Проблеми особистої і майнової безпеки в умовах криміналізації суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми особистої і майнової безпеки в умовах криміналізації суспільства

Г.Ю. Дарнопих

Розглянуто найважливіші аспекти економічної і правової безпеки особи - особисту і майнову захищеність. Систематизовано причини, чинники та тенденції збереження стабільно низького рівня особистої і майнової без-пеки в умовах криміналізації суспільства. Проаналізовано сучасний стан цієї проблеми та можливі шляхи її розв'язання.

Ключові слова: економічна безпека особи, правова безпека особи, осо-биста захищеність, майнова захищеність, криміналізація суспільства, осо-бисті інтереси, права людини.

Постановка проблеми. Актуальність теми статті зумовлена пошуком засобів, спрямованих на створення належного рівня економічної і правової безпеки особи. Низький рівень особистої і майнової безпеки спостерігається в умовах криміналізації суспільства, яка стає реальною системною загрозою економічній і національній безпеці держави та однією з головних детермінант латентної віктимності. За таких умов поширюється зневіра в законному за-хисті, виникають типові ситуації суспільної аномії, що супроводжуються зміною ставлення людей до правового поля взагалі.

Науковий аналіз цих проблем потребує визначення причин, чинників і динаміки сучасного стану особистої та майнової захищеності громадян з урахуванням сучасних загальносвітових тенденцій у цій сфері. Важливість таких досліджень актуалізується необхідністю розробки дієвого механізму правової та інституційної захищеності від внутрішніх і зовнішніх небезпек та загроз, які унеможливлюють стабільний розвиток людини і суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Специфіку відносин у сфері економічної і правової безпеки особи ще не достатньо досліджено в економічній та юридичній науковій літературі. Вивчення стану і перспектив осо-бистої та майнової безпеки громадян є предметом дослідження таких вітчиз-няних і зарубіжних науковців, як Ю. Грошевий [1], Ю. Жмур [2], А. Лапін [3], І. Літвінова [4], А. Лобода [5], Л. Мачковський [6], В. Мандибура [16], І. Михайленко [7], В. Новіков [8], І. Присяжнюк [9], І. Романюк [10], В. Се- рьогін [11], В. Туляков [12], Н. Шукліна [13] та ін.

Формулювання цілей. Метою статті є аналіз стану особистої і майнової безпеки в сучасних умовах криміналізації суспільних відносин, виявлення причин неефективності державних структур у забезпеченні економічних і юридичних прав громадян, дослідження чинників, що впливають на форму-лювання девіантного мислення і девіантної поведінки.

Виклад основного матеріалу. Інституційним перетворенням у країні, процесам розбудови правової, соціальної держави і ринкової економіки ак-тивно протидіють негативні чинники. Серед них одним із головних в україн-ських реаліях стає криміналізація суспільства, яка виявляється у переведенні суспільних процесів у сферу деструктивно-руйнівних, антисоціальних, анта-гоністичних за своїм характером відносин, що руйнують економічну, соці-ально-політичну, правову основи держави, створюють постійні системні за-грози її безпеці, спричиняють тінізацію суспільно-економічних та цивільно- правових взаємозв'язків, сприяють відтворенню антисоціальної поведінки суб'єктів суспільних відносин.

Найбільш активно відбувається криміналізація влади, що має наслідком нестабільність, розбалансованість діяльності політичних структур, зниження рівня керованості соціально-економічними процесами, загострення критичної невдоволеності громадян. Тому не випадково сьогодні разом із падінням до-віри до влади спостерігається зміна ставлення до неї взагалі з боку суспіль-ства. У свідомості людей відбувається переоцінка ролі і місця влади в систе-мі суспільних відносин з яскраво вираженим негативним вектором, особливо у сфері захисту особистих прав і свобод.

Показовими в цьому плані є соціологічні опитування з приводу оцінюван-ня ролі, яку відіграють у житті українського суспільства соціальні групи, що уособлюють у собі порушення соціального порядку та його захист. Найбільш впливовою групою респонденти вважають мафію, злочинний світ, а праців-ників міліції і служби безпеки, як правило, розташовують ближче до краю десятки найбільш впливових суспільних сил. Таке явище відображає стан аномії, при якому виникає психологічна ситуація, коли населення реагує на соціальні зрушення в нормативній системі таким самим системним уявленням про домінування беззаконня і нездатності відповідних соціальних груп його подолати.

