Діяльність суду, прокурора та слідчого щодо доказування цивільного позову у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність суду, прокурора та слідчого щодо доказування цивільного позову у кримінальному провадженні

Кравченко H.C.

Статтю присвячено висвітленню сутності та змісту діяльності суду, прокурора та слідчого щодо доказування цивільного позову у кримінальному провадженні за умов дії Кримінального процесуального кодексу України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року. Автором логічно й обґрунтовано висвітлено проблемні питання їх діяль-ності, а також наведено власну класифікацію суб'єктів кримінального провадження. Підсумовуючи, автор зазначає про тісний взаємозв'язок діяльності суду, прокурора та слідчого щодо доказування цивільного позову на стадії до- судового розслідування та під час судового розгляду.

Ключові слова: цивільний позов, доказування, учасники кримінального провадження, суд, прокурор, слідчий.

Статья посвящена сущности и содержанию деятельности суда, прокурора и следователя по доказыванию граж-данского иска в уголовном производстве в условиях действия Уголовного процессуального кодекса Украины, ко-торый вступил в силу 20 ноября 2012 года. Автором логично и обоснованно отражены проблемные вопросы их деятельности, а также приведена собственная классификация субъектов уголовного производства. Подытоживая, автор отмечает тесную взаимосвязь деятельности суда, прокурора и следователя по доказыванию гражданского иска на стадии досудебного расследования и при судебном разбирательстве.

Ключевые слова: гражданский иск, доказывание, участники уголовного производства, суд, прокурор, следо-ватель.

Article is devoted to the spirit and content of the activities of the court, the prosecutor and investigator for proving a civil action in criminal proceedings under the action of the Criminal Procedure Code, which entered into force on 20 November 2012. Author logically and reasonably reflects the problematic issues of their activities, as well as induced own classification ofthe subjects of criminal proceedings. In summary, the author notes the close relationship of activity court, prosecutor and investigator of proving a civil action under preliminary investigation of criminal offenses and in proceedings.

Keywords: civil lawsuit, the proof, the participants ofcriminal proceedings, the court, prosecutor, investigator.

Постановка проблеми. У сучасних умовах, що «диктують» Україні свої правила побудови правової держави, особливого значення набуває дотримання прав і свобод людини та громадянина. Оскільки кож-на правова держава не повинна нехтувати правами, гарантованими своєю Конституцією. Насамперед це стосується права людини на захист порушених прав з огляду на принцип рівності прав громадян у дер-жаві. Адже у ст. 7 Загальної декларації прав людини зазначено, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист за-коном [1].

Тому необхідними умовами розвитку та функціо-нування демократичної правової держави є посилен-ня правового захисту особи, зміцнення й розширення її гарантій, прав і свобод, а також утвердження неза-лежної судової влади як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості й законності. Основне місце в системі таких гарантій повинне належати про-цесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію й гуманізацію криміналь-ного процесуального законодавства України. суд кримінальний процесуальний прокурор

Для забезпечення існування й підтримки вище-зазначених умов повинна діяти система органів у тій або іншій державі, кожен з яких був би наділений чітким колом повноважень.

Стан дослідження. Щодо кримінального про-цесу, то відповідно до Кримінального процесуаль-ного кодексу України (далі - КПК), прийнятого 13 квітня 2012 року, органи й особи, обов'язком чи правом яких є встановлення обставин досліджува-ної події, іменуються «учасниками кримінального провадження».

Дослідження питань, пов'язаних із класифікаці-єю суб'єктів кримінального процесуального доказу-вання, становить підвищений інтерес як науковців, так і практиків.

