Держава як суб’єкт відшкодування шкоди: правові аспекти дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Держава як суб'єкт відшкодування шкоди: правові аспекти дослідження

Мозоль Н. І., зав. кафедри загально-правових дисциплін ННІ права та психології НАВС, к.ю.н., доцент

Проаналізовано важливі напрямки відповідальності держави. Розглянуто дослідження вчених щодо організації та функціонування державної влади в Україні та здійснено аналіз процедури притягнення до відповідальності органів влади.

Ключові слова: державна влада, юридична відповідальність, правовідносини, відшкодування шкоди.

Проанализированы важные направления ответственности. Рассмотрены исследования ученых по организации и функционирования государственной власти в Украине и осуществлен анализ процедуры привлечения к ответственности органов власти.

Ключевые слова: государственная власть, юридическая ответственность, правоотношения, возмещение вреда.

Analysis of important areas of responsibility. Considered research scientists on the organization and functioning of public authorities in Ukraine and analysis procedures to call the authorities.

Keywords: public authorities, legal responsibility, relationship, damages.

Актуальність теми. Проблема юридичної відповідальності відображена у багатьох наукових дослідженнях, однак, як слушно зазначає І. Лукашук, «якщо у минулому вона вивчалась у працях, присвячених окремим галузям права, то останнім часом вона привертає увагу загальної теорії права» [1].

Одним з сучасних питань теорії права є проблематика, пов'язана з класифікацією юридичної відповідальності. Юридичну відповідальність поділяють на кілька основних видів: конституційну; кримінальну; адміністративну; дисциплінарну; цивільно-правову; матеріальну тощо. Але серед зазначеної класифікації винятком є міжнародно-правова відповідальність, що не є галузевим видом юридичної відповідальності.

Виклад основного матеріалу. Досліджуючи зазначене питання необхідно розрізняти публічні та приватні міжнародно-правові відносини, в яких суб'єктами публічної та приватної міжнародно-правової відповідальності визнають держави, міжнародні організації, а за деяких обставин визнають навіть і фізичних осіб.

Особливістю сучасного права є те, що за невиконання розпоряджень суб'єктами міжнародного права наступає відповідальність. Звертаємо увагу, що відповідальність є необхідною умовою суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень міжнародного права. А невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових розпоряджень виявляється в тому, що держава своїми діями порушила сформований міжнародний правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду іншій державі тощо [2]. Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника відшкодувати несприятливі наслідки правопорушення. Отож, суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках

відповідальність є цивільно-правовою.

Міжнародно-правову відповідальність держав визначають по-різному, зазначена проблема викликає чимало протиріч серед науковців, серед них: С. Братусь, О. Мисак, Н. Витрук, П. Куріс, І. Лукашук, Ю. Фрицький. Дослідивши дане питання, можна погодитись з думкою О. Мисака [3], що відповідальність держав щодо виконання їх міжнародних зобов'язань є юридичною відповідальністю, адже держава не може скасовувати або створювати норми міжнародного права, так як вона скасовує або приймає свої закони, також існує зовнішня відповідальність держави за виконання її міжнародно-правових обов'язків. Відповідальність за такими зобов'язаннями є властивістю кожної держави без якої народи не могли б мирно співіснувати.

Юридична відповідальність органів влади є одним з видів соціальної відповідальності держави, одним з основних способів реалізації статті 3 Конституції України [4], яка встановлює, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність". Ця норма випливає з того факту, що, відповідно до задекларованого в статті 1 Конституції статусу України як правової держави, держава, органи влади та громадянин в рівній мірі несуть відповідальність за порушення норм права та невиконання покладених на них обов'язків.

Юридична відповідальність є складовим загально-соціальним явищем. У цьому контексті міжнародно-правова відповідальність держави визначається її належністю до міжнародного співтовариства, адже як член міжнародного співтовариства держава повинна нести відповідальність за свої діяння. Зокрема, у доктрині міжнародного права неодноразово висловлювалися думки про те, що відповідальність у міжнародному праві має таке ж джерело походження, що й інші види соціальної відповідальності, а саме -- моральний обов'язок перед суспільством.

Як зазначає Ю. Фрицький, особливе значення щодо організації та функціонування державної влади в України має ст. 6 Конституції України, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову [5]. Вперше принцип поділу влади в Україні було закріплено у розділі ІІІ «Державна влада» Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990. В ст. 6 Конституції України цей принцип законодавчо закріплений, отож, державна влада здійснює свої повноваження у встановлених межах, а матеріальну основу організації та діяльності державного органу становлять кошти державного бюджету.

Звернемо увагу, що держава як суб'єкт фінансового права реалізовує себе у кількох напрямках: по-перше, як суверен, який реалізовує публічну владу на даній території; по-друге, як власник фінансових ресурсів, який реалізовує свої права щодо публічних фондів коштів; по-третє, як гарант суспільних інтересів, який має забезпечувати реалізацію громадянами своїх прав і свобод [6].

