Соціальні та правові цінності як детермінанти позитивної правової відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальні та правові цінності як детермінанти позитивної правової відповідальності

Детермінація позитивної правової відповідальності - це складний об'єкт для вивчення, який може бути досліджений лише в рамках комплексу наук про людину та суспільство. Вона зумовлюється як індивідуальним сприйняттям людини, так і впливом соціального середовища. Саме соціальність цінностей яскраво підкреслює те, що погляди на цінність змінювались впродовж багатьох століть разом зі зміною соціально-економічного устрою суспільства, ідеології, пануючої релігії й інших чинників. Для людини соціальні цінності стають власними у результаті розвитку загальної культури особистості, виховання. Тому феномен цінності характеризується відображенням як соціальної, так і особистісної (свідомої) реальності людини.

Стан дослідження. Соціальні та правові цінності з позиції детермінант позитивної правової відповідальності людини у науковій літературі ранішене розглядались, тому пропонуємо науковців, які розглядали їх як окреме соціальне явище. Так, цінності розглядали такі вчені як: О.Ф. Александрова, А.Н. Бабенко, О.О. Бандура, С.Б. Боднар, М. Болсунова, А.А. Кавалеров, М.С. Каган, Л.І. Лясота, Г.В. Мальцев, И.Д. Мишина, В.В. Молодиченко, О.В. Носенко, П. Патерило, М.М. Підлісний, Ю.С. Размєтаєва, П.П. Сліпець, І.Г. Стрелецькая, И.Г. Сухина, Н.В. Шилов.

Метою статті є дослідження соціальних та правових цінностей як детермінант позитивної правової відповідальності людини.

Виклад основногоматеріалу дослідження

Аксіологія (наука про цінності) входить до числа основних розділів філософії права, адже роль цінностей у людському житті є неоціненою, вони виступають сенсом людського буття. У першу чергу, цінності - це результат багатовікового соціального досвіду, досягнення суспільства, світоглядних принципів, уявлень та розуміння людини, що є еталоном, ідеалом, належним.

Соціальні цінності можуть виникати у сфері економіки, політики чи в інших сферах, але, будучи закріпленими в праві, вони стають правовими цінностями. Ці цінності, у свою чергу, вже через право впливають на суспільні відносини. При цьому правові норми повинні відповідати правовим цінностям, адже ні один закон не буде визнаний суспільством, якщо він не відповідатиме його вимогам. Більше того, дотримуючись загальних соціальних цінностей, людина часто виконує навіть такі правові норми про існування, про які не здогадується, тому цінність слід вважати внутрішньою ціллю, змістом правової норми.

Цінності як детермінанти позитивної правової відповідальності людини повинні характеризуватись наступними ознаками: виступають соціальним регулятором людської поведінки;є історично зумовленими та сформованими внаслідок життєвого досвіду людини (індивідуальні цінності) або ж соціально-економічних, релігійних, політичних та інших обставин (суспільні цінності); можуть виступати, як у негативній, так і у позитивній формі - здатність до альтернативності; виникають у системі суб'єктно-об'єктних відносин; поєднують у собі як матеріальну, так і духовну складову; виникають у результаті усвідомлення та оцінки навколишньої дійсності; рівень усвідомлення та засвоєння суспільних цінностей залежить від рівня свідомості, культури, виховання; цінності втілюються в ідеях, принципах, зразках, нормах, цілях, ідеалах; є елементом морально-правової свідомості;цінності не віддільні від оцінки, завдяки якій людина будує власну систему та ієрархію цінностей, тим самим одні цінності приймаючи, а інші відштовхуючи; виступають «ідеальними моделями» людської поведінки;мають здатність відповідати потребам та інтересам людини, колективу, суспільства; особистісні цінності є основою ціннісної орієнтації людини.