Свого часу проблемою визнання суб'єктного складу кримінальних процесуальних правовідносин займалися такі вчені, як Ю. Грошевий, Ц. Каз, Л. Кокорєв, В. Маляренко, С. Стахівський, Л. Удалова та інші, а проблеми доказування, окрім зазначених вище науковців, розглядалися й аналізувалися Ю. Азаровим, Ю. Аленіним, В. Бож'євим, В. Галаганом,

О. Капліною, О. Ларіним, Є. Лук'янчиковим, М. Ми- хєєнком, В. Нором, В. Попелюшком, С. Шейфером, М. Шумилом та іншими.

Суб'єктам кримінальної процесуальної діяль-ності притаманні свої права й обов'язки, визначені кримінальним процесуальним законом, вони беруть участь у процесі доказування, в тому числі доказу-вання цивільного позову у кримінальному прова-дженні.

Проте роль цих суб'єктів кримінального проце-суального доказування цивільного позову дослідже-на неповно й недостатньо всебічно, що є актуальним з огляду на події сьогодення та в умовах чинності КПК 2012 року.

Тому метою даної статті є аналіз змін, що від-булися в результаті реформування кримінального процесуального законодавства, в діяльності суду, прокурора та слідчого щодо доказування цивільного позову у кримінальному провадженні.

Виклад основного матеріалу. У главі З КПК України 2012 року визначено таких учасників кримі-нального провадження: суд; сторона обвинувачення і сторона захисту; потерпілий та його представник; інші учасники кримінального провадження [2, с. 17].

У теорії кримінального процесу існує чимало за-пропонованих науковцями класифікацій суб'єктів кримінального провадження, які за своєю змістов-ною сутністю мають достатні теоретичні обґрун-тування й не містять істотних відмінностей. Однак найбільш усталеною класифікацією пропонуємо вважати таку:

1) державні органи й посадові особи, які безпо-середньо здійснюють кримінальне провадження та зобов'язані збирати, перевіряти й оцінювати докази (прокурор, слідчий, керівник органу досудового роз-слідування, співробітник оперативного підрозділу, слідчий суддя, суд);

2) учасники кримінального провадження, що об-стоюють особисті інтереси та мають право брати участь у доказуванні (потерпілий, цивільний пози-вач, підозрюваний, обвинувачений, цивільний від-повідач, особа, щодо якої розглядається питання про екстрадицію). Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про проведення процесуальних дій зі збирання доказів, висловлювати свою думку щодо оцінки доказів;

3) учасники кримінального провадження, які за-хищають (представляють інтереси) інших учасників кримінального провадження (представники та за-конні представники потерпілого, цивільного позива-ча, захисник, законний представник підозрюваного, обвинуваченого, цивільного відповідача);

4) інші учасники кримінального провадження, які за своєю участю сприяють його здійсненню, тобто відіграють допоміжну роль у доказуванні, не маючи свого власного правового інтересу (свідки, поняті, спеціалісти, експерти, перекладачі, секретар судового засідання, судовий розпорядник).

У кримінальному провадженні правосуддя як функція судової влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із за-коном, тобто безпосередньо цю функцію виконують професійні судді й у визначених законом випадках - присяжні в межах відповідних судових процедур.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначаються підстави та порядок утворення й лікві-дації судів, наділення професійних суддів і присяж-них відповідним правовим статусом.

Інші органи й посадові особи не мають повно-важень на здійснення правосуддя, а прийняті ними рішення не мають правової сили судових рішень. Сутність функції правосуддя полягає в розгляді й ви-рішенні по суті правових конфліктів, що виникають у суспільному житті з приводу вчинення криміналь-них правопорушень. Найбільш складним питанням сучасного доказового права є визначення процесу-ального становища суду як суб'єкта доказування у кримінальному судочинстві. У теорії кримінального процесу висловлені різноманітні позиції із цього приводу.

В. Борзов доходить висновку, що призначення суду у кримінальному процесі зводиться до вирі-шення справи по суті і ніяк не передбачає здійснен-ня ним доказування, тобто функція суду щодо сторін процесу повинна мати субсидіарний характер - ство-рювати необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення процесуаль-них прав [3, с. 32].

