Пенсійна реформа для науково-педагогічних працівників

ПЕНСІЙНА РЕФОРМА ДЛЯ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Метою цього дослідження є аналіз деяких аспектів регулювання пенсійних правовідносин науково-педагогічних працівників, проведення пенсійної реформи, практики застосування чинного законодавства, виявлення основних проблем у цій сфері та пошук шляхів їх вирішення, наголошено на соціальній потребі кодифікації пенсійного законодавства.

Актуальним завданням соціально-економічних перетворень в Україні є радикальне реформування пенсійної системи, що має неабияке значення для забезпечення економічного розвитку нашої держави, підвищення рівня соціального забезпечення пенсіонерів, подолання наслідків фінансової кризи. Незважаючи на той факт, що в Україні було здійснено низку перетворень пенсійної системи, ця реформа є незавершеною та потребує більш рішучих дій та коригувань з боку законодавця.

Окремі проблеми правового регулювання праці науково-педагогічних працівників відображено в наукових дослідженнях багатьох учених, зокрема О.А. Абрамова, Ю.В. Баранюк, Г.С. Гончарової, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, О.Є. Пашерстника, П.Д. Пи- липенка, О.І. Процевського, В.П. Пастухова, В.М. Смирнова, М.Л. Смолярової, М.П. Стадника, Н.М. Хуторян, М.М. Шу- мило та ін.

Права людини, зокрема соціальні, проголошені Конституцією України, є найвищою цінністю, проте їх практичне досягнення у нашій державі позначається непослідовністю та суперечностями. Ситуація, що склалася у сфері пенсійного законодавства, не дозволяє більше відкладати процес його реформування. Низький рівень пенсійного забезпечення, майже повна відсутність диференціації розмірів пенсій, наявність значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій громадян - усе це не відповідає ознакам соціальної держави, якою проголосила себе Україна у ст. 1 Конституції [1].

Незважаючи на неодноразові зміни, які вносилися до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 грудня 1998 р. із наступними змінами і доповненнями, Закон має низку прогалин, неточностей, що, безперечно, ускладнює, а іноді робить неможливим правильне застосування його на практиці. Низка норм, що сформульовані в Законі, не забезпечує мети, для досягнення якої він приймався, а саме: встановлення для наукових (науково-педагогічних) працівників пенсії на рівні, який забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів. У статті 1 Закону надано визначення науково-педагогічного працівника: «Це вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III -1V рівнів акредитації» [2]. Для таких працівників встановлюються пенсії на рівні, який забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів. Проте, Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», прийнятий 8 липня 2011 р. [3], значно погіршує умови пенсійного забезпечення наукових працівників, що не буде сприяти працевлаштуванню нових кадрів у науку. Згідно зі ст. 24 Закону у новій редакції пенсія науковому (науково-педагогічному) працівникові призначається за наявності страхового стажу (для чоловіків - 35 років, а для жінок - 30 років), необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [4], після досягнення чоловіками віку 62 роки за наявності стажу наукової роботи не менше як 20 років, жінками -- пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме 60 років, за наявності стажу наукової роботи не менш як 15 років. До досягнення передбаченого пенсійного віку право на пенсію за віком мають чоловіки - наукові (науково-педагогічні) працівники 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку.