Зневіра у законному захисті відображається в суб'єктивній оцінці людьми власної незахищеності перед загрозою порушення їх законних прав і інтере-сів. За роки незалежності України відсоток респондентів, які вважають, що нічого не змогли б заподіяти у разі порушення їх прав урядом країни, прак-тично не змінюється (1994 р. - 65,1 %, 2002 р. - 65,8 %, 2013 р. - 65,4 %). Беззахисними відчувають себе громадяни і перед неправомірними діями місцевих адміністрацій (1994 р. - 56,1 %, 2002 р. - 55,9 %, 2013 р. - 55,2 %) [14].

Фахівці особливо підкреслюють формування у масовій свідомості пере-конання у тому, що люди, покликані захищати інтереси громадян, самі пере-бувають у складних відносинах з правом. Вони знаходяться як би «над» законом, унаслідок чого можуть ним маніпулювати. Решта ж громадян - «під» владою закону. Така різниця позицій формує стереотип чиновника, який переважно порушує закон, і рядового громадянина, який зазвичай до-держується закону. Саме це й викликає почуття беззахищеності перед сва-віллям чиновників. Пересічний громадянин відчуває себе немов під подвій-ним тиском. З одного боку, він повинен додержуватися закону, навіть коли той обмежує його інтереси, а з другого - закон не захищає його права, оскільки правові інститути не гарантують рівність перед законом усіх гро-мадян [15, с. 6]. безпека правовий майновий захищеність

Це слугує однією з причин поширення в суспільстві уявлення про пору-шення закону як про звичайне явище. Стан аномії супроводжується зміною ставлення людей до правового поля взагалі. Порушення закону все більше сприймається не як девіація, а як звичайний факт. Суспільство зазвичай якщо не виправдовує порушників, але й не осуджує, а про активну протидію їм взагалі не йдеться. Якщо додати до цього невпевненість громадян у здатнос-ті держави захистити їх права, а також власне безсилля перед свавіллям вла-ди на тлі деструкції нормативного простору суспільства, то можна зрозуміти панування у масовій свідомості негативних очікувань навіть за відсутності безпосередньої загрози особистій безпеці.

Сучасні дослідження соціологів свідчать, що переважна більшість зло-чинів, жертвами яких стають люди, не зберігаються в їх свідомості як зна-чуща подія. Фахівці пов'язують це з тим, що самі злочини почасти не квалі-фікуються людьми як вагоме порушення суспільного порядку. Ситуація суспільної аномії сприяє тому, що ненормативне сприймається як нормальне. В умовах, коли порушення стає нормою, громадяни, що потерпають від зло-чинів, часто не звертаються по допомогу до правоохоронних органів, що призводить до поширення латентної віктимності.

Криміналізація суспільних відносин значно змінює систему детермінант латентної віктимності. їх складовими сьогодні стають окремі елементи еко-номічної та правової безпеки особи. Особливо це стосується рівня особистої та майнової захищеності громадян.

Майнова безпека громадян прямо пов'язана із захистом прав власності. Конституційні норми щодо забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, рівності всіх суб'єктів права власності перед законом, гарантування права власності на землю систематично і по-стійно порушуються або їх зовсім не додержуються і навіть ігнорують.

І річ тут не тільки у відсутності відповідних організаційно-правових ме-ханізмів, бюрократизації господарських і суспільних відносин, недоскона-лості правоохоронної і судової системи і т. п. Науковці вказують на більш глибинні причини - структурні деформації у відносинах власності, що сфор-мувалися ще на початку приватизаційних процесів в Україні і зберігаються й дотепер. Головним прорахунком була ставка на те, що безпосередньо вна-слідок приватизації автоматично і швидко виникнуть повноцінні відносини приватної власності і що саме ці відносини утворять інституціональний фундамент усієї системи ринкових перетворень. Такий результат у принципі був недосяжним через невідповідність намірів і досягнень. Фахівці слушно зазначають, що приватизація без персоніфікації власності (а саме цей резуль-тат є визначальним) стає основою не цивілізованої ринкової, а тіньової і пере-важно корумпованої економіки [16, с. 326].

