Прагнення України до європейської та міжнародної інтеграції зумовлює врахування позитивного досвіду відповідних законодавчих актів Європейського Союзу при розробці нових вітчизняних законопроектів та нормативно-правових актів. Такий підхід встановлений на вимогу країн - членів Європейського Союзу. Отже, заходи, спрямовані на запровадження ефективних механізмів охорони інтелектуальної власності, визначаються курсом приєднання держави до ЄС, а відтак необхідністю дотримання всіх його стандартів і норм, зокрема щодо правового режиму, охорони та захисту всіх об'єктів інтелектуальної власності.

Реалізація вказаних вимог потребує значних фінансових витрат. З огляду на це, з метою полегшення виконання державами нормативів ЄС, у складі Європейської комісії створено фонд із централізованим управлінням, який через міжнародні фінансові установи має впроваджувати проекти в усіх сферах суспільного життя країни. Однак, Україні насамперед варто переглянути політику в галузі фінансування заходів щодо реформування та модернізації законодавства, підходи до формування економічного механізму їх забезпечення.

Метою цього дослідження є всеохоплюючий аналіз правового регулювання комерційних позначень як на міжнародному, так і на національному рівнях, окреслення раніше невирішених проблемних питань, пошук шляхів їх подолання, а також імплементація міжнародно-правових стандартів у сфері права інтелектуальної власності до вітчизняних реалій.

Деяку увагу досліджуваній проблематиці приділяли вітчизняні та іноземні вчені О.В. Дзера [1], Ю.Л. Бошицький [2], А.О. Кодинець [3], В.А. Дмітрієв [4], С.І. Іщук [5], А.Г. Красовська [6], А. Гріффітс [7], Т. Сангал [8], П.Л. Боневіц [9], Г.Б. Дайнвуді [10], С.М. Грін [11], М.Г. Фрей [12] та інші, але, на жаль, цей аналіз не був всебічним і глибоким і не враховував реалії української інтеграції до європейського правового простору, а ґрунтувався передусім на вивченні питань гармонізації національних законодавств держав - членів ЄС з порівняльно-правовим аналізом відповідного законодавства США.

Передусім вважаємо за необхідне визначитись із правовим змістом поняття "комерційне позначення" задля уникнення хибних припущень та плутанини щодо співвідношення з термінами "торговельна марка", "географічне зазначення" та "фірмове найменування".

Цілком погоджуємося з точкою зору Дзери О.В., що "крім об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються інститутами авторського права та права промислової власності, законодавство України виокремлює ще один вид результатів інтелектуальної діяльності - засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг" [1, с.684]. Таким чином, охорона правового режиму позначень, які застосовуються виробниками для самоідентифікації та виокремлення виробленої продукції чи наданих послуг з числа подібних, забезпечується на законодавчому рівні "шляхом формування комплексу взаємопов'язаних норм, які регламентують відносини у галузі використання комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень" [1, с.685].

Важливо, що поряд із вищевказаними засобами індивідуалізації у законодавствах іноземних країн та на міжнародно-правовому рівні вживається поняття "комерційне позначення". У сфері міжнародного права цей термін закріплюється Стокгольмською конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 року, абзац 8 статті 2 якої відносить комерційне позначення (від офіц. англ.commercial designation або, як його ще називають, fish name) до об'єктів інтелектуальної власності [13].

На національному рівні цивільне та господарське законодавство України наразі не містять норм, які безпосередньо стосуються правового режиму комерційних позначень. Незважаючи на те, що закріплений статтею 420 ЦК України перелік об'єктів інтелектуальної власності є відкритим, стаття 418 ЦК України відзначає, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом [14].

Варто зазначити, що всі держави - члени ЄС зобов'язані публікувати списки комерційних позначень, прийняті на їх території. У списку зазначаються: офіційна назва кожного комерційного позначення, його ім'я на офіційній мові або мові держави-члена і, де це доречно, будь-яка інша назва, прийнята або дозволена на місцевому чи регіональному діалекті.

Комерційні позначення повинні використовуватися для реалізації товарів на території ЄС і надаються споживачам в точці роздрібної торгівлі.

Тим самим визначається належність таких позначень до засобів індивідуалізації, які підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної власності, що підкреслює їх самостійний характер у системі об'єктів виключних прав.

