Письмове опитування учасників справи як свідків у цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Письмове опитування учасників справи як свідків у цивільному процесі

Немеш П.Ф.,

У даній статті автор розглядає такі новели цивільного процесу як письмове опитування учасників справи. Робиться висновок про недоцільність віднесення письмового опитування учасників справи до дослідження такого доказу як показання свідків. Аналізується про-цедура письмового опитування учасників справи, визначаються її позитивні та негативні аспекти в цивільному процесі.

Ключові слова: цивільний процес, судове доказування, учасники справи, письмове опитування.

В данной статье автор рассматривает такие новеллы гражданского процесса как письменный опрос участников дела. Делается вывод о нецелесообразности отнесения письменного опроса участников дела к исследованию такого доказательства как показания сви-детелей. Анализируется процедура письменного опроса участников дела, определяются ее положительные и отрицательные аспекты в гражданском процессе.

Ключевые слова: гражданский процесс, судебное доказывание, участники дела, письменный опрос.

In this article the author considers such novels of the civil process as a written survey of the participants of the case. It is concluded that it is impractical to include a written survey of the participants of the case to the study of such evidence as testimony. The procedure of a written questioning ofthe participants ofthe case is analyzed, its positive and negative aspects are determined in the civil process.

Key words: civil process, judicial proof, participants ofthe case, written questioning.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними за-вданнями. Проблеми доказування завжди були в полі зору як теоретиків, так і практиків цивільного процесу. Це не див-но, адже на судових доказах тримається вся цивільна спра-ва. Вони є тим фундаментом, який дає можливість робити висновки про встановленість обставин справи, що, в свою чергу, дає можливість здійснити правову кваліфікацію спір-них відносин сторін. Ось чому недоліки у сфері доказування часто можуть привести до програшу всієї цивільної справи. Невипадково законодавець приділяв велику увагу реформу-ванню судового доказування в цивільному процесі, під час викладення ЦПК України в новій редакції в жовтні 2017 року. Новелою ЦПК України стала можливість проведення пись-мового опитування учасників справи по обставинам справи. Саме це й викликає необхідність проведення наукового до-слідження юридичної природи та особливості невідомої ра-ніше для цивільного процесу України процедури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізом письмового опитування учасників справи як свідків у ци-вільному процесі займалися не так багато вітчизняних на-уковців, враховуючи те, що дана процедура виступає но-велою редагованого ЦПК України. Проте дослідження цієї теми пов'язано з отриманням письмового пояснення по обставинам справи від юридично зацікавлених учасників процесу, що було предметом розгляду таких вітчизняних та зарубіжних науковців як В.В. Баранкова, В.А. Бігун, С.В. Васильєв, В.В. Комаров, В.В. Молчанов, Н.А. Нові- кова, М.К. Треушніков тощо. цивільний опитування свідок показання

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є визначення місця письмового опиту-вання учасників справи як свідків у системі засобів дока-зування цивільного процесу та окреслення процесуально- правової особливості процедури такого допиту.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Од-ним із інститутів доказового права, що зазнав істотних змін внаслідок редакції ЦПК України в жовтні 2017 року є інститут пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, які на даний момент втратили статус самостійного засобу доказування. Дані пояснення ЦПК України тепер розташовує в § 2 Глави 5 Розділу І ЦПК України, який назива-ється «Показання свідків». Серед переліку засобів доказу-вання у цивільному процесі, ЦПК України вже не називає пояснення сторін, третіх осіб та їх представників (ст. 76), як це було до 3 жовтня 2017 року [1].

