Правове регулювання використання земель трубопровідного транспорту України

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ

Постановка проблеми

Актуальність даної проблеми зумовлена постійно зростаючою у світі потребою галузей промисловості у вуглеводневій сировині, розширенням мережі магістральних трубопроводів і збільшенням кількості маршрутів з його транспортування, а також недостатньою врегульованістю проблем землекористування в процесі експлуатації трубопровідного транспорту. У якісно нових умовах перехідної економіки

України особливо зростає роль її енергетичного сектора.

За останні роки у зв'язку з реформуванням економіки України умови діяльності трубопровідного транспорту зазнали серйозних змін. Першочергового вирішення вимагали такі завдання, як регулювання відносин між користувачами послуг паливно-енергетичного комплексу і власниками трубопровідних систем; пошук нових джерел капітальних вкладень у розвиток трубопровідного транспорту, якими в період планової економіки були виключно державні централізовані капітальні вкладення; будівництво нових магістральних трубопроводів, що гарантують енергетичну безпеку країни. Регулювання у сфері трубопровідного транспорту передбачає охоплення різноманітних правовідносин: транспортних, торгових, митних, фінансових, інвестиційних, екологічних та інших. Проблема використання земель трубопровідного транспорту та охорони навколишнього середовища на прилеглих територіях з урахуванням їх еколого-економічного стану є однією з важливих складових державної програми сталого розвитку економіки. Тому дослідження правових аспектів землекористування в системі трубопровідного транспорту та вдосконалення наукового обгрунтування їх раціонального та цільового використання є своєчасним та актуальним.

Аналіз останніх наукових досліджень

Вивчення проблем землекористування, його ознак, принципів та видів неодноразово було предметом наукових пошуків таких учених-правознавців, як В.І.Андрейцев, Г.І. Балюк, 1.1. Каракаш, П.Ф. Кулинич, А.М. Мірошниченко,- В.В. Носік, В.І. Семчик, В.Д. Сидор,- Н.І. Титова, М.В. Шульга ін. У той же час проблеми правового забезпечення раціонального та цільового використання земель трубопровідного транспорту не знайшли належного наукового обгрунтування в юридичній літературі.

Метою даної публікації є проведення комплекного аналізу особливостей правового регулювання використання земель трубопровідного транспорту України.

Виклад основного матеріалу

Переходячи до викладення основного матеріалу, хочемо зазначити, що об'єктивні умови трансформаційних процесів у розвитку України зумовлюють її націленість на динамічне входження у світову економічну систему і насамперед - в економічну інтеграцію з провідними західноєвропейськими державами. Цей процес, безумовно, приведе до зростання товарообмінних операцій між співпрацюючими сторонами. З іншого боку, геостратегічне розміщення України дає змогу їй бути вигідним мостом для транзитних перевезень паливних матеріалів між державами Європи, Азії і Близького Сходу. Однією з визначальних систем, які забезпечують товарообмінні операції через територію України, є трубопровідна транспортна система, до якої в ринкових умовах висуваються високі вимоги щодо якості, регулярності і надійності транспортних зв'язків, тому стан магістральних трубопроводів України має відповідати потребам європейської інтеграції. Для розміщення наземних і надземних трубопроводів та їх споруд, а також наземних споруд підземних трубопроводів необхідні землі із спеціально визначеним режимом їх використання та охорони, які відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» віднесені до земель трубопровідного транспорту [1].

В Україні перший магістральний газопровід (і перший в СРСР) збудовано 1924 на відрізку Дашава-Львів (діаметр 150 мм), удруге в 1940 (діаметр 300 мм) на довжину 70 км. 1946 його продовжено до Києва (на той час найдовший газопровід у Європі). З введенням в експлуатацію Шебелинсько- го родовища газу в 1956 збудовано кілька газопроводів: Шебелинка - Харків, Шебе- линка - Дніпропетровськ - Кривий Ріг - Одеса - Кишинів; Шебелинка - Білгород Брядськ; Шебелинка - Полтава - Київ; Шебелинка - Острогозьке (на території УРСР - 120 км), з'єднаний з маґістралею Краснодарський край - Москва - Ленінград; Шебелинка - Слов'янське - Луганськ. Інші газопроводи: Глібовка - Симферополь - Джанкой (у Криму) - Херсон; на Передкарпатті: Угерське - Івано-Франківське - Чернівці та Рудки - Дроздовичі Польща; Рудки - Мєнськ - Вільна - Рига; Дашава - Долина - Ужгород з продовженням до Словаччини й Угорщини. Від газопроводів Краснодарський край - Москва і Ставрополь - Москва споруджено відноги до низки міст Донбасу. У кінці 1960-их pp. побудовано газопровід Єфремівка - Київ Кам'янка Бузька та Диканька - Кривий Ріг. На 1970 р. довжина самих лише магістральних газопроводів в УРСР становила 10900 км (1950 -- 984), розбудова газопроводів тривала й надалі і їх довжина в УРСР 1977 р. становила близько 100000 км.

