Правове регулювання фінансової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання фінансової діяльності



1. Поняття та види фінансової діяльності

фінансовий аудит правовий банківський

Фінансова діяльність у сфері господарювання - це діяльність, пов'язана з обігом коштів (фінансів). Вона може здійснюватися суб'єктами господарювання на професійних засадах з метою задоволення відповідних потреб інших осіб (професійна фінансова діяльність). Різновидами такої діяльності є грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжна діяльність у сфері фінансів і страхування, а суб'єктами такої діяльності є фінансові установи.

Водночас кожен суб'єкт господарювання, органи господарського керівництва здійснюють таку діяльність для забезпечення своєї основної діяльності. Це так звана індивідуальна фінансова діяльність, метою якої є забезпечення платоспроможності, суб'єктів господарських правовідносин, у тому числі проведення розрахунків, пов'язаних з їх діяльністю, покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг), одержання прибутку (доходу) тощо.

Здійснення професійної фінансової діяльності має підпорядковуватися спеціальному правовому режимові, основні засади якого визначаються Господарським кодексом України (глава 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності») та Законом України від 17.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого:

1. ринком фінансових послуг є сфера діяльності його учасників з метою надання та споживання певних фінансових послуг (банківських, страхових, інвестиційних, операцій з цінними паперами та інших), що забезпечують обіг фінансових активів;

2. фінансовими послугами визнаються операції з фінансовими активами, що здійснюються фінансовими установами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

3. суб'єктом діяльності щодо надання фінансових послуг є фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного державного реєстру фінансових установ; до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг;

* спеціальне державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні здійснюється:

A) з метою: 1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг; 2) захисту інтересів споживачів фінансових послуг; 3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових

послуг; 4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових

ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; 5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників; 6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; 7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; 8) контролю за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; 9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг;

Б) у визначених законом формах, а саме шляхом: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляду за діяльністю фінансових установ; 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг;

B) здійснюється уповноваженими на це органами, в тому числі:

щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (ДКРРФП) (діє відповідно до Положення про цю комісію, затв. Указом Президента України від 04.04.2003 р. №292/2003), до компетенції якої входять: 1) нормативне регулювання ринків фінансових послуг у визначених законом межах; 2) здійснення реєстрації та ведення Державного реєстру фінансових установ; 3) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 4) здійснення контролю за діяльністю фінансових установ; 5) застосовування заходів впливу (в тому числі адміністративних-господарських санкцій) до учасників ринків фінансових послуг у разі порушення ними законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів ДКРРФП та реалізує інші повноваження, передбачені згаданим.

З метою попередження такого негативного явища, як легалізація одержаних злочинним шляхом коштів, Законом України від 28 листопада 2002 року «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» передбачається обов'язковий фінансовий моніторинг (діяльність по виявленню та аналізу фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з «відмиванням» доходів) для фінансових та інших установ (організацій), які надають фінансові послуги, в тому числі банки, страхові компанії, кредитні спілки та ін.

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є організації зі статусом юридичної особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - Державний комітет фінансового моніторингу України, який діє відповідно до Положення, затв. Указом Президента України від 24 грудня 2004 року №1527/2004.

Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, основними завданнями якого є:

участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;

забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на нього завдань:

розробляє комплексні програми запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

бере участь у розробленні проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України та її реалізації;

співпрацює з центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання і нагляду за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу, а також іншими державними органами з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

за наявності достатніх підстав для віднесення фінансової операції до такої, що може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, надає правоохоронним органам, згідно з їх компетенцією, відповідні узагальнені матеріали;

здійснює в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб'єктів первинного фінансового моніторингу, а також центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за такими суб'єктами, та координує заходи, що проводяться ними в цій сфері;

встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які призначаються відповідальними за проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

вносить пропозиції щодо розроблення законодавчих актів, бере в установленому порядку участь у підготовці інших нормативно-правових актів з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

узагальнює одержану від правоохоронних та інших державних органів інформацію, що стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, аналізує динаміку розвитку негативних тенденцій у цій сфері, досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму, розробляє та подає в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері;

сприяє виявленню у фінансових операціях ознак використання доходів, одержаних злочинним шляхом;

забезпечує ведення в установленому законодавством порядку обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу;

12) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

У разі недотримання вимог Закону «Про запобігання та протидію легалізації відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (в тому числі щодо проведення фінансового моніторингу) мають застосовуватися до порушників відповідні санкції, в тому числі штрафи відповідно до встановленого порядку (розпорядження ДКРРФП від 13.11.2003 №120 «Про затвердження Порядку застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України штрафів за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»).