Право у своїх нормах та інститутах виражає цінності суспільства, вони отримують друге народження у правових цінностях. Водночас саме право як засіб регулювання суспільних відносин та як культурне явище становить водночас і соціальну, і особистісну цінність [2, с. 125-126]. Наведені властивості права як цінності мають уточнюючий, внутрішній поділ, що дозволяє звернутися до їх окремих аксіологічних проявів. Розуміння цінності права розкривається через три аспекти: соціальну, інструментальну та власну цінність. Соціальна цінність права полягає у таких моментах: право володіє можливістю забезпечувати стійкий порядок у суспільних відносинах; воно дозволяє досягнути визначеності, точності у змісті суспільних відносин; право дозволяє досягти гарантованого результату. Інструментальна цінність права розкривається через такі його властивості: право являє собою регулятивний інструмент, що ним можуть користуватися різні суб'єкти, перш за все, держава; воно є опосередковуючим ланцюгом, засобом втілення різних інститутів у життя; встановлює систему типових масштабів поведінки та дій. Як вираження власної цінності, що втілює свободу та справедливість, право здатне: надати простір для свободи особи через суб'єктивні права; добитися активності у поведінці; зіставити вчинки та дії з вимогами моралі виступити чинником прогресу, оновлення суспільства, рішенням світових проблем [13, с.77-78].

За А.М. Бабенко, правові цінності - це пережиті людьми і обумовлені культурою форми позитивного ставлення до правової системи суспільства, які обумовлюють вибір поведінки, відповідний цій системі, а також юридичну оцінку подій [1, с.48].

Правові цінності втілюються в правовідносинах і визначають людський сенс права. Завдяки правовим цінностям людина оцінює всю правову реальність та здійснює свій вибір відповідно до позитивної правової відповідальності людини. Мета правових цінностей - це єдність цілей та інтересів людини з інтересами та цілями держави. Такі соціальні цінності, як: моральні, культурні, релігійні, загальнолюдські - стають правовими тільки тоді, коли закріплюються в нормі права. Саме завдяки нормі права цінності стають правовими. Норми права забезпечують умови для їх здійснення, виступають в якості засобу їх досягнення. Конституція України закріплює багато соціальних цінностей, які в результаті стали правовими. До прикладу, стаття 3 вказує, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [10].

Правові цінності - це конкретні соціально-правові явища, правові засоби і механізми. Право і правові норми, безумовно, є також цінністю та входять у коло ціннісних явищ, воно виступає в якості об'єкта ціннісних відносин. Ціннісний аспект права розуміється як певна свобода вибору людиною своєї поведінки в процесі досягнення своїх цілей. Отже, правові цінності - це:

- конкретне вираження власної цінності права в практичному житті людей;

визначеність і гарантованість прав, безпека людини в конфліктних ситуаціях, забезпечення істини, правди при вирішенні юридичних питань;

- фундаментальні природжені права людини, основоположні демократичні правові принципи;

- особливі правові засоби і юридичні механізми (все, що відносять до юридичного інструментарію), що забезпечують цінності права, гарантування прав, інститути, що виражають оптимальне співвідношення нормативного та індивідуального регулювання і т.д. [1, с.51-52]

На нашу думку, правові цінності в позитивній правовій відповідальності людини виконують наступні функції: соціальну, детермінуючу, світоглядну, сенсоутворюючу, регулюючу, нормативну, інтегруючу, само ідентифікаційну, інтерналізаційну, адаптивну, мотивуючу, виховну.

Соціальна функція проявляється у тому, що цінності завжди находяться в соціокультурному просторі, оскільки обумовлені зв'язком з людиною, з її потребами, з можливістю розвитку її сутності. Вони проміжна ланка між суспільством та людиною. Правові цінності виступають орієнтирами в правовому просторі, а, отже, гідні називатись соціальними детермінантами позитивної правової відповідальності людини.

Цінності роблять вирішальний вплив на здійснення вибору людини в межах позитивної правової відповідальності людини, тому вони виконують детермінуючу функцію. Окрім того, правові цінності також є детермінантами правомірної поведінки, у якій об'єктивується позитивна правова відповідальність людини.

