Правове становище окремих видів суб'єктів організаційно-господарських повноважень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове становище окремих видів суб'єктів організаційно-господарських повноважень



1. Господарські об'єднання: поняття, види, особливості правового становища

господарський право холдинговий

Суб'єкти організаційно-господарських повноважень - важлива категорія суб'єктів господарських правовідносин, серед яких особливе місце посідають організації (насамперед господарські), що здійснюють управління господарською діяльністю. Одним з різновидів таких організацій є господарське об'єднання.

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-127), законами: «Про промислово-фінансові групи в Україні», «Про банки та банківську діяльність» (статті 9-13), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 26) та ін.

Основні риси ГО:

господарські організації корпоративного типу;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у тому числі координацію їх діяльності) і є вторинними структурами;

вимоги до учасників ГО: наявність статусу юридичної особи;

основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);

відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (у випадках, передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції) та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО;

реєстрація в загальному для всіх юридичних осіб порядку (за деякими винятками);

добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних, комунальних та інших об'єднань, що створюються в розпорядчому порядку) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених договорах.

Господарські об'єднання різноманітні, що зумовлює доцільність їх класифікації за різними критеріями. Види ГО:

за ознакою засад створення: (а) добровільні і (б) такі, що створюються в розпорядчому порядку. Добровільні господарські об'єднання створюються шляхом вільного волевиявлення їх засновників, що фіксується в засновницькому договорі та/або підписаному усіма засновниками статуті об'єднання. До господарських об'єднань, створених у розпорядчому (примусовому) порядку, належать об'єднання підприємств одного власника (в тому числі державні та комунальні господарські об'єднання), який приймає рішення про створення об'єднання та затверджує його статут, а також холдинги, створенні шляхом поглинання, заснування однією холдинговою (материнською) компанією низки дочірніх господарських товариств/ Корпоративних підприємств і в інших випадках, передбачених законом;

за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень - асоціації (створюються з метою постійної координації господарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпорації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансової залежності від одного або групи підприємців, який(які) в зв'язку з цим отримує(ють) значні повноваження щодо управління Діяльності решти учасників об'єднання);

за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки);

за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін/строкові (консорціуми, промислово-фінансові групи) та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

за ознакою наявності чи відсутності в об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи (загальне правило, передбачене ч. 4 ст. 118 ГК України), і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово-фінансові групи та холдингові групи);

залежно від сфери діяльності підприємств/господарських організацій, що входять до складу ГО, або їх організаційно-правової форми (банківські об'єднання, кооперативні об'єднання, об'єднання страховиків, об'єднання аудиторських організацій, об'єднання торговців цінними паперами та ін.).

2. Промислово-фінансові групи як особливий різновид господарського об'єднання

Промислово-фінансова група (ПФГ) - це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.

Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125); Законом України від 21.11.1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні» (далі - Закон); Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп (затв. постановою КМУ від 20.07.1996 р. №781).

Характерні риси ПФГ як особливого виду ГО:

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

створюються за ініціативою підприємств та інших організацій низової ланки економіки за рішенням Уряду України;

відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;

мета створення - реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;

порядок створення ПФГ: а) укладення між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної угоди про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продукції; б) подання уповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Міністерству економіки передбаченого законом пакету документів і узгодження питання щодо доцільності й обґрунтованості створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

відсутність спеціально створеного органу управління, функції якого, в тому числі представлення інтересів ПФГ в Україні та за її межами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги: виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні й обмеження / заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки та з питань економічної інтеграції;

ПФГ діють на підставі Генеральної угоди про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продукції;

законом для ПФГ передбачаються пільги: 1) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати вивізного (експортного) мита і митних зборів у разі експорту проміжної продукції; 2) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати ввізного (імпортного) мита і митних зборів у разі імпортування проміжної продукції; 3) на банки - учасники ПФГ не поширюються обмеження щодо внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій, встановлені Законом України «Про банки і банківську діяльність», у частині інвестування коштів у розробку або розвиток і модернізацію виробництва кінцевої та проміжної продукції ПФГ;

вихід (виключення) головного підприємства або іншого учасника ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника ПФГ зі складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках: 1) за поданням Головної державної податкової інспекції України в разі більше ніж дворазового порушення норм статей 4 і 5 Закону; 2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена ПФГ; 3) у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм;

контроль і перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;

ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках: 1) закінчення затвердженого терміну її діяльності; 2) у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих випадках; 3) за ініціативою учасників ПФГ.

