Основні аспекти державно-правового регулювання економічної безпеки в аграрній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАВС

Основні аспекти державно-правового регулювання економічної безпеки в аграрній сфері

Питання розвитку окремих галузей та інститутів українського законодавства і науки

Термін “регулювання" перекладається з латинської мови (regulo) як -- впорядковувати, наводити порядок. Тобто регулювання -- це сукупність методів і засобів спрямованого впливу суб'єкта на об'єкт з метою його стабілізації і розвитку згідно плану. Соціально-економічні системи, як правило, мають властивість саморегуляції (в певних незначних межах). Але вплив значних внутрішніх та зовнішніх збурювачів рівноваги систем викликає необхідність використання зовнішнього регулювання. Наприклад, неефективність ринкового саморегулювання соціального захисту населення, інфляції, безробіття, коригування економічних циклів викликає необхідність державного регулювання соціально-економічних процесів [2].

Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» поняття «державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності» визначено як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських та адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. державний агропромисловий закон

Щодо аграрного сектора, то предметніше категорія «державне регулювання» розглядається П. Саблуком [3] як механізм цілеспрямованого формування раціональної структури сільськогосподарського виробництва, міжгосподарських та міжгалузевих зв'язків, оптимальних розмірів господарських одиниць, соціальної інфраструктури сільської місцевості, аграрного ринку, доходів фермерів тощо.

На думку П. Гайдуцького [4], державне регулювання являє собою систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів, що здійснюється державою для ефективного і стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятними ринковими цінами.

Щодо механізму державного регулювання, М.А. Латинін у монографії «Аграрний сектор економіки України: механізм державного регулювання» вміщує дефініцію поняття «механізм державного регулювання» як спосіб дій суб'єкта регулювання, який ґрунтується на базових функціях і принципах, забезпечуючи за допомогою форм, методів і засобів ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення визначеної мети та розв'язання протиріч [5].

Функціонування ринкової економіки не можливе без державного регулювання. За відсутності державного регулювання в дію автоматично вступають стихійні регулятори, часто там, де відсутнє або слабке державне управління -- керує злочинний елемент. Ні в якому разі пріоритетною роллю державного регулювання не є зниження ринкового саморегулювання а навпаки, створення відповідних умов, націлення на інвестиційну активність та широке освоєння нових технологій.

Одним із специфічних моментів державного регулювання економіки в аграрній є сфері є те, що в його процесі повинні поєднуватися заходи спрямовані на розвиток конкурентоспроможного підприємництва в даній сфері і водночас здійснювався соціальний захист населення. Вдала динаміка та тенденція розвитку регулювання економіки в аграрній сфері дасть можливість підвищити продуктивність праці сільгоспвиробників, впорядкувати соціальну міграцію, забезпечить країну власними продуктами харчування.

Аналіз ринкових перетворень в економіці України свідчить, що проведення реформування АПК спричинило послаблення державного регулювання. Радикальна аграрна реформа в Україні, вивільнивши енергію приватного підприємця, та ще й на фоні останніх урожайних років, у багатьох формувала ілюзію саморегуляції ринку, небезпечної впевненості в тому, що система забезпечення країни продовольством може бути створена за мінімальної участі держави, а то і без неї [6]. Така аграрна політика призвела до незахищеності галузі, що стало наслідком банкрутства та втрати економічної самостійності дрібних фермерів, загострення проблеми реалізації сільськогосподарської продукції, проблеми зайнятості населення, погіршення соціальних умов працюючих та ін.

Необхідність у державному регулюванні та фінансовій підтримці аграрного сектору економіки зумовлена наступними об'єктивними причинами:

¦ низька монополізація та концентрація аграрного виробництва, що призводить до зниження ціни і зростання диспропорцій із товарами інших галузей;

¦ слабка привабливість інвестування сільськогосподарської галузі;

¦ вплив природних кліматичних чинників, через які виникає розрив між робочим часом і періодом виробництва, а також обумовлюється необхідність створення системи захисту сільськогосподарських товаровиробників, страхування їх діяльності;

¦ нестійкість та мінливість цін на сільськогосподарську продукцію, що спричиняє нестабільність доходів у сільськогосподарських виробників;

¦ особливості формування соціальної інфраструктури села;

¦ необхідність екологізації сільськогосподарського виробництва.

Характеризуючи систему державного регулювання АПК необхідно виокремити її основні аспекти.

Динамічний аспект передбачає забезпечення раціонального співвідношення праці, фінансів, технічних засобів виробництва, наявними потребами суспільства і держави в продукції АПК та реальними можливостями щодо їх забезпечення.

