Актуальні проблеми державного управління соціальнокультурною сферою в сучасний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні проблеми державного управління соціальнокультурною сферою в сучасний період

Настюк А.

Управління соціальнокультурним будівництвом тісно пов'язане з управлінням економікою, адміністративнополітичною та міжгалузевою сферами.Специфічність зазначеної сфери полягає в тому, що в ній розглядаються конкретні питання забезпечення та захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян у культурній, соціальній та пов'язаних з ними сферах. Це сфера громадського життя людей, пов'язана з їх освітою, вихованням, інтелектуальнокультурним розвитком, охороною їх здоров'я, соціальним забезпеченням та задоволенням інших соціальнокультурних потреб людини.

Культурні права громадян - група конституційних прав і свобод людини, спрямованих на забезпечення культурних і духовних потреб особи. В Україні до цих прав належать право на освіту [1;с.15] та свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції), крім того, держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, дбає про розвиток фізичної культури і спорту (ст. 49 Конституції), громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Конституції), кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст.45 Конституції), сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст.51 Конституції).У статті 1 Конституції визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, тобто організацією суспільства, в якій втілюється принцип верховенства права та панування соціальної справедливості, держава через систему норм права виступає нормативним, формальним регулятором суспільних відносин. Здійснюючи таку діяльність, держава через систему своїх органів сприяє життєдіяльності як суспільства в цілому, так і кожної особи зокрема шляхом забезпечення основних прав і свобод людини, її соціальної захищеності. Термін “соціальна” підкреслює, що держава бере на себе піклування про матеріальний добробут громадян, забезпечує соціальну захищеність суспільних та індивідуальних інтересів.[2;с.22] Соціальнокультурна діяльність української держави - складна й багатогранна сфера суспільного життя, яка включає в себе функціональне об'єднання установ та організацій, що здійснюють громадськополітичну і культурновиховну роботу. Тому цілком справедливо до основних функцій державного управління соціальнокультурною сферою віднести: створення сприятливих умов для відтворення населення країни; збереження здоров'я та працездатності населення; організацію професійної підготовки кадрів для народного господарства; зміцнення сім'ї та турботу про підростаюче покоління; збереження та примноження культурного надбання; організацію відпочинку, дозвілля населення; створення сприятливих умов для зайняття наукою, туризмом, спортом.

Для вирішення зазначених завдань держава будує відповідні державні органи, які виконують владні функції на засадах централізованого управління та єдиноначальності. Від управління іншими сферами зазначена сфера відрізняється тим, що в ній перевага віддається регулюванню відносин, владнорозпорядчі методи застосовуються скоріше як виняток. Тобто регулювання соціальнокультурної діяльності держави являє собою цілеспрямований вплив компетентних державних органів, що має на меті збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільних відносин у культурній сфері, збереження культурної спадщини та духовних цінностей українського народу та всього людства, соціальний захист населення.Управління у сфері соціальнокультурної діяльності здійснюється шляхом прийняття нормативноправових актів та проведення відповідних організаційних заходів, спрямованих на їх виконання. Законодавство в цій сфері забезпечує естетичне і моральне виховання людини, охорону здоров'я, навчання, культурне та духовне виховання, соціальний захист людини. Із здобуттям незалежності Україна як суверенна держава створила власну систему органів влади, в якій органи виконавчої влади в соціальнокультурній сфері посідають чільне місце. Система цих органів не є сталою, про що свідчать численні зміни.[1;с.5] .

На сьогоднішній день до системи органів виконавчої влади в соціальнокультурній сфері входять:

Міністерство культури та туризму України:

Міністерство освіти і науки України;

Міністерство охорони здоров'я України;

Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту України;

Міністерство праці та соціальної політики України;

На місцевому (регіональному) рівні державне управління соціальнокультурною сферою здійснюють обласні державні адміністрації, до структури яких переважно входять територіальні підрозділи вищезазначених центральних органів виконавчої влади, повноваженнями яких у галузі соціальнокультурного розвитку територій є:

розробка проектів соціального розвитку;

складання необхідних для управління соціальнокультурним розвитком відповідної території балансів трудових, матеріальнофінансових ресурсів;

розгляд і прийняття рішень за пропозиціями органів місцевого самоврядування щодо проектів плану в зазначеній сфері. Тобто, крім підрозділів апарату обласних державних адміністрацій, до їх структури входять управління, відділи та інші структурні підрозділи за зазначеними напрямками діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, такі як: влада управління соціальнокультурний

головні управління (управління) праці та соціального захисту населення;

управління охорони здоров'я;

управління у справах сім'ї, молоді;

управління фізичного виховання та спорту;

управління культури;

управління освіти і науки.

