Загальна характеристика екстремістської діяльності: порівняльний аналіз та доцільність використання як окремого складу злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика екстремістської діяльності: порівняльний аналіз та доцільність використання як окремого складу злочину

Постановка проблеми

Починаючи з 2002 року в Україні постійно постає питання про законодавче закріплення відповідальності за прояви екстремізму, а саме на розгляді Верховної Ради України (ВРУ) перебував законопроект «Про протидію політичному екстремізму». 10 липня 2007 р у ВРУ був зареєстрований законопроект «Про протидію екстремізму». 11 січня 2008 р. - зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за прояви екстремізму, ксенофобії, антисемітизму, расової і релігійної нетерпимості)», 15 вересня 2011р. - зареєстрований законопроект «Про протидію екстремізму», 2 грудня 2013 р - зареєстрований законопроект «Про протидію екстремізму».

Аналіз основних досліджень. Окремі аспекти екстремізму та екстремістської діяльності розглядаються у правцях українських та зарубіжних вчених: А. Бартолі, В. Вербенського, М.Гельман, Р. Вінтроб, П. Колемана, В. Ігнатова, Т.Реви та ін.

Мета даної статті полягає в здійсненні характеристики екстремістської діяльності та порівняльного аналізу, дослідити правові підстави та доцільність введення нового складу злочину (екстремістська діяльність) до Кримінального кодексу України.

Виклад основного матеріалу

Закон України № 721-VII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» від 16 січня 2014р. вносить зміни до Кримінального кодексу України, а саме введено новий склад злочину стаття 110 - 1 Екстремістська діяльність [1,2].

Головне науково-експертне управління ВРУ у своїх висновках щодо вказаних законопроектів зазначило, що їх термінологія в багатьох випадках є нечіткою і незрозумілою. Зокрема, в них використовуються такі терміни, як «екстремізм», «ксенофобія», «антисемітизм», «расова і релігійна нетерпимість», об'єктивне тлумачення яких неможливе через відсутність їх законодавчого визначення. Отже, при застосуванні цих законів на практиці їх положення можуть використовуватись не для боротьби з екстремістськими угрупованнями, а як інструмент для придушення інакомислення. Адже під вільно витлумачене поняття «екстремізм» можуть бути підведені, наприклад, виступи опозиціонерів, у яких вони обвинувачують представників влади в корупції чи порушенні прав і свобод громадян, та й взагалі будь-який масовий захід із критикою влади чи її представників[3].

Екстремізм -- діяльність фізичної особи або (та) юридичної особи, або (та) об'єднання громадян чи їхні публічні заклики або (та) підбурювання, які спрямовані на насильницьке захоплення або утримання влади чи незаконне втручання в діяльність органів влади, посягання на основи конституційного ладу та національної безпеки, порушення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, яка є наслідком несприйняття правових норм чи інших правил поведінки соціальних норм [4].

Екстремізм (від. лат. extremus -- крайній, граничний, критичний, неймовірний)- прихильність в ідеології й політиці до крайніх поглядів і засобів у досягненні певних цілей. Екстремізм виступає проти існуючих громад, структур та інституцій, намагаючись підірвати їх стабільність, розхитати та ліквідувати їх заради своїх цілей, переважно силовими методами [5].

Багато різних науковців розглядають проблему екстремізму, наприклад американські дослідники А. Бортолі та П. Колеман у своїй роботі здійснили ґрунтовний аналіз різних підходів до тлумачення цього поняття. Російські політичні психологи розглядають явище екстремізму у співвідношенні зі спорідненими поняттями радикалізмом та фанатизмом. Англійській дослідник Р. Вінт роб у своїх роботах виокремлює основні риси різних форм прояву екстремізму та характеризує їх ненасильницький аспект. Дж. Арас у праці «Тероризм вчера, сегодня и навеки» аналізує екстремізм, як ідеологічну базу тероризму, думку якого розвиває у своїх роботах інший російський дослідник М. Гельман [6].

В українській радянській енциклопедії екстремізм визначають як схильність до крайніх поглядів і дій, переважно в ідеології та політиці.

У 2003 році парламентська асамблея Ради Європи визначила екстремізм як таку форму політичної діяльності, яка прямо чи опосередковано заперечує принципам парламентської демократії.

