила насильство в сім'ї, може бути заборонено чинити: конкретні насильницькі дії стосовно дитини, які є найбільш типовими для особи; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї; недопустимість прямих і непрямих контактів з жертвою сімейного насильства за місцем її тимчасового проживання, в інших місцях її перебування (відвідувати дитину, вести телефонні переговори); тимчасова заборона на здійснення батьківських прав щодо дитини (дітей) протягом дії припису; обов'язок особи, яка вчинила насильство в сім'ї, сплатити кошти на лікування або перебування в спеціалізованій установі для жертв насильства. Членів сім'ї, яким було винесено тимчасовий обмежувальний припис, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах дітей беруть на профілактичний облік, який здійснюється в тому ж порядку, що й зараз.

Порушення тимчасового обмежувального припису або повторне вчинення насильства в сім'ї тягне за собою: адміністративну відповідальність за ст. 173-2 КУпАП, яка не припиняє дію цього припису; особа, що вчинила насильство в сім'ї, направляється до кризового центру для проходження корекційної програми.

Висновки. Враховуючи все вказане, зазначимо, що протидія насильству у сім'ї щодо дитини є сьогодні важливим напрямом діяльності державних органів і розглядається не лише як соціальна проблема, а як проблема захисту прав дитини як людини, що вимагає вироблення належних правових засобів її розв'язання. Адміністративна відповідальність - найпоширеніший вид юридичної відповідальності у правовій системі України і один із найбільш дієвих правових інструментів у боротьбі з правопорушеннями у сфері протидії насильству і жорстокому поводженню з дитиною. У свою чергу, процес реформування законодавства про адміністративну відповідальність потребує нових поглядів на зміст цього інституту та впровадження європейських норм і стандартів.

адміністративний насильство право