Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, полковник юстиції

Поняття кримінального правопорушення: порівняльно-правовий аспект

Кухар Валерій Васильович,

кандидат юридичних наук,

начальник кафедри кримінального права

Анотації

У науковій статті використовується порівняльно-правовий підхід для визначення правового явища і його поняття - "кримінальне правопорушення". Розглядаючи теоретичне поняття, автор наводить приклади з нового Кримінального процесуального кодексу України 2012, Кримінального кодексу України та кодексів деяких країн світу (США, Швейцарія, Литва, Пуерто-Ріко, Туреччина та ін.). Аналізується взаємозв'язок понять "кримінальне правопорушення", "кримінальний проступок", "злочин". Запропоновано зміни до Кримінального кодексу України.

Ключові слова: кримінальне правопорушення, кримінальний проступок, злочин, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України.

Основний зміст дослідження

Актуальність статті. Аналіз поняття "кримінальне правопорушення" у науковій доктрині кримінального права буде неповним без порівняльно-правового аналізу як всередині правової системи України (у межах матеріального та процесуального права), так і порівняння згаданої категорії на рівні правових систем сучасності із наведенням прикладів правового регулювання зазначеного поняття у різних країнах світу.

Впровадження у сучасне законодавство понять та положень, що не були апробовані на практиці та є абсолютно новими як для практики, так і для теорії, сприяє розвитку наукових досліджень та потребує детального аналізу, дослідження генезису та прогнозування проблем як теоретичного, так і прикладного характеру.

Постановка проблеми. Зазначене суттєво впливає на правозас - тосовну практику, спричиняючи значний масив правозастосовних колізій та прогалин у діяльності правоохоронних органів, що, беззаперечно, впливає на правовий статус всіх суб'єктів, котрі мають будь-яке відношення до кримінального правопорушення та кримінального провадження.

Формування цілей статті. Таким чином, спробуємо з'ясувати поняття та правову природу кримінального правопорушення, сформулювати необхідні рекомендації для впровадження як у законодавство, так і під час правореалізації.

Зазначимо, що досліджуване питання знаходимо у сучасних працях Рабіновича П.М., Задої К.П., Сергатого М.О., Кураша Я.М., Допилки В.А., Березовської М.Л., Самбор М.А., Волощук А.М. та інших.

Втім, правова практика та розвиток юридичної науки створюють необхідність у детальному аналізі та дослідженні поняття "кримінальне правопорушення", до чого і звернемося.

Виклад основного матеріалу. Прийняття нових правових норм у Кримінальному процесуальному кодексі України від 13 квітня 2012 року викликало чимало проблем тлумачення чинного законодавства та правореалізаційної практики. Однією із них є впровадження абсолютного нового поняття "кримінальне правопорушення", котре, виступаючи основним як для науки кримінального права, так і кримінального процесу, не вживалось у вітчизняній юриспруденції раніше.

Вперше знаходимо це поняття у ст.2 Кримінального процесуального кодексу України в контексті завдань кримінального провадження: "завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура" [1]. Весь Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) пронизаний цим поняттям, втім інколи (наприклад, ст. ст.469, 492, 497 КПК України тощо) зустрічається поняття "злочин".

У той же час, спеціальний нормативно - правовий акт, котрий, відповідно до ч.2 ст.1 Кримінального кодексу України, "визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили" [2], не встановлює дефініції та ознак кримінального правопорушення. А все ще містить норми та положення лише щодо злочинів, їх видів та покарання.

Відповідно, знаходимо колізії та прогалини, котрі виникли на рівні нормативно - правових актів та які впливають на право - реалізаційну практику:

по-перше, норми Кримінального кодексу України є відправними з питань визначення поняття злочину, його видів та покарань за них, тобто норм матеріального права, у той же час знаходимо нове, по даті прийняття, поняття кримінального правопорушення у нормах процесуального права;

по-друге, процесуальне право спрямоване на реалізацію кримінально-правової політики держави і є вторинним, по відношенню до матеріального право, тобто первинними та, щодо цього питання, спеціальними, є матеріальні норми, а процесуальні їх реалізовують, забезпечують втілення у "життя". На зазначеному прикладі знаходимо протилежне.

Підтвердженням до окресленого нами є думка Письменського Є.О., відповідно до якої кримінальне процесуальне право виконує забезпечувальну функцію щодо дії кримінального права. Через це у разі колізій між їх нормами перевагу слід віддавати кримінальному матеріальному праву [3, с.143].

