Зловживання акціонерами правом на отримання інформації про діяльність товариства

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. При цьому окремі аспекти цієї проблеми залишаються нерозкритими, зокрема, детально не досліджено такий вид зловживання корпоративними правами, як зловживання акціонерами правом на отримання інформації про діяльність товариства.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є конкретизація змісту зловживання правом акціонерами на отримання інформації про діяльність товариства як виду зловживання корпоративними правами правом та вироблення пропозицій щодо боротьби з нею.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналізуючи корпоративне законодавство, слід відзначити, що в ньому загальна норма про неприпустимість зловживання правом відсутня. Разом із тим ЦК України вперше на законодавчому рівні закріпив положення, які визначили принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав. Серед таких принципів значну роль відіграє принцип заборони зловживання правом. Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Вчинення таких дій є підставою для застосування як спеціальної санкції у вигляді відмови від захисту цивільного права (ч. 2 ст. 16 ЦК України), так і застосування загальних положень про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна зловживанням правом (глава 82 ЦК України) [1].

На сьогодні однією з розповсюджених форм зловживання корпоративними правами є зловживання акціонерами правом на отримання інформації про діяльність товариства. Це пов'язано щонайменше з двома чинниками: по-перше, право на інформацію про діяльність є невід'ємною складовою права на участь в управлінні АТ, адже право на участь в управлінні має бути забезпечене можливістю одержання інформації для дієвої участі в роботі загальних зборів, тобто учасник повинен мати повне уявлення про дійсний стан справ у товаристві, підтвердження пропозицій, що виносяться на голосування, додатковими документами та аргументами тощо. Крім того, інформація учаснику необхідна і для забезпечення своїх майнових прав та інтересів, наприклад, вчасно реалізувати акції у випадку, якщо акціонер дійде висновку про те, що товариство перебуває в кризовому стані і, можливо, наближається до банкрутства.

Також безпосередній зв'язок права на інформацію та майнових прав вбачається у документах, що підтверджують вартість майна товариства на день пред'явлення учасником своєї майнової вимоги (виплатити вартість частки майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі). Можливо простежити й інший зв'язок між правом на інформацію та майновим правом учасника, наприклад, при оспорюванні значних правочинів та правочинів із зацікавленістю, укладених товариством. Таким чином, зловживаючи правом на отримання інформації, акціонер у деяких випадках може фактично паралізувати діяльність товариства [2, с. 109]; по-друге, значна розповсюдженість такої форми зловживання правом є безпосереднім результатом недостатності та недосконалості запобіжних заходів протидії зловживання корпоративними правами.

Під зловживанням акціонером належним йому правом на отримання інформації про діяльність товариства слід розуміти здійснення належного акціонеру суб'єктивного права на отримання інформації про діяльність товариства таким чином, що в процесі його реалізації завдається шкода інтересам, правам товариства в цілому, інтересам, правам інших акціонерів.

Можна виділити наступні ознаки, складові зловживання акціонером правом на отримання інформації:

по-перше, це наявність у такої особи суб'єктивного права на отримання такої інформації;

по-друге, діяльність з його реалізації (запитування інформації, ознайомлення з такою інформацією, збір інформації);

по-третє, це використання зазначеного права всупереч інтересам, на шкоду товариству або іншим акціонерам (подання до товариства чисельних позовів з використанням отриманої інформації, позовів щодо порушення права акціонера на інформацію (наприклад, не надання такої інформації в належні строки, надання не повної інформації, тощо);

по-четверте, відсутність порушення конкретних норм права [3].

Право на отримання інформації про діяльність товариства передбачене ч. 1 ст. 78 Законі України «Про акціонерні товариства» (далі - ЗУ «Про АТ») [4]. Так, АТ повинно забезпечити вільний доступ кожному акціонеру (незалежно від кількості акцій) до всіх документів, що передбачені у - ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про АТ», окрім документів, що зазначені п. 4, 12, 15, а саме: документи, що підтверджують право товариства на майно, документи бухгалтерського обліку, перелік афілійованих осіб товариства із зазначенням кількості, типу та/або класу належних їм акцій.