Подібний підхід законодавця наштовхується на кри-тику з боку Н.А. Новикової. Зокрема вона наголошує на таких моментах:

1) показання свідків виступають класичними доказа-ми, філософсько-правовим обґрунтуванням яких займа-ється теорія відображення [2, с. 19], в той час як пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників з'явилися віднос-но недавно (вперше були закріплені в ЦПК УРСР 1963 р.), як розвиток права сторін бути вислуханим [3, с. 11]. Дане право сторін визнано визначальним принципом правосуд-дя міжнародними судами [4];

2) на відміну від показань свідків, пояснення сто-рін, третіх осіб та їхніх представників дається такими суб'єктами, які мають юридичну зацікавленість у справі, що різко знижує ступінь їх достовірності. Можливість до-питу сторін, третіх осіб та їх представників за процедурою допиту свідків у деякій мірі збільшує достовірність вказа-ного засобу доказування, але показання свідків, які в ци-вільній справі представлені як сторонні особи є все ж таки об'єктивнішими, що не може не позначитися на їх оцінці;

3) є доволі істотна різниця між змістом пояснення сто-рін, третіх осіб, їхніх представників та показаннями свід-ків: в поясненнях сторін, третіх осіб та їхніх представників може міститися багато інформації, але не вся вона буде визнана судом доказом, тоді як в показаннях свідка має міститися виключно інформація про обставини конкрет-ної цивільної справи, а тому вона вся визнається доказом (за винятком випадків, вказаних законом, наприклад, ч. 1 ст. 90 ЦПК України [1]), який суд повинен оцінити;

4) в показаннях свідків особа стверджує наявність пев-них фактів або їх заперечує. Натомість, у поясненнях сторін, третіх осіб та їхніх представників вказані суб'єкти можуть визнавати факти, про які стверджує протилежна сторона. Наслідком такого визнання є вилучення з предмету доказу-вання таких фактів. Подібних розпорядчих дій щодо вислов-лених у судовому засіданні фактів у свідків не має;

5) якщо показання свідків за загальним правилом по-винні даватися в усній формі, пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників можуть бути дані в усній або письмовій формі. Чинне законодавство не віддає якоїсь певної переваги формі доказової інформації, що надхо-дить від сторін, третіх осіб та їхніх представників.

6) чинний ЦПК України передбачає письмове опи-тування учасників справи як свідків, і воно не стосується власне свідків. Подібне підтверджується матеріалами судо-вої практики [5]. Існують в процесуальному законодавстві механізми отримання від свідків показань у письмовій фор-мі, які забезпечуються можливістю їх притягнення до кри-мінальної. Тоді як аналогічне забезпечення щодо учасника справи відбувається у рамках адміністративної, а не кримі-нальної відповідальності (детальніше про це нижче -Авт.).

7) свідок всі свої показання повинен надати особисто, тоді як сторони або треті особи можуть доручити своїм представникам надати пояснення. Малолітні свідки, а за розсудом суду і неповнолітні, допитуються у присутнос-ті батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, що виступають їхніми законними представниками. Але ці законні представники не виступають представниками ма-лолітніх чи неповнолітніх свідків у цивільних процесуаль-них відносинах, оскільки участь таких свідків у цивільній справі через законного представника не передбачена. Всі свої процесуальні дії вони повинні вчиняти особисто.

8) такий засіб доказування, як показання свідка, надає тільки один учасник цивільного процесу - свідок, тоді як по-яснення в цивільному процесі надає доволі велика кількість учасників процесу: позивач, відповідач, третя особа з само-стійними вимогами, третя особа без самостійних вимог, за-конний представник, договірний представник, заявник та зацікавлена особа в окремому провадженні. Така кількість суб'єктів, які можуть виступати джерелом такого засобу до-казування у формі пояснення показує, що суд повинен вра-ховувати підстави їх участі у справі [6, с. 116-122].

Таким чином, як бачимо, дуже багато відмінностей існує між показаннями свідків та поясненнями сторони, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків. Тому, на нашу думку, законодавцю варто було б залишити пояснення сторін, третіх осіб та їх представників як само-стійний засіб доказування, поряд з показаннями свідків, а не перетворювати його на різновид показань свідків. їхня юридична природа настільки відмінна, що не дає можли-вості ототожнювати пояснення сторін, третіх осіб та їх представників з показаннями свідків, навіть у тому разі, коли вони допитуються за процедурою допиту свідка.

Як вже було зазначено, від юридично зацікавлених учасників цивільного процесу редагований ЦПК України передбачив можливість провести письмове опитування (ст. 93 ЦПК України) [1]. Проте така можливість поши-рюється відповідно до положень ЦПК України не на всіх юридично зацікавлених учасників процесу.

