Правова освіта як засіб забезпечення правопорядку

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Правова освіта як засіб забезпечення правопорядку

Мелех Б. В., кандидат наук з державного управління, доцент кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МАУП

Належний рівень забезпеченості прав, свобод людини і громадянина, побудова правової держави та громадянського суспільства, стан правопорядку залишаються актуальними і сьогодні. Європейський вибір України обумовлює суттєві зміни у національному законодавстві, насамперед, в узгодженні його з міжнародними стандартами щодо забезпечення прав людини, а також в розуммінні та усвідомленні загальнолюдських цінностей. Сприятиме цьому повинно в першу чергу співробітництво органів державної влади України з міжнародними і громадськими організаціями, дотримання законності та належне виконання своїх обовязків. Не в останню чергу це буде залежати від реалізації зобов'язань взятих Україною перед міжнародною спільнотою щодо вдосконалення системи правової освіти.

Ключові слова: права людини, правова освіта, верховенство закону, забезпечення прав людини, захист прав громадян, правова держава, громадянське суспільство, правова культура.

Надлежащий уровень обеспеченности прав, свобод человека и гражданина, построение правового государства и гражданского общества, состояние правопорядка остаются актуальными и сегодня. Европейский выбор Украины обусловливает существенные изменения в национальном законодательстве, прежде всего, в соответствии его международным стандартам по обеспечению прав человека, а также в понимании и осознании общечеловеческих ценностей. Способствовать этому должно в первую очередь сотрудничество органов государственной власти Украины с международными и общественными организациями, соблюдение законности и надлежащее выполнение своих обязанностей. Не в последнюю очередь это будет зависеть от реализации обязательств взятых Украиной перед международным сообществом по совершенствованию системы правового образования.

Ключевые слова: права человека, правовое образование, верховенство закона, обеспечение прав человека, защита прав граждан, правовое государство, гражданское общество, правовая культура.

Appropriate level of protection of rights, freedoms and civil rights, the rule of law and civil society, the state of law and order remain current. European choice of Ukraine makes significant changes in national legislation, especially in coordination with its international standards on human rights, as well as rozumminni and awareness of human values. Should facilitate the first cooperation of state authorities of Ukraine with international and non-governmental organizations, the rule of law and the proper performance of their duties. Not least, it will depend on the implementation of commitments undertaken by Ukraine to the international community to improve the system of legal education.

Keywords: human rights, legal education, rule of law, human rights and protection of human rights, rule of law, civil society and legal culture.

Постановка проблеми. Зясувати стан, напрямки удосконалення правової освіти та її роль як інструмента, що повинен сприяти відповідному рівню правопорядку у державі.

Аналіз досліджень даної проблеми. Окремі аспекти модернізації правової освіти були предметом дослідження таких науковців, як: Костенко О., Ярошевська Т., Головатий С., Гіждіван Л., Євінтов В., Комаров В., Тацій В., Мельничук О., Мартинюк Т., Опришко В., Покрещук О., Голосніченко І. та ін. Однак, попри важливе висвітлення ідей, обгрунтованих у працях цих вчених, слід зауважити, що окремі аспекти цієї тематики потребують окремого зясування.

Мета дослідження. Мета наукового дослідження полягає у тому, щоб наголосити на важливості правової освіти громадян та її ролі у забезпеченні належного рівня правопорядку у державі, та висвітлити можливі перешкоди на цьому шляху і способи їх уникнення.

Виклад основного матеріалу. Процес розбудови України як правової, соціальної, демократичної, економічно розвиненої держави, що посідала б гідне місце у світі в політичній та економічній сферах, ще не завершено. Тому головним завданням для України є саме організація нового суспільства.

Для того, щоб побудувати правову державу та громадянське суспільство в Україні потрібно сформувати якісно новий рівень правосвідомості та правової культури населення. Великого значення у цьому відіграє правове виховання і правова освіта. Без глибоких знань прав, свобод, чинного законодавства еволюційний розвиток жодного суспільства не відбудеться.