Таким чином, ми маємо правову колізію, змістом якої є те, що прийнятий пізніше кримінальний процесуальний закон (у 2012 році), та який є чинним уже протягом року, котрий не є спеціальним щодо встановлення поняття та видів кримінально-караного діяння, встановлює нові правові норми, котрі не є ідентичні, а скоріше суперечать матеріальному кримінальному закону, встановлюючи нові поняття, котрі за своїм змістом не є ідентичними.

Зрозуміло, що поняття "кримінальне правопорушення" абсолютно нове для української практики та правової доктрини, через те і колізійне, втім зустрічається у законодавстві та практиці країн світу.

Так, Рабінович П.М. зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вживає терміно-поняття кримінального права "кримінальне правопорушення" (за термінологією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року "criminal defense") [4, с.4] та "злочин" ("crime") [4, с.5]. В усіх цих випадках йдеться, радше за все, про злочини в їх суто внутрішньодержавній, національній інтерпретації, тобто у такому сенсі, в якому їх визначає та розуміє відповідна держава. Оскільки ж у державах-членах Ради Європи правообмеження встановлюються насамперед національним законодавством - у певних межах власного розсуду держави, - то в цю її діяльність Суд безпосередньо зазвичай не втручається. І тому, яке саме діяння слід вважати у певній країні злочинним (злочином), - це вирішує кожна держава самостійно. Так чи інакше, у практиці Суду його власна, автономна інтерпретація термінопоняття "злочин" не зустрічається.

Коли ж у Конвенції йдеться про "кримінальне правопорушення", то це термінопоняття вже стає безпосереднім предметом автономного роз'яснення Суду, і воно має вживатись і державами-членами Ради Європи, вочевидь, у тому значенні, яке надає йому він у своїй практиці [4, с.6].

Поняття кримінального правопорушення також зустрічаємо в кримінальних законах світових держав. Так, § 21-3105 КК штату Канзас встановлює, що кримінальне правопорушення - це "дія або бездіяльність, передбачена законом, при засудженні за яку може бути призначено покарання у виді смертної кари, тюремного ув'язнення, штрафу або штрафу і тюремного ув'язнення одночасно" [5, с. 199].

Кримінальний кодекс Литви у ст.10 встановлює, що злочинні діяння поділяються на злочини та кримінальні проступки. Злочином є небезпечне і цим Кодексом заборонене діяння (дія або бездіяльність), за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі (ст.11 КК Литви). Кримінальним проступком є небезпечне і цим Кодексом заборонене діяння (дія або бездіяльність), за вчинення якого передбачено покарання, не пов'язане з позбавленням волі, за винятком арешту (ст.12 КК Литви) [6].

Відповідно до ст.10 Кримінального кодексу Швейцарії тяжкі злочини відрізняються від проступків відповідно до тяжкості покарання, що передбачено за злочин. Тяжкі злочини є злочинами, за які передбачено позбавлення волі на строк більше трьох років. Правопорушення є злочинами, за які передбачено позбавлення волі на строк не більше трьох років або грошовий штраф [7].

Згідно з розділом 12 Кримінального кодексу Пуерто-Ріко 1974 року злочини класифікуються як правопорушення і кримінальні (тяжкі) злочини. Правопорушення - це злочини, санкція за які передбачає позбавлення волі на строк не більше шести місяців або штраф, що не перевищує п'ятсот доларів, або обидва на розсуд суду. Злочини включають у себе всі інші злочини [8]. Новий Кримінальний кодекс Пуерто-Ріко 2004 року залишив ту ж класифікацію на правопорушення та кримінальні (тяжкі) злочини [9].

Кримінальний кодекс Туреччини у - ст.1 встановлює, що правопорушення поділяються на злочини та проступки [10]. Стаття 11 згаданого кодексу зазначає, що покараннями за злочини є:

1) смертна кара;

2) тяжке ув'язнення;

3) ув'язнення;

4) тяжкий грошовий штраф;

5) заборона на публічну службу. Покараннями за проступки є:

1) легке ув'язнення;

2) легкий грошовий штраф;

3) позбавлення права займатися певною професією або ремеслом. - У статті 13 Кримінального кодексу Туреччини знаходимо, що покарання у виді тяжкого ув'язнення є довічним або тимчасовим. Довічне тяжке ув'язнення триває до смерті ув'язненого. Тимчасове тяжке ув'язнення, якщо в конкретних статтях цього Кодексу про це немає прямої вказівки, триває від одного року до двадцяти чотирьох років [10]. Таким чином, розмежування злочинів та проступків відбувається залежно від санкції за конкретне кримінально-каране діяння.