Пізніше і слабше розвинувся в Україні нафтопровідний транспорт. У 1950-их pp. збудовано кілька коротких нафтопроводів: Долина - Дрогобич (60 км), Гнідинівське родовище - Прилука (40 км) й ін. До Одеси доходив нафтопровід з нафтового басейну в Плоєшті (Румунія). У 1960-1963 рр. проведено на території УРСР відтинок транс- європейського нафтопроводу «Дружба», що простягається з Уфи на Уралі і з Казані до Європи двома мережами - через Ужгород до Угорщини і Чехословаччини та через Берестя до Польщі, і Сх. Німеччини, довжиною на території України 680 км. Перший потужний нафтопровід на території УРСР було побудовано в другій половині 1960-их pp.: Гнідинці - Кременчук; у 1970-их pp.: Кременчук - Херсон (340 км), Тихоріцьке (на півн. Кавказі) - Ли- сичанське (510 км) і нафтопродуктоводи: Кременчук - Лубни - Київ; Кременчук - Черкаси.

Земельна реформа в Україні, що була проголошена постановою Верховної Ради 1990 р. [2], змінила підходи до правового регулювання використання земель, з'явилася приватна власність на землю. Розвиток економіки і перехід країни на інноваційний шлях розвитку передбачає залучення все більшої кількості приватних інвестицій у державний сектор, використання механізмів державно-приватного партнерства, тому важливо зберегти державну монополію на землі трубопровідного транспорту і забезпечити умови стабільності і зацікавленості для інвестора. Сьогодні гостро постало питання про створення системи законодавчого регулювання, що дозволяє органам державної влади у взаємодії з суб'єктами господарської діяльності створювати й утримувати транспортну інфраструктуру, що включає в себе земельні ділянки, розташовані на землях трубопровідного транспорту, встановлювати в інтересах населення та економіки країни єдині правила користування землями трубопровідного транспорту, а також забезпечувати збереження і безпеку його наземних і підземних споруд.

Правові засоби забезпечення раціонального використання земель трубопровідного транспорту закріплені в законодавстві та підзаконних нормативно-правових актах, у тому числі в Земельному кодексі України, Законах України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР, «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 року- № 192/96-ВР, «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17 лютого 2011 року № 3041-VI.

В сучасному суспільстві не існує жодного напрямку, який би не був пов'язаний з процесом транспортування. До цього процесу прямо чи опосередковано залучаються відповідні засоби, методи, фор- ми, принципи та правила поведінки, які породжують транспортні суспільні відносини. Для того щоб набути визначеного змісту, ці відносини потрібно врегулювати. Одним з основних напрямів врегулювання транспортних суспільних відносин є вплив на них норм права. Одночасно неможливо уявити здійснення транспортними підприємствами статутної діяльності без використання земельних ділянок, необхідних для розміщення об'єктів транспортної інфраструктури.

Слід констатувати, що завдання земельної реформи щодо забезпечення ефективного, екологозбалансованого використання земельних ресурсів, державного регулювання обігу земельних ділянок та деяких інших практично не виконані [3, с. 82]. Тому розвиток інфраструктури трубопровідного транспорту є однією з найбільш важливих функцій держави. Потреба в реформуванні транспортної інфраструктури виникла у зв'язку з необхідністю вирішення масштабних завдань з розвитку трубопровідного транспорту з урахуванням сучасних вимог державного управління.

Визначаючи раціональні параметри господарського землекористування, потрібно керуватися такими принципами управління: збалансованість природних ресурсів, урахування взаємовпливу складників довкілля, оптимальне співвідношення інтенсивного та екстенсивного використання територій [4, с. 196]. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про транспорт», землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації. Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування. Підприємства транспорту зобов'язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки, не порушувати інтереси інших землекористувачів (у тому числі орендарів), не допускати заболочення, погіршення якості земель і забруднення їх промисловими та іншими відходами, неочищеними стоками, вживати заходів для захисту грунтів від ерозії, здійснювати укріплення ярів, крутих схилів, пісків, а також додержувати інших вимог щодо охорони земель [5].

У процесі використання земель для будівництва різних об'єктів трубопровідного транспорту важливо враховувати, що кожен наземний і надземний трубопровід та їх споруда, а також наземна споруда підземного трубопроводу як лінійний об'єкт є унікальним, і під його будівництво необхідно надати земельну ділянку, межі якого визначаються проектом будівництва трубопроводу. У процесі вибору земельної ділянки та погодження місця розміщення майбутнього трубопроводу схема розташування такого трубопроводу може змінюватися. При цьому проходження всіх без винятку етапів процедури надання земель для розміщення наземних і надземних трубопроводів та їх споруд, а також наземних споруд підземних трубопроводів має важливе значення, оскільки в разі не дотримання всіх вимог законодавства необхідна земельна ділянка може бути не надана. Відповідно до ч.3 ст. 45 Закону України «Про охорону земель», особливості режиму і порядку використання забруднених земель погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення [6].

Особливості використання земель в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів встановлені ст. 14 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів». Земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим

Законом та іншими нормативно-правовими актами. Зазначені обмеження встановлюються для власників та користувачів земельних ділянок на провадження ними господарської діяльності в цих охоронних зонах залежно від визначених внутрішніх зон безпеки охоронних зон або в межах всієї охоронної зони об'єктів магістральних трубопроводів. Підприємства магістральних трубопроводів мають право на отримання безоплатно від органу, що здійснює ведення державного земельного кадастру, інформації про власників та користувачів земельних ділянок, розташованих у межах охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів, відповідно до закону [7]. Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» від 16 листопада 2002 р. № 1747, земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Матеріали виконавчої зйомки об'єктів магістрального трубопровідного транспорту передаються підприємством магістрального трубопровідного транспорту районним (міським) держадміністраціям для нанесення їх на районні карти землекористування [8].

Висновки