Використання гіпнозу як обставина, що обтяжує покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИКОРИСТАННЯ ГІПНОЗУ ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ОБТЯЖУЄ ПОКАРАННЯ

Шеховцова Л.І., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри кримінального права та правосуддя

Запорізького національного університету

Анотація

Стаття присвячена такому дискусійному питанню в науці та практиці кримінального права, як використання гіпнозу під час учинення злочину. Зазначається, що гіпноз є різновидом психічного примусу, який може розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання, так і як обставина, що його обтяжує. У статті також пропонується внесення змін до кримінального законодавства.

Ключові слова: гіпноз, навіювання, свідомість, психічний примус, фізичний примус, безпорадний стан, обставина, що обтяжує покарання.

Аннотация

Статья посвящена такому дискуссионному вопросу в науке и практике уголовного права, как использование гипноза при совершении преступления. Отмечается, что гипноз является разновидностью психического принуждения, который может рассматриваться как обстоятельство, смягчающее наказание, так и в качестве обстоятельства, его отягчающее. В статье также предлагается внесение изменений в уголовное законодательство.

Ключевые слова: гипноз, внушение, сознание, психическое принуждение, физическое принуждение, беспомощное состояние, обстоятельство, отягчающее наказание.

Annotation

The article is devoted to such a debatable issue in the science and practice of criminal law, as the use of hypnosis in the commission of a crime. It is noted that hypnosis is a kind of mental coercion, which can concern both the circumstance mitigating punishment, and as a circumstance, its aggravating. The article also proposes amendments to the criminal legislation.

Key words: hypnosis, suggestion, consciousness, mental coercion, physical coercion, helpless condition, circumstance aggravating punishment.

Постановка проблеми

Останнім часом дедалі частіше з'являється інформація щодо вчинення злочинів із використанням гіпнозу. Як зазначає І.М. Кульчій, швидкі темпи розвитку науки й техніки відіграють значну роль у різних галузях, зокрема медицині, психології, нейропсихології, гіпології. У процесі пізнання та глибоких досліджень кори головного мозку й людського організму загалом народжуються нові гіпнотичні та психологічні техніки, й технології маніпуляції особистістю. Проте не завжди вони використовуються на благо, а найчастіше перетворюються на справжню зброю в руках кримінальних структур, які ретельно стежать за досягненнями в науці.

Факти поширення таких відомостей у пресі та підвищення зацікавленості до цього питання науковців - фахівців як із медицини, так і з кримінального права - вказують саме на збільшення кількості злочинів, що вчиняються із застосуванням гіпнозу [1,с. 303].

Метою статті є аналіз використання гіпнозу як психологічного примусу під час учинення злочину та пропозиція внесення змін до кримінального законодавства.

Виклад основного матеріалу

Гіпноз, навіювання (давньогрец. вяуо^ - «сон») - тимчасовий стан свідомості, що характеризується різким фокусуванням уваги й високою схильністю до навіювання, що пов'язано зі зміною функції індивідуального контролю й самосвідомості; стан гіпнозу настає в результаті спеціальних впливів гіпнотизера або цілеспрямованого самонавіювання [2].

Дані досліджень показують, що гіпноз супроводжується змінами в роботі мозку. Всупереч поширеним помилковим висновкам про гіпноз стан гіпнозу несхожий на звичайний сон [3].

Під кримінальним гіпнозом Л.В. Седих пропонує розуміти змінений стан свідомості, який виник у результаті цілеспрямованого впливу на психіку особи, супроводжувався гіпнотичними феноменами (каталепсією, спотворенням сприйняття часу, позитивними й негативними галюцинаціями, амнезією та іншим) і застосовувався як спосіб злочинного діяння, а саме як вид психічного насильства, що являє собою цілеспрямований протиправний інформаційний вплив на психіку особи, проти якої поза її волею з метою приведення останньої або в безпорадний стан для вчинення злочинного діяння (дії або бездіяльності) щодо загіпнотизованої особи, або для примусу її до вчинення злочину (серії злочинів), відповідальність за який (-і) передбачена кримінальним законодавством [4].