Стаття 282.1. Кримінального кодексе РФ (УК РФ) от 13.06.1996 N 63-ФЗ. (организация экстремистского сообщества) визначає «Создание экстремистского сообщества, то есть организованной группы лиц для подготовки или совершения преступлений экстремистской направленности, а равно руководство таким экстремистским сообществом, его частью или входящими в такое сообщество структурными подразделениями, а также создание объединения организаторов, руководителей или иных представителей частей или структурных подразделений такого сообщества в целях разработки планов и (или) условий для совершения преступлений экстремистской направленности»

Статья 282.2. (Организация деятельности экстремистской организации ) зазначає. «Организация деятельности общественного или религиозного объединения либо иной организации, в отношении которых судом принято вступившее в законную силу решение о ликвидации или запрете деятельности в связи с осуществлением экстремистской деятельности, за исключением организаций, которые в соответствии с законодательством Российской Федерации признаны террористическими» [7].

У законодавстві країн Європейського Союзу не існує окремих законів, що спрямовані на протидію екстремістській діяльності. Лише у кримінальних кодексах встановлена відповідальність за окремі види такої діяльності. Так, в Австрії, Німеччині та Італії заборонена діяльність профашистських і пронацистських партій.

Україна, на відміну від деяких інших держав, не є країною, де прояви екстремізму, расизму, шовінізму, ксенофобії, антисемітизму стали поширеним, масовим і загрозливим явищем. Водночас в Україні існує нормативно-правова база, достатня для протидії екстремістській діяльності. Зокрема, чинний Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за такі дії, як: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110); диверсія (ст. 113); порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або релігійних переконань (ст. 161); терористичний акт (ст. 258); публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2); створення терористичної групи чи терористичної організації (ст.258-3); сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4); фінансування тероризму (ст. 258-5); створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260); групове порушення громадського порядку (ст. 293); масові заворушення (ст. 294); заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295) [3].

Перелічені злочини за своїми ознаками відповідають діянням, які в Законі визначені як екстремістські.

- Дана норми утворюватимуть небажану конкуренцію з положеннями антитеро- ристичного законодавства України та відповідними ст.ст. 109, 113, 110, 113, 161, 258, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 260, 293, 294, 295) х Кримінальним кодексом України.

Висновок

Отже узагальнюючи викладене, відзначимо, що:

- відповідальність за екстремізм має наступати виключно за вчинення конкретних протиправних екстремістських дій, а не за погляди та переконання людини. Отже, громадянин, який є прихильником екстремістської ідеології, не може відповідати за свої переконання, поки не розпочне протиправне поширення таких ідей у певний спосіб;

- у законодавчому закріпленні країн Європейського Союзу (Австрії, Німеччині та Італії заборонена діяльність профашистських і пронацистських партій) не існує окремих законів, що спрямовані на протидію екстремістській діяльності. Лише у кримінальних кодексах встановлена відповідальність за окремі види такої діяльності;

- на нашу думку в Україні закріплення поняття «екстремізм», «екстремістка діяльність» та відповідальності за екстремістські дії, в окремому Законі можливе за умови вирішення питання про співвідношення понять «екстремізм», «радикалізм» і «тероризм» та їх розмежування як родового та видових за відповідними юридичними критеріями. Вирішення цього питання вимагає від державних структур моніторингу стану та динаміки розвитку екстремістських проявів, глибокого вивчення міжнародного досвіду, діяльності правоохоронних органів і відповідної судової практики;

- «екстремізм» та «екстремістка діяльність» - є оціночним судженням та як поняття не визначене національним та міжнародним законодавством. На нашу думку екстремізм -- це не юридичне, а політичне поняття, Парламентська асамблея Ради Європи визначила екстремізм як таку форму політичної діяльності. Тому зазначення даного поняття, як окрему норму КК України не є доцільним.

Література

1. Закон Україн від 16.01.2014 № 721-18 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/721-18

2. Кримінальний кодекс У країни: за станом на 1 вересня 2001 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http : // zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

3. Висновок Г оловного науково-експертного управління до проекту Закону України «Про протидію екстремізму» № 3718 від 2 грудня 2013р.» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=49227

4. Проекту Закону «Про протидію екстремізму» №3718 від 02 грудня 2013 р. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://rada.gov.ua/archive/2013/12/02?sort=DESC&page_count=8

5. Філософія політика. Короткий енциклопедичний словник.- К.: Знання України, 2002.-669с.

6. Рева Т. С. Історичні форми прояву екстремізму / Т. С. Рева / / Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Наук. вісник : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 45 (№ 3). - С. 624-631.

7. Кримінального кодексе РФ (УК РФ) от 13.06.1996 N 63-ФЗ. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.consultant.ru/popular/ukrf/

Размещено на Allbest.ru