Трансформація знань, правової інформації у власний світогляд здійснюється за підключенням усіх природних детермінант позитивної правової відповідальності: розуму, волі, емоційної сфери та, звісно ж, свідомості. Таким чином, світогляд людини включає в себе і оціночний, пізнавальний і усвідомлений компоненти, тобто є показником всіх можливостей людини. Загальнолюдські цінності, які втілені в правовій нормі вказують людині на напрям правової поведінки, створюючи основу для правомірного і морального рішення. Саме цінності дозволяють людині розставити для себе пріоритети, такі як: справедливість, рівність, свобода. Світогляд людини, який базується на даних цінностях буде направлений на позитивну правову відповідальність, адже при співвідношенні своїх дій з цими вищими цінностями поведінка людини буде виконуватись у рамках правової свободи, справедливості та рівності. Отже, цінності є світоглядними орієнтирами в яких людина уявляє своє місце у суспільстві, зміст свого існування і суспільство загалом, тобто виконують світоглядну функцію.

Сенсоутворююча функція полягає у тому, що людина не може існувати без усвідомлення сенсу свого життя, адже втрата сенсу життя означає втрату мети існування та деградацію людини. Завдяки цінностям, у тому числі і правовим, відбувається самовизначення людини, в якому проявляється активність людини як у праві, так і у житті.

Знання стають вирішальним фактором у регулюванні поведінки лише тоді, коли вони перетворилися на переконання людини. У цьому механізмі цінності виконують регулюючу функцію як визнання певної істини чи прийняття знань як значимих і важливих, що підлягають першочерговій реалізації. Цінності, в першу чергу, - це соціальні регулятори поведінки людини, а свобода, рівність, справедливість являються елементами механізму соціального регулювання. Саме правові цінності визначають тип поведінки та спрямованість інтелектуально-вольових зусиль на позитивну правову відповідальність людини.

Регулююча функція тісно пов'язана з нормативною, адже свій регулятивний вплив цінності мають лише через норми, як соціальні, так і правові.

Інтегруюча функція - правові цінності суспільства проникають через пізнавальну, вольову, емоційну сферу у свідомість людини та стають особистісними цінностями, на основі яких людина здійснює будь-яку правову дію та оцінку дійсності в межах позитивної правової відповідальності.

Самоідентифікаційна функція проявляється при оцінюванні правових норм через призму цінностей, коли людина намагається зрозуміти зміст і мету їх реалізації та ідентифікує себе з тими інтересами, що закріплені в даних нормах, тобто з суспільними інтересами. Здійснюючи дану функцію людина погоджується з суспільними інтересами та відчуває себе членом даного суспільства, а тому, здійснюючи позитивну правову відповідальність ставиться до прийнятого правового рішення, як рішення не лише на користь суспільства, але й на користь самого себе.

Інтерналізаційна функція означає прийняття цінностей, які нав'язують людині в процесі правового виховання.

Адаптивна функція полягає у здатності людини пристосуватись до умов суспільства з урахуванням тих цінностей, які притаманні данному суспільству, задовольняючи при цьому і власні потреби, інтереси.

Цінності здійснюють мотивуючу функцію, оскільки є показником свідомого ставлення людини до правової дійсності, виражають заінтересованість людини в реалізації тих цінностей, які вона включила у власну ієрархію цінностей. Вони надають діяльності людини цілеспрямований характер. Правові цінності будучи одним із центральних особистісних утворень, як внутрішня рушійна сила визначають мотивацію її поведінки та виражає її психічне ставлення до будь-якої сфери діяльності людини.

У міру того, наскільки людина засвоїла суспільні цінності, проявляються її людські якості та міра культури.Визнання людиною правових цінностей перший крок до досягнення розвиненої правосвідомості, активної поведінки та позитивної правової відповідальності, адже цінності права через їх пізнання стають загальнолюдськими принципами її діяльності. У цьому суть виховної функції.

О.М. Болсунова узагальнила ціннісні засади юридичної відповідальності у вигляді системи наступних аспектів:

По-перше, юридична відповідальність займає центральне місце в системі різновидів соціальної відповідальності та націлена на забезпечення правопорядку в суспільстві, яке проявляється в застосування мір негативного примусового характеру до осіб -- членів суспільства, які скоїли правопорушення.

По-друге, юридична відповідальність має правовий характер (різновиди юридичної відповідальності закріплені нормами).

По-третє, юридична відповідальність має інституційну цінність (з одного боку, юридична відповідальність розглядається як самостійний правовий інститут, а з іншого - як складний правовий інститут, що має власну внутрішню структуру).