А. Бєлкін, здійснюючи аналіз проблеми участі суду у процесі доказування, зазначає, що суд стоїть над сторонами у процесі, він судить, а не доказує. Лише в судовому слідстві йому належить функція дослідження й оцінки наданих сторонами доказів, однак реалізація цієї функції ще не означає участі в доказуванні, оскільки суд повинен збирати докази, тобто формувати доказову базу обвинувачення чи захисту [4, с. 26].

З огляду на наведену вище позицію схиляємось до того, що вона видається нам неправильною. Оскільки вчений у ній викладає свою думку щодо суду, який розглядається не як суб'єкт процесуаль-них правовідносин, а як певний орган, що має здій-снювати функцію правосуддя й покликаний лише констатувати певні юридичні факти за сукупністю ознак, які формально наявні, без з'ясування їх сут-ності, умов і причин виникнення.

Сутність такого підходу полягає в тому, що суду надається можливість правового вирішення спра-ви без належного дослідження й оцінки явищ і по-дій. Проте варто зазначити, що законодавець у КПК України I960 року називав суд суб'єктом усіх етапів доказування (збирання доказів (ст. 66), їх перевірки (ст. ЗОЇ, 306, 309, 315-1 тощо) та оцінки (ст. 67)) [5, с. 50-51, 166, 168, 171].

У кримінальному судочинстві суд - це активний його суб'єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному провадженні. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дис- крецію, або суддівський розсуд [6, с. 88].

Водночас, як зазначає Л. Удалова, «максимальна (а то й повна) пасивність суду в судовому розгляді можлива лише за умови забезпечення дійсної зма-гальності й рівності прав сторін у досудовому про-вадженні, коли формується переважна частина дока-зів» [7,с. 63].

За визначенням А. Барака, суддівський розсуд - «це повноваження, надане особі, яка має владу, обирати між двома й більше альтернативами, коли кожна з альтернатив правомірна» [8, с. 81-82]. Тобто, по суті, суддівський розсуд або дискреція є певни-ми правовими умовами або свободою розсуду судді обирати між варіантами прийняття рішення, що на-даються йому правовими нормами.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом відповідно до вимог КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку із цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуально-го кодексу України (далі - ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Оскільки судове рішення щодо цивільного по-зову у кримінальному провадженні ухвалюється не за нормами ЦПК, які лише субсидіарно можуть бути застосовані під час його розгляду, а його при-мусове виконання здійснює державна виконавча служба, то оскарження рішень, дій або бездіяльнос-ті державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання ви-років, що стосуються вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні, відповідно до ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України під-лягають розгляду за правилами адміністративного судочинства [9].

Тобто доказування підстав та розміру цивільного позову у кримінальному провадженні здійснюється в цілому за правилами, встановленими КПК. На від-міну від цивільного судочинства, в якому обов'язок доказування обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на неї (ст. 60 ЦПК) [10].

Щодо сторони обвинувачення, то прокурор є учасником кримінального провадження, який бере участь у всіх його стадіях і здійснює при цьому на-гляд за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, а також підтримує державне обвинува-чення в суді.

У процесуальному статусі прокурор наділений такими ж правами, що і сторона захисту. Проте про-цесуальна рівність прав не свідчить про однаковість завдань та обов'язків, які виконує сторона захисту. Завдання й обов'язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, проте не створюють ніяких пе-реваг під час відстоювання своїх міркувань і висно-вків у справі. Процесуальна рівність відбиває лише рівне право обвинувачення й захисту відстоювати свій інтерес або інтерес, що представляється, перед судом [11, с. 142].

Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення право-порядку і має своїми завданнями наступне: захист особи, суспільства й держави від неправомірних по-сягань, а також охорону закріплених у Конституції України прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина.