Хавронюк М.І. у монографії "Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи" вказує на те, що поділ кримінально-караних діянь на злочини та проступки (або незначні злочини) знаходимо в кримінальних кодексах Естонії, Норвегії, Австрії, Іспанії, Німеччини, Франції [11, с.156-166].

кримінальне правопорушення правове явище

Звичайно, обраний перелік країн не є повним, втім вказує на наявність різного підходу до розуміння поняття діяння, відповідальність за яке передбачена кримінальним законодавством.

Зрозуміло, що єдиним є підхід щодо поділу кримінально-караних діянь на, мінімум, дві групи, враховуючи тяжкість покарання, що передбачена у санкції статті, при чому одна група, у всіх аналізованих країнах, іменується "злочином", а інша - "проступки", "незначні злочини", "кримінальні проступки", "правопорушення".

Схожий підхід вирішив застосувати і український законодавець, попередньо відобразивши поняття "кримінальне правопорушення" у нормах кримінального процесуального кодексу. Так, у ч.3 ст.469 Кримінального процесуального кодексу знаходимо: "Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення" [1].

Звідси випливає, що кримінальні правопорушення поділяються на злочини та кримінальні проступки. Поділ злочинів на види, відповідно тяжкості злочину, зберігся. Тому виникає наступна наукова проблема: що вважати злочином невеликої тяжкості, а що вважати кримінальним проступком?

Логічно, що є декілька шляхів її вирішення. Так, можливо змінити критерій "тяжкості злочину", віднести теперішні злочини невеликої тяжкості до середньої, середньої до тяжких, тяжких до особливо тяжких. Що однозначно не є гуманізацією кримінально-правової політики держави. Другий, схожий за відсутністю гуманізації, варіант - віднесення частини адміністративних правопорушень, за які передбачена санкція "арешт" до кримінальних проступків.

Найбільш гуманним є варіант навпаки зменшення ступеню тяжкості злочину. Так, кримінальними проступками вважати діяння, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто діяння, що вважалось злочином невеликої тяжкості).

Злочином невеликої тяжкості вважати злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Злочином середньої тяжкості вважати злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Тяжким злочином вважати злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років.

Особливо тяжким вважати злочин, за який передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Вказані зміни потягнуть за собою також внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, оскільки особливі порядки кримінального провадження засновувались на критерії суспільної небезпеки вчиненого діяння, котрий, у разі такої гуманізації, буде суттєво змінений.

Що ж до семантичного навантаження, то виникає питання: чи доречно вживати поняття "злочин", "проступок" та "правопорушення" як родові та видові категорії.

Так, поняття "правопорушення" в теорії права вживається як родова категорія до злочину та проступку [12, с.423]. Тому класифікація, обрана законодавцем, є логічною та науково обґрунтованою.

Втім законодавець ніде не вживає поняття "делікту" як родової чи видової категорії.

"Делікт" (від латинського delictum) розглядається у правовій доктрині у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні деліктом визначається будь-яка недозволена дія, правопорушення, що має наслідком застосування покарання до особи, яка його вчинила.

Тобто делікти за сферою їх виникнення та реалізації можуть бути поділені на публічно-правові й приватноправові, серед останніх виділяють цивільно-правові правопорушення [13, с.319].

Зрозуміло, що поняття "делікт" та поняття "правопорушення" - слова-синоніми, мабуть, тому законодавець вирішив вжити термін "кримінальне правопорушення", а не "кримінальний делікт".

Повертаючись до поділу кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки, пропонується декілька варіантів введення інституту кримінального проступку до вітчизняного законодавства:

1) створення окремого кодексу (закону - зазначено автором) кримінальних проступків із загальною та особливою частинами;

2) доповнення чинного КК новою частиною, в якій передбачити склади кримінальних проступків;

3) введення складів кримінальних проступків до Особливої частини КК шляхом доповнення його статей новими частинами, а також включення деяких нових статей [14, с.119].

Висновки і пропозиції