По-четверте, юридична відповідальність має гносеологічну цінність (юридична відповідальність заснована на системі поглядів, ідей та положень про негативність наслідків за порушення певних правил).

По-п'яте, юридична відповідальність має державно-владну цінність (тобто походить від держави в особі її органів, які мають відповідні повноваження, що закріплені правовими нормами).

По-шосте, юридична відповідальність має каральну цінність(юридична відповідальність надає змогу засобами покарання виправити та не допустити в подальшому скоєння правопорушень тими особами, які їх скоювали у минулому).

По-сьоме, юридична відповідальність має правопоновлюючу цінність(визначає її як засіб поновити порушені права потерпілих від правопорушення суб'єктів)- [6,-с. 64].

На наш погляд, О.М. Болсунова розглянула цінність юридичної відповідальності дещо однобічно, лише з точки зору її негативної функції, не згадуючи про позитивну правову відповідальність, яка повинна мати чітку аксіологічну основу у вигляді наступних базових констант:

1) свободу, як ключову, фундаментальну цінність, яка випливає із самої сутності людини - людської гідності і, таким чином, знаходить свій вираз у духовності соціуму, його культурі, а, отже, і у праві [7, с.138- 139];

2) справедливість, під якою слід розуміти взаємне розумінням між людьми того, що є негативним, а що корисним для суспільства, розумінні межі власних і чужих інтересів;

3) рівність, що полягає у пропорційності розподілі прав та обов'язків.

Отже, свобода, рівність та справедливість розглядаються як цінності, що найбільш повно характеризують різні аспекти людської природи, тобто є необхідними елементами людської гідності [9, с. 183].

На нашу думку, такі вищі цінності, як: справедливість, свобода, рівність є найбільш фундаментальними для позитивної правової відповідальності людини, оскільки вони, по-перше виступають орієнтирами людського буття, по-друге, будь-які інші правові цінності засвоюються на основі цих вищих цінностей і, по-третє, у морально-зрілої особистості з високим рівнем правового виховання, правосвідомості та правової культури вони спрацьовують на рівні правової інтуїції. Вищі цінності є цінностями-цілями, оскільки являють собою бажану ціль та життєвий сенс. Окрім того, справедливість, рівність, свобода є духовними, позитивними, правовими цінностями та «ідеальними» детермінантами позитивної правової відповідальності людини.

Отже, розглянемо докладніше таку людську цінність, як свобода. Свобода може бути притаманна лише людині. Вона характеризується як різні варіанти можливостей та способів реалізацій вчинків людини. Людина без свободи втрачає сенс свого буття, однак свобода не може бути абсолютною, оскільки між свободою та сваволею тонка грань. Тому ефективним засобом контролю є право, яке визначає розумну міру допустимої свободи і чітко вказує, які ж дії виходять за межі розуміння свободи суспільством і державою. Цінність права полягає якраз у тому, що воно являється проміжною ланкою між свободою і сваволею (негативною свободою). Однак, одним примусом право не може утримати врівновагу між негативною та позитивною свободою, оскільки потрібна ще й добровільність (позитивна правова відповідальність людини). Право вказує, яких дій людина повинна не допускати і тут можна говорити про таку властивість людини, як вміння відповідати за свої вчинки.

Людина повинна не лише відповідати за вже скоєні правопорушення, але й прогнозувати свої дії наперед, що потребує звісно високого рівня розвитку людини та вміння до самообмеження там, де її дії торкаються прав чи інтересів другої людини. У даному випадку має місце позитивна правова відповідальність людини за якої людина не лише готова відповідати за свої рішення, але й виважує їх відповідно до користі, які ці дії можуть принести суспільству та іншим людям. Тому відповідальність у позитивному значенні, а саме: позитивна правова відповідальність людини є формою вияву свободи. Людина не може зреалізувати своє право на свободу, не взявши на себе відповідальність, оскільки це нероздільні категорії людського буття. На нашу думку, тільки та свобода, підґрунтям якої є стійка ціннісна орієнтація, з відповідною системою вищих цінностей є істинною свободою. Як і цінності, що не можуть бути нав'язані людині, так і свобода повинна бути прийнята людиною тільки через розуміння добра, істини через розумну волю. Тому для того, щоб свобода здійснювалась у межах права, вона має бути прийнята людиною як особиста цінність.