Україна обрала курс на європейську інтеграцію. Цей вибір є одночасно і рухом до стандартів демократії, інформаційного суспільства, соціальне орієнтованої ринкової економіки, що грунтується на засадах верховенства права та забезпечення прав і свобод людини. Процеси європейської інтеграції охоплюють практично усі сфери життєдіяльності, але базове значення в них повинна відігравати освіта. Важливим чинником входження національної системи освіти до спільного європейського простору є приєднання і до Болонського пронесу [1, 9]. Організація навчального процесу, у тому числі і у вищому навчальному закладі згідно з вимогами Болонської конвенції спрямована на підготовку кваліфікованого фахівця, конкурентоздатного на ринку праці, компетентного, відповідального, метою якого є професійне зростання. Тому в Україні активно працюють над здійсненням модернізації освіти відповідно до Болонського процесу. Проте потрібно зазначити, то на сьогодні у більшій мірі правова освіта стає менш якісною. Це зобов'язує все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього послідовно модернізувати вітчизняну [2, 149].

Оскільки Болонський процес приділяє велику увагу автономії університетів, то орієнтація вищих навчальних закладів на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти, її стан треба осмислити, порівняти з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. Інтеграція України в європейську спільноту можлива лише за умови перетворення науково- освітнього комплексу у пріоритетну сферу інтересів держави [1, 277].

Дійсно, на сьогодні не можна відділяти національну освіту від міжнародних норм і стандартів, а також реалій міжнародної співпраці України з іншими суб'єктами міжнародного співтовариства. Мобільність і спільна робота на міжнародному рівні -- основа успіху для України. Наша країна не може завжди пишатися досягненнями в системі освіти радянських часів, Україні треба інтегруватися в європейську систему освіти, а для цього необхідно поробити велику роботу у відповідних напрямах [1, 349].

Так, одним із проявів реформування національної освіти було прийняття наказу МОН України «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента» від 9 липня 2009 р. № 642 [3]. Згідно цього наказу встановлений перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів (спеціалістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань), для фізико- математичних, природничих та технічних напрямів. До цього переліку ввійшли п'ять обов'язкових до вивчення гуманітарних дисциплін: українська мова, історія України, історія української культури, іноземна мова та філософія. Решта гуманітарних дисциплін віднесена до вибіркової частини змісту освіти. Тобто вибіркові дисципліни будуть надаватися студентам на вибір з переліку, який пропонуватиме вищий навчальний заклад. У списку таких дисциплін знаходиться і правознавство.

Раніше, наприклад, ця дисципліна була обов'язковою для студентів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах на певному курсі. Нині такі студенти тільки за бажанням будуть вивчати цей предмет. Проте слід звернути вагу на тому, що побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідно громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури усього населення країни.

Неостаннім чинником на шляху забезпечення належного рівня правового порядку у державі є правова культура та правова свідомість громадян. Так. значний внесок у розвиток концепції правосвідомості зробив російський учений І. Ільїн, у розумінні якого передумова нормального, здорового права закладена в самій людині, в її особистій правосвідомості -- вільному, лояльному, творчому стані душі. І хоча дослідник не давав єдиного універсального визначення правосвідомості, проте зазначав, що правосвідомість -- це воля до права, воля до мети права і здатність «самозаконно» мотивувати свої вчинки усвідомленням цієї мети.

І. Ільїн вважав, що безспірне коріння правосвідомості криється у повазі людини до самої себе, відчутті власної духовної гідності, здатності до самоконтролю і самоуправління при самостійному встановленні меж допустимої поведінки і взаємній повазі та довірі сторін, що є підставою для приватних і публічних правовідносин. На думку дослідника, правосвідомість -- це сукупність переконань щодо права, держави, всієї організації суспільного життя; це головне джерело природного права, а також універсальний звязок між правом і мораллю, між природним і позитивним правом. Духовно здорова і вірна правосвідомість -- ось те. головне, чого потребує держава і право для свого процвітання. [2, 150].

Життя людини яскраво демонструє, що свідомість дійсно керує поведінкою людей, регулює їхні вчинки в усіх сферах життєдіяльності, зокрема й у правовій. Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості здебільшого залежить те, якою буде поведінка людини в суспільстві -- правомірною, соціальне корисною чи неправомірною, соціально шкідливою і небезпечною.