Здійснюючи нагляд за виконанням законів, про-курори виявляють порушення законності і вживають заходи, спрямовані на їх усунення. Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону, сприяє виконанню вимог кримінального про-цесуального закону щодо забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування й судового розгляду справ, постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Аналізуючи чинний КПК України, необхідно за-значити, що в нормах нового кримінального проце-суального закону передбачено випадки пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні прокурором.

У ст. 121 Основного Закону України закріплено, що однією з конституційних функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом [12, с. 34].

Підстави та форми здійснення прокурором пред-ставницьких повноважень визначені ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». У ній зазначено, що підставою представництва в суді інтересів грома-дянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поваж-них причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуаль-ні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, по-літичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою [13].

КПК 2012 року, на відміну від КПК I960 року, чіткіше визначив коло осіб, інтереси яких може представляти прокурор, шляхом пред'явлення ци-вільного позову у кримінальному провадженні. Він відніс до них громадян, які через фізичний чи ма-теріальний стан, неповноліття, похилий вік, неді-єздатність або обмежену дієздатність не спроможні самостійно захистити свої права. Таким чином, цей закон чітко передбачив категорію осіб, в інтересах яких прокурор може пред'явити цивільний позов у кримінальному провадженні, замінивши її неви-черпним переліком, що був передбачений ч. 2 ст. 29 КПК I960 року.

Зовсім іншою є ситуація, що стосується поняття «інтерес держави», яке так і залишається в законі не-достатньо визначеним, що викликає на практиці чи-мало непорозумінь.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 щодо офіцій-ного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного про-цесуального кодексу України (справа про представ-ництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зробив спробу дати визначення поняттю «інтереси держави». У ньому зазначаєть-ся, що інтереси держави відрізняються від інтер-есів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодер-жавних (політичних, економічних, соціальних та ін-ших) дій, програм, спрямованих на захист суверені-тету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, ін-формаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтереса-ми господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не лише в їх діяльності, а й у діяльності приватних підприємств, товариств [14].

Відповідно до наведеного вище і з урахуванням того, що «інтереси держави» є все ж оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення мате-ріальних або інших інтересів держави, тобто діє, ви-ходячи з власного суб'єктивного переконання. При цьому прокурор або його заступник із посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, повинен обґрунтувати в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначити орган, уповноважений дер-жавою здійснювати відповідні функції у спірних від-носинах.

Важливою складовою кримінальної процесу-альної діяльності прокурора є пред'явлення й під-тримання ним цивільного позову у кримінальному провадженні, що забезпечує реалізацію таких прин-ципів, що закріплені в КПК України 2012 року, як законність, публічність та недоторканність права власності.

Слідчий як учасник кримінального провадження, що відноситься до сторони обвинувачення, є служ-бовою особою, уповноваженою здійснювати досу- дове розслідування у кримінальному провадженні в межах своєї компетенції, передбаченої криміналь-ним процесуальним законодавством.

Для вирішення питання про відшкодування (ком-пенсацію) шкоди потерпілому, завданої криміналь-ним правопорушенням, за допомогою цивільного позову у кримінальному провадженні важливе зна-чення має процесуальна діяльність як слідчого, так і прокурора під час досудового розслідування, а також суду - на судових стадіях провадження, що спрямо-вана на забезпечення цивільного позову.

Забезпечення цивільного позову полягає у вчи-ненні процесуальних дій, передбачених КПК Укра-їни, що мають своєю метою гарантувати реальне відшкодування завданої шкоди кримінальним пра-вопорушенням. Власне, своєчасне застосування саме таких заходів забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна під-озрюваного під час вчинення окремих слідчих (роз- шукових) дій (обшуків, оглядів) та арешт майна під-озрюваного, обвинуваченого або осіб, які внаслідок закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану їх діями, здатне забезпечити реальне і швид-ке виконання рішення суду про повне або часткове задоволення цивільного позову.

