Постановка проблеми. Автор має за мету з'ясувати ефективність форм діяльності омбудсмена як інструмента, що повинен сприяти відповідному рівню забезпеченості прав та свобод людини і громадянина у державі.

Аналіз досліджень даної проблеми. Окремі аспекти діяльності Уповноваженого Верховної Ради

України з прав людини були предметом дослідження таких науковців, як В. Бойцова, О. Калініченко, Н. Карпачова, М. Моргунова, Б. Страшун, А. Тененбаум та ін. Однак, попри важливе висвітлення ідей, досліджених у працях цих вчених, слід звернути увагу, що окремі аспекти цієї тематики потребують особливого з'ясування.

Мета дослідження. Мета наукового дослідження полягає у тому, щоб визначити, які саме форми діяльності Українського омбудсмана є найбільш ефективними у відновленні порушених прав та свобод людини та громадянина, та як його співпраця з органами державної влади та міжнародними організаціями може покращити рівень захисту прав людини.

Виклад основного матеріалу. Світовий досвід розвитку суспільства яскраво доводить, що побудова демократичної держави неможлива без визнання людини найвищою соціальною цінністю. Сьогодні права людини стали основним орієнтиром розвитку держави й суспільства, проявом істинного демократизму. Завдяки їм встановлюються межі діяльності держави, не допускається невиправдане вторгнення держави у сферу особистої свободи людини. Вони становлять перепони всевладдю і свавіллю державних структур, визначають параметри взаємовідносин людини, суспільства і держави, їх відповідальність, що має наслідком демократичний розвиток держави та суспільства, їх стабільність і нормальну життєдіяльність. Тому в сучасних умовах ми повинні усвідомлювати, що забезпечення прав і свобод людини є необхідною умовою і стратегією стійкого розвитку нашої країни на демократичних засадах, створенням гарантій проти повернення суспільства назад до тоталітаризму, одним з ключових факторів побудови у нас демократичної, правової, соціальної держави. З цією метою в Україні повинні належно функціонувати різноманітні правозахисні інститути. І чи найголовніша роль серед них відводиться Уповноваженому з прав людини, який завдяки своєму особливому статусу, широким повноваженням у царині прав людини демократизує відносини "держава-громадянин", активно впливає на динаміку формування країни як демократичної держави, допомагає становленню в ній громадянського суспільства. Ідея захисту прав і свобод людини була актуальною на будь-яких етапах розвитку держави. Ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. містились статті про захист недоторканості вольностей, права власності козаків. В Конституції декларується ідея відновлення "всіх природних прав та рівності". Проблема захисту прав і свобод людини є актуальною і сьогодні. Вона активно досліджується вченими. Цій проблемі присвячений окремий номер популярного журналу "Український Юрист", в якому викладено багато цікавих фактів і думок, й ще раз відзначена проблема діяльності омбудсмана. Забезпечення права людини на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є однією з важливих гарантій захисту прав і свобод людини в правовій державі, важливим правовим інститутом, можливості якого безумовно невичерпані і ще не досить вивчені. З кожним роком громадяни України все активніше використовують це право, надсилаючи омбудсману тисячі листів.

В цьому контексті необхідно було б з'ясувати, які саме форми діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є найбільш дієвими та ефективними та відповідають сьогоденню. Також необхідно з'ясувати перелік питань, що потребують негайного вирішення.

В офісі Омбудсмана України 21 листопада 2011 р. відбулась зустріч Уповноваженого з прав людини Н. Карпачової з делегацією на чолі з Комісаром Ради Європи з прав людини Т. Хаммарбергом щодо виконання нашою державою рекомендацій, які були висловлені у його першій доповіді за результатами візиту до України в 2006 р.

Під час ґрунтовної бесіди було обговорено широке коло актуальних питань, а саме: здійснення в Україні судово-правової реформи; забезпечення безумовного виконання рішень судів - як національних, так і Європейського суду з прав людини; недопущення зловживання арештом з боку правоохоронців і судів; низький рівень застосування виправдувальних вироків судами; поліпшення умов тримання ув'язнених, в тому числі безперешкодна реалізація їх права на медичну допомогу; викорінення фактів жорстокого поводження з особами, позбавленими волі, та створення в Україні Національного превентивного механізму проти тортур; подальша демократизація виборчого законодавства з метою захисту політичних прав громадян під час парламентських виборів, в тому числі гідного представлення жінок у законодавчому органі; забезпечення права людини на об'єктивну і достовірну інформацію. Т. Хаммарберг зазначив, що інколи самі ЗМІ можуть бути загрозою для функціонування демократії: йдеться насамперед про те, щоб захистити будь-кого від наклепу і при цьому не допустити придушення свободи слова.

Під час жвавого обміну думкам Комісар Ради Європи з прав людини наголосив, що його оцінки збігаються з позицією Омбудсмана України стосовно ключових проблем, значна частина яких є характерною і для багатьох країн Європи [1, с.382].