У структурнофункціональному плані соціальнокультурне будівництво можна охарактеризувати як систему, що об'єднує в собі різні напрямки державної діяльності. Це -- діяльність щодо збереження й зміцнення здоров'я людей, задоволення їх інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб, їх соціальний захист, формування особи, її навчання й виховання, підготовка й перепідготовка кадрів для народного господарства

Державне управління це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження.

Соціальнокультурне будівництво, яке структурно поділяється на галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я й соціального захисту, фізичної культури та спорту, є важливою складовою багатогранної діяльності Української держави.

В організаційноправовому аспекті розрізняються галузі (підгалузі) управління соціальнокультурною діяльністю: загальною середньою освітою, вищою освітою, професійнотехнічною освітою; мистецтвом і культурнопросвітницькою роботою, кінематографією, телебаченням і радіомовленням; видавничою справою, поліграфією й книжковою торгівлею; охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, соціальним захистом населення.

Процеси державотворення в Україні вимагають дальшого підвищення якості державного керівництва соціальнокультурним будівництвом, формування на основі найсучасніших досліджень стилю цього керівництва розвитку методів управління з врахуванням специфіки цієї сфери суспільних відносин.

Можна визначити такий зміст державного керівництва соціальнокультурним будівництвом в Україні: -- правове регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної політики у цій сфері;

-- створення системи центральних та місцевих органів управління конкретними галузями соціальнокультурного будівництва, визначення їх структури й компетенції;

-- вжиття організаційних та інших заходів щодо вдосконалення структури та поліпшення організації, підвищення ефективності роботи;

-- розгляд Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів найважливіших питань щодо соціальнокультурного будівництва, визначення пріоритетів державної політики в цій сфері в конкретний період розвитку держави шляхом розробки та реалізації цільових комплексних програм;

створення системи соціальних гарантій та захисту прав громадян у конкретних галузях соціальнокультурного будівництва;

-- здійснення фінансування й матеріальнотехнічного забезпечення соціальнокультурної сфери; виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної політики в конкретних галузях соціальнокультурного будівництва, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ й організацій, об'єднань громадян, що функціонують у соціальнокультурній сфері;

-- (творення достатньої мережі державних соціальнокультурних закладів та установ широкого й різноманітного призначення з урахуванням специфіки того чи іншого регіону (економічної та соціальної структури, традицій, демографічного складу населення, особливостей географічного Й кліматичною характеру тощо);

-- утворення спеціальних фондів.

Чекає свого вивчення проблема кодифікації законодавства в сфері соціальнокультурного будівництва України. Виходячи з концепції розвитку законодавства України, здається доцільним більш широке використання такої кодифікаційної форми, як кодекси.

Що до інших держав,та їхніх точок зору на ці проблемі : Розробка вченого Алексєєва С.С. Соціальнокультурна діяльність Української держави -- складна і багатогранна сфера суспільного життя. Тому абсолютно справедливо до основних функцій державного управління соціальнокультурною сферою відносять: створення сприятливих умов для відтворення населення країни; збереження здоров'я і працездатності населення. [2;с.23]. На мою думку е те що ,характерною особливістю соціальнокультурної сфери є те, що вона пов'язана не тільки з матеріальними цінностями, але і в значній мірі з духовними потребами громадян .

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996р. - К.: Преса України, 1997. - 80с.

2. Анализ проблемной ситуации и формирование концепции государственного управления / Атаманчук Г.В. Алексеев С.С . Крошкина Г.И. и др. М.: РАУ, 1994. 40 с.

3. Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 вересня 1992 р. // ВВР. 1992. № 34. ст. 504.

4. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. X., 1996. 398с.

Размещено на Allbest.ru