Деякі питання припинення шлюбно-сімейних правовідносин в Україні та деяких країнах ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі питання припинення шлюбно-сімейних правовідносин в Україні та деяких країнах ЄС

В запропонованій статті досліджуються загальні положення щодо припинення шлюбно-сімейних правовідносин в Україні та деяких країнах ЄС. При цьому наголошується, що з урахуванням досвіду та деяких нормативно-правових актів країн-членів Євросоюзу, на сьогодні перед суспільством та державою стоїть дуже складне завдання щодо належного нормативно-правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин, що сприятиме зміцненню сім'ї, становленню шлюбно-сімейних правовідносин.

Ключові слова: шлюб, сімейні правовідносини, шлюбно-сімейні правовідносини, припинення шлюбу, розірвання шлюбу.

В предложенной статье исследуются общие положения, касающиеся прекращения брачно-семейных правоотношений в Украине и некоторых стран ЕС. При этом акцентируется внимание, что с учетом опыта и некоторых нормативно-правовых актов стран-членов Евросоюза, сегодня перед обществом и государством стоит очень сложная задача относительно надлежащего нормативно-правового регулирования брачно-семейных правоотношений, что будет способствовать укреплению семьи, становлению брачно-семейных правоотношений.

Ключевые слова: брак, семейные правоотношения, брачно-семейные правоотношения, прекращение брака, расторжение брака.

The present article deals with the general provisions relating to the termination of marriage and family relations in Ukraine and some EU countries. At the same time, attention is drawn to the fact that, taking into account the experience and some normative legal acts of the EU member states, today, the society and the state faces a very difficult task on the appropriate regulatory marriage and family relations, which will help to strengthen the family, the development of marriage and family legal relations.

Keywords: marriage, family relations, marriage and family relationship, the termination of marriage, divorce.

Постановка проблеми. На сьогодні Українська держава, перебуваючи на шляху до євроінтеграції, з метою вдосконалення та уніфікації норм та положень інституту сімейного права в частині нормативно-правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин, вживає заходів щодо врахування сформованих європейськими органами стандартів та правових традицій.

З часу розгляду можливості вступу Української держави до складу Євросоюзу, в якості основного компоненту правових досягнень нашої держави виступає проведення реформ на підставі аналізу права ЄС та дослідження судової практики Суду Європейського Союзу. Первинні та похідні положення права ЄС становляться невід'ємною частиною національної правової системи України. Європейське право належить до міжнародного права громадськості і з точки зору функціональності автономним правопорядком. Воно включено в національне законодавство усіх держав--членів ЄС, як загальний елемент, що підкоряється єдиному застосування в державах-членах. Право постійно розвивається, створюючи більш системний та змістовний підхід. Держави члени, які, як правило, зберігають контроль над створенням права ЄС, зобов'язані дотримуватися правила застосування цього права в судовій практиці. Основними принципами є принцип прямого впливу і принцип пріоритету права ЄС стосовно національного права, в тому числі національних конституцій, хоча це і не прийнято без застережень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Теоретичну основу дослідження склали наукові праці таких правознавців, як: Ч.Н. Азімов, Т.Ф. Алєксєєнко, С.С. Алексєєв, М.В. Антоколь- ська, О.М. Бандурка, О.Б. Безпалько, С.М. Братусь, Я.Р. Веберс, Є.М. Ворожейкін, Д.В. Генкін, В.С. Гопанчук, К.А. Граве, О.В. Дзера, А.С. До- вгерт, О.О. Єрошенко, Н.М. Єршова, І.В. Жилін- кова, О.С. Іоффе, О.М. Калітенко, В.М. Ко- сак, Н.С. Кузнєцова, К.Б. Левченко, В.В. Луць, Н.Ю. Максимов, Р.П. Мананкова, В.П. Маслов, Г.П. Матвєєв, О.А. Підопригора, О.А. Пушкін,

З.В. Ромовська, В.О. Рясенцев, В.М. Самойлен- ко, В.І. Семчик, Р.О. Стефанчук, В.А. Тархо- ва, Ю.К. Толстой, Є.О. Харитонов, К.Л. Цимбал, Ю.С. Червоний, Я.М. Шевченко та інших.

Викладення основного матеріалу. В області сімейного права певними європейськими органами формуються стандарти. Однією з найвпливові- ших організації в цьому відношенні є Рада Європи. Цей орган є автором багаточисельних конвенції (про усиновлення (24.04.1967 р.), про правовий статус дитини (05.10.1975 р.), про визнання і виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дитиною (20.05.1980 р.), про здійснення прав дитини (25.01.1996 р.), щодо контактів із дітьми (15.05.2003. р.), про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та насильства в сім'ї (15.05.2011 р.), резолюції та рекомендацій з приводу врегулювання сімейного права, зокрема шлюбно-сімейних правовідносин. Разом з цим Рада Європи своєю діяльністю вводить стандарти, які в подальшому приймаються до внутрішніх законодавчих систем окремих держав -- членів та ратифікуються у нормативно-правових актах держав не членів ЄС. Аналізуючи конвенції, резолюції та рекомендації Ради Європи, можемо побачити, що деякі рішення викликають сумніви, бо вони відірвані від традиційних правових рішень. Наприклад руйнування традиційних моделей соціальної поведінки людини, особливо шлюбно-сімейних відносин, виховання дітей, ролі жінок або чоловіків в сім'ї. Вказане стосується партнерського виховання дітей, тобто коли подружжя однієї статі. Це викликає занепокоєння і заперечення в традиційних суспільствах та приймається як напад на шлюб, сім'ю і її основні цінності. Звичайно тут виникають протиріччя з соціальними науками, Церквою та іншими релігійними товариствами. шлюбний сімейний правовий нормативний

Згідно ст. 9 Конституції України [2], ратифіковані Верховною Радою міжнародні договори в подальшому стають частиною національного законодавства. Разом з цим, звернемо увагу на те, що на шляху до євроінтеграції Україна підписала і ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод. Тим самим наша держава зобов'язалась дотримуватися положень вказаного найважливішого документа визнавши верховну юрисдикцію Європейського суду з прав людини, який базується на цій конвенції. За останні роки, Європейський суд прийняв ряд важливих рішень, які законодавчо закріпили на загальноєвропейському рівні визнання прав осіб нетрадиційної орієнтації як прав людини та неприпустимості дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Прецедентне право Європейського суду з прав людини є зараз одним із складових внутрішнього законодавства країн-членів ЄС, в тому числі й України.