І цим прорахунки не вичерпуються. І досі відсутнє достатнє розуміння того, що системна трансформація власності - це виключно складний багато- аспектний процес, який не обмежується реформуванням правових відносин привласнення, а передбачає відповідні зміни в реальному механізмі володін-ня і використання людиною різноманітних матеріальних та духовних ціннос-тей, характері споживання виробленого продукту, специфіці відносин обміну і розподілу, а також управління економічними процесами тощо.

Помилково визначалася й сутність процесів, що були покладені в основу прийнятих у 1992 р. законів України з питань приватизації. Те, що вважалося первинним роздержавленням, було по суті вже перерозподілом власності, якою фактично володіли приватні особи в результаті неформальної тіньової приватизації у 1985-1991 рр. Досить згадати утворення на базі великих дер-жавних підприємств малих підприємств і кооперативів, що використовува-лися здебільшого для переведення активів і коштів у приватні руки; номен-клатурну приватизацію великих банків України (1989-1991 рр.); «партійно- комсомольський» бізнес (П. І. Лазаренко, Ю. В. Тимошенко) тих же часів та багато іншого.

Тому із самого початку перехідного періоду до ринку стратегія, логіка, політика, механізм приватизації визначалися переважно особами, прямо і без-посередньо причетними до тіньового перерозподілу власності ще в період радянської «перебудови». Утворена в такий спосіб приватнономенклатурна власність поступово стала пануючою і створювала можливість швидкого особистого збагачення без адекватної відповідальності за її ефективне ви-користання.

За таких умов формується якісно новий, практично невідомий світовій практиці інститут - власність без відповідального власника, який базується на системі тіньових економічних відносин і неформальних аморальних норм. Разом із ним виникають і нова ментальність, новий економічний світогляд та новий спосіб життя відповідних суб'єктів господарювання [16, с. 329]. А за відсутності реальної демократизації власність обов'язково використову-ватиметься в корпоративно-кланових інтересах пануючих владних еліт і фор-муватиме основи офіційної державної політики. Звісно, ця політика буде спрямована в першу чергу на захист інтересів фінансової олігархії, а не сус-пільства і громадян.

Потрібно зазначити, що сам по собі перерозподіл власності - це об'єк-тивний, багатоетапний, тривалий та суперечливий процес формування будь- якої форми власності, у тому числі і приватної. Об'єкти власності в «пошуках» своїх оптимальних суб'єктів неодноразово змінюють власників, свій статус, характер використання тощо. Але особливість вітчизняних процесів у цій сфері - їх зв'язок із криміналізацією суспільних відносин, яка створила со-ціальну базу консервації існуючих відносин власності. Ідеться про форму-вання певного кола суб'єктів господарювання і владних структур, які не мають нічого спільного з цивілізованим національним капіталом і національ-ною буржуазією. їх повністю влаштовують існуючі реалії, і вони активно протидіють змінам [16, с. 330-331].

Фахівці зазначають, що зараз ми спостерігаємо вже третю хвилю напів- кримінального перерозподілу тієї частини власності, яка була протиправно привласнена внаслідок першої («перебудова» в СРСР) та другої (1991-2000 рр.) хвиль номенклатурної приватизації. Одним із виявів третьої хвилі є новий захват раніше захваченої власності шляхом так званого рейдерства [16, с. 330].

Сучасна хвиля перерозподілу власності не пов'язана ні з її персоніфіка-цією, ні з капіталізацією прибутків і збільшенням капітальних активів, на-томість вона сприяє тінізації економіки, її корумпованості та олігархізації, а також утворенню кваліфікованого механізму відповідного лобіювання.