З огляду на досвід існування інституту цивільного позову у кримінальному процесі органи досудового розслідування не завжди з'ясовують у повному обся-зі суми позовних вимог та обґрунтованість останніх, вид заподіяної шкоди. Вони часто не пред'являють передбачених законом вимог щодо форми та змісту позовної заяви. Деякі слідчі переконують потерпілих не заявляти цивільний позов у ході досудового слід-ства, а зробити це під час розгляду справи в суді. З урахуванням того, що потерпілі, як правило, не обі-знані з положеннями закону і при цьому досить рідко запрошують захисників для участі в судовому проце-сі, їх права й законні інтереси, особливо в частині від-шкодування заподіяної злочином шкоди, в багатьох випадках залишаються зовсім не захищеними.

У цілому органи досудового розслідування біль-ше уваги приділяють додержанню прав підозрюва-них, обвинувачених, ніж забезпеченню прав і закон-них інтересів потерпілих. Це пояснюється передусім тим, що недодержання прав підозрюваного, обви-нуваченого, зокрема права на захист, є істотним по-рушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне скасування вироку. Окрім цього, буде проведено службове розслідування щодо того слідчого, який порушив зазначені вимоги КПК, за результатами якого застосовуватимуться відповідні заходи реагування.

Висновки. На підставі вищевикладеного зазна-чимо, що у кримінальному провадженні доказуван-ня виду завданої кримінальним правопорушенням шкоди (майнова, моральна, фізична) та її розміру по-кладається на слідчого і прокурора, оскільки вид та розмір майнової шкоди є одним з елементів у струк-турі обставин, які підлягають доказуванню у кримі-нальному провадженні (предмета доказування). Це, у свою чергу, передбачає насамперед доказування самої події кримінального правопорушення, вчинен-ня його підозрюваним, обвинуваченим, його вини та причинного зв'язку між кримінальним діянням і його наслідками - заподіяною шкодою. Тож доказу-вання обвинувачення нерозривно пов'язане з дока-зуванням виду й розміру заподіяної шкоди потерпі-лому. Саме тому й обов'язок доказування майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню за цивільним позовом, покладається на слідчого та прокурора. А діяльність суду на судових стадіях провадження спрямована саме на забезпечення цивільного позову.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/go/995_015.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. - С. : Вид. ТОВ «ВВП Нотіс», 2012. -296 с.

3. Борзов В. «Тактика судьи» в прошлом и настоящем уголовном процессе / В. Борзов // Российская юстиция. - 2003. -№10.-С. 31-33.

4. Белкин А.Р. Теория доказывания : науч.-метод. пособие. - М.: Норма, 1999. -418 с.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України. - X. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. - 240 с.

6. Кримінальний процес [текст]: підручник/за заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. - К.: «Центр учбової літератури», 2013. - 544 с.

7. Удалова Л.Д., Корсун В.Я. Суд як суб'єкт кримінально-процесуального доказування : монографія / Л.Д. Удалова, В.Я. Корсун. - К. : Скіф, 2012. - 168 с.

8. БаракА. Судейское усмотрение / пер. с англ. А.Ю. Лисин. - М. : Норма, 1999. - 246 с.

9. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IVII [Електронний ресурс]. - Режим досту-пу : http://zakon.rada.gov.ua/go/2747-15.

10. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IVII [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/go/1618-15.

11. Кравченко Н.С. Реалізація принципу змагальності сторін при доказуванні цивільного позову / Н.С. Кравченко II Актуальні проблеми адміністративного та кримінального права і процесу : матер, всеукр. наук.-практ. конф. молодих вче-них (в авторській редакції) (Донецьк, 15 березня 2014 р.). - Донецьк : ООО «Цифровая типография», 2014. - С. 140-142

12. Конституція України. - С.: Вид. ТОВ «ВВП Нотіс», 2012. - 48 с.

13. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІII [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon.rada.gov.ua/go/1789-12.

14. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду [...] від 08.04.1999 р. № З-рп/99 II [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/go/v003p710-99.

Размещено на Allbest.ru