Принципи тлумачення нормативно-правового договору: поняття, види та значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи тлумачення нормативно-правового договору: поняття, види та значення

Застосування положень нормативно-правового договору неможливе без здійснення діяльності зі з'ясування чи роз'яснення їх змісту, тобто без їхнього тлумачення. Останнє ж повинно відбуватися у відповідності з певними принципами, правова природа яких недостатньо досліджена у вітчизняній науковій літературі.

Аналіз досліджень і публікацій

Принципи тлумачення становлять важливу і досі малодосліджену у правовій науці України складову техніки тлумачення юридичних норм. Певну увагу означеній проблематиці приділили такі вчені, як С. Алексєєв, Є. Васьковський, М. Гредескул, В. Лазарєв, П. Недбайло, А. Піголкін, П. Рабінович, О. Черданцев, Г. Шершеневич тощо. Принципам тлумачення присвячена також низка дисертаційних досліджень [1; 2].

Актуальність теми

Знання про загальні принципи тлумачення юридичних норм не виключають потреби у спеціальних дослідженнях, спрямованих на відображення особливих принципів тлумачення окремих джерел права. У цьому контексті нашу увагу привернули принципи тлумачення нормативно-правового договору, адже, як відомо, використання цього джерела права у національній правовій системі поступово зростає. Актуальність такого дослідження зумовлюється й тим, що у вітчизняній науковій літературі немає відповідних монографічних праць.

Мета статті

У пропонованій статті спробуємо визначити поняття принципів тлумачення, а також розкрити види та роль принципів, які застосовуються у процесі тлумаченні нормативно-правового договору.

Виклад основного матеріалу дослідження

Про поняття принципів прийнято говорити в суб'єктивному й об'єктивному значеннях. В суб'єктивному - це вихідні положення, властиві суб'єкту (людині). В об'єктивному - це певні загальні ідеї, втілені у бутті загалом.

Відомий дореволюційний вчений-правник Є. Васьковський виділив такі принципи тлумачення (дослідник називав їх правилами, однак, як нам видається, через властиву загальність і абстрактність маються на увазі саме принципи):

- двозначні норми слід розуміти в тому смислі, котрий найбільше відповідає духу чинного права;

- з двох однаково можливих смислів норми слід віддати перевагу тому, при якому норма виявляється більш справедливою;

- з двох однаково можливих і справедливих смислів норми слід обрати той, що є найбільш доцільним;

- з двох однаково справедливих і доцільних смислів норми слід обрати той, при якому вона буде більш милосердною;

- при неможливості усунути двозначність норми за посередництва означених правил слід надати їй той смисл, який видається більш вірогідним в обставинах конкретного випадку [3, c. 85-90].

Ці принципи втілюють досвід багатьох поколінь юристів, починаючи з часів Стародавнього Риму, і є застосовними, мабуть, до будь-якого виду джерел права. В основі всіх цих «правил» закладені два фундаментальні принципи - справедливості та доцільності. Утім, як видається, не зовсім коректно говорити про два однаково справедливі результати тлумачення норми права. Справа у тому, що тлумачення не існує у певній «абстрактній формі», оскільки здійснюється конкретним суб'єктом, для якого справедливим є лише один з двох варіантів тлумачення [4].

О. Черданцев був одним із перших радянських правознавців, хто звернувся до означеної нами проблематики принципів тлумачення. Він писав: «Під принципами тлумачення слід розуміти основні ідеї, основні вимоги, що висуваються до тлумачення як до процесу пізнання змісту норм права чи різноманітних юридичних документів (договорів, рішень ...). Це не повинні бути принципи права і тим більше принципи окремих галузей та інститутів. . принципи тлумачення як основні ідеї, що його характеризують, фактично складають ідеологію тлумачення (курсив О. Черданцева - Н.З.) [5, с. 104, 105]. А кожен такий принцип має свою особливу цінність для результату тлумачення відповідних нормативно-правових приписів.

Вказаний автор виділяє такі принципи тлумачення, як безсторонність (відсутність в інтерпретатора власних інтересів стосовно результату тлумачення; відсутність впливу сторонніх осіб на цей процес; використання об'єктивних критеріїв оцінки), обґрунтованість (кожен висновок має бути обґрунтованим на підставі певних правил тлумачення), всебічність (використання всіх способів тлумачення), об'єктивність (об'єктивне віддзеркалення змісту юридичної норми в інтерпретаційному акті), одноманітність (забезпечення однакового тлумачення одних і тих самих юридичних норм у різноманітних справах), стабільність (відсутність змін норми права у процесі її тлумачення) та визначеність (результат тлумачення повинен бути точним і визначеним) [5, с. 104, 105].