Оскільки омбудсман - це складний соціально - правовий феномен, не тільки юридичний інститут чи установа, а й конкретний тип політичної і правової культури, сукупність суспільних зв'язків і відносин, тому він заслуговує конкретного дослідження [2, с.1].

В його організації і функціонуванні відображені особливості країни, своєрідність національного державно-правового механізму. Незважаючи на це, можна виділити загальні характерні умови; високий рівень політичної культури взаємодіючих державних влад (перехід від політичної культури конфронтації до політичної культури діалогу); цивілізована, раціональна система управління; соціально-політична стабільність суспільства.

Омбудсменівська "схема захисту" є важливим доповненням "озброєння" сучасних демократій, на сьогодення стає елементом держави і суспільства. Омбудсман захищає, насамперед, право громадян на правильне управління в державі. Воно вбачає дотримання державними органами не тільки букви, але й "духу" юридичної норми, правил адміністративної етики. Саме ця обставина обумовлює тяжійну силу омбудсменівської ідеї та унікальність цього інституту щодо інших механізмів юридичного захисту. Навіть незначна, тривіальна шкода, заподіяна людині і громадянину, створює напругу у відносинах між потерпілим і державою [3, с.153].

Омбудсмен як "голос розуму і свідомості" приміряє ці протиріччя.

Ідея запровадження в Україні інституту Уповноваженого з прав людини вперше набула юридичного вираження в Конституції України 1996 р. в статтях 55, 101.

Уповноважений - це спосіб забезпечення державної уваги до прав, свобод та обов'язків конкретної особи, авторитет правового судження, інструмент підвищення авторитету прав у свідомості суспільства. Але діяльність уповноваженого жодною мірою не може замінити традиційні інститути захисту прав людини (суди, прокуратуру), його роль - доповнити існуючі механізми позасудового захисту [4, с.138].

Щодо парламентського контролю, то його метою є:

1) захист прав, свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

уповноважений верховна рада європейська інтеграція

4) сприяння приведення законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційності інформації про свободу [5, с.17].

Виходячи з мети парламентського контролю за реалізацією прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, цей інститут повинен діяти за статусом, який, на відміну від суддів, не зв'язаний цілою низкою формально-юридичних вимог. Тобто він повинен мати такі повноваження, які дозволяли б йому діяти неформально, використовуючи найрізноманітніші (законні) способи в процесі розгляду скарг, в тому числі з орієнтацією в правозахисній діяльності на міжнародні правові стандарти. Свою діяльність Уповноважений повинен будувати на основі принципів законності, конституційності і поваги гідності особи.

Правовий статус класичної посади омбудсмена, як її розуміє правова теорія, вводиться положенням конституції чи спеціальним конституційним актом парламенту [6, с.85]. Цим же шляхом пішов законодавець України, закріпивши інститут Уповноваженого з прав людини на конституційному рівні, що свідчить про визнання суспільством і державою нагальної потреби в неформальному, незалежному, деполітизованому органі, який захищає людину і громадянина від управлінського свавілля, бюрократичних зловживань державного апарату, несправедливого ставлення до них посадових осіб та інших державних службовців.

Однак не досить вдалим вважаємо закріплення в Конституції України за цим інститутом назви Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, оскільки це говорить, що він виступає як структура Верховної Ради України. А Уповноважений має бути (і це повинно гарантуватися виборами Уповноваженого Верховною Радою) за поданням іншими суб'єктами, ніж народні депутати (як варіант спілкою правозахисників). Змішаний спосіб виборів Уповноваженого не тільки забезпечить його більшу незалежність від законодавчої гілки влади, піднесе авторитет усього інституту, але й буде гарантією прийняття ним незалежних, об'єктивних і компетентних рішень при розгляди скарг [3, с.154].

Уповноважений в Україні має право здійснювати контроль і розглядати скарга осіб на порушення чи неналежне дотримання їх прав, свобод і обов'язків у діяльності (бездіяльності) будь-яких державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб [5, с. 20]. Проте він не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

В Україні уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримують:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власною ініціативою [5, с.21].

Що стосується сфери діяльності омбудсмена, то це є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцям чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Щодо форм діяльності уповноваженого, якими він може реагувати, є подання, які вносяться ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний і строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини та громадянина.

По-перше, у ньому не зазначено про обов'язковість розгляду вказаними особами цих актів реагування, що може призвести до того, що вони не будуть розглядатися, а отже - не будуть усуватися порушення законності, що призводитиме до зниження авторитету уповноваженого та зменшенні рівня значущості цього інституту. По-друге, нічого не сказано про акти реагування представників уповноваженого. По - третє, не йдеться про скасування незаконних рішень органів влади і юридичних осіб. По-четверте, не вказано про фактичне поновлення порушених прав громадян, стягнення компенсацій, збитків, у тому числі моральних, а також про притягнення винних до відповідальності. По-п'яте, не передбачена можливість оскарження подань уповноваженого.