Як зазначає С.А. Матвієнко, стан гіпнозу може бути як переборним, коли особа зберігає здатність певною мірою контролювати ситуацію й опиратись вимогам гіпнотизера, так і непереборним, коли повністю пригнічується волевиявлення людини, що робить її знаряддям у руках гіпнотизера [5].

Більшість науковців (Р.А. Левертова, Л.В. Сердюк, А.В. Наумова, Т.Ю. Орєшкіна, Є.Г. Веселов, І.А. Турчина та інші), як зазначає І.М. Кульчій, відносять гіпноз до психічного примусу [1,с. 304].

Під психічним примусом розуміється вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі вчинити або втриматись від учинення певних протиправних дій. Психічним примусом, зокрема, є такі: а) погроза застосування відповідного фізичного насильства, зокрема за допомогою зброї; б) застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають певних дій чи бездіяльності; в) знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають певних дій чи бездіяльності; г) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; ґ) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів. Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у цих випадках, як і у випадках застосування фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується за правилами крайньої необхідності, а фізичний чи психічний примус у цьому разі є вираженням небезпеки [6].

Тобто якщо застосування гіпнозу до особи можна вважати психічним примусом, який або взагалі виключає кримінальну відповідальність загіпнотизованої особи, або є пом'якшуючою її покарання обставиною, то постає питання - як визнавати дії особи, яка застосовує гіпноз (гіпнотизера), тобто застосовує психічний примус? гіпноз злочин кримінальний примус

Існує два варіанти вчинення злочину за допомогою гіпнозу. Перший полягає в тому, що злочинець використовує свої можливості, безпосередньо заподіюючи шкоду здоров'ю, майну потерпілого, внаслідок чого його відповідальність настає безпосередньо за певною статтею Кримінального кодексу (далі - КК). Наприклад, заволодіння майном за допомогою гіпнозу. Другий варіант вчинення злочину за допомогою гіпнозу полягає в тому, що суб'єкт впливає на іншу особу біоенергетичним шляхом, а потім використовує таку особу як «засіб» вчинення злочину: позбавити життя потерпілого, виконати певні дії майнового характеру в інтересах злочинця [7].

Тобто в першому випадку гіпноз як психічний примус використовується для вчинення злочину щодо потерпілої особи, а в другому - шляхом використання за допомогою психічного примусу потерпілої особи у вчиненні злочину; у цьому випадку особа, щодо якої був застосований гіпноз (психічний примус), виступає «знаряддям» або «засобом» вчинення злочину.

Примус, як фізичний, так і психічний, у кримінальному законодавстві України може виступати як обставина, що виключає злочинність діяння, обставина, що пом'якшує покарання, ознака об'єктивної сторони деяких складів злочинів, спосіб вчинення злочину. Однак фізичний і психічний примус також можна розглядати і як обставину, що обтяжує покарання.

Перелік обставин, що обтяжують покарання, який передбачений у ст. 67 КК, є вичерпним (ч. 1 ст. 67 КК України ). Ст. 67 ККу п. 6 передбачає таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення злочину щодо малолітньої дитини або у присутності дитини, а в п. 9 - вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством.

Вчиняючи посягання щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані, винна особа повинна чітко усвідомлювати, що вчиняє злочин щодо осіб, які не в змозі чинити їй опір чи протидію, закликати на допомогу сторонніх осіб. Або якщо такі особи і здатні здійснювати опір чи протистояння винній особі, то їхні дії є явно недостатніми для припинення посягання. Те саме стосується і випадків, коли злочин вчинюється у присутності дитини.

У контексті теми, яка розглядається, нас цікавить вчинення злочину, щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від ЗО травня 2008 р. № 5 у п. 5 вказано, що стан потерпілої особи треба визнавати безпорадним, коли вона через малолітній чи похилий вік, фізичні вади, розлад психічної діяльності, хворобливий або непритомний стан не могла розуміти характеру та значення вчинюваних із нею дій або не могла чинити опір.