Функціональний аспект здійснюється шляхом проведення моніторингу попиту і пропозиції на зовнішньому та внутрішньому ринках щодо сільськогосподарської продукції; прогнозування кон'юнктури сільськогосподарської продукції; розроблення цільових комплексних програм розвитку АПК та забезпечення їх реалізації; обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку АПК та інвестиційної діяльності в АПК; визначення необхідних структурних та кількісних параметрів державних замовлень на сільськогосподарську продукцію.

Структурний аспект передбачає здійснення ефективного функціонування системи фінансово-економічних відносин між галузями АПК та його підгалузями, з метою забезпечення населення високоякісними продуктами та прийняття конкретних управлінських рішень щодо підтримання високого рівня продовольчої безпеки.

Вважаємо слушними погляди А.В. Босенка, який вважає, що основними напрямами державного регулювання в аграрному секторі на сучасному етапі розвитку економіки мають стати:

¦ реформування бюджетної та податкової політики держави, спрямоване на фінансування окремих галузей і заходів сільського господарства, зменшення бази оподаткування, скорочення кількості податків, надання податкових пільг;

¦ удосконалення ринкового економічного механізму, що включає підвищення ефективності функціонування агропродовольчого ринку, розвиток ринкової інфраструктури, ринкова модернізація внутрішньогосподарського механізму;

¦ проведення структурних, інституційних реформ на селі, які допускатимуть структурні перетворення, моніторинг банкрутства, оптимальний розмір господарств, розвиток усіх форм кооперації, створення агропромислових інтегрованих об'єднань вертикального й горизонтального типів;

¦ завершення формування ринку сільськогосподарських земель, створення земельного кадастру, ефективного цінового механізму продажів, державний контроль і охорона родючості ґрунтів;

¦ технічне й технологічне оновлення АПК за допомогою прискорення інвестиційних та інноваційних процесів, що має на меті впровадження ресурсо- й енергозберігаючих технологій, підвищення мотивації інвесторів, ефективності інвестиційних проектів, формування наукового й інноваційного потенціалів;

¦ формування ефективної системи зовнішньоекономічних відносин, спрямованої на стимулювання експортерів продукції, сприяння розвитку конкурентних переваг національного АПК;

¦ створення системи інформаційного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, що відповідає сучасним вимогам, доступної учасникам ринку, відповідної пріоритетним змінам агропромислової політики держави;

¦ підвищення кваліфікації фахівців, зайнятих в АПК;

¦ розвиток соціальної сфери села, подолання бідності, відновлення системи середньої та професійної освіти, охорони здоров'я, культурного й побутового обслуговування населення;

¦ охорона агроекосистеми, спрямована на збереження природних ландшафтів, біологічної різноманітності, на оптимізацію виробничого використання земель [7].

Необхідно зазначити, що з моменту проголошення незалежності України були зроблені досить значні кроки по розробленню комплексних програм розвитку агропромислового сектору економіки. Зміни які відбулись в аграрному секторі економіки посприяли формуванню аграрного ринку, зокрема за офіційними даними Міністерства аграрної політики та продовольства України за пів року обсяг сільськогосподарського виробництва зріс на 15,5% порівняно з минулим роком. Зростання відбулося в 24 областях. Сільгосппідприємства наростили виробництво на 27,5%, а господарства населення на 6,4%. Якщо ж говорити про галузі то найбільший приріст продемонструвала галузь рослинництва -- 67,1. Завдяки динамічному нарощенню виробництва у ключових галузях сільське господарство не лише забезпечує продовольчу безпеку країни, стає основою для створення нових робочих місць на селі, а й залишається провідним бюджетоутворюючим фактором, забезпечуючи зростання ВВП у період кризи [8].

Ми згодні з думкою Латиніна М.А., що для сталого розвитку аграрного сектору необхідно розробити поетапно дві моделі його розвитку

- на першому етапі необхідно впровадити інвестиційно-інноваційну модель, яка буде орієнтуватись на максимальне залучення інвестицій в аграрний сектор та пріоритетному розвитку окремих галузей;

- на другому етапі доцільно вже впровадження синергетично-інноваційної моделі, в які об'єднано організаційні, економічні, соціальні та інші складові інноваційних процесів з досягненням синергетичного ефекту [5].

Основними складовими другої моделі є кластерний підхід, адміністративна реформа, створення умов відтворення в аграрній сфері та розвиток продуктивних сил в аграрній сфері.