3. Правовий статус холдингових компаній

Різновидом господарських об'єднань є холдингові групи.

Поняття холдингової групи як своєрідного виду об'єднання господарських організацій використовується в Законі «Про банки та банківську діяльність» (статті 11-12). Банківська холдингова група визначається як банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки (ст. 11), а фінансова холдингова група - об'єднання переважно фінансових установ за участі щонайменше одного банку (ст. 12). Центром таких груп є материнська компанія (або материнський банк), якій/якому належить щонайменше 50% акціонерного (пайового капіталу) або голосів кожного з інших учасників групи, які у випадку банківської холдингової групи іменуються дочірніми підприємствами материнського банку. Дочірні підприємства банківської холдингової компанії не можуть володіти акціями холдингової компанії.

У Господарському кодексі (частини 5-7 ст. 126) та Законі від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії» законодавець уникає поняття «холдингова група», оперуючи поняттями, що позначають дві категорії учасників холдингової групи: Холдингову компанію та її корпоративні підприємства (ст. 1 та ін.), а також визначає основи їх правового статусу. Холдингова компанія в такому об'єднанні (холдинговій групі) є суб'єктом організаційно-господарських повноважень щодо своїх/корпоративних дочірніх підприємств, завдяки володінню контрольними пакетами акцій останніх.

Правовий статус холдингових компаній визначається ст. 126 ГК України та Законом від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії», а також відповідними положеннями про господарські товариства - об'єднання капіталів, що містяться в Цивільному кодексі, Господарському кодексі, законах «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок».

Відповідно до ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні», холдингова компанія - це відкрите АТ, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Своєю чергою корпоративне підприємство визначається як господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія.

Холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв), за визначенням ст. 1 згаданого Закону, є пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Відповідно до ст. З Закону, ХК можуть створюватися двома шляхами:

у процесі корпоратизації та приватизації відповідними органами (органом, уповноваженим управляти державним майном, або органом приватизації) самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток (паїв);

іншими суб'єктами (в Законі не зазначається, якими саме) на договірних засадах.

При цьому до уваги не береться такий спосіб утворення холдингової компанії, про який зазначалося в Указі Президента від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», що втратив чинність згідно з Указом Президента від 12.07.2007 р. №640/2007, як поглинання, тобто набуття одним господарським товариством (зазвичай відкритим акціонерним) контрольних пакетів акцій або відповідної частки в статутному фонді інших господарських товариств. Проте Закон встановлює (ч. З ст. 3), що холдинговими компаніями є лише організації, створені згідно з цим Законом, і, відповідно, використання словосполучення «холдингова компанія» дозволяється лише таким організаціям.

У випадках, передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції», створення ХК обумовлюється необхідністю отримання попереднього дозволу антимонопольних органів або Кабінету Міністрів України на економічну концентрацію, узгоджені дії.

Особливості правового статусу ХК:

І. Закон передбачає спеціальний порядок реєстрації холдингових компаній, що має встановлюватися Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації (Держкомпідприємництва) забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компаній України як складової Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

II. Рішення про утворення ХК (відповідно до ст. 4 Закону) приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформляється відповідним договором.

Статутний фонд ХК формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК; при цьому частка у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК, не повинна перевищувати 20% статутного фонду ХК.

До виключної компетенції загальних зборів ХК належить вирішення питань:

формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств;

визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративного підприємства;

затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств;

питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію ХК.

V. Правомочність загальних зборів ХК у разі включення до порядку денного питань про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію ХК - за умови реєстрації для участі в них акціонерів (їхніх представників), що мають відповідно до статуту ХК більше ніж 80% голосів; зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їхніх представників), що зареєструвалися для участі у загальних зборах.

VI. Корпоративне підприємство не може володіти акціями своєї ХК.

VII. Обов'язковість щорічної аудиторської перевірки ХК та її корпоративних підприємств (ст. 8 Закону).

VIII. Публічність діяльності ХК: а) протягом місяця з дня державної реєстрації ХК вона повинна оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР; б) протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу на рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність і фінансову звітність своїх корпоративних підприємств (ст. 9 Закону).