Такий підхід до обмеження доступу до певних документів зумовлений особливістю акціонерної форми підприємництва, а саме наявністю необмеженого число акціонерів, у тому числі тих що мають дрібні пакети акцій, що зумовлює наявність спеціальних заходів охорони і правил доступу до відомостей, які не є загальнодоступними. Тому законодавець з урахуванням особливостей підприємницької діяльності у формі акціонерного товариства, а також специфіки та обсягу наданої інформації встановив обмеження щодо тих документів, до яких може бути вільний доступ будь-якого акціонера [5].

Відповідно до узагальнення Верховного суду практики розгляду судами корпоративних спорів за 2005 р. -- І півріччя 2007 р. [6]. Верховний суд прийшов до висновку про незадовільність правової регламентації відносин про надання акціонерам інформації про діяльність АТ. Зокрема, законодавством не врегульовано питання:

- відсутність чітко визначеного обсягу інформації, яка може бути надана учаснику (акціонеру) товариства;

- невизначеність процедури подання запиту та отримання інформації;

- не визначено співвідношення інформації, що може бути надана учаснику (акціонеру), та інформації, яка складає комерційну таємницю;

- не визначено обмежень щодо періоду часу, за який учасник (акціонер) може вимагати надання інформації про діяльність товариства.

На сьогоднішній день ці питання залишаються невирішеними, що створює можливість зловживання акціонерами своїм правом на отримання інформації про діяльність АТ.

У той же час, обмежуючи коло документів, до яких має вільний доступ будь-який акціонер, Закон не вказує умов отримання документів, до яких немає вільного доступу, як, наприклад, це робить російський законодавець.

Так, у ФЗ «Про акціонерні товариства» встановлено певний мінімальний поріг корпоративного контролю: не менше 1% - для отримання доступу до списку осіб, зареєстрованих для участі у загальних зборах (п. 4 ст. 51 ФЗ про АТ), не менше 25% - для отримання протоколів правління і документів бухгалтерського обліку товариства (п. 1 ст. 91 ФЗ про АТ) [7].

В Інформаційному листі Президії ВАС РФ від 18.01.2011 № 144 «Про деякі питання практики розгляду арбітражними судами спорів про надання інформації учасникам господарських товариств» [8] зазначено, що у всіх суперечках, пов'язаних з наданням інформації, судами розглядаються ознаки зловживання акціонером і товариством своїми правами щодо надання інформації.

У п. 1 зазначеного Листа перераховані обставини, що можуть свідчити про зловживання акціонером своїм правом на інформацію, в тому числі:

1) акціонер неодноразово вимагає надати одні й ті самі документи, якщо першу з таких вимог товариством було виконано;

2) акціонер вимагає надати інформацію, що відноситься до минулих періодів діяльності товариства і не представляє цінності з точки зору її аналізу (наприклад, економічного, юридичного (в тому числі з причини закінчення строків позовної давності) );

3) акціонер є фактичним конкурентом (або його афілійованою особою) товариства, і запитувана інформація носить конфіденційний характер або відноситься до конкурентної сфери, або у разі поширення може бути завдано шкоди комерційним інтересам суспільства.

Водночас, критеріями наявності правомірного інтересу акціонера можуть виступати наступні чинники:

1) планування акціонером продажу акцій (у т.ч. в ході банкрутства товариства);

2) підготовка звернення до суду з вимогою про оскарження рішень / угод товариства або про притягнення до відповідальності членів органів управління товариства;

3) підготовка до участі в загальних зборах акціонерів.

У цілому, для визначення межі між правомірним здійсненням акціонером належного йому права на отримання інформації та зловживанням цим правом можна керуватися висновком І.Т. Тарасова: «Визначаючи межі цього права, треба мати на увазі, по-перше, якою мірою управління компанією буде пригнічено у своїй діяльності і у відправленні своїх службових обов'язків при повному здійсненні акціонерами цього права і по-друге, якою мірою можуть зашкодити компанії ті зловживання, які можливі в даному випадку з боку одиничних акціонерів при здійсненні ними цього права» [9, с. 444].