Дореформений ЦПК України (до жовтня 2017 р.) всіх учасників цивільного процесу поділяв на дві групи: осо-би, які беруть участь у справі та інші учасники цивільного процесу. Чинний ЦПК України всіх учасників цивільно-го процесу тепер ділить на три групи: учасники справи (ст. 42), представники (ст. 58) та інші учасники судового процесу (ст. 65). До учасників справи відповідно до ст. 42 ЦПК України належать сторони та треті особи у позовно-му провадженні, заявник та боржник у наказному прова-дженні, заявник та інші заінтересовані особи в окремому провадженні, а також органи та особи, яким законом на-дано право звертатися до суду в інтересах інших осіб не-залежно від виду провадження (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи). Крім того, до учасників справи також належать учасники (сторони) третейського розгляду, особи, які не брали участі в третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, а також сторони арбітражного розгляду. Як видно, формально судові представники сторін, третіх осіб, а також інших суб'єктів, до групи учасників справи не включені. Звідси, ст. 93 ЦПК України, яка називається «Письмове опиту-вання учасників справи як свідків» формально не має від-ношення до представників сторін та третіх осіб, оскільки вони до складу учасників справи не входять [1].

Подібна позиція законодавця викликає певний подив, оскільки від сторін, третіх осіб, їх представників раніше також можна було отримати пояснення по обставинам справи в усній та письмовій формі. Але якщо усна фор-ма була формалізована, то письмова - ні. Наприклад, по-яснення в тексті позовної заяви, пояснення в запереченні проти позову тощо. В цій ситуації формалізувався сам процесуальний документ, але не пояснення сторін, третіх осіб та їх представників.

Наразі ЦПК України усні пояснення сторін, третіх осіб та їх представників формалізує, як і раніше: вони допиту-ються за процедурою допиту свідків про відомі їм особис-то обставини, що мають значення для справи. Такий допит проводиться виключно за їх згодою (ст. 92 ЦПК України) [ 1]. Формалізованість такого усного допиту сторін, третіх осіб та їх представників проявляється в необхідності дотримання того порядку допиту, який розроблений ЦПК України для допиту власне свідків як учасників процесу (ст.ст. 230-232 ЦПК України) [1]. Стосовно письмових пояснень сторін та третіх осіб по обставинам справи, то для них тепер передба-чена ст. 93 ЦПК України спеціальна процедура. І вона не по-ширюється на їхніх представників, договірних чи законних.

Таке вирішення питання є не дуже прийнятним на нашу думку, оскільки у ряді випадків спірні матеріальні відносини, які є предметом судового розгляду можуть роз-виватися завдяки особистій поведінці законного представ-ника, який діє в інтересах свого підопічного. У цьому разі законний представник (батько, опікун тощо) може особис-то знати про факти, які будуть мати значення для встанов-лення обставин справи, але запитань до нього у письмовій формі з цього приводу поставити йому не можна, оскільки він не належить до групи учасників справи. Тому, вважає-мо, що процедуру письмового опитування учасників спра-ви можна було би поширити і на представників сторін та третіх осіб, у тому разі, якщо їм особисто відомі ті факти, що включені до предмету доказування.

Учасник справи іноді може поставити письмові запи-тання по обставинам справи у своїй першій заяві по суті справи. Заяви по суті справи - це письмові заяви учасни-ків справи, їх представників, які відображають їх позицію (вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування) стосовно предмета спору. До заяв по суті справи чинний ЦПК України відніс позовну заяву, відзив на позовну за-яву (відзив), відповідь на відзив, заперечення та пояснен-ня третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 174). Не всі вказані документи є першими заявами по суті справи. Так, для позивача та третьої особи з самостійними ви-могами першою заявою по суті справи є позовна заява (ст. 175 ЦПК України), а для відповідача - відзив на позо-вну заяву (відзив) (ст. 178 ЦПК України). Для третьої осо-би без самостійних вимог першою заявою по суті справи виступає пояснення третьої особи щодо позову або відзи-ву (ст. 181 ЦПК України) [1]. В тексті вказаних докумен-тів, сторони та треті особи можуть поставити запитання один одному по обставинам справи. Кількість таких за-питань не повинна бути більше десяти. Якщо їх більше десяти або вони не стосуються обставин справи, учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на по-ставлені запитання (п. 2-3 ч. 6 ст. 93 ЦПК України) [1].