Отже, ця "беззубість" актів реагування уповноваженого є головною перешкодою для відновлення порушених прав громадян та ефективності діяльності цього інституту.

Завданням сьогодення також полягає у виявленні системних проблем, які спричиняють численні звернення громадян України до Європейського суду з прав людини, та у віднайденні найбільш ефективних шляхів їх вирішення з погляду застосування практики Європейського суду в правовій системі України, оскільки саме цей показник і є одним з головних критеріїв стану захисту прав людини в нашій державі.

Моніторинг Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за останній час свідчить, що у переважній більшості звернень, які надходять до омбудсмена України (а за 13 років існування інституції звернулись понад 1 мільйон 100 тисяч осіб), порушуються ті ж проблеми, з якими заявники звертаються на адресу Європейського суду з прав людини. І якби посадові особи органів державної влади і місцевого самоврядування України належно реагували на звернення Омбудсмена, який, по суті, є субсидіарним органом, то Україна не посідала б п'яте місце за кількістю справ проти неї у Європейському суді. А це питання лежить, окрім усього, і у площині ще загадом низької правової культури в нашій країні.

Цікавим фактом серед опосередкованих форм впливу омбудсмена на інші органи було, що у Верховній Раді було представлено Спеціальну доповідь "Стан дотримання Україною європейських стандартів з прав і свобод людини", де системно проаналізовано питання імплементації положень Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод у національне законодавство, практики Європейського суду з прав людини щодо України, стану виконання його рішень та застосування прецедентів, а також цієї Конвенції у судовій практиці України.

Важливо, що за результатами розгляду Спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини Верховною Радою України прийнята спеціальна постанова. Таким чином, рекомендації Уповноваженого з прав людини щодо необхідності вжиття подальших заходів для приведення національного законодавства в галузі прав і свобод людини та правозастосовної практики у відповідність до європейських стандартів стали обов'язковими для всіх органів влади та місцевого самоврядування [7, с.17].

Зокрема, серед системних проблем, які негативно відбиваються на дотриманні прав людини в Україні, поважанні принципу верховенства права - зволікання з проведенням реформування органів прокуратури, на чому наголошувалось у резолюції ПАРЄ № 1755 2010 р.

Одним із найважливіших напрямів діяльності Уповноваженого з прав людини є здійснення парламентського контролю за дотриманням права людини на свободу та особисту недоторканність.

Ще одним кроком омбудсмена було те, що після його подання Вища кваліфікаційна комісія суддів України, яка під час судово-правової реформи почала працювати на професійній основі, детально обговорила це подання і прийняла надзвичайно важливе рішення: припинити практику рекомендації суддів для обрання на вищу посаду, допоки суддя не завершить розгляд усіх справ, які перебувають у його провадженні.

Після цього продовжилось подальше позитивне реагування на подання Омбудсмена Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який зобов'язав голів апеляційних судів вивчити виявлені Омбудсменом випадки порушення судами розумних строків розгляду кримінальних справ та проаналізувати судову практику на предмет дотримання судами розумних строків при розгляді таких справ, а також підвищити контроль за своєчасним розглядом справ, які перебувають у провадженні судів.

Від реалізації рекомендації Вищого спеціалізованого суду апеляційними і місцевими судами буде залежати кількість звернень як до Омбудсмана України, так і до Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини останнім часом винесено низка рішень у справах проти України, якими констатується порушення ст. З Конвенції (заборона катувань), зокрема у зв'язку з неналежними умовами тримання, неадекватною медичною допомогою чи лікуванням, а також неефективним розслідуванням правоохоронцями скарг ув'язнених.

У березні 2011 року на колегії Генеральної прокуратури України омбудсмен пропонувала створити в органах прокуратури незалежні підрозділи розслідування заяв та повідомлень, пов'язаних з насильством та катуванням. Позиція Уповноваженого з прав людини була підтримана Генеральним прокурором України [7, с.17].

Також Омбудсман постійно відстежує практику Європейського суду з прав людини щодо України та інших держав і застосовує її, зокрема, у актах реагування до державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, а також під час захисту прав громадян, іноземців та осіб без громадянства в українських судах.

Так, захищаючи право на справедливий суд матері трьох малолітніх дітей С. Дятлової з Кіровоград - щини, яка внаслідок професійної помилки лікарів стала інвалідом І групи, Уповноважений в основу своєї позиції поклала рішення Європейського суду у справі "Биржиковський проти Польщі", яке стосувалося захисту прав пацієнтів.

Важливим напрямом діяльності Уповноваженого з прав людини є також запобігання масовим зверненням до Європейського суду з прав людини.

Висновки