IX. Ліквідація ХК: а) підстави: прийняття загальними зборами акціонерів ХК рішення про її ліквідацію; б) скасування відповідним органом АМК чи КМУ дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання; в) ліквідація усіх корпоративних підприємств ХК та/або залишення у статутному фонді ХК холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства.

Аналіз правового становища холдингових компаній та їх корпоративних (дочірніх) підприємств дозволяє визначити характерні риси холдингової групи. Особливості правового статусу державних холдингових компаній (ДХК) Державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менше ніж 100% акцій якого належить державі (ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні»).

ДХК має низку рис, зумовлених специфікою правового регулювання (статті 6-7 зазначеного закону), а саме:

1. Створюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації у встановленому ФДМУ та центральним органом влади з питань економіки порядку; засновники в процесі корпоратизації - органи, уповноважені управляти державним майном; у процесі приватизації - органи, уповноважені управляти державним майном та/або державні органи приватизації; рішення приймають зазначені органи за погодженням з Кабміном України (відповідно до порядку, передбаченого постановою КМУ №1477 від 25.10.2006 р. «Про погодження з Кабінетом Міністрів України рішення щодо утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації»).

2. Ініціатором створення ДХК може бути:

у процесі корпоратизації: державне підприємство; орган, уповноважений управляти державним майном;

у процесі приватизації: державний орган приватизації; підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію; господарські товариства, утворені в процесі приватизації.

3. Перелік документів, що подається ініціатором створення ДХК органу, уповноваженому управляти державним майном:

обґрунтованість доцільності утворення ДХК;

перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується створити ДХК та її корпоративні підприємства;

проект статуту ДХК.

У разі створення ДХК за ініціативою органу, уповноваженого управляти державним майном, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити ДХК та її корпоративні підприємства, і проект статуту ДХК готує цей орган.

Статутний фонд ДХК формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

Єдиними акціонером ДХК від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава.

Управління акціями ДХК здійснюється в установленому законом порядку; їх заборонено передавати в управління будь-яким особам.

Державні пакети акцій і державне майно, передане до статутного фонду ДХК, не можуть бути відчужені або перебувати у заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств.

ДХК не може бути корпоративним підприємством іншої ХК.

Рішення про приватизацію ДХК може бути прийняте лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств ДХК, пакети акцій яких передано до статутного фонду ДХК.

Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду ДХК, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання (ст. 13).

Особливості управління холдинговим корпоративним пакетом акцій корпоративного підприємства ДХК, переданим до статутного фонду ДХК:

про проведення загальних зборів акціонерів (учасників) корпоративного підприємства виконавчий орган такого підприємства має письмово повідомити ДХК та орган, уповноважений управляти державним майном, відповідно до вимог законодавства; таке повідомлення повинно містити такі дані: повне найменування та місцезнаходження товариства; дату, час і місце проведення загальних зборів; час початку та закінчення реєстрації акціонерів (їх представників) для участі у загальних зборах; перелік питань, що виносяться на голосування; інші відомості, передбачені законодавством;

ДХК спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, у визначеному КМУ порядку має прийняти рішення з кожного питання, внесеного до порядку денного загальних зборів, і надати відповідні доручення на голосування представникові в термін і порядку, визначені КМУ; представник має право брати участь у загальних зборах тільки після отримання відповідного доручення на голосування від органу, уповноваженого управляти державним майном;

як господарська структура ДХК виконує повноваження, передбачені ст. 9 Закону «Про управління об'єктами державної власності», а саме:

укладає контракти з керівниками державних акціонерних товариств, які є її корпоративними підприємствами;

розробляє річні фінансові та інвестиційні плани ДХК, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) і подає на затвердження уповноваженому органу управління, який здійснює контроль за її діяльністю;

забезпечує розроблення та затверджує річні фінансові й інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних акціонерних товариств, які є її корпоративними підприємствами;

4) проводить аналіз і обов'язкові щорічні аудиторські перевірки своєї фінансово-господарської діяльності та подає отримані результати органу виконавчої влади, який здійснює контроль за її діяльністю.

4. Кабінет Міністрів України як суб'єкт організаційно-господарських повноважень

Кабінет Міністрів України (КМУ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства/відомства, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації; спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ст. 1 Закону від 21.12.2006 р. «Про Кабінет Міністрів України»).