Правова культура -- це така система правових цінностей, які відображають у правовій формі стан свободи людини і громадянина. Це глибокі знання і розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності, так і внутрішньої переконаності. Тобто володіючи високою правовою культурою, громадяни спроможні вільно себе орієнтувати, керуючись визначенням соціальної цінності права, власної обраної поведінки.

Проте, як зазначає А. Кутиркін [4, 2], правова культура українського суспільства, яка є частиною його загальної культури та одним із головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності з її становлення та активного розвитку.

На думку І. Голосніченко [5, 25], побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою і великого значення у світлі цього набувають саме правове виховання та правова освіта.

Потрібно додати, що предмет «Основи правознавства» вивчається учнями середніх навчальних закладів тільки один рік. Це замало для формування й активного розвитку правосвідомості та правової культури учнів середніх навчальних закладів. За один рік більшість учнів встигають тільки ознайомитися з предметом «Основи правознавства», який складається з багатьох галузей права, а не вивчити його в належному обсязі. Таким чином, після закінчення і середнього навчального закладу більшість учнів узагалі майже не орієнтуються у цьому предметі або знають лише окремі, досить загальні положення з правознавства. Продуктивнішим є введення цього предмета для учнів середніх навчальних закладів у випускному класі чи навіть розширення програми з цього предмета на два роки. Саме це спонукає до думки, що правова освіта у вищих навчальних закладах має бути обов'язковою. До того ж і сприйматися правові знання студентами у вищих навчальних закладах будуть краще.

Отже, модернізація структури вищої освіти передбачає низку реформ, але проводити їх необхідно виважено щоб зберегти національні надбання та не допустити руйнації національної системи вищої освіти. Адже створюючи нову систему, треба обов'язково проаналізувати кращі сторони старої системи. Тому пропонуємо внести зміни у наказ МОН України № 642 та ввести дисципліну «Правознавство» в перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів (спеціалістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань), для фізико-математичних, природничих та технічних напрямів. Це зумовлено тим, що побудова дійсно демократичної, правової держави, проголошеної Конституцією України, приводить до суттєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, неухильного дотримання вимог чинного законодавства, послідовної реалізації основних прав і свобод людини та громадянина. Значної уваги потребує правове виховання студентів вищих навчальних закладах як тієї частини молоді, що стоїть на порозі дорослого життя і готується нести повну відповідальність за всі свої вчинки. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох чинників, але насамперед від рівня організації правової освіти.

Щодо ситуації правопорядку у державі, то ситуація вимагає покращення різних галузей і сфер суспільного життя. Непотрібно шукати винних у цій ситуації, потрібно зясовувати об'єктивні причини їх виникнення та шляхи їх усунення. Щоб спробувати відповісти на ці питання варто було б згадати відомий афоризм філософа Г. Гегеля, який формує так: «Кожен народ має той удяд, на який він заслуговує». Перефразовуючи цей афоризм, можна сказати: «Кожен народ має той правопорядок, на який він заслуговує». Тепер залишається вияснити, що, виходячи з цієї формули, треба робити громадянам України, аби заслужити кращий правопорядок, який е основою нормального життя людей у суспільстві, їхнього добробуту.

Факти свідчать, що існує така закономірність: найкраще живуть ті народи, які мають найкращий соціальний -- у тому числі політичний, економічний, правовий, моральний -- порядок. А цей порядок як основа людського добробуту породжується соціальною культурою людей, що містить, зокрема, їхню політичну, економічну, правову, моральну культуру. Якщо, виходити з такого розуміння соціальної культури, то можна сказати так: «Культура -- мати порядку!» Культура ж формується з допомогою виховання і освіти, у тому числі правового виховання і правової освіти [6, 187].

Залишається проблемою і те, що станом на сьогоднішній день безліч фактів, які свідчать, що не лише пересічні громадяни, а й професійні юристи значною мірою уражені правовим безкультур'ям. На перший погляд, це твердження може здатися суперечливим: хіба може освічений і досвідчений юрист страждати правовим безкультур'ям? Але саме у цьому парадоксі, як кажуть, «заритий собака». Виявляється, що правова культура у юриста формується під впливом не будь-якої юридичної освіти чи будь-якого юридичного досвіду, а саме залежно від характеру (типу) освіти чи досвіду.