Як результат, права власності громадян, підприємств, малого бізнесу в умовах відсутності дієвих і справедливих правоохоронної та судової систем залишаються незахищеними з боку як напівкримінальних і кримінальних структур (рекет, рейдерство, крадіжки, шахрайство, інші неправові форми відчуження), так і держави (податкова дискримінація, свавілля чиновників, бюрократизація, корупція у державних структурах тощо).

У нинішніх умовах фактично жоден із власників не може бути впевненим в непорушності свого права. Існуюча система поки що не дає достатньої га-рантії підтвердження права власності, оскільки не створено надійної системи захисту цього права. Рішення судів у частині майнових стягнень у багатьох випадках не виконуються, і проблема невиконання протягом тривалого часу рішення судів та відсутність засобів юридичного захисту на цей випадок має дійсно широкомасштабний і комплексний характер. Науковці і правозахис-ники вважають, що на сьогодні залишаються непроведеними конкретні ре-форми у законодавстві та адміністративній практиці, а чинні закони не є досконалими [17, с. 6]. Так, Закон України «Про відчуження земельних ді-лянок, інших об'єктів нерухомого майна, що розташовані на них, які знахо-дяться в приватній власності, для суспільних потреб або за мотивами суспіль-ної необхідності» містить суттєві недоліки як у визначенні понять, так і у пра-вовому регулюванні цих відносин і, отже, сам може бути потенційною загрозою для прав власників.

У теперішній час в Україні продовжує діяти застаріла і неефективна так звана «актова система», коли держава займається лише реєстрацією правових актів, у ході якої орган реєстрації не приймає рішення про законність чи дій-сність правового акта і фактично не несе жодної відповідальності перед сумлінними набувачами, які стають беззахисними перед шахраями. Як на-слідок - близько третини звернень до судів і правоохоронних органів у дер-жаві пов'язані саме з конфліктами на тлі законності або дійсності правових актів.

Невиконання рішень вітчизняних судів у частині майнових стягнень, що захищають власність, залишається однією з нагальних проблем у сфері до-держання права на мирне володіння своїм майном. За офіційними даними, у роки незалежності виникла заборгованість України щодо виконання судових рішень у сфері порушень прав людини понад 130 млрд грн і щоденно цей борг зростає.

За оцінками Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, лише 5-10 % майна в Україні мають належним чином оформлені правоустановчі документи, тому обсяг прав і економічних можливостей для тих, чия власність є неоформленою чи недооформленою, значно вужче, а впевненість у недо-торканності майна зовсім відсутня. Ця проблема навіть виходить за рамки захисту прав власності і стає суттєвим гальмом для розвитку економіки кра-їни в цілому, особливо якщо зважити на складний і ризикований процес при-дбання майна в Україні, у результаті якого людина в кращому разі одержує право користуватися набутим активом здебільшого лише на певний час. Добросовісні власники перебувають під постійною загрозою стати жертвами рейдерів, злодіїв та грабіжників, а їх право власності значною мірою є ілю-зорним. Підтвердженням цього можуть бути резонансні крадіжки навіть із державних органів правоустановчих документів по нерухомості (зникнення у січні 2008 р. земельних документів із архіву Броварської райдержадміні- страції, викрадення у березні 2010 р. у центрі Києва джипа з документами щодо приватизації в столиці за 2006-2010 рр. і т. п.) [17, с. 6].

Але й належно оформлені об'єкти власності в умовах вітчизняних реалій теж містять проблеми захисту прав власності. Наприклад, людина володіє, користується та розпоряджається приватизованою квартирою в багатоквар-тирному будинку, але не є повноцінним співвласником усього будинку, оскільки відсутні належні алгоритми взаємодії і вирішення спорів із сусідами.

Підтвердженням актуальності проблем у системі державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є дані рейтингу Doing Business 2012, за якими Україна по зручності реєстрації прав власності посідає 141-ше місце серед 182 країн, а за рівнем захисту прав власності на фізичні активи ділить з Анголою 128-ме місце із 130 країн світу (за даними IPRI) [17, с. 6].

Низький рівень майнової і особистої безпеки пов'язаний також із проб-лемами забезпечення інших конституційних прав і свобод громадян.