О. Черданцев, безперечно, правий, коли наголошує на неправомірності змішування принципів права та його інститутів із принципами тлумачення (хоча нерозуміння цього положення трапляється досить часто). Однак не можна не помітити, що самі принципи тлумачення дослідник не диференціює, у зв'язку з чим, як нам видається, змішує принципи юридичної діяльності загалом з тими, які властиві лише інтерпретаційній діяльності. Крім того, перелік принципів тлумачення, сформульованих О. Черданцевим, доцільно доповнити і принципом законності, смисл якого полягає у тому, що під час тлумачення норм права інтерпретатор не повинен підміняти собою законодавця, штучно створюючи відповідні норми там, де має бути лише їх роз'яснення (принагідно зауважимо, що такий багатоаспектний принцип права, як верховенство права, теж закладає свої імплікації у процес тлумачення. А. Дайсі писав, що коли говорять про верховенство права, то, зазвичай, мають на увазі відсутність свавільного використання державної влади, рівність перед законом і судом, а також похідний характер позитивного права від прав осіб, встановлених судом [6, с. 120, 121]).

В. Карташов пропонує визначати принципи інтерпретаційної практики як фундаментальні ідеї та вихідні нормативно-керівні засади, що визначають загальну спрямованість інтерпретаційної діяльності і реалізація яких забезпечує високу якість та ефективність останньої у правовій сфері суспільства [7, c. 384]. Всі ці принципи дослідник поділив на ті, які сформульовані вченими-юристами, виступають у вигляді фундаментальних ідей практично-прикладного характеру та відображають досягнення правової думки і практичного досвіду (необов'язкові для суб'єктів інтерпретаційної діяльності), а також ті, які знайшли відображення у позитивному праві [7, с. 385]. Пропонований поділ видається нам необґрунтованим. Звісно, відомо, що існують держави, у яких законодавець зробив спробу врегулювати діяльність з тлумачення юридичних норм [8]. Однак об'єктивація у нормах позитивного права принципів тлумачення не дозволяє охарактеризувати останні як необов'язкові для застосування. Всі принципи тлумачення норм права є обов'язковими для застосування, хоча ця обов'язковість носить не позитивно-правовий, а, радше, логіко-дискурсивний характер. Навіть у тих державах, у яких процес тлумачення нібито врегульований нормами позитивного права, порушення принципів тлумачення не тягне юридичної відповідальності (це зумовлено, зокрема, надзвичайною складністю встановлення елементів складу відповідного правопорушення).

Т. Хабрієва стверджує, що принципом тлумачення є необхідність реалізації призначення тлумачення як засобу встановлення істинного сенсу правової норми, використання усього спектру відомих науці та практиці прийомів і способів інтерпретації права [9, с. 48]. На жаль, не можемо з цим повністю погодитися, оскільки у запропонованому визначенні мова йде не про поняття принципу тлумачення у звичайному розумінні, а, радше, про певний метапринцип означеної діяльності.

Ю. Тодика зазначає, що принципи тлумачення права становлять цілісну взаємопов'язану систему, застосування якої в сукупності дозволяє на високому рівні здійснювати офіційне та неофіційне тлумачення правових приписів. До цих принципів він відносить: демократизм (рівність), науковість, точність і ясність, єдність теорії та практики правоконкретизаційної діяльності (згідно з яким тлумачення юридичної норми витупає «посередником» між такою нормою і дійсністю, до якої ця норма застосовується) [10, с. 80-86]. На жаль, наведене розуміння принципів тлумачення юридичних норм не дозволяє достатньо чітко розмежувати ці принципи з принципами юридичної діяльності.

С. Прийма визначає принципи тлумачення як фундаментальні імперативні положення, що забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність інтерпретаційного процесу, перебувають у тісному взаємозв'язку та спрямовують пізнавальну діяльність інтерпретатора [2, с. 167]. На його думку, цим принципам властиві такі риси:

1) в їх основі знаходяться принципи пізнання;

2) вони є принципами діяльності;

3) мають фундаментальний характер;

4) мають орієнтуюче значення;

5) мають властивість імперативності;

6) забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність усього інтерпретаційного процесу;

7) найтіснішим чином взаємодіють і здійснюють взаємовплив один на одного;

8) мають підвищену стійкість і стабільність протягом невизначеного тривалого часу [2, с. 168].