2. Банківська діяльність

Одним з видів фінансової діяльності є банківська діяльність, яка здійснюється організаціями зі спеціальним правовим статусом - банками. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність.

До банківської системи входять:

Національний банк України - центральний банк України, Центральний орган державного управління у сфері банківської діяльності;

комерційні банки - організації, що безпосередньо здійснюють банківські операції; створюються в певних організаційно-правових формах (відкритого акціонерного товариства, пайового банку); залежно від комплексу банківських послуг, що надаються цими організаціями, розрізняють універсальні банки (можуть здійснювати різні види банківської діяльності та банківських операцій) і спеціалізовані, а саме: ощадні, іпотечні, інвестиційні, розрахункові (клірингові); за критерієм форми власності, на базі якої функціонують банки, - державні (створюються за рішенням Кабінету Міністрів України) та недержавні банки (рішення про створення приймають фізичні особи та юридичні особи, що не належать до сфери державної власності).

Правове регулювання банківської діяльності та визначення специфіки правового статусу суб'єктів цієї діяльності здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів, що включає:

* Кодекси:

Господарський кодекс України, в якому цьому виду фінансової діяльності присвячено 15 статей (ст. 334 - правовий статус банків; ст. 335 - Національний банк України; ст. 336 - організаційно-правові форми банків; ст. 337 - державні банки; ст. 338 - кооперативні банки; ст. 339 - банківські операції; ст. 340 - депозитні операції банків; ст. 341 - розрахункові операції банків; ст. 342 - банківські рахунки; ст. 343 - відповідальність за порушення строків розрахунків; ст. 344 - міжнародні розрахункові операції; ст. 345 - кредитні операції банків; ст. 346 - кредитування суб'єктів господарювання; ст. 347 - форми та види банківського кредиту; ст. 348 - контроль банку за використанням кредиту; ст. 349 - кредитні ресурси; ст. 350 - факторингові послуги банків; ст. 351 - лізингові операції банків);

Цивільний кодекс України, кілька глав якого регулюють відносини щодо позики, кредиту, банківського вкладу (глава 71), банківського рахунка (глава 72), факторингу (глава 73), розрахунків (глава 74);

* закони України:

від 20.05.1999 р. «Про Національний банк України» (73 статті): визначає правовий статус Нацбанку, в тому числі розмір і джерела формування статутного капіталу, функції, керівні органи, операції, організаційні основи та структуру, повноваження НБУ (щодо здійснення грошово-кредитної політики, управління готівковим грошовим обігом, організації розрахунків та грошового обігу, банківського контролю і банківського нагляду, організації банківської статистики), основи взаємовідносини НБУ з вищими органами держави;

від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» (містить 99 статей): визначає правовий статус комерційних банків (поняття, види та організаційно-правові форми банків, порядок їх створення та ліцензування діяльності, вимоги до активів банку, банківських операцій, порядок управління банками, вимоги до їх посадових осіб, засади державного регулювання банківської діяльності, порядок призначення тимчасової адміністрації та ліквідації банків);

* підзаконні нормативно-правові акти: Національного банку України:

Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України: затв. постановою Правління від 27.06.2001 р. №244;

Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій: затв. постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. №275;

Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень: затв. постановою Правління НБУ від 31.08.2001 р. №375;

Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань: затв. постановою Правління НБУ від 31.08.2001 р. №377;

Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду: затв. постановою Правління НБУ від 08.08.2001 р. №334;

Положення про порядок подання до Національного банку України аудиторського звіту та висновку за результатами річної фінансової звітності банку: затв. постановою Правління НБУ від 28.01.2002 р. №38;

Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України: затв. постановою Правління НБУ від 21.04.2004 р. №172;

постанова Правління НБУ від 10.08.2005 №280 «Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну»;

постанова Правління НБУ від 03.10.2005 №358 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України;

постанова Правління НБУ від 16.03.2006 №91 «Про затвердження Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України»;

постанова Правління НБУ від 12.04.2006 №143 «Про затвердження Положення про створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав»;

постанова Правління НБУ від 14.07.2006 №267 «Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці»;