Отже, сьогодні актуальною проблемою є так «переформатувати» правову освіту, щоб український студент-юрист засвоїв «золоте правило» юриспруденції: «буква» закону -- це ще не саме право, а лише форма, що має містити «дух», тобто ті закони природного права, які законодавець намагався відооразити з допомогою “букви».

Ідеологія яка відриває «букву» закону від «духу» закону, що видає правову видимість за правову дійсність, називається юридичним позитивізмом. Ця ідеологія відкриває шлях до будь-яких зловживань законодавством, бо за допомогою «букви» закону, відірваної від «духу» закону можна легалізувати будь-яке свавілля, наприклад, стверджувати, що чорне є білим. «Буква» закону, відірвана від «духу» закону -- це легальна “маска" для будь-якого свавілля. Іншими словами, з допомогою «бездуховної букви» можна легалізувати будь-яке зловживання. Атому маніпулювання «буквою» закону всупереч його «духу» є не нормальною правовою практикою, а зловживанням законодавством («правовим свавіллям»), що руйнує правопорядок у суспільстві. Це свідчить, зокрема, про те, що юридичний позитивізм є антинауковою правовою ідеологією, що відкриває шлях для правового свавілля і правових ілюзій [6, 189].

Позицію для зміни цього створює саме життя, зокрема необхідність інтегрування України у «правове поле» Європи, яке засноване на ідеології природного права, сформульованій в епоху Просвітництва. Наприклад, вже сьогодні Україна, ратифікувавши у 1997 р. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини, знаходиться у сфері юрисдикції Європейського суду з прав людини, що застосовує у своїх рішеннях закони природного права, у світлі яких тлумачить положення зазначеної Конвенції. Вже це породжує потребу в юристах «європейського типу», які б були підготовлені у дусі ідеології природного права. Ця потреба актуалізується також у зв'язку з процессом глобалізації юриспруденції.

право освіта природний

Висновки

Отже, криза правопорядку в Україні є наслідком кризи правової культури громадян. При цьому особлива роль у цій кризі належить професійним юристам, на яких, так би мовити, “за посадою" покладена місія шляхом застосування правових інструментів забезпечувати правопорядок в Україні. Також для проведення структури правової освіти у відповідність до міжнародних стандартів потрібно провести ряд реформ таким чином, щоб зберегти національні здобутки та не допустити погіршення національної системи правової освіти.

Література

Стратегия качества в промышленности и образовании: материалы V Международной конфсреции (Варна Болгария. 6-13 нюня 2009 г.) : в 2 т. / М-во образования й науки Украины, М-во промышленной политики Украиныи. Технический универитет -- Варна, Госпотребстандарг Украини. -- Днепропетровск

Варна. 2009. -- Т. 2. -- 340 с.

Ярошевська Т. Правова освіта для студентів вищих технічних навчальних закладів / / Право України. -- 2010. -- № 5. -- С. 149-153.

Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента : наказ Міністерства освіти і науки України від 9 липня 2009 р. № 642.

Кутиркін А. Шляхи розвитку та практики правового виховання населення України / / Право України. - 2008. № 3. - С. 122 - 125.

Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави / Право України. - 2005. -№4. - С. 25.

Костенко О. Юридична освіта і правове виховання як засоби забезпечення правопорядку (щдо юридичної освіти і правового виховання “соціально-натуралістського” типу) / / Право України. - 2011. № 8. - С. 187 -194.

Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства // Право України. -- 2007. -- № 2. -- С. 26-31.

Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права / / Право України. - 2006. - Мі 4. - С. 154.

Конституція (Основний Закон) України : прийнята Верховною Радою УРСР 20.04.1978 р. // Відомості Верховної Ради УРСР [Текст]. -- 1978. -- № 18. -- Ст. 268.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. : ратифікована Україною із заявами та застереженнями 17.07.1997 р. // Офіційний вісник України. -- 2006. -- № 32.Размещено на Allbest.ru