Хотілося б більш детально проаналізувати збільшення страхового стажу для чоловіків та жінок, а також збільшення віку, який дає право на отримання як загальної, так і наукової пенсії за віком. Так, нормами Закону закріплено збільшення пенсійного віку для виходу на пенсію для жінок до 60 років. Проте це викликає значні суперечності. Зокрема, ми не погоджуємося з існуючою аргументацією Уряду з приводу необхідності збільшення пенсійного віку для жінок у зв'язку з тим, що тривалість життя жінок більша за тривалість життя чоловіків, а в багатьох високорозвинених країнах вік виходу на пенсію для чоловіків і жінок однаковий, що це приведе до збільшення кількості працюючого населення, а значить, і відрахувань до пенсійного фонду та поповнення бюджету Пенсійного фонду. По-перше, ця норма щодо виходу на пенсію у більш пізньому, порівняно з Україною, пенсійному віці застосовується у високорозвинених країнах, де тривалість життя значно вища, ніж в Україні, значно вищий там і життєвий рівень. В Україні за останніми статистичними даними середня тривалість життя чоловіків складає 61,5 років, жінок - 73 роки. Для порівняння: вона нижча на 11-13 років, ніж у високорозви- нених країнах, і на 4-5 років нижча, ніж у східних країнах. Україна посідає 113 місце за тривалістю життя у світі і передостаннє місце в Європі, позаду нас лише Росія. Тому у зв'язку з економічною кризою і масовим вивільненням працівників працівникам похилого віку, а особливо жінкам, значно важче знайти роботу, ніж молодим. Це призведе до того, що ми залишимо сьогоднішніх пенсіонерів без засобів для існування, оскільки на роботу їх вже не хочуть брати, а права на пенсію до 60 років вони не матимуть. Аргументація, викладена у пояснювальній записці до законопроекту «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», що у разі підвищення пенсійного віку працівник матиме змогу більш тривалий термін сплачувати страхові внески, а отже, заробить собі більшу пенсію, не витримує критики ще й тому, що наше населення передпенсійно- го віку є виснаженим морально та фізично, отже, може цієї пенсії і не дочекатися. Очевидно, що шляхи вирішення проблеми дефіциту Пенсійного фонду треба шукати не у підвищенні пенсійного віку для жінок, а у ліквідації безробіття, створенні нових робочих місць для забезпечення роботою, особливо молоді, у забезпеченні гідної заробітної плати, зменшенні податкових нарахувань на заробітну плату. Адже, крім внутрішнього безробіття (як офіційного, тобто зареєстрованого у службі зайнятості, так і не зареєстрованого), яке становить близько 1,8 млн. осіб, існує ще й проблема трудової міграції українців, які або легально, а часто й нелегально вимушені працювати за кордоном у зв'язку з неможливістю знайти в Україні роботу, оплата якої могла б забезпечити необхідні потреби сім'ї. Так, за різними статистичними даними, за кордоном працює від 3 до 6,5 млн. українців, які б за наявності робочих місць могли працювати в Україні та сплачувати страхові внески до пенсійного фонду [5, с. 324]. правовий пенсійний конституційний норма

На підставі ч. 3 ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» пенсії науковим працівникам призначаються за загальним правилом у розмірі 80 % заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника. Відповідно до ч. 5 цього Закону для обчислення пенсії враховується заробітна плата наукового (науково-педагогічного) працівника за основним місцем роботи за весь період страхового стажу на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника, починаючи з 1 липня 2000 р. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 р. або в разі, якщо період страхового стажу на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника, починаючи з 1 липня 2000 р ., становить менш ніж 60 календарних місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата за основним місцем роботи за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника поспіль до 1 липня 2000 р. незалежно від перерв. Новелою є і порядок застосування середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» внесення зміни до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з якою для обчислення заробітку під час призначення пенсії науковому (науково-педагогічному) працівникові застосовується середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки

України, зокрема у сільському господарстві, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, зокрема в сільському господарстві, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики.

Найбільше спірних питань на практиці виникає у зв'язку з правильністю віднесення того чи іншого виду роботи до наукової, щодо включення часу перебування на певних посадах до стажу наукової роботи, віднесення тієї чи іншої організації чи установи до наукової, віднесення підприємства, установи, організації до державних, щодо зарахування певних видів оплати праці для обчислення середнього заробітку, з якого нараховується пенсія науковому працівникові.

Ми також підтримуємо правову позицію науковців з приводу того, що в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» є потреба вирішити інші питання, які, на відміну від загального Закону, не знайшли свого правового врегулювання, зокрема: щодо пенсійного забезпечення батьків, чоловіка чи дружини померлого, якщо вони не були на його утриманні, але втратили після його смерті джерело засобів до існування; про розмір пенсій у зв'язку із втратою годувальника дітям-сиротам, визначити період, на який призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, умови зміни розміру пенсії, порядок виділення частки пенсії, або зробити відсильну норму, згідно з якою ці та інші не вирішені у спеціальному Законі питання регулюються загальним Законом [5, с. 371].

Серйозним недоліком сучасної пенсійної системи є надмірна кількість пенсійного законодавства, яке залишається при цьому ще й недосконалим. Закони щодо соціального забезпечення нерідко приймаються для отримання додаткових голосів виборців, зняття соціальної напруги або забезпечення економічних та податкових реформ. Відсутність концептуального підходу до формування галузевого законодавства зумовлює численні дефекти нормативно-правових актів, їхню низьку ефективність, що на практиці призводить до порушень прав громадян на соціальне, зокрема й пенсійне, забезпечення [5, с. 106].

Ефективна пенсійна система не може бути створена миттєво, і на її розвиток необхідним є достатньо тривалий час. Водночас такий розвиток пенсійної системи не може здійснюватися хаотично без відповідної стратегії. Створення умов, які б забезпечили гідне життя та вільний розвиток людини, потребує значної роботи у сфері правотворчості. Найбільш оптимальною формою упорядкування законодавства та його подальшого удосконалення у такій ситуації може стати прийняття єдиного законодавчого акта у формі Пенсійного кодексу України. Вважаємо, що прийняття Пенсійного кодексу дозволить систематизувати законодавство у цій сфері, удосконалить правовий механізм його реалізації. Окрім того, у такому кодифікованому акті повинні бути враховані і конкретизовані основоположні конституційні норми щодо права на соціальний захист у старості та неприпустимості його довільного обмеження, зібрані всі гарантії цього важливого конституційного права, стане важливим кроком на шляху формування в Україні законодавства дійсно соціальної та правової держави. Такої правової позиції дотримується переважна більшість вчених, які досліджують цю проблематику у своїх наукових працях, зокрема, Н.Б. Болотіна, С.М. Прилипко, Б.І. Сташків, Н.М. Хуторян, М.М. Шумило, О.М. Ярошенко та ін.