Залежно від того, засади яких юридичних явищ реалізуються у сфері інтерпретаційної діяльності (права чи правозастосування), С. Прийма поділив принципи офіційної інтерпретації на ті, які конкретизують загальні принципи права у сфері інтерпретаційної діяльності (справедливість, гуманізм, добросовісність та пропорційність), і ті, які забезпечують додержання основних вимог до правозастосування при здійсненні інтерпретаційної діяльності (законності, розумності, доцільності, своєчасності, а також обґрунтованості та зрозумілості результатів інтерпретації) [2, с. 168].

З пропонованим поділом навряд чи можна погодитись повною мірою з огляду на те, що означені принципи (крім принципу зрозумілості), знову ж таки, є притаманними якщо і не всім, то, безсумнівно, абсолютній більшості інших видів юридичної діяльності (наприклад, правотворчій,

Підсумовуючи викладене, дозволимо запропонувати таку загальну дефініцію принципи тлумачення: це керівні ідеї високого рівня узагальнення, які спрямовують інтерпретатора на досягнення мети тлумачення. Остання залежить від джерела права, приписи якого тлумачаться, й обраної інтерпретатором інтерпретаційної системи. У випадку з тлумаченням приписів нормативно-правового договору ці принципи визначають загальні орієнтири для досягнення якомога повнішого поєднання суб'єктивного й об'єктивного значення його положень.

Усі принципи тлумачення нормативно-правового договору можна поділити на три групи:

а) загальні (властиві юридичній діяльності загалом);

б) спеціальні (властиві тлумаченню будь-якого джерела права);

в) особливі (властиві тлумаченню саме нормативно-правового договору).

До загальних принципів, які властиві як тлумаченню нормативно-правового договору, так і юридичній діяльності загалом, слід віднести: верховенство права, справедливість, законність, неупередженість, гуманізм, добросовісність, пропорційність, збалансованість, розумність, доцільність, своєчасність, науковість та обґрунтованість. Всі ці принципи тією чи іншою мірою, так би мовити, перетинаються, визначають і зумовлюють один одного (вказане яскраво простежується у зв'язку науковості й обґрунтованості, доцільності та своєчасності, верховенства права і справедливості тощо).

Спеціальні принципи, що властиві тлумаченню будь-якого джерела права, - це, передусім, такі як: ясність, конкретність, одноманітність, стабільність і динамізм. Ясність і конкретність, на перший погляд, можуть здатися двома назвами одного і того самого принципу, однак відмінність між ними таки існує. Справа у тому, що неясність юридичної норми є своєрідним двигуном інтерпретаційного процесу. Інтерпретація ж закінчується там, де інтерпретатор не має сумнівів стосовно смислу норми. Конкретність же означає дещо інше - відсутність в інтерпретатора сумнівів стосовно можливості застосування норми права до конкретної ситуації. Юридична норма може бути двозначною при ясності кожного з її альтернативних значень, що зумовлюватиме складнощі у застосуванні такої норми на практиці [11].

Одноманітність як принцип тлумачення норми права означає, що остання повинна однаково звучати» для однойменних суб'єктів. Неоднозначність судової практики загрожує рівності громадян, провокує «вибірковість правосуддя» та в цілому негативно позначається на правопорядку у державі. Недарма за узгодженістю («одноманітністю») судової практики слідкують відповідні суди верхньої ланки судової системи.

З-поміж спеціальних принципів тлумачення ми виокремили принципи стабільності та динамізму тлумачення. Означені принципи часто характеризують як такі, що виключають один одного. Стабільність і динамізм - це, звісно, протилежності, однак протилежності діалектичні, що відображають одне і те саме - стан суспільних відносин: стабільність тлумачення корелює з незмінністю суспільних відносин, тоді як динамізм відповідає за їх трансформацію.

Як відомо, у процесі тлумачення нормативно-правового договору значної ваги набувають наміри, які сторони вкладають у договір. Наміри чи воля - це явища, здавалося б, незмінні і такі, що виключають можливість динамічного тлумачення. Однак це лише частково так. Звісно, якщо брати намір сторони нормативно-правового договору в історичній ретроспективі, то можливість його динамічної (чи, за іншою термінологією, - еволюційної) інтерпретації є виключеною, оскільки статичні явища потребують статичного розуміння. Водночас наступна практика взаємин між сторонами може виявити, що вони вже не вкладають у нормативно-правовий договір ті самі наміри, які існували у них на момент укладення цього договору. Крім того, наміри сторін не є єдиним чинником, який враховується у процесі тлумачення вказаного джерела права, адже його природа зумовлює потребу в урахуванні об'єктивного значення правових приписів. А таке значення може бути зумовлене новими потребами реципієнтів договору - осіб, для задоволення інтересів яких він укладався.