Однією з найбільш масових системних проблем є порушення права на захист і ненадання кваліфікованої правової допомоги. Законодавство містить окремі положення, що регулюють питання надання безоплатної правової до-помоги, але механізм, який би забезпечував реальний доступ осіб до такої допомоги, досі не розроблено.

Порядок визначення адвоката через адвокатські об'єднання не забезпечує надання якісної і своєчасної правової допомоги. Держава ж забезпечує без-оплатну правову допомогу фактично далеко не за всіма категоріями кримі-нальних справ і обвинувачених. Якість такої допомоги зазвичай є вкрай низькою. Матеріально не зацікавлені адвокати лише формально присутні в процесі і не виконують свої функції захисників.

А така допомога вкрай необхідна, оскільки сучасний стан судової влади в країні утворює загрозу позбавлення громадян права на справедливий суд. З одного боку, неефективна система відповідальності суддів дозволяє їм уникати відповідальності за порушення присяги та законів, а з другого - фак-тично створено умови для тиску на суддів з боку впливових осіб та провлад- них структур. Судді бояться виносити законні рішення під загрозою усклад-нення просування по службі, ініціювання звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. За результатами соціологічних опи-тувань, проведених Центром суддівських студій разом з Українською неза-лежною суддівською асоціацією, 31 % респондентів свідчили про спроби прокурорів неправомірно впливати на позицію суду під час розгляду судових справ. Якщо додати сюди ще й корупційну складову, то сподівання на спра-ведливість судових рішень стає примарним.

За таких умов порушується важливий принцип доступності суду для всіх категорій громадян. Вільний доступ до правосуддя передбачає обов'язок судів не відмовляти у розгляді справи компетентної юрисдикції, територіаль-но зручне розташування судів, наявність достатньої кількості судів та суддів. Однією з важливих умов доступу до правосуддя є обізнаність особи про ор-ганізацію і порядок діяльності судів. Правосуддя не вважається доступним, якщо система судів залишається для особи складною і незрозумілою в плані визначення компетентного суду для розгляду її справи. У той же час, напри-клад, багато проблем у питанні юрисдикції судів виникло з утворенням ад-міністративних судів. Є багато прикладів того, коли суди по черзі відмовляють у розгляді справи, стверджуючи, що справа перебуває за межами їх компе-тенції. У такій ситуації часто порушується право на свободу та особисту не-доторканність. Усупереч ст. 29 Конституції України затримання без ордера суду трапляється набагато частіше, ніж за судовим ордером. Також пошире-ним є необґрунтоване тримання під вартою під час кримінального процесу. Зазвичай це відбувається з метою одержання зізнання у вчиненні злочину. Арсенал засобів, що використовуються в таких випадках, звичний для право-охоронців, хоча і незаконний: нереєстрація затримання; тиск, залякування та погрози; використання адміністративного арешту з метою кримінального переслідування; продовження строку затримання тощо. На цьому фактично тримається вся система дізнання і слідства.

По більшості заяв про вчинення злочинів кримінальні справи не порушу-ються. За даними МВС, така доля 75 % заяв. І хоча в принципі відмова в по-рушенні кримінальної справи згодом може бути скасована судом, зволікання з розслідуванням завжди негативно позначається на його якості. Загальнові-домо, що часто не порушуються справи навіть за фактом позбавлення життя. Найбільше відмов у порушенні кримінальної справи в разі позбавлення життя працівником правоохоронного органу, загибелі внаслідок ДТП, смертей у лі-карнях і місцях позбавлення волі. Усе більше поширюються факти ухвалення незаконних рішень про припинення досудового слідства і закриття справ.

Тому не випадково, що за 13 останніх років Україна програла у Європей-ському суді з прав людини позовів майже на 200 млн грн. Найчастіше ЄСПЛ фіксує в Україні порушення прав громадян на справедливий суд, на особисту недоторканність та на правовий захист. У 2013 р. Євросудом проти України було ухвалено 42 рішення. На виконання рішень ЄСПЛ у 2013 р. держава виплатила понад 59 млн грн. У теперішній час у провадженні в Євросуді зна-ходяться близько 14 тис. заяв проти