постанова Правління НБУ від 26.09.2006 №378 «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України»;

постанова Правління НБУ від 02.02.2007 р. №31 «Про затвердження Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами»;

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР): рішення ДКЦПФР від 10.09.1999 №178 «Про затвердження Тимчасового положення про вимоги до розрахункового банку та Типового договору про грошові розрахунки за операціями щодо цінних паперів»;

рішення ДКЦПФР від 30.12.1999 №283 «Про затвердження Порядку взяття на облік у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку банку як розрахункового»;

рішення ДКЦПФР від 04.10.2005 №538 «Про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу учасниками ринку цінних паперів»;

рішення ДКЦПФР від 12.05.2006 №288 «Про затвердження Порядку зупинення фінансових операцій на ринку цінних паперів суб'єктами первинного фінансового моніторингу»;

та ін.

Комерційний банк як суб'єкт банківської діяльності характеризується такими ознаками:

предмет діяльності: здійснення банківських операцій, види (депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові), перелік і порядок здійснення яких визначено ГК України (статті 339-350) та Законом «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон) - статті 2, 47-59);

організаційно-правова форма - відкрите акціонерне товариство або кооперативний банк (ст. 6 Закону);

ліцензування діяльності: здійснюється Національним банком України в спеціальному порядку (відповідно до ст. 19 Закону та постанови Правління Національного банку України від 17.07.2001 №275); строк видачі банківської ліцензії - один місяць з дня подання необхідного комплекту документів;

набуття статусу банку - з моменту його реєстрації у спеціальному порядку: здійснюється Національним банком України у тримісячний строк з дня подання передбаченого законом пакету документів (відповідно до статей 17-18,21-22 Закону та Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затв. постановою Правління НБУ від 31.08.2001 р. №375);

спеціальні вимоги до засновників та учасників: ними можуть бути держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноваженого ним органу, юридичні та/або фізичні особи, резиденти та нерезиденти за винятком юридичних осіб, в яких банк бере істотну участь, об'єднань громадян, релігійних і благодійних організацій; учасники, які мають в акціонерному банку істотну участь (понад 10% статутного капіталу або голосів) повинні мати відповідну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан;

створення банку з іноземним капіталом (банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10%) здійснюється в дозвільному порядку (за попереднього дозволу НБУ, який надається протягом місяця з дня подання пакету документів, перелік яких передбачений у статтях 21 і 22 Закону);

спеціальні вимоги до статуту: в ньому визначаються (ст. 16 Закону «Про банки і банківську діяльність»): повна та скорочена назва банку, його місцезнаходження (поштова адреса); організаційно-правова форма, види діяльності, що здійснює банк; розмір статутного фонду (капіталу) та порядок його формування, відомості про акції, структура та органи управління банку, їх компетенція; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін до статуту; розмір та порядок утворення резервів банку; порядок розподілу прибутку та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про внутрішній аудит банку;

вимоги до капіталу банку щодо (1) його складу (основний капітал і додатковий капітал), (2) розміру статутного капіталу, який не може бути меншим за встановлений законом розмір (згідно зі ст. 31, мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 млн євро; Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче зазначеного розміру) та (3) резервного фонду, який має становити 25% регулятивного капіталу (основного і додаткового), формується за рахунок відрахувань від прибутку банку - щонайменше 5% (ст. 36 Закону); (4) підтримання його на певному рівні (капітал банку не може бути меншим статутного капіталу; за підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком України; (5) дотримання вимог Закону (ст. 32) щодо порядку формування та збільшення статутного капіталу банку (може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків; грошові внески для формування СК та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях; статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел), збільшення (банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено), зменшення (банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня);

* обов'язковість додержання банком економічних нормативів, встановлених Національним банком України, а також зберігання обов'язкових резервів у Нацбанку;

* спеціальні вимоги щодо складу та компетенції органів банку - загальних зборів (ст. 37 Закону), спостережної ради (ст. 39 Закону), виконавчого органу (ст. 40 Закону), ревізійної комісії (ст. 41 Закону), а також вимоги до керівників банку (голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени виконавчого органу банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники структурних підрозділів банку) - наявність економічної чи юридичної освіти, стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не менше 3-х років, бездоганна ділова репутація; призначення голови виконавчого органу та головного бухгалтера банку за письмової згоди НБУ (ст. 42 Закону), а також заборона участі в органах управління банку щодо посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 334 ГК України);