Надання відповіді на письмові запитання є обов'язком учасника справи, а не його правом. Вище нами були ви-значені дві підстави, які дають йому можливість відмо-витися від надання відповідей на письмові запитання ін-ших учасників справи, існує також ще дві підстави: якщо запитання стосується тієї інформації, по якій особа не може бути допитана як свідок (ст. 70 ЦПК України) або, якщо відповідь учасника справи щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи пі-клування, член сім'ї або близький родич цих осіб) може тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 71 ЦПК України) [1]. Остання підстава була запропонована для уникнення по-рушення ст. 63 Конституції України.

Незалежно від того, що є підставою для відмови від надання письмової відповіді на поставлене запитання, учасник справи про цю підставу повинен інформувати суд та того учасника справи, який поставив запитання. Строк такого інформування дорівнює строку надання відповіді, тобто у вказаний строк учасник справи або повинен нада-ти відповідь, або вказати причини відмови від її надання (ч. 7 ст. 93 ЦПК України) [1].

Наявність чи відсутність підстав для відмови від на-дання письмової відповіді на поставлені письмові питання учасників справи може бути предметом судової суперечки, оскільки суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати вказані підстави відсутніми та зобов'язати учасни-ка справи надати відповідь (ч. 7 ст. 93 ЦПК України). Якщо учасник справи і надалі буде уникати надання таких відпо-відей або ігнорувати вказівки суду, він може бути притягну-тий до адміністративної відповідальності. Так, відповідно доп. 1 ч. 1 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухва-лу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу в сумі від 0,3 до трьох розмірів прожитково-го мінімуму для працездатних осіб у випадку невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу. У разі повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судо-вого процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для пра-цездатних осіб (ч. 2 ст. 148 ЦПК України) [1]. Тобто, мак-симальна сума штрафу за не виконання обов'язку надати письмову відповідь на поставлені учасником справи запи-тання може сягнути 17620 гри (ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на2018 рік») [7].

Як правило, відповіді на поставлені письмові запитан-ня надає той учасник справи, кому вони були адресовані. Якщо таким учасником справи є юридична особа, відпо-віді надає її керівник або інша посадова особа за його до-рученням (ч. 2 ст. 93 ЦПК України) [1].

Строк надання письмових відповідей на запитання учасника справи суворо регламентується. Зокрема, Від-повіді на запитання подаються до суду учасником спра-ви - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи не пізніше, як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в по-рядку спрощеного провадження, - до першого судового за-сідання. Копія цієї відповіді надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання (ч. З ст. 93 ЦПК Украї-ни) [1]. Отже не суд повинен займатися розсипкою відпові-дей на письмові запитання учаснику справи, а сам учасник справи, що подає відповідь повинен за свій рахунок її від-правити тому, хто звертався до нього із запитаннями.

Відповіді на письмові запитання також мають бути на-дані у письмовій формі. Закон чітко передбачив назву, по-рядок складання та реквізити цього документу.

Відповідно до ч. З ст. 93 ЦПК України відповіді на пись-мові запитання учасник справи повинен сформулювати у такому процесуальному документі, як заява свідка. У цій за-яві свідка учасник справи повинен дати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті (ч. 2 ст. 93 ЦПК України) [1].

Тому структура змісту цього документа може виглядати так: йде запитання, а потім на нього дається вичерпна відповідь.