Слід зазначити, що як в українському, так і в російському законодавстві акціонеру надано право доступу до фактично необмеженого переліку відомостей. Подібна позиція не є притаманною для регулювання розглянутих відносин у західних країнах: перелік інформації, що надається акціонерам зарубіжних компаній, зазвичай сформульований вичерпним чином і включає в себе лише основні документи про діяльність компанії.

Наприклад, згідно з п. 131 (1) Закону про акціонерні товариства Німеччини (Aktiengesetz) рада директорів зобов'язана на зборах акціонерів надати будь-якому акціонеру інформацію з усіх питань, що входять до порядку денного зборів (за деякими виключеннями). Цим положенням право акціонера на інформацію вичерпується. В одному зі своїх рішень Федеральний конституційний суд Німеччини зазначив, що подібне обмеження є допустимим і представляє собою поєднання ефективної реалізації права на участь в компанії і отримання інформації про неї. Обмеження права акціонера на інформацію може бути обумовлено обмеженням його прав як учасника компанії [10].

Вивчення досвіду окремих корпоративних правопорядків США (Каліфорнія, Флорида) дозволяє прийти до висновку про те, що акціонери компаній мають право вимагати подання їм лише визначених відомостей, перелік яких вичерпується, як правило, протоколами загальних зборів акціонерів і ради директорів, матеріалами бухгалтерського обліку, відомостями про позови, пред'явлених до компанії, відомостями про виплати членам органів управління та працівників компанії, річною звітністю [11, с. 100].

Враховуючи викладене, на наш погляд, доцільним є встановлення залежності між обсягом інформації, до якої має доступ акціонер, та кількістю його акцій в долі товариства.

Наприклад, для акціонерів, що володіють не менше, ніж 25 % акцій товариство, не повинно взагалі існувати обмежень для отримання інформації.

Для власників менше 25% (але не менше 1 %) інформаційний бар'єр має визначатися з урахуванням існуючих положень корпоративного законодавства.

Для мікромінорітарієв, які володіють менш ніж 1 % акцій, доцільно встановити вичерпний перелік мінімально необхідних відомостей про товариство, надання яких вони вправі вимагати в цілях захисту своїх інтересів. У цьому випадку доцільно врахувати досвід Організації економічного співробітництва та розвитку (далі - ОЕСР), яка для країн-членів ОЕСР встановлює перелік мінімальної інформації, яка повинна розкриватись у будь-якому випадку:

а) результати фінансової й операційної діяльності;

б) завдання або напрями діяльності АТ;

в) загальну структуру права власності на акції та розподіл прав голосу;

г) членів наглядової ради і виконавчого органу, а також розмір винагороди, що кожен з них одержує;

ґ) значущі фактори ризику, які можна спрогнозувати;

д) важливі питання, пов'язані з менеджерами й іншими учасниками корпоративних відносин;

е) структуру і політику управління АТ [2, с. 111-112].

Така залежність виглядає адекватною та розумною. Акціонер, який володіє не менш ніж 25 % акцій статутного капіталу, апріорі не може зловживати своїм правом на отримання інформації про діяльність товариства, адже це суперечить логіці корпоративних відносин: власника 25 % акцій товариства слід визнати певною мірою одним із «господарів бізнесу» (в економічному сенсі цього слова).

Внаслідок цього йому повинні надаватися найбільш значні інформаційні права, якими він навряд чи буде зловживати, оскільки це безпосередньо може відобразитись на прибутковості товариства, його учасників, а, отже, і на його власних інтересах. Мінорітарії, а тим більш мікроміно- рітарії, фактично позбавлені можливості ефективно впливати на управління товариством, а тому повинні бути максимально обмежені в можливості використовувати право на інформацію, яку вони можуть застосувати з метою корпоративного шантажу або для інших несприятливих для товариства цілей.

Висновки з даного дослідження. Враховуючи вищевикладене, ст. 78 ЗУ «Про АТ» доцільно викласти в такій редакції: «Стаття 78. Надання акціонерним товариством інформації