Відповідно до ст. 5 Закону України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України:

визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності;

встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом;

визначає порядок призначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави та інших об'єктів державної власності;

4) визначає умови створення та діяльності господарських структур;

приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур (державних господарських об'єднань, державних холдингових компаній) і визначає центральні органи виконавчої влади, які здійснюють контроль за їх діяльністю;

призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України;

приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію казенних підприємств і визначає центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать;

приймає рішення про передачу відповідно до закону об'єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об'єктів з комунальної в державну власність;

приймає рішення про закріплення в державній власності пакетів акцій (часток) акціонерних товариств, створених на базі державного майна, що приватизується, терміни закріплення таких пакетів акцій (часток) у державній власності відповідно до законодавства про приватизацію;

приймає за поданням Фонду державного майна України рішення про достроковий продаж пакетів акцій (часток), закріплених у державній власності, або їх частини;

встановлює критерії відбору об'єктів державної власності для передачі їх в управління уповноваженим особам;

встановлює критерії відбору уповноважених осіб для передачі їм в управління об'єктів державної власності;

визначає порядок управління корпоративними правами держави та виплати винагороди уповноваженим особам за належне виконання ними функцій з управління корпоративними правами держави;

приймає за поданням Фонду державного майна України рішення про передачу повноважень з управління корпоративними правами держави уповноваженим органам управління та господарським структурам;

розробляє та укладає міжнародні договори України щодо об'єктів державної власності України згідно із законодавством;

призначає позапланові ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, які стосуються використання об'єктів державної власності;

встановлює критерії ефективності управління об'єктами державної власності та порядок їх застосування;

визначає порядок:

а) здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

б) спрямування коштів, визначених Державним бюджетом України, на фінансування витрат, пов'язаних з викупом часток (акцій, паїв) вторинної емісії господарських організацій з корпоративними правами держави, та заходи щодо реструктуризації, досудової санації та інші заходи, які стосуються функціонування об'єктів державного сектору економіки;

в) відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями, господарськими структурами;

г) конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання;

ґ) оплати праці та винагороди керівникам державних підприємств;

д) призначення, діяльності, відповідальності та винагороди посадовим особам уповноважених органів управління, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств;

е) призначення, діяльності, відповідальності та оплати праці державних контролерів використання об'єктів державної власності (далі - державні контролери);

є) створення та ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності;

ж) визначення вартості об'єктів державної власності;

з) проведення інвентаризації об'єктів державної власності;

и) відчуження та списання об'єктів державної власності;

і) розпорядження активами державних господарських організацій;

ї) розрахунку та використання концесійних платежів за державне майно;

й) оцінки об'єктів оренди та порядок розрахунку, розподілу і використання плати за оренду (суборенду) державного майна;

к) визначення підприємств державного сектору економіки, на яких проводяться щорічні аудиторські перевірки використання об'єктів державної власності;

забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності;

затверджує річні фінансові плани державних підприємств, що є суб'єктами природних монополій, і державних підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мли грн.;

приймає рішення щодо реорганізації (реструктуризації) підприємств, які не підлягають приватизації;

погоджує рішення уповноважених органів управління щодо створення, реорганізації та ліквідації діяльності підприємств державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

погоджує умови приватизації та реструктуризації об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

затверджує перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

забезпечує контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна;

26) виконує відповідно до законів інші функції з управління об'єктами державної власності.

5. Господарські міністерства/відомства як органи господарського управління

Господарські (галузеві) міністерства (відомства). В системі господарювання розрізняють дві категорії міністерств (відомств):

функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);

галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністерство вугільної промисловості, Міністерство транспорту та зв'язку тощо).

Господарське міністерство (відомство) - це господарська організація (орган державної виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.

Правовою основою діяльності господарських міністерств (відомств) є Закон України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.) та Положення про конкретне господарське міністерство/відомство (наприклад, Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. №789).