Обов'язково у заяві свідка, окрім відповідей на постав-лені запитання, учасник справи, який її формує, повинен також вказати відповідно до ч. 4 ст. 93 ЦПК України на-ступну інформацію:

1) зазначити ім'я (прізвище, ім'я та по-батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка. У цій вимозі до заяви свідка, законодавець допустив грубу помилку, оскільки заяву свідка, як вище нами було вказа-но, пишуть виключно учасники справи. Тому саме ім'я та місце проживання (перебування) сторін, третіх осіб, а не свідків потрібно тут зазначати;

2) поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності). Дана вимога до заяви свідка є факультативною, оскільки вона заповнюється тільки в тому разі, якщо вищевказані дані в учасника спра-ви є. Так, особа може не мати паспорту (наприклад, мало-літній свідок) або реєстраційного номеру облікової картки платника податків (наприклад, через релігійні переконан-ня). Стосовно даної вимоги заяви свідка також аналогічні зауваження, які були висловлені нами до першої вимоги;

3) джерела обізнаності свідка щодо цих обставин. За-значена вимога до заяви свідка має значення для оціню-вання відповідей учасника справи судом. Якщо учасник справи особисто сприймав ті обставини, про які він пише, то це буде первісний доказ, а якщо йому хтось повідомив чи він іншим чином отримав про них інформацію - це буде похідний доказ. Характер такого доказу буде мати значення для оцінювання достовірності письмових відповідей;

4) підтвердження свідка про обізнаність зі змістом за-кону щодо кримінальної відповідальності за надання не-правдивих показань. Варто негайно зауважити, що дана вимога не зовсім відповідає положенню кримінального за-конодавства України, яке передбачає відповідальність не за надання неправдивих показань, а за надання завідомо не-правдивих показань (ст. 384 КК України) [8], тобто даний склад злочину сконструйовано з такою формою вини, як прямий умисел. Дана вимога до заяви свідка показує, що у випадку надання учасником справи завідомо неправди-вих відповідей, він може бути притягнутий до криміналь-ної відповідальності. Раніше ЦПК України передбачав для сторін та третіх осіб робити таке попередження під час їх усного допиту. Після нової редакції ЦПК України в жов-тні 2017 року воно поширилося і на письмове опитуван-ня учасників справи за обставинами справи. Значення цієї вимоги істотне: вона надає письмовій відповіді учасника справи більшої ступені достовірності через можливість за-стосування щодо нього заходів кримінального впливу [1].

Цікаво те, що учаснику справи можуть поставити не про-сто письмові запитання, а запитання, які будуть пов'язані з необхідністю надання відповідних доказів, що підтверджу-ють відповіді учасника справи. У такому разі, учасник справи разом з наданням заяви свідка надає копії відповідних пись-мових чи електронних доказів (ч. 5 ст. 93 ЦПК України) [1].

Висновки з даного дослідження і перспективи по-дальших розвідок у даному напрямку. Таким чином, редагований ЦПК України розробив нову та детальну процедуру отримання пояснень від сторін, третіх осіб та інших учасників справи у письмовій формі за тими обста-винами, які включені до предмету доказування. Зазначена новела повинна покращити процес встановлення обста-вин справи на підставі пояснення тих осіб, які є юридично зацікавлені у винесенні рішення по справі. Проте запрова-джена процедура письмового опитування учасників спра-ви в цивільному процесі має певні недоліки, вирішення яких допоможе отримати більш повноцінну та достовірну інформацію зі спірних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України №1618-ІУвід 3 березня 2004 р. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-41, № 42. Ст. 492.

2. Молчанов В.В. Собирание доказательств в гражданском процессе. Москва: Изд-во МГУ, 1991. 96 с.

3. Медведев И.Р Объяснение сторон и третьих лиц как доказательство в гражданском процессе: автореф. дисс. ...канд. юрид. наук:

12.0. 15. Москва, 2008. 30 с.

4. The European Court of Human Rights «Gase of Fomin v. Moldova»: Judgment 11 October 2011. URL: http://echr.ketse.com/doc/36755.06- en-20111011/view/(flaTa звернення: 31.03.2017).

5. Ухвала Володимирецького районного суду Рівненської області в цивільній справі № 556/1721/17 від 2 квітня 2018 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73112851 (дата звернення: 09.05.2018)

6. Новікова Н.А. Показання свідків у цивільному процесі: дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2018. 241 с.

7. Про Державний бюджет України на 2018 рік: Закон України № 2246-VIII від 7 грудня 2017 р. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 3-4. Ст. 26

8. Кримінальний кодекс України: Закон України № 2341-111 від 5 квітня 2001 р. Відомості Верховної Ради України. 2001 № 25-26. Ст. 131.

Размещено на Allbest.ru