На сьогодні шлюбно-сімейні правовідносини, є водночас явищем соціально-узагальненим та особисто-конкретним. Вони випробують на собі дуже складний і суттєвий вплив правових і моральних правил, в тому числі й нетрадиційних моделей соціальної поведінки, етичних норм, законів тощо.

Під припинення шлюбно-сімейних правовідносин слід розуміти зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення правовідносин, які виникли між чоловіком та жінкою як за юридично оформленим шлюбом, так і в інших випадках (наприклад, у разі припинення фактичних шлюбних відносин. При цьому припинення шлюбу відрізняється від визнання його недійсним тим, що воно спрямовано у майбутнє, тоді як визнання шлюбу недійсним має зворотну силу і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його укладання [3, с. 130]. Крім того, шлюб припиняється внаслідок його розірвання між жінкою та чоловіком за їх ініціативою або одного з них, або в разі смерті одного з подружжя (ст. 104 СК України) [4, с. 366]. Слід звернути увагу, що припинення шлюбу відрізняється від визнання шлюбу недійсним, так як перше має правові наслідки (майнові та немайно- ві відносини колишнього подружжя), а друге має зворотну силу і припиняє правові наслідки з моменту укладення шлюбу.

У тому випадку, коли колишні чоловік і дружина будуть продовжувати жити одною сім'єю, а їхній шлюб був розірваний у реєстраційному порядку, то розірвання шлюбу за заявою зацікавлених осіб може бути визнано судом фіктивним. Виходячи зі змісту ст. 108 СК України [5, с. 189], фіктивне припинення шлюбу можна визначити як таке розірвання шлюбу державним органом РАЦС, що було здійснено подружжям не з метою припинення шлюбних правовідносин і подальшого сімейного життя, а з будь-якою іншою метою.

За законодавством України, припинення шлюбно-сімейних правовідносин не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, для цього необхідно його розділити. До вимог про поділ майна, заявлених після припинення шлюбних правовідносин, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК України). Якщо говорити про припинення шлюбу шляхом його розірвання, з моменту розірвання шлюбу втрачається право на одержання спадщини за законом після смерті колишнього чоловіка або дружини, право на пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою другого з подружжя за встановленими у законі підставами тощо. Однак, припинення шлюбно-сімейних правовідносин не впливатиме на обсяг батьківських прав, а саме право одного з батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, а другий з колишнього подружжя не може йому в цьому перешкоджати. Усі питання виховання та утримання дітей, після припинення шлюбно- сімейних правовідносин, вирішуються за взаємною згодою батьків, або в судовому порядку.

Більшість країн континентальної Європи є католицькими країнами, і, безумовно, на шлюбно- сімейні правовідносини істотно, вплинуло канонічне (католицьке) право, згідно з уявленнями якого розлучення або взагалі неприпустиме, або дозволяється не інакше, як рішенням церковних органів виключно за наявності суворо обмежених підстав. Сучасне законодавство щодо розлучення певною мірою лібералізоване, однак держава продовжує контролювати процес розлучення подружжя, оскільки вважається, що розпад сім'ї вкрай небажаний для суспільства, негативно на ньому позначається. Разом з тим, ця позиція поступово відступає з міркувань захисту інтересів особи та її особистих немайнових прав.

Закони деяких зарубіжних країн допускають розірвання шлюбу переважно у судовому порядку за наявності певних підстав, основними з яких є: безнадійний розпад сім'ї та винна поведінка одного з подружжя, яка дозволяє іншому ініціювати процедуру розлучення тощо.

У праві більшості держав-членів Євросоюзу існує так званий інститут сепарації -- як правило, умовне, безстрокове призупинення дії шлюбу судом та одержання дозволу на роздільне проживання чоловіка і жінки. Іншими словами, подружня пара юридично оформляє роздільне проживання, при цьому дійсність шлюбу не припиняється, а чоловік і дружина не в змозі укладати іншого шлюбу. Однак, можуть наставати наслідки іншого характеру: припиняється обов'язок спільного проживання, не виникає режим спільного майна, що набувається за час такого роздільного проживання, та ін. У рішенні суду про встановлення режиму роздільного проживання врегульовуються майнові питання та питання виховання дітей. Обидві сторони протягом цього періоду однаковою мірою відповідають за утримання дітей. Подружжя може обрати законне роздільне проживання як засіб перевірки того, чи є сенс подавати на розлучення. У багатьох випадках сепарація є попередньою стадією розлучення, хоча може закінчуватися й примиренням подружжя та збереженням сім'ї. В Україні дане питання врегульоване у ст. ст. 119-120 СК України [6].

Список літератури

1. Сімейне право України: Підручник / За ред. Т.В. Боднар та О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер. - 2016. - 520 с.

2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

3. Сімейне право України: Підручник / За ред. С.Б. Булеци. - К.: Зання. - 2015. - 375 с.

4. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд. / За ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я. - 2005. - 896 с.

5. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22.

6. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Є.О. Харитонова. Х.: Одіссей. - 2006. - 552 с.

Размещено на Allbest.ru