Постановка проблеми. Сучасне суспільство неможливе без ефективного функціонування будівельної галузі, вона є однією із найважливіших сфер народного господарства, що від неї залежить ефективність функціонування економічної системи всієї країни [1]. Розвиток будівельної галузі неминуче викликає економічне зростання у країні та вирішення численних соціальних проблем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових школах дослідженню підґрунтя державного управління будівельною галуззю та її основних компонентів присвячено поки що небагато праць. Серед них слід відзначити роботи А. Асаула, В. Павлова, І. Балабанова, В. Гайдук, В. Горємикіна, В. Григор'єва, О. Гриценка, О. Непомнящого, І. Пилипенка, Г. Харрісона, Г. Цукермана, Дж. Влевіеса та інші. Однак, сучасні принципи формування комплексної системи державного управління будівельною галуззю все ще знаходяться поза увагою сучасних дослідників.

Метою статті є аналіз системи державного регулювання будівельної галузі, в теорії і практиці управління державою, та визначення її ефективності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Процес державного регулювання будівельною галуззю, пропонується розуміти як сукупність інструментів, що за допомогою яких органи державної влади встановлюють, обов'язкові для виконання, вимоги до підприємств і громадян, які працюють у будівельній галузі. Державне регулювання будівельної галузі включає в себе систему нормативно-правових актів, формальні і неформальні приписи, а, також, допоміжні правила, що їх встановила держава та недержавні організації, або організації саморегулювання, що ним держава надала регуляторні повноваження.

Розглянемо систему державного регулювання будівельної галузі та основні її основні компоненти. Враховуючи те, що основним засобом державного регулювання будівництва є її правові, доцільним є розгляд нормативно-правового регулювання галузі. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способів, передбачених Конституцією України та законами України [2].

Основою державного регулювання інвестиційної діяльності у будівництві є наступні принципи:

- послідовна децентралізація інвестиційних процесів;

- збільшення частки власних коштів суб'єкта господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;

- зосередження уваги на централізованому інвестуванні виробничої сфери та поступовий перехід на її кредитування;

- розподіл бюджетних коштів для реалізації програм економічного регулювання промисловості;

- розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

- конкурентний розподіл інвестиційних ресурсів, страхування інвестицій;

- державний контроль за використанням централізованих інвестицій та ін. [3].

На сучасному етапі досить складно говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі. Нажаль, на сьогодні, вітчизняна будівельна галузь перебуває у стадії глибокої рецесії. Війна та девальвація зробили фінансово-економічну кризу особливо болючою для більшості підприємств будівельної галузі. Кількість виконаних робіт на будівельному ринку скоротилася вдвічі. За даними офіційної статистики, у 2014 р. українські підприємства виконали будівельні роботи на суму 50,2 млрд. грн., порівняно із 2014 р. індекс будівельної продукції у 2015 р. становив 85,1% (табл.1).

Таблиця 1. Основні показники результатів діяльності будівельної галузі України, у період із 2010 по 2015 рр.

Джерело: Дані державної служби статистики України [4; 5].

На мою думку, основними проблемами уповільнення розвитку державних будівельних комплексів в Україні, є:

1. Брак фінансування. Під браком фінансування розуміється низький платоспроможний рівень населення, дефіцит коштів, на стадії будівництва, відсутність підтримки, із боку держави, для будівництва соціальних та інфраструктурних об'єктів, за рахунок бюджету. Важливими є фактори бюджетного фінансування житлового будівництва, в окремих регіонах: Києві та обласних центрах. У решті регіонів, фінансування є скромним і не охоплює реальних потреб широкої громадкості. Для того, щоб проаналізувати ситуацію в галузі необхідно враховувати специфіку її виробництва. З моменту прийняття рішення про виконання робіт над об'єктом будівництва може знадобитися більше двох років. Зрозуміло, що для будівельних проектів потрібні "довгі" гроші. Великі організації, що мають доступ до довгострокових джерел фінансування, є найконурентоспроможнішими. У невеликих містах недостатньо площ, готових до будівництва. У цьому випадку, інвестиційний цикл може тривати від п'ять до шість років, вимагаючи великих інвестицій.

2. Наявність вхідних бар'єрів для будівельних підприємств, із інших регіонів, зменшує економічні стимули для учасників ринку і, звичайно, знижує інтереси бізнесу. Оптимальною організацією регіонального будівництва є існування декількох великих організацій, що виступають у ролі генеральних підрядників і користуються можливістю для вільного входу для будівельників з інших регіонів.

3. Відсутність висококваліфікованих експертів із знанням інноваційних технологій будівництва та навичок управління ними. Це не виправдовує очікувань споживачів будівельної продукції і не дає можливості для прискорення розвитку галузі, в середньостроковій та довгостроковій перспективах.

4. Зношеність основних фондів підприємств будіндустрії, що становить 30-60%. Майже всі будівельні компанії потребують реконструкції. Це, частково, пояснюється тим, що темпи завантаження місцевих підприємств хоча і зростають, але, все ще, залишиться на рівні 30-35% [4].

5. Низькоякісні будівельні матеріали та дешева робоча сила, а, отже, якість готової будівельної продукції та житла є недостатньою. Існує значний дефіцит у багатьох сегментах за напрямом "будівельні матеріали". На ринку матеріалів вітчизняного виробництва якість дуже низька, головним чином це пов'язано з використанням морально та фізично застарілого обладнання, відсутністю сучасних технологій у виробництві. Декілька виробників, які дійсно виготовляють високоякісну продукцію, мають завищені ціни (порівняно із середньоринковою), що значно знижує їх попит серед будівельних організацій.

Висновки і пропозиції