Особливі принципи тлумачення нормативно-правового договору властиві лише цьому джерелу права та зумовлені специфікою його юридичної природи.

Так, умови нормативно-правового договору не можуть бути витлумачені всупереч явно вираженої волі однієї з його сторін. Задля ілюстрації цього положення звернемося до рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд, Євросуд) у справі «Джонстон та інші проти Ірландії» ("Johnston and Others v. Ireland”). У ній постало питання про те, чи гарантує Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод разом з правом на шлюб і право на розлучення [12]. За звичайних умов Євросуд тлумачить вказану Конвенцію так, аби та відповідала досягнутому рівню розвитку європейського (а почасти й світового) правопорядку (при цьому, за формулюванням самого Суду, «важливо тлумачити та застосовувати Конвенцію у такий спосіб, аби закріплені в ній права були ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними» [13]). Однак у справі Джонстона Євросуд відмовив у задоволенні скарги на тій підставі, що з права на шлюб не можна вичитати протилежне за змістом право, а саме - право на розлучення [12].

Міркування Суду, як видається, неважко зрозуміти, адже правова традиція Ірландії не знає та не знала інституту розлучення, а тому, «вичитавши» таке право у Конвенції, Євросуд спробував би нав'язати державі нормативну умову всупереч договірній процедурі. Аналогічний підхід щодо неможливості вивести з тексту Конвенції права, прямо протилежні до закріплених у ній, Суд зайняв і у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (“Pretty v. the United Kingdom”), у якій звернення заявниці було розглянуте у контексті того, чи можна вивести з права на життя, гарантованого Конвенцією, право на смерть [14].

З вимоги про формальну рівність суб'єктів, які підписали нормативно-правовий договір, випливає наступна право-тлумачна максима: скільки би учасників не нараховував такий договір, відображені у ньому інтереси однієї зі сторін не є менш значимими, ніж інтереси інших, навіть якщо на боці останніх відсутня кількісна перевага. Так, у практиці Євросуду порівняно нещодавно була розглянута справа, у якій постало питання про те, чи не є порушенням права на свободу віросповідання, гарантованого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, розміщення розп'ять у школах Італії («Lautsi v. Italy») [15]. Можливо, якби йшлося про іншу країну, в якій католицько-християнські традиції є менш укоріненими, Суд констатував би порушення Конвенції, однак ішлося про Італію, в якій означені традиції є надзвичайно глибокими. Звертаюсь до питання про балансування інтересів учасників Конвенції (котра за своєю природою є нормативно-правовим договором), Євросуд у вказаній справі виходив з того, що для цих цілей кількісний показник значення не має: інтереси всіх і кожного, більшості та меншості учасників нормативно-правового договору (різновидом якого є Конвенція).

нормативний правовий дореволюційний

Висновки

Як було встановлено, у процесі тлумачення нормативно-правових договорів використовуються три види принципів: загальні (властиві як тлумаченню нормативно-правового договору, так і юридичній діяльності загалом); спеціальні (властиві тлумаченню будь-якого джерела права); особливі (властиві тлумаченню лише нормативно-правового договору та зумовлені специфікою його природи). Реалізація усіх цих принципів дозволяє якнайкраще забезпечити регулятивну функцію нормативно-правових договорів.

Література

1.Васьковский Е. В. Руководство к толкованию и применению законов / Е. В. Васьковский. - М. : Юрид. бюро «Городец», 1997. - 128 с.

2.Гест С. Єдність і смисл в теорії права Рональда Дворкіна / С. Гест ; пер. з англ. // Право України. Філософія права і загальна теорія права. - 2013. - № 1. - С. 354-369.

3.Черданцев А. Ф. Толкование права и договора / А. Ф. Черданцев. - М. : ЮНИТИ- ДАНА, 2003. - 381 с.

4.Dicey A.V. Introduction to the Study of the Law of the Constitution / A.V. Dicey. - 8th ed. - London: Macmillan, 1915. - 435 p.

5.Карташов В. Н. Теория правовой системы общества : учебное пособие. В 2 т. Т. I / В. Н. Карташов ; Яросл. гос. ун-т. - Ярославль : ЯрГУ, 2005. - 547 с.

Размещено на Allbest.ru