Негативним є те, що в Україні досі формується законодавча база, спрямована на розвиток ринку земель та вже створено передумови до їх ринкового обігу. Важливим завданням земельної реформи є удосконалення орендних відносин, а також поширення операцій з продажу землі. Так, розробка проекту Закону „Про ринок земель" на даному етапі є недосконалим та досить суперечливим. Законопроектом «Про ринок землі» передбачено обмеження максимальної площі землі у власності однієї особи (громадянина чи юридичної особи) у 1500-2100 га (поза гірською місцевістю) та ще й з відсутністю будь-яких обмежень на додаткову оренду землі. Така правова технологія стане наслідком скорочення існуючих в Україні порядку 40000 фермерських господарств та призведе до створення декількох тисяч крупних агрохолдингів. Тому на нашу думку вищевказане обмеження доцільно скоротити принаймні вдвічі, щоб дати можливість існувати невеликим фермерським господарствам. Також при розробці даного законопроекту створюються правові підстави для набуття власності на землю іноземцями, оскільки передбачає набуття у власність земель не лише фізичними а й юридичними особами (юридичні особи, в капіталі яких є іноземна частка в межах 10% можуть володіти українською землею). Перетворення землі на товар без зміни економічної ситуації, в якій зараз перебуває сільськогосподарський виробник в Україні може призвести до економічних, соціальних, політичних катаклізмів.

Ще одним із напрямів діяльності держави по вирішенню проблем в аграрній сфері має стати врегулювання процедури надання та отримання короткострокових і довгострокових кредитів аграрними формуваннями. Слід зазначити, що ідея створення державного земельного (іпотечного) банку передбачена ще Земельним кодексом України, в його прикінцевих положеннях (розділ IX ч. 4). Постановою Кабінету Міністрів України № 609 від 02.07.2012 року «Про створення державного земельного банку» прийнято рішення про утворення публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк» із статутним капіталом 120000000 гривень, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі. Основними завданнями такого банку повинні стати: надання довгострокових іпотечних кредитів сільгоспвиробникам, надання послуг заставодавця з оформлення іпотечних договорів, а також організація проведення тендерів та аукціонів з продажу земельних ділянок.

Висновки

Недосконалість земельних відносин, не впровадження ефективних рішень відносно правової невизначеності, погіршує і без того важкий фінансовий стан даної галузі, сприяє створенню «тіньової економіки» та породжує загрозу економічній безпеці держави. Підприємствами та установами аграрного сектора економіки допускаються непоодинокі факти нецільового та неефективного використання бюджетних коштів, ухилення від сплати податків, фальсифікація документів, незаконна купівля-продаж акцій та ін.

Таким чином основними умовами відтворення аграрної сфери є збільшення інвестицій та інновацій, відтворення земельних ресурсів та розвиток фінансово-кредитного забезпечення.

Література

1. Закон України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18 жовтня 2005 р. N 2982-IV / / http://zakon.rada.gov.ua

2. Г ринькова В. М. Державне регулювання економіки: [навч. посіб.] / В. М. Г риньова, М.М. Новикова.- X.: ВД “ІНЖЕК”, 2004.- 756 с.

3. Саблук П.Т. З виступу на VI міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування ”/ П.Т.Саблук. - X.: ХРІДУ НАДУ, 2006. - 234 с.

4. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа в Україні / Гайдуцький П.І., Саблук П.Т., Лупенко Ю.О. та ін. - К. : ННЦ ІАЕ, 2005. - 424 с.

5. Латинін МА Аграрний сектор економіки України: механізм державного регулювання : [монографія] //М.А.Латинін/. - Х.:Вид-во ХаРІ НАДУ «Магістр», 2006. - 320 с.

6. Борисова В.А. Адаптація підприємств аграрного сектора економіки до ринкових умов та їх інвестиційна привабливість// Аграрна наука і освіта на початку третього тисячоліття: Матеріали Міжн. наук.-практ. конф. - Т. ІІ. - Львів: ЛДАУ - 2010. с. 160-170.

7. Босенко А.В. Стратегія державного регулювання агропромислового комплексу// Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Економіка». Вип. 5(4), 2011//. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: / / archive.nbuv.gov.ua/portal / natural/Vdpu/Ekonomika/2011_5_4/17-24.pdf

8. За пів року обсяг сільгоспвиробництва зріс на 15,5%// Міністерство аграрної політики та продовольства України// - 2013. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://minagro.gov.ua/uk/node/7557

Размещено на Allbest.ru