обов'язковість створення служби внутрішнього аудиту банку, який є органом оперативного контролю виконавчого органу банку (ст. 45 Закону);

наявність права створювати банківські об'єднання (та брати в них участь) таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група (статті 9-12 Закону), бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного конкурентного законодавства України та Закону «Про промислово-фінансові групи в Україні», а також право створювати неприбуткові спілки чи асоціації (ст. 13);

* наявність права створення філій і представництв на території України відповідно до порядку, встановленого ст. 23 Закону та нормативно-правових актів НБУ (відомості про філії та представництва банків НБУ включає до Державного реєстру банків на підставі письмового повідомлення банку), а також дочірніх банків, філій і представництв українського банку на території інших держав (відповідно до ст. 25 Закону та постанови Правління

НБУ від 12.04.2006 №143 «Про затвердження Положення про створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав»;

можливість відкриття іноземними банками на території України філій та представництв у встановленому порядку (ст. 24 Закону) з дня вступу України до Світової організації торгівлі;

обов'язковість аудиторської перевірки діяльності банків;

обов'язковість публікації річного балансу і звіту про прибутки та збитки банку (після підтвердження достовірності поданих у них відомостей аудитором чи аудиторською фірмою) за формою і в строки, встановлені Національним банком України;

державне регулювання банківської діяльності: здійснюється НБУ у таких формах: І. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків;

II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу;

здійснення антимонопольного конкурентного регулювання щодо банків не лише Антимонопольним комітетом, а й Національним банком України, без згоди якого банк не може об'єднуватися з іншим банком (банками);

здійснення діяльності на ринку цінних паперів згідно з Положенням щодо організації діяльності банків та їх відокремлених структурних підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на ринку цінних паперів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 16.03.2006 №160.

Державні банки, попри подолання монополії державної власності, відіграють значну роль в економіці України (відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відкрите акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»), що зумовлює доцільність визначення специфіки їх створення та діяльності.

Особливості правового становища державного банку (ДБ) - банку, 100% статутного капіталу якого належать державі, відповідно до ст. 7 Закону «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон):

засновується за рішенням Кабінету Міністрів України;

КМУ зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування ДБ; отримання висновку НБУ є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) ДБ, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності;

в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу ДБ;

статут ДБ затверджується постановою КМУ;

держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі ДБ, через органи управління ДБ;

органами управління ДБ є наглядова рада і правління банку;

органом контролю ДБ є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою ДБ;

особливості статусу наглядової ради ДБ: наглядова рада є вищим органом управління ДБ, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені Законом; до складу наглядової ради ДБ входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України (в однаковій кількості - по п'ять осіб); з метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради ДБ можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у ст. 7 Закону; термін повноважень членів наглядової ради ДБ - п'ять років; членом наглядової ради ДБ може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, або науковий ступінь у галузі економіки, фінансів та/або права і при цьому має досвід роботи в органі законодавчої влади чи на керівних посадах центральних органів виконавчої влади України, які забезпечують проведення та реалізацію державної фінансової, економічної та правової політики, або в банківській установі, чи досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів, права; не можуть бути членом наглядової ради банку ДБ: особи, які входять до складу наглядової ради чи іншого органу управління недержавного банку чи є членом сім'ї такої особи першого ступеня споріднення; особи, які були засуджені за зловживання у фінансовій сфері, судимість яких не погашена або не знята в установленому законом порядку; не допускається призначення особи на посаду члена наглядової ради ДБ, якщо таке призначення може призвести до конфлікту інтересів; члени наглядової ради ДБ виконують свої функції без отримання будь-якої матеріальної винагороди; наглядову раду ДБ очолює голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів; засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти його членів; рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради державного банку; статут і внутрішні положення ДБ можуть передбачати порядок скликання, голосування, прийняття і оформлення рішень наглядової ради; повноваження призначеного складу наглядової ради державного банку та/або кожного з його членів можуть припинятися відповідно за рішенням Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України щодо призначених ними осіб, але не раніше ніж через один рік з дня призначення; до компетенції наглядової ради ДБ належить прийняття рішень з питань, визначених у пунктах 1,5,6 ст. 38 Закону і пунктах 1-7 ст. 39 Закону, а також з інших питань, необхідність врегулювання яких передбачена Законом;

рішення про зміну розміру статутного капіталу ДБ та припинення його діяльності приймається КМУ (щодо наміру зміни розміру статутного фонду ДБ КМУ зобов'язаний отримати позитивний висновок НБУ);

10) повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його статутом; кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з НБУ;

банк, створений у порядку, визначеному ч. 2 ст. 7 Закону, має право додавати до свого найменування слово «державний», використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України.

у разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного; власники акцій зобов'язані привести статут і діяльність банку у відповідність з вимогами Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

3. Страхування

Різновидом фінансової діяльності є страхування. Це - професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надання учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Залежно від підстав надання страхових послуг розрізняють добровільне (здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком) та обов'язкове страхування (здійснюється на основі закону).

Основними учасниками правовідносин у сфері страхування є страховики (суб'єкти страхової діяльності), страхувальники (особи, яким надаються страхові послуги), спеціально уповноважений державний орган у сфері страхування як різновиду фінансових послуг (Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг).

Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких:

Господарський кодекс від 16.01.2003 р.: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355);

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування;

Закон України від 07.03.1996 р. «Про страхування» (в ред. Закону від 04.10.2001 р.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.;

акти Уряду:

постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. №709 «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»;

постанова КМУ від 1 червня 2002 р. №733 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів»;

постанова КМУ від 12 жовтня 2002 р. №1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації»;

постанова КМУ від 16.11.2002 р. №1788 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру»;

постанова КМУ від 23 червня 2003 р. №953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»;

постанова КМУ від 13 квітня 2005 р. №286 «Про встановлення розміру плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»;

та ін.;

відомчі нормативно-правові акти:

* постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. №135 «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності»;

* Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДКРРФП) від 28.08.2003 р. №40;

розпорядження ДКРРФП від 28.05.2004 №736 «Про затвердження Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів»;

розпорядження ДКРРФП від 26.11.2004 №2875 «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя»;

розпорядження ДКРРФП від 17.12.2004 №3104 «Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя»;

розпорядження ДКРРФП від 28.12.2004 №3197 «Про затвердження Положення про порядок та умови ведення страховиками персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя»;

розпорядження ДКРРФП від 04.08.2005 №4421 «Про затвердження Порядку складання та подання звітності страхових та/або перестрахових брокерів»;

розпорядження ДКРРФП від 22.11.2005 №4934 «Про затвердження Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ»;

розпорядження ДКРРФП від 11.04.2006 №5619 «Про затвердження Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

* розпорядження ДКРРФП від 19.07.2006 №6021 «Про затвердження Порядку реєстрації філій страховиків-нерезидентів»;

* розпорядження ДКРРФП від 07.09.2006 №6201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності філіями страховиків-нерезидентів»;

* розпорядження ДКРРФП від 16.11.2006 №6426 «Про затвердження Положення про здійснення нагляду за діяльністю філій страховиків-нерезидентів та застосування заходів впливу за порушення ними законодавства про фінансові послуги та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;

розпорядження ДКРРФП від 07.12.2006 №6504 «Про затвердження Порядку ліквідації філій страховиків-нерезидентів»;

та ін.

Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюватися лише господарськими організаціями, що створюються як фінансові установи зі спеціальним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 р.). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика - за визначенням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, враховуючи переваги останньої. Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси:

наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча для державних страхових компаній це правило не діє); якщо єдиним засновником та учасником страхової компанії є держава, то така компанія отримує статус державної (національної); в решті випадків використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика забороняється;

спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допускається також виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика; страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Зазначена діяльність має здійснюватися відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 р. №40;

обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в порядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону «Про страхування»;

вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків:

щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності;

спеціальні вимоги до статутного фонду/СФ: а) мінімальний розмір якого дорівнює: сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України - для страхової компанії, яка займається страхуванням життя, 1 млн. євро - для страховика, який займається іншими видами страхування; б) до його складу та джерел формування: при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі, а також в межах 25% СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи; в) до умов та напрямів використання (загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України, за загальним правилом, не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%);

визначення обов'язкових складових гарантійного фонду страховика: додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку;

можливість формування за рахунок нерозподіленого прибутку вільних резервів;

для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів страхування страховики можуть утворювати страхові резерви та фонди страхових гарантій (в тому числі централізовані) згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів та ДКРРФП;