Зазначена обставина сприяла виникненню різних ідей в юридичній літературі щодо розуміння правової природи комерційного позначення: деякі дослідники, зокрема Ю.Л. Бошицький [2, с.33], В.А. Дмітрієв [4, с.6], А.Г. Красовська [6, с.470], А.В. Міндрул [15, с.181], С.С. Савич [16, с.211], розглядають комерційне позначення як збірне поняття, яке включає всі види позначень, що використовуються при здійсненні підприємницької діяльності (торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення); інша категорія вчених, серед яких А.О. Кодинець [3, с.60-61], С.І. Іщук [5, с.115-117] та В.В. Старженецький [17, с.61-62], приходять до висновку, що комерційне позначення повинно розглядатися як певне позначення для ідентифікації підприємства як цілісного майнового комплексу або іншого майна суб'єкта господарювання, за допомогою якого здійснюється підприємницька діяльність. Поряд з двома основними поглядами на природу комерційного позначення в юридичній літературі існують одиничні концепції вказаного поняття. Для прикладу, на думку В.О. Калятіна комерційне позначення - позначення, яке юридична особа зазвичай використовує у відносинах із контрагентами, в рекламі тощо [18, с.336]. М.І. Брагінський та В.В. Вітрянський, не визначаючи комерційне позначення, вважають, що оскільки останнє не реєструється патентним відомством, то правоволодільцем комерційного позначення може виступати лише іноземний підприємець [19, с.975].

У цьому дослідженні автор підтримує першу точку зору, тому, вживаючи словосполучення "комерційне позначення", вважатимемо його всеохоплюючим поняттям, а торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення - його підкатегоріями.

Також варті уваги й погляди сучасних російських цивілістів щодо правової сутності комерційного позначення, оскільки в Російській Федерації комерційне позначення отримало комплексне правове регулювання лише наприкінці 2006 року, коли у четверту частину ЦК РФ [20], присвячену праву на результати інтелектуальної діяльності, були включені положення, які стосуються правового режиму комерційного позначення та його визначення як засобу індивідуалізації, що належить юридичній особі або індивідуальному підприємцю торгового, промислового чи іншого підприємства (Глава 76.4 "Право на комерційне позначення", а саме статті 1538-1541). Так, Цивільний кодекс РФ зазначає, що юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність (у тому числі некомерційні організації, яким право на здійснення такої діяльності надано відповідно до закону їх установчими документами), а також індивідуальні підприємці можуть використовувати для індивідуалізації належних їм торговельних, промислових та інших підприємств комерційні позначення, які не є фірмовими найменуваннями і не підлягають обов'язковому включенню до установчих документів та єдиний державний реєстр юридичних осіб. Отже, на нашу думку, з вищезазначеного визначення вбачається, що російські законодавці притримуються точки зору щодо виділення категорії "комерційне позначення" до окремої групи об'єктів права інтелектуальної власності поряд з торговельними марками, географічними зазначеннями та комерційними (фірмовими) найменуваннями.

Зокрема, комерційне позначення може використовуватися правовласником для індивідуалізації одного чи кількох підприємств, тоді як для індивідуалізації одного підприємства не можуть одночасно використовуватися два і більше комерційних позначення.

Правовласник може надати іншій особі право використання свого комерційного позначення в порядку і на умовах, які передбачені договором оренди підприємства (договір найму (оренди), стаття 759 Цивільного кодексу України) або договором комерційної концесії (стаття 1115 Цивільного кодексу України).

Проте, якщо вдатись до аналізу наступних норм статті 1541 Цивільного кодексу РФ, то відразу помічаємо риси протилежного підходу щодо обсягу поняття "комерційне позначення", яке може, в даному випадку, включати в себе як торговельні марки, так і фірмові найменування, а саме: зазначається, що "виключне право на комерційне позначення, яке включає фірмове найменування правовласника або окремі його елементи, виникає і діє незалежно від виключного права на фірмове найменування. В той час як комерційне позначення або окремі елементи цього найменування можуть бути використані правовласником у торговельній марці, що йому належить. Комерційне позначення, що входить у торговельну марку, охороняється незалежно від охорони торговельної марки". Тобто на сьогоднішній день однозначного підходу щодо чіткого встановлення місця комерційних позначень у системі об'єктів права інтелектуальної власності Російської Федерації не спостерігається.