Свободу розуміють як усвідомлену необхідність і як можливість вибору. В залежності від історичного етапу в суспільстві, закріплюються в праві і в державі різні варіанти свободи. Коли громадянин вважає норми права справедливими, він ставиться до них як до особистісних правил, то тут свобода виступає для нього як можливість вибору, проте коли він не приймає ці норми, він усе-таки змушений їх дотримуватись, і тут вже його свобода виступає у формі пізнаної необхідності.

Інтерес представляє втілення абсолютистського, ліберального і тоталітарного розуміння свободи. Абсолютистське розуміння свободи розуміється як можливість робити те, що не заборонено законом, і не робити того, що закон не зобов'язує (чим менше законів - тим більше свободи). У ліберальному розумінні свобода розуміється як незалежність від будь-чиєї волі, тут закон охороняє від свавілля інших людей і влади. При тоталітарному розумінні свобода зводиться до підпорядкування своєї і тільки своєї волі до загальної волі (у покорі загальній волі і є свобода) [14, с.35].

Свобода буває як внутрішня, так і зовнішня. Право регламентує лише зовнішню свободу. Дану класифікацію можна провести відповідно до західної та східної культури світу, де Захід шляхом створення численного середнього класу розкріпачив людину зовнішньо, а Схід піклувався про внутрішню свободу. Також свободу можна поділити на позитивну (як можливість самовираження) та негативну (як відсутність обмежень) [4, с.97, 99]. Негативну свободу ще також називають «свободою від» або хаосом, а позитивну - «свободою для» або космосом [12, с.73].

Наступною правовою цінністю як соціальної детермінанти позитивної правової відповідальності людини є справедливість. Даний феномен є породженням позитивної свободи, суть якої зводиться до розуміння свободи інших та взаємність всіх обов'язків. Для того, щоб точно знати про справедливість розподілу тих чи інших благ, обов'язків, повинен бути справедливий критерій, за яким можна було б оцінити все інше. У правовому регулюванні таким критерієм, на нашу думку, повинне бути право, а у моральному - совість. Тому право повинне бути чітким, зрозумілим та, у своє чергу, теж справедливим.

Справедливість є правовою цінністю, оскільки справедливість - це відповідність того, що людина дає суспільству і отримує від нього, тобто відповідність прав і обов'язків, а саме вони складають основу правової матерії, тому зі самого початку ідея справедливості втілюється саме в праві і створює його модель, уявлення про нього [8, с. 227]. Однак, слід погодитись, що справедливість у праві не можна абсолютизувати, вона являє собою необхідний мінімум та є обмеженою. Крім того, позитивне право не завжди є справедливим, тому справедливість у праві ширша, глибша, ніж втілена в чинному законодавстві офіційно визнана міра [12, с. 129-130].

Критеріями справедливості можуть бути соціальні норми (формальні і неформальні), інші цінності, ідеали, уявлення і просто погляди людей, якщо вони сприяють досягненню соціально виправданих результатів обміну і розподілу. Але всі ці різноманітні явища, щоб стати критеріями справедливості, повинні відповідати одній і дуже важливій вимозі - бути працюючими, ефективними, здатними фактично впливати на процеси в сфері обмінних і розподільних суспільних відносин.[11, с.89]

Що ж до наступної правової цінності - рівності, то вивчення даної проблематики розпочалось ще з стародавніх часів. У період буржуазних революцій ідея рівності була вперше закріплена в американській Декларації незалежності, а також французькій Декларації прав та свобод людини і громадянина. Водночас, посилена увага до рівності розвинула конфлікт між рівністю та свободою, адже зменшення свободи може вирівнювати суспільство, але водночас гальмує його у розвитку, і навпаки - абсолютна свобода приводить нерівність [5, с.1]. Таким чином, для всіх свобода має бути однаковою, оскільки вона обмежена свободою іншої особи, і в цьому проявляється рівність.