Вирішуючи питання про те, чи є стан потерпілої особи безпорадним внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, судам треба зважати на те, що безпорадним у цих випадках можна визнавати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу можливості розуміти характер і значення вчинюваних із нею дій або чинити винній особі опір. При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу в такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала в безпорадному стані незалежно від дій винної особи [8]. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4: «використання безпорадного стану потерпілого як кваліфікуюча ознака незаконного введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів (ч. З ст. 314 КК України) наявна в тих випадках, коли особа за своїм фізичним або психічним станом була неспроможна розуміти характер і наслідки вчинюваних щодо неї дій або чинити опір (через малолітній вік, фізичні вади, розлад психічної діяльності, хворобливий або непритомний стан тощо)». Для визнання незаконного ведення таким, що вчинене з використанням безпорадного стану, немає значення, чи винний сам довів потерпілого до такого стану, чи останній виник незалежно від його дій [9].

Безпорадний стан, як зазначає 0.0. Дудоров, може бути фізичним і психічним. До психічного належить психічна хвороба, малолітній вік, непритомний стан, застосування сильнодіючих або інших речовин. Малолітній вік поряд із паралічем, сліпотою, похилим віком, тяжким захворюванням, сильним сп'янінням також належить до фізичної безпорадності [10, с. 111; 11, с. 361].

Безпорадний стан, як зауважує В.К. Грищук, - це обумовлений об'єктивними й суб'єктивними факторами стан особи, у якому вона не може чинити опір злочинцеві або уникнути злочинного посягання. В основу розуміння цього поняття може бути покладене вироблене судовою практикою поняття безпорадного стану в разі зґвалтування - фізичний чи психологічний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан тощо), за якого вона не могла розуміти характеру та значення вчинюваних із нею дій або не могла вчинити опір насильнику [10, с. 111; 12, с. 481].

В юридичній літературі дискусійним є положення про те, що стан сну, непритомності чи сп'яніння варто вважати безпорадним станом. Безпорадним станом можуть визнаватися втрата особою свідомості, перебування її у стані наркотичного, токсичного чи тяжкого алкогольного сп'яніння, у стані паніки, викликаної, скажімо, пожежею, повінню, зсувом, іншою стихією, або у стані, коли людина фізично не в змозі виправити ситуацію, у якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка перебувала під охороною, опинилась наодинці з озброєним злочинцем) [10, с. 111-112; 13, с. 318].

В.І. Зубкова дає більш широке визначення таких осіб. Безпорадними чи безпомічними визнаються тяжкохворі особи, особи із психічними чи фізичними недоліками, сплячі особи, особи, які перебувають у непритомному стані, а також інші, які через вказані причини не здатні чинити опір злочинцеві [14,с. 260].

І.М. Федорчук під безпорадним станом особи розуміє такий стан, який унеможливлює розуміння вчинюваних дій (стан сп'яніння, непритомний стан, сон та інші) чи не дає можливості особі чинити опір злочинцеві (малолітній вік, пенсійний вік, інвалідність) [10,с. 112].

Як уже зазначалось вище, гіпноз - це змінений стан свідомості, який виник у результаті цілеспрямованого впливу на психіку особи й застосовувався як спосіб злочинного діяння, а саме як вид психічного насильства щодо особи з метою приведення останньої або в безпорадний стан для вчинення злочинного діяння щодо загіпнотизованої особи, або для примусу її до вчинення злочину.

Отже, стан гіпнозу як вид психічного насильства, на нашу думку, можна розцінювати як безпорадний стан особи.

З огляду на те, що немає єдності думок щодо визначення безпорадного стану особи, а також для уникнення неправильного трактування й застосування норм кримінального закону, ми вважаємо, що необхідно п. 6 ст. 67 КК доповнити та викласти в такій редакції: «вчинення злочину щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані або під впливом фізичного чи психічного примусу, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення злочину щодо малолітньої дитини або у присутності дитини».

У п. 9 ст. 67 КК передбачена така обставина, що обтяжує покарання як вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством.

Малолітні або особи, що страждають психічним захворюванням чи недоумством, через свій вік чи психічні вади не в змозі протистояти навіюванням злочинця, а тому використання таких осіб для вчинення злочину є досить нескладним процесом. Також, використовуючи таких осіб, злочинець вчиняє злочин їхніми руками, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності в такий спосіб. Використання таких осіб для вчинення злочину завжди здійснюється із прямим умислом.