Основні риси господарського міністерства (відомства):

господарська організація, яка здійснює управління господарською діяльністю підвідомчих державних підприємств і координацію діяльності всіх підприємств галузі;

господарська організація унітарного типу;

підпорядкованість Кабінету Міністрів України;

установчий документ - положення, розроблене відповідно до Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України;

наявність статусу юридичної особи;

необхідна для здійснення міністерством (відомством) своїх функцій частка державного майна, закріплена за ним на праві оперативного управління;

наявність функцій двох видів: а) щодо загальногалузевого управління (участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, формування та розміщенні державного замовлення на продукцію галузі та укладення державних контрактів, реалізація державної стратегії відповідної галузі, розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) по окремим видам діяльності, затвердження державних стандартів, норм і правил на продукцію

(роботи, послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у відповідній галузі, дача висновку щодо доцільності та обґрунтованості створення ПФГ та ін.); б) щодо управління майном державних підприємств, які належать до сфери відповідного міністерства, здійснюючи щодо цих підприємств функції власника державного майна. Відповідно до ст. 6 Закон України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», господарські міністерства/відомства (як уповноважені органи управління) здійснюють такі повноваження щодо державних підприємств і державного майна:

приймають рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності;

ініціюють створення господарських структур (державних господарських об'єднань і державних холдингових компаній), розробляють проекти їх установчих документів;

затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням;

укладають і розривають контракти з керівниками державних підприємств, установ, організацій і господарських структур та здійснюють контроль за їх виконанням;

розробляють стратегію розвитку державних підприємств і господарських структур;

затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних підприємств і господарських структур, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх виконанням у встановленому порядку;

проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів підприємств, що належать до сфери їх управління;

забезпечують проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств і господарських структур;

визначають посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств (далі - відповідальний представник органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності);

здійснюють контроль за діяльністю господарських структур;

ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням і збереженням таких об'єктів;

здійснюють управління казенними підприємствами відповідно до законодавства;

здійснюють управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

передають функції з управління об'єктами державної власності господарським структурам та уповноваженим особам, укладають з ними договори доручення і здійснюють контроль за ефективністю їх виконання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання;

приймають рішення про подальше використання державного майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі корпоратизації;

дають згоду Фонду державного майна України на передачу об'єктів державної власності до статутних фондів господарських товариств, у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями, що створюються за участю держави;

погоджують передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об'єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України щодо об'єктів державної власності України згідно із законодавством;

погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

організовують і проводять конкурси з визначення керівників державних підприємств, установ та організацій;

забезпечують відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку відрахування до Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними підприємствами, господарськими структурами;

забезпечують надання розпоряднику Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об'єктів державної власності та будь-які зміни в їх стані;

забезпечують приведення у відповідність із законодавством установчих документів і внутрішніх положень державних підприємств, господарських структур;

забезпечують проведення інвентаризації майна державних підприємств, господарських структур відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку;

забезпечують проведення екологічного аудиту державних підприємств, господарських структур, у тому числі тих, що передаються в оренду;

забезпечують збереження установчих документів, наказів та протоколів засідань відповідних виконавчих органів державних підприємств, господарських структур;

забезпечують оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок державних і казенних підприємств;

здійснюють уточнення складу виробничих потужностей мобілізаційного призначення та обсягів запасів мобілізаційного резерву з урахуванням доцільності їх подальшого збереження;

надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі;

контролюють виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об'єктів державної власності, якщо такі передбачені договором оренди;

організовують контроль за використанням орендованого державного майна;

погоджують з Фондом державного майна України плани реструктуризації та санації об'єктів державної власності в разі створення за їх участю нових суб'єктів господарювання;

забезпечують розроблення умов реструктуризації та санації державних підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

забезпечують управління та збереження матеріальних носіїв секретної інформації та здійснення заходів щодо охорони державної таємниці;

призначають і звільняють державних контролерів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

укладають і розривають контракти з державними контролерами та здійснюють контроль за їх виконанням;

38) виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності.

6. Організаційно-господарські повноваження ФДМУ

Суб'єктом організаційно-господарських повноважень також є Фонд державного майна України, правовий статус якого визначається:

Законом від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» (ст. 7);

Законом від 10.04.1992 р. «Про оренду державного та комунального майна» (статті 5,9);

Законом України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності» (ст. 7).