Тож, як ми бачимо, відповідальність держав в галузі фінансів розглядається як правовідносини, що виникають у галузі фінансової діяльності держави, в яких реалізуються їхні взаємні обов'язки нести несприятливі наслідки за порушення фінансово- правових норм. Відповідно до ст. 170 ЦКУ [7] держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах компетенції, зазначеної законом. У разі коли органи державної влади набувають статусу юридичної особи, то ця норма є спеціальною до ст. 176 ЦКУ, згідно якої держава не відповідає за зобов'язання створених нею юридичних осіб.

Цивільно-правова відповідальність настає у випадках: по-перше, ст. 346 ЦКУ (припинення права власності); по-друге, ст. 1173-1175 ЦКУ (шкода, завдана державними органами). В деяких випадках на державу покладено обов'язок відшкодування шкоди, наприклад згідно ст. 1207 ЦКУ «Обов'язок держави відшкодовувати шкоду, завдану каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю внаслідок злочину». Відповідальність за дії чи бездіяльність органу державно влади несе наша держава, яка його утворила.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Нормами ст. 62 Конституції України визначено, що у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Проаналізувавши інститут відповідальності держави, можна дійти до висновку, що відповідно до чинного законодавства України, він має ознаки як цивільно-правової відповідальності (необхідність звернення від потерпілої особи, судовий порядок розгляду, відшкодування шкоди в повному обсязі), так і дисциплінарної або адміністративної (службові та посадові особи можуть бути персонально притягнуті до відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків), а також майнової (посадові і службові особи можуть бути притягнуті до відповідальності).

На наш погляд, процедуру притягнення до відповідальності органів влади необхідно розглядати в двох формах: активній та пасивній. При активній формі відповідальні орган влади, посадова або службова особа несуть відповідальність за ініціативою відповідного органу, без ініціативи зі сторони постраждалої особи, наприклад, при перевірках з боку контролюючих органів. Пасивна форма відповідальності передбачає, що орган влади, посадова або службова особа притягується до відповідальності за ініціативою потерпілої сторони. В цьому випадку також доцільно встановити обов'язок одночасного розгляду скарги на діяння органів влади або їх службових та посадових осіб та питання про відшкодування шкоди потерпілим. При цьому шкода може виплачуватись як на підставі відповідної вимоги, викладеній у скарзі, так і за власною ініціативою органу, що розглядає скаргу.

Виходячи з вищенаведеного та практики, що склалась в Україні, щодо виключно судового порядку вирішення питання про відшкодування шкоди, що завдана діяннями органів влади, вважаємо, що дана ситуація потребує глобальних змін. Держава та інститут місцевого самоврядування -- це суспільні утворення, існування яких спрямовано в першу чергу на захист і задоволення прав та законних інтересів людини, отже орган влади в принципі не має права завдавати шкоду особі. Якщо це сталося, то держава або відповідний орган в безумовному порядку, за власною ініціативою, повинні відшкодовувати завдану шкоду, незалежно від законності або незаконності власних діянь, крім випадків, коли закон в наслідок об'єктивних причин прямо звільняє їх від обов'язку відшкодовувати шкоду.

Сучасна правова енциклопедія [8, с. 355] характеризує відповідальність як державний примус до виконання норм права. Ідея про обов'язковість права засновується на його соціальній цінності й розумінні необхідності застосування заходів державного примусу, що гарантують виконання закону. Однак держава є специфічним суб'єктом -- її неможливо примусово притягти до відповідальності, держава може погоджуватись на негативні наслідки притягнення до відповідальності тільки добровільно, оскільки тільки держава має право на законний примус -- суспільство ж не може в рамках законодавства примусити державу до будь-чого.

Отже, за чинним законодавством, шкода, що спричинена діяннями держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб відшкодовується за нормами Цивільного Кодексу. Маємо на увазі, що відповідні норми , знаходячись в главі ЦК, що присвячена деліктним зобов'язанням, входять складовою частиною в комплексний інститут поновлення прав громадян, що постраждали від діянь публічної влади. Даний інститут, в основі якого лежить спільність завдань та специфіка юридичних фактів, що породжує даний тип правовідносин, включає в себе поряд з нормами цивільного права (відшкодування майнової і моральної шкоди, поновлення прав потерпілих та інше) також норми трудового права (поновлення на роботі, поновлення строку перебігу стажу), кримінально-процесуального права (порядок звільнення громадян від відбування покарання, повернення особистої свободи, зняття арешту з майна) та інших галузей права. Таке поєднання різно- галузевих норм в рамках одного інституту дає можливість віднести його до числа комплексних інститутів права, тобто норми, що входять в цей інститут, є одночасно нормами цивільного, трудового та інших галузей права.