На думку А.О. Касьяна, примус демонструє зовнішній вплив на винного, який вчиняє злочин не з власної ініціативи. У цьому разі відповідальність ініціатора злочину, який схилив винного до вчинення злочину шляхом примусу, має бути диференційована завдяки призначенню більш суворого покарання. Водночас безпосередній виконавець злочину заслуговує на пом'якшення покарання.

Те, що примус визнано обставиною, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України), не є перешкодою для визнання примусу також обставиною, що обтяжує покарання. Адже йдеться про різні боки примусу. У п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України йдеться про те, що винний вчиняє злочин внаслідок примусу. Тобто йдеться про зовнішній вплив на волю пасивного об'єкта примусу. У свою чергу, як обтяжуюча обставина примус демонструє інший бік цієї медалі - дається правова оцінка діям особи, яка здійснює такий вплив[15,с. 111].

Ми вважаємо, що гіпноз, як вид психічного примусу, повинен визнаватися таким, що обтяжує покарання, оскільки суб'єкт злочину, застосовуючи гіпноз і досягаючи своїх цілей, вчинює злочин руками інших осіб.

З огляду на все вищевикладене ми пропонуємо п. 9 ст. 67 КК також доповнити та викласти в такій редакції: «вчинення злочину з використанням фізичного чи психічного примусу, малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством».

Висновки

Отже, вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів визнається психічним примусом. Вчинення злочину під впливом психічного насильства, зокрема й гіпнозу, визнається обставиною, що пом'якшує покарання або взагалі може виключати кримінальну відповідальність з огляду на положення ст. 39 КК. І, навпаки, вчинення злочину щодо потерпілого, який перебуває під впливом психічного примусу (і гіпнозу також), або вчинення злочину з використанням психічного насильства (гіпнозу), яке застосовується до особи з метою вчинення нею злочину, потрібно визнати як обставини, що обтяжують покарання.

Список використаних джерел

1. Кульчій І.М. Щодо проблеми кваліфікації гіпнозу як способу вчинення злочину. Часопис Київського університету права. 2010. № 4. С. 303-307.

2. Психотерапевтическая энциклопедия / под ред. Б.Д. Карвасарского. СПб.: «Питер», 1998. 752 с. URL: http://bookap.info/genpsy/ psythenc/

3. Чубенко А. Под гипнозом: Правда и мифы о гипнозе. Popular Mechanics. 2009.1. № 75. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93 %D1%96%D0%BF%D0%BD%D0%BE%D0%B7

4. Сєдих Л.Н., Чечель Г.І. Особливості кваліфікації злочинів, вчинених загіпнотизованою особою. URL: http://lawlibrary.ru/ article2106174.html

5. Матвієнко С.А. Наркогіпноз і шляхи боротьби з ним. Науковий вісник Юридичної академії міністерства внутрішніх справ. 2005. Спец. вип. № 2 (25). С. 430-434.

6. Коментар до кримінального кодексу України. URL: http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/038.php

7. Щодо гіпнозу як способу вчинення злочину (кримінально-правовий та кримінологічний аспект). Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. URL: http://bo0k.net/index.php?p=article&id=12366

8. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 2008 р. № 5. ІІКІ.: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-08

9. Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4. ІІКІ.: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02.

10. Федорчук І.М. Обставини, що обтяжують покарання за кримінальним правом України: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08- «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». Львів, 2010. с. 219.

11. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 6-е вид., доп. / відп. ред. В.Ф. Бойко та ін. К.: А.С.К., 2000.1120 с.

12. Грищук В.К. Кримінальне право: Загальна частина: навч. посібник для студентів юрид. фак. вищ. навч. закп. К.: Ін Юре, 2006. 568 с.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-е вид., переробл. та доп../за ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. К.: Юридична думка, 2007. 1184 с.

14. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. М.: НОРМА, 2002. 304 с.

15. Касьян А.О. Фізичний та психічний примус як обставина, що обтяжує покарання. Європейські перспективи. 2014. №8. С. 107-112.

Размещено на Allbest.ru