Спочатку в ранніх етапах розвитку суспільства рівність та справедливість майже ототожнювалась. З розвитком суспільного життя справедливість поряд з моментом рівності по відношенню до людей починає висловлювати і пропорційність у розподілі прав та обов'язків. На даний час рівність є аспектом справедливості та передбачає рівне ставлення до індивідів, застосування одних і тих же принципів розподілу [14, с.54].

Правова рівність отримала своє закріплення у статті 24 Конституції «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом»: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками»[10].

Отже, про справедливість можна говорити лише тоді, коли рівні можливості чи рівний статус. Якраз, як суб'єкти права люди є рівними, але ця рівність можлива лише в тій частині, де йдеться мова про основні, конституційні права і свободи людини і громадянина, адже право передбачає різні правові статуси і відповідно різні суб'єктивні права та обов'язки, відповідно до виконуваної функції людиною у державі. У всіх інших сферах люди фактично майже ніколи рівними бути не можуть.

Висновок

правовий суспільство рівність

Отже, позитивна правова відповідальність людини передбачає не лише право-відношення між людиною і державою, але ціннісне відношення, суть котрого зводиться до розуміння та реалізації цінностей, встановлених у суспільстві. В даному напрямку слід розглядати важливість для людини таких основних правових цінностей, як: свобода, рівність, справедливість. На нашу думку, саме погляд на відповідальність через цінність свободи вперше дозволив людині замислитись про відповідальність за майбутні дії, через призму свободи варто говорити про ще одну цінність в праві - позитивну правову відповідальність. Тільки «свобода для» є підґрунтям позитивної правової відповідальності, як добровільне взяття на себе обов'язку відповідати за свої дії в тій мірі, в якій людина прагне свободи. При чому чим більше людина почуває себе вільною, тим більше вона здатна узгоджувати свої інтереси з інтересами суспільства. Свобода в праві опосередковує зв'язок людини і держави, як і рівність, яка має означати однакове ставлення держави до обов'язків своїх громадян, а справедливість, свою чергу, - це не лише правильний розподіл благ та доходів, але й однакова можливість користуватись наданими правами.

Отже, значення свободи, рівності та справедливості для позитивної правової відповідальності людини полягає в наступному:

- свободу і позитивну правову відповідальність людини зв'язує основна цінність всього буття - людина, єдина істота на землі, якій можуть бути притаманні такі цінності, як свобода та відповідальність;

- свобода та відповідальність є нерозривні, оскільки свобода передбачає відповідальність. Однак, позитивна правова відповідальність має взаємозв'язок лише з позитивною свободою («свободою для»), в якій людина приймає на себе обов'язок за події власного життя;

- ідея справедливості, як і позитивна правова відповідальність, не віддільна від поняття відносин, які повинні базуватись на визнанні відносності своїх інтересів перед інтересами інших та готовності підпорядкувати свої дії перед їх об'єктивною оцінкою держави;

Рівність пов'язана з позитивною правовою відповідальністю людини через суб'єктивні права і обов'язки людини та полягає в однакових можливостях у реалізації своїх прав розпоряджатись свободою на свій вибір.

Таким чином, визнання людиною свободи, рівності, справедливості вищими цінностями в праві та найбільшими соціальними механізмами регулювання суспільних відносин дозволяє говорити про відповідальність у позитивному значенні. Саме ступінь визнання людиною свободи, рівності, справедливості визначає демократизацію суспільства та взаємну відповідальність його членів.

Література

1.Бабенко А.Н. Правовыеценности и освоениеихличностью: Дис. на соиск. учен. степ. д-ра юрид. наук:(12.00.01) / А.Н. Бабенко ; Акад. упр. МВД России. - М., 2002. - 395 c.

2.Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві: Монографія. - К.: Національна академія внутрішніх справ України 2000. - 200 с.

3.Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві (філософський аналіз): Авто

4.Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві (філософський аналіз): Дис... д-ра філос. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. -- К., 2003. -- 403 с.

5.Боднар С.Б. Рівність як категорія філософії права : автореферат дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 Философия права /¬С. Б. Боднар. - Л. : Б. в., 2010. - 20 с.

6.Болсунова О.М. Аксіологія юридичної відповідальності. / О.М. Болсунова // Часопис Київського університету права- № 2 - 2010 р. - С. 62-65.

Размещено на Allbest.ru