Відповідно до ст. 7 Закону України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», яка узагальнила положення щодо повноважень Фонду державного майна України (ФДМУ), що містяться в різних актах законодавства (в тому числі вищезазначених), цей орган наділяється організаційно-господарськими повноваженнями кількох категорій:

1) щодо державних підприємств, установ і організацій:

а) виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів,

б) здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових

комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств, поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди;

в) виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно, у тому числі холдингових компаній і підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства;

г) виступає в установленому порядку правонаступником державних підприємств стосовно суб'єктів господарювання, раніше створених за їх участю, а також державних внесків до статутного фонду недержавних суб'єктів господарювання;

ґ) приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що перебувають у його управлінні;

д) здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств, що перебувають у його управлінні, та господарських організацій з корпоративними правами держави, у тому числі веде їх реєстри;

е) забезпечує розроблення умов реструктуризації та санації підприємств, що перебувають у його управлінні, та їх погодження щодо господарських організацій, у статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 50%, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

є) забезпечує проведення екологічного аудиту підпорядкованих йому підприємств;

ж) укладає та розриває контракти з державними контролерами відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку;

з) погоджує розмір плати за оренду (суборенду) державного майна (крім окремого індивідуально визначеного) за договорами оренди, укладеними підприємствами, військовими частинами Збройних Сил України та іншими військовими формуваннями;

и) бере участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів щодо об'єктів державної власності України, оформлює відповідно до міжнародних договорів право державної власності на майно та приймає рішення щодо його подальшого ефективного використання;

1) забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства, а за її межами - відповідно до чинних міжнародних договорів у межах своїх повноважень;

2) щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна:

а) виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна;

б) розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна;

в) здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна;

г) приймає рішення про передачу до статутного фонду господарських організацій об'єктів державної власності;

ґ) забезпечує в межах повноважень функціонування єдиної державної інформаційної системи обліку, зберігання та оцінки майна, що реалізується за рішенням органів виконавчої влади;

д) здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності;

е) виступає розпорядником Єдиного реєстру об'єктів державної власності;

є) забезпечує передачу нерухомого майна творчим спілкам і релігійним конфесіям у порядку, встановленому законодавством;

ж) веде реєстр концесійних договорів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

3) за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських організацій, але перебуває на їх балансі;

и) дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством;

і) дає дозвіл на здійснення застави майна державних підприємств, що перебувають у його управлінні;

ї) здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного;

й) погоджує (приймає) рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

3) щодо корпоративних прав держави:

а) здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

б) створює і веде реєстр корпоративних прав держави, який є складовою Єдиного реєстру об'єктів державної власності, відповідно до законодавства;

в) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо закріплення в державній власності пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, доцільності їх відчуження або придбання державою відповідних пакетів акцій (часток) в інших власників та акцій додаткової емісії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

г) встановлює наявність і визначає розмір корпоративних прав держави в майні господарських організацій, а також у майні громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України;

ґ) передає за рішенням Кабінету Міністрів України функції з управління об'єктами державної власності, що перебувають у його управлінні, уповноваженим органам управління, господарським структурам та уповноваженим особам, укладає з ними договори доручення і здійснює контроль за ефективністю управління цими об'єктами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

д) здійснює контроль за виконанням функцій з управління корпоративними правами держави уповноваженими органами управління та уповноваженими особами;

е) здійснює методологічне забезпечення управління корпоративними правами держави;

є) визначає критерії ефективності управління корпоративними правами держави;

ж) здійснює разом з центральним органом виконавчої влади з питань економіки та Міністерством фінансів України формування дивідендної політики та забезпечує її реалізацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

з) проводить відповідно до законодавства конкурси щодо визначення уповноважених осіб, яким передаються функції з управління корпоративними правами держави, та укладає з ними відповідні договори;

и) призначає відповідно до законодавства представників держави в органи управління господарських організацій, корпоративні права держави яких перебувають у його управлінні;

і) укладає та розриває контракти з державними контролерами господарських організацій, у статутному фонді яких корпоративні права держави перевищують 50% та які перебувають у його управлінні, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

ї) здійснює контроль за виконанням умов контрактів з керівниками виконавчих органів господарських організацій і державними контролерами господарських організацій, які перебувають у його управлінні;

й) забезпечує координацію діяльності щодо підвищення професійного рівня посадових осіб уповноважених органів управління, які виконують функції з управління корпоративними правами держави, та уповноважених осіб;

к) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо джерел і порядку виплати винагороди уповноваженим особам;

л) виконує інші передбачені законодавством функції з управління корпоративними правами держави.

Размещено на Allbest.ru

...