Пенсійний кодекс повинен закріпити основи цієї системи та визначити загальне бачення подальшого її розвитку. Законодавча практика у сфері пенсійних правовідносин свідчить про неодноразові порушення конституційної законності, відхилення від конституційних принципів, зокрема рівності прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що містить достатнє харчування, одяг, житло тощо. Враховуючи те, що сучасний стан пенсійного законодавства, на жаль, не дозволяє говорити про його відповідність нормам Конституції України та міжнародних правових актів, під час кодифікації ці вимоги повинні бути враховані у першу чергу.

Завдання з реформування системи пенсійного страхування знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ України на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», розробленій і схваленій Комітетом з економічних реформ при Президенті України [6]. Відповідно до її положень метою реформи пенсійної системи є посилення соціального захисту осіб, які втратили працездатність, забезпечення гідного рівня їхнього життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи на засадах збалансованості інтересів пенсіонерів та громадян, які працюють. Для досягнення цієї мети визначено за необхідне: стабілізувати солідарну пенсійну систему; запровадити загальнообов'язкове накопичувальне й розвивати добровільне накопичувальне пенсійне страхування; поліпшити адміністрування пенсійної системи. Основною перевагою цього документа є конкретизація тих заходів, які передбачається здійснити для досягнення поставлених завдань, та визначення етапів реформи.

Результати аналізу здійснених заходів з реформування пенсійної системи свідчать про необхідність коригування процесів подальшого проведення пенсійної реформи з урахуванням набутого досвіду та соціально-економічного становища в країні. При цьому подальше реформування пенсійної системи повинно здійснюватися за такими напрямами: розширення бази справляння страхових внесків; поліпшення фінансового стану Пенсійного фонду України; забезпечення середньо- та довгострокової стабільності пенсійної системи з поступовим переходом до посилення ролі накопичувальних складових частин пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів; забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки.

У сучасних умовах реформування пенсійної системи, проблема впровадження міжнародних стандартів набула для України практичного значення. У зв'язку з цим необхідно цілеспрямовано впроваджувати в державі європейські стандарти, передусім в економічній та соціальній сферах, оскільки вітчизняні не відповідають реальним життєвим потребам людини та не можуть забезпечити їх. Це, в першу чергу, стосується базового стандарту прожиткового мінімуму, який, у свою чергу, визначає розмір мінімальної пенсії та є настільки мізерним, що не може виступати, ані як економічна категорія, ані як соціальна гарантія. Проте стан справ щодо ратифікації Україною міжнародних актів у сфері соціального забезпечення залишається вкрай незадовільним. Таким чином, можемо стверджувати, що недостатня орієнтованість на міжнародні стандарти забезпечення залишається істотним недоліком законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення [7, с. 493].

У даний час в Україні поступово запроваджується повномасштабна пенсійна реформа. Водночас слід враховувати, що здійснення пенсійної реформи на рівні сучасних світових стандартів можливе лише за умови розв'язання базової проблеми - відчутного зростання заробітної плати та інших доходів населення. Це органічно взаємопов'язані проблеми, які можуть вирішуватися лише комплексно.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 30 - Ст. 141.

2. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.1991 р. № 1977-XII // Відом. Верховн. Ради України. - 1992. - № 12. - Ст. 165.

3. Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи: Закон України від 08.07.2011 р.- № 3668-VI // Відом. Верховн. Ради України. 2012. - № 12-13. - Ст. 82.

4. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-IV // Відом. Верховн. Ради України. - 2003. - № 49. - Ст. 376.

5. Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні: монографія / Н.М. Хуторян, М.М. Шумило, М.П. Стадник [та ін.]. К.: Ін Юре, 2012. - 540 с.

6. Скоробагатько А. В. Питання правової політики держави у сфері пенсійного забезпечення / А.В. Скоробагатько // Актуальні проблеми трудового права і права соціального забезпечення: тези допов. та наук. повід. уч. V Міжнар. наук.-практ. кон- фер. / За ред. В. В. Жернакова. - Х.: Право, 2013. - С. 489-493.

Анотація

Ключові слова: науково-педагогічний працівник, пенсійна реформа, пенсійні правовідносини.