обов'язковість підтримання належного рівня фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) відповідно до вимог ст. ЗО Закону «Про страхування» та визначеного Кабінетом Міністрів України порядку;

спеціальні вимоги до керівних працівників страхової компанії: керівниками страховика (голова та перший заступник виконавчого органу, головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи, які повинні мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика - вищу економічну освіту;

значний рівень державного регулювання, що здійснюється Уповноваженим органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України/ДКРРФП) та його органами на місцях шляхом: ліцензування страхової діяльності; ведення Державного реєстру фінансових установ; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності; розроблення нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена Законом до компетенції Уповноваженого органу/ДКРРФП; узагальнення практики страхової діяльності та інші повноваження, передбачені Законом «Про страхування» (статті 35-40);

особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності: обов'язковість щоквартального подання Уповноваженому органу звітів (у тому числі балансового звіту і звіту щодо прибутків і збитків) за встановленою формою;

публічність діяльності, що полягає в обов'язковій публікації страховиком річного балансу за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом/ДКРРФП;

спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в тому числі примусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування»: а) можливість примусової санації страховика, призначеної Уповноваженим органом/ДКРРФП у передбачених випадках (у разі невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців; недосягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду; настання інших випадків, визначених чинним законодавством України) та в передбаченому законом порядку; б) можливість примусової (за рішенням Уповноваженого органу/ДКРРФП) реорганізації шляхом перетворення у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників; шляхом об'єднання кількох страховиків (із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань, за умови погодження на це власників страховиків); шляхом залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків), за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав; у разі добровільної реорганізації остання проводиться з урахуванням особливостей по забезпеченню правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Уповноваженим органом/ДКРРФП; в) можливість добровільної ліквідації страхової компанії (за рішенням її вищого органу чи учасників) пов'язується з відсутністю у неї зобов'язань перед страхувальниками (лише за цієї умови Уповноважений орган/ДКРРФП приймає рішення про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ). Надання послуг щодо страхування зазвичай здійснюється на підставі договору страхування.

За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Характерні риси цього договору:

сторони договору: страховик (суб'єкт страхової діяльності) та страхувальник (особа, якій надаються страхові послуги);

форма договору - письмова, модифікацією якої у сфері страхування може бути страхове свідоцтво (поліс, сертифікат);

договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі/ДКРРФП при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування);

порядок укладання договору: страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику;

договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування;

предмет договору - майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності);

зміст договору:

І. Істотні умови договору (предмет договору; страховий випадок; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його сплати; строк договору та інші умови, визначені актами законодавства, - ст. 16 Закону «Про страхування»); II. Обов'язки сторін:

Страховика: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів після отримання відомостей про настання страхового випадку вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, та в порядку, визначеному законом і договором (страховик вправі відмовитися від здійснення страхової виплати у випадках, передбачених ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону «Про страхування» та договором страхування); 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім встановлених законом випадків;

Страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у встановленому договором розмірі; 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (невиконання цього обов'язку тягне нікчемність нового договору страхування); 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку в установлений договором строк.

Підстави припинення договору: а) за згодою сторін; б) на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування, за умови попереднього повідомлення - щонайменше за ЗО днів; в) у випадках, передбачених ст. 28 Закону «Про страхування», а саме у разі:

закінчення строку дії договору;

виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки; при цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору;

ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком передбачених законом випадків;

ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

прийняття судового рішення про визнання договору Страхування недійсним;

в інших випадках, передбачених законодавством України.

Договір страхування визнається недійсним в судовому порядку і не підлягає виконанню:

у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також:

якщо договір укладено після страхового випадку;

якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

4. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами

Посередницька діяльність щодо випуску та обігу цінних паперів також є різновидом фінансової діяльності у сфері господарювання, яка характеризується такими ознаками:

є підприємницькою діяльністю;

регулюється:

кодексами: ГК України (параграф 3 «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа» глави 35); ЦК України (глава 63 «Послуги. Загальні положення», глава 68 «Доручення», глава 69 «Комісія», глава 70 «Управління майном»);

законами України: від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»; від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»; від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

підзаконними нормативно-правовими актами, серед яких: Порядок та умови видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 №345; Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 №346; Правила (умови) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006 №1449, та ін.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

брокерську діяльність (укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи);

...