Отже, доктринальний аналіз реформування вітчизняного законодавства про право комерційних позначень дозволяє зробити висновок, що нововведення та зміни у книзі четвертій Цивільного кодексу України є неминучими, адже сучасний стан правового регулювання майже всіх об'єктів права інтелектуальної власності не є задовільним, про що свідчать думки вчених та законодавча практика сусідніх країн. Вважаємо, що навіть при прийнятті спеціального законодавства, рішучі зміни у Цивільному кодексі України вкрай необхідні. Практичні проблеми, зумовлені недостатнім захистом правовласників комерційних позначень, планується розглянути у наступній частині цього дослідження.

комерційне позначення інтелектуальна власність

Список використаних джерел

1. Цивільне право України: підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 3-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - Кн.1. - 736 с.

2. Бошицький Ю.Л. Роль права в охороні комерційних позначень та інших об'єктів інтелектуальної власності / Ю.Л. Бошицький // Судова апеляція. - 2006. - № 4. - С.32-38.

3. Кодинець А.О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України: дис. канд. юрид. наук / А. Кодинець. - Київ, 2006. - 219 с.

4. Дмитриев В.А. Гражданско-правовая индивидуализация юридических лиц и результатов их деятельности: автореф. дис. канд. юрид. наук / В.А. Дмитриев. - Екатеринбург, 2003. - 27 с.

5. Іщук С.І. Визначення сутності комерційного (фірмового) найменування: термінологічний аспект / С.І. Іщук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2008. - Випуск 46. - С.112-119.

6. Красовська А.Г. Законодавчі основи прав на комерційні найменування в Україні. Реальність і перспектива // Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник / Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицький; Інститут держави і права ім.В.М. Корецького НАН України. - К.: Юридична думка, 2006. - С.460-483.

7. Griffiths A. The Trade Mark Monopoly: An Analysis of the Core Zone of Absolute Protection under Art.5 (1) (a) / A. Griffiths // Intellectual Property Quarterly. - 2007. - № 3. - P.312-349.

8. Sangal T. IP issues in linking, framing and keyword linked advertising / T. Sangal // Computer and Telecommunications Law Review. - 2010. - № 16 (3). - P.64-65.

9. Bonewitz P.L. Beyond Confusion: Reexamining Trademark Law's Goals in the World of Online Advertising / P. L. Bonewitz // St. John's Law Review. - 2007. - № 81. - Vol.4. - P.899-920.

10. Dinwoodie G.B. Confusion Over Use: Contextualism in Trademark Law / G. B. Dinwoodie, M. D. Janis // Iowa Law Review. - 2006 - 2007. - № 92. - P.1597-1668.

11. Greene S.M. Sorting Out "Fair Use" and "Likelihood of Confusion" in Trademark Law / S. M. Greene // American Business Law Journal. - 2006. - Vol.43, issue 1. - P.43-77.

12. Frey M.G. Is It Fair to Confuse? An Examination of Trademark Protection, the Fair Use Defense, and the First Amendment / M. G. Frey // University of Cincinnati Law Review. - 1996 - 1997. - Vol.65. - P.1255-1290.

13. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/rada/show/995_169.

14. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст.356.

15. Міндрул А.В. Актуальні питання правової охорони комерційних позначень в Україні // Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: зб. / Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицький; Інститут держави і права ім. Корецького НАН України. - К.: Юридична думка, 2006. - С.180-199.

16. Савич С.С. Споживач у системі цивільно-правової охорони торговельних марок / С.С. Савич // Проблеми права інтелектуальної власності. - 2011. - № 3. - С.210-213.

17. Старженецкий В.В. Защита коммерческих обозначений в арбитражных судах Российской Федерации / В.В. Старженецкий // Интеллектуальная собственность. - 2002. - № 11. - С.60-65.

18. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительныеправа) / В.О. Калятин. - М.: НОРМА, 2000. - 480 с.

19. Брагинский М.И. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. - М.: Статут, 2002. - 1038 с.

20. Гражданский кодекс Российской Федерации от 18 декабря 2006 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://base. garant.ru/10164072/.

Размещено на Allbest.ru