На сьогоднішній день у нашій державі питання судового порядку відшкодування шкоди є не врегульованим і фактично застосовується як єдиний спосіб захисту і поновлення порушених прав.

Як вже зазначалось, фактично можна стверджувати, що інститут позасудового, а тим паче добровільного відшкодування шкоди, завданої діяннями органів влади, в Україні відсутній. Відсутній навіть чіткий та прозорий концептуальний підхід до функціонування цього інституту. Також проблема полягає в тому, що в деяких випадках, особа не може реалізувати своє право, оскільки відсутній механізм його реалізації.

Часто не відшкодовується шкода особам, права і інтереси яких були порушені внаслідок неналежного виконання службових та посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Органи влади приймають рішення про скасування незаконних рішень посадових та службових осіб без призначення виплати відповідної компенсації постраждалим. Тобто зараз процедура прийняття, скасування та застосування примусу до прийняття індивідуальних актів не завжди передбачає відшкодування шкоди, завданої дією незаконного індивідуального акта. Окрім того, нинішній стан справ в сфері відшкодування шкоди передбачає можливість невиплати коштів на відшкодування шкоди після прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Надзвичайно актуальною залишається проблема українського законодавства щодо внутрішніх протиріч законодавчих та підзаконних актів, зокрема перевищення меж повноважень при прийнятті нормативно-правових актів, зокрема про розмежування функцій Верховної Ради, Президента України тощо. Звертаємо увагу і на інші недоліки: постійне внесення змін і доповнень до закону негативно впливають на стабільність законодавства.

Висновок

відшкодування відповідальність держава влада

Отож, чинне законодавство передбачає можливість адміністративного оскарження практично всіх рішень органів влади, їх посадових та службових осіб, проте при оскаржені рішень в більшості випадків відсутня реальна можливість отримати відшкодування шкоди, завданої незаконними діяннями органів влади, або їх службових, посадових осіб. У зв'язку з цим, виглядає доцільним перегляд процедури адміністративного оскарження щодо запровадження відповідних єдиних механізмів відшкодування шкоди, яка завдана такими рішеннями. Тобто, рішення про відшкодування шкоди повинно прийматись одночасно з рішенням про визнання актів, дій чи бездіяльності органів влади такими, що не відповідають законодавству [9]. Так, насправді, багато судових рішень про відшкодування шкоди на сьогоднішній день не виконуються за багатьма обставинами (навіть існує практика оскарження рішень до європейського суду). Тобто, при розробці проекту закону про відшкодування шкоди, завданої органами влади, необхідно враховувати фактор спроможності органу відшкодувати відповідну шкоду.

В Україні порядок виплати відшкодування встановлюється щорічно Законом про Державний бюджет на поточний рік [10]. Цей порядок, за загальним правилом, не допускає примусового стягнення коштів з держави: безспірне списання коштів з рахунку Державного бюджету здійснюється виключно органами Державного казначейства України за черговістю надходження рішень за рахунок і в межах відповідних бюджетних асигнувань.Чинний підхід приводить тільки до одного -- судові рішення не виконуються, оскільки за рахунок бюджету неможливо профінансувати видатки, які не були в нього закладені під час його прийняття, а видатки, пов'язані з відшкодуванням шкоди, прогнозувати практично неможливо. Як наслідок, люди розчаровуються в можливості досягнути справедливості і притягнути державу до відповідальності.

Література

Лукашук И.И. Право международной ответственности / И.И. Лукашук - М.: Волтерст, 2004. - С.11.

Теорія держави і права. Підручник / А. М. Колодій, О.Д. Тихомиров, С.Л. Лисенков, В.С. Ковальський. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

Мисак О.І. Міжнародно-правова відповідальність держав: окремі аспекти дослідження теорії і практики / / Держава і право : Юридичні і політичні науки Випуск.60 -- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2012. -- С.41 - 47.

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Фрицький Ю.О. Теоретичні засади державної влади в Україні: дис...д ра наук: 12.00.07. - 2009. С. 151.

Методологічна підтримка імплементації запропонованих стандартів компенсації та позасудового відшкодування державою шкоди у випадку порушення прав людини: [аналітичний звіт] / В. Г ацелюк, К. Красовський. - К.: Атіка, 2011. - 136 с.

Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 05.03.2013 року : (офіційний текст) . - К.:Паливода А.В., 2013. - 377 с.

Сучасна правова енциклопедія / О.В. Зайчук, А.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко [та ін.], за заг. ред. О.В. Зайчука; Ін..-т законодавства Верховної Ради України. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 384 с.

Матеріали круглого столу « Відшкодування шкоди, завданої органами влади зарубіжний досвід та пропозиції для України» / Центр політико-правових реформ. - К.: 2006. - 58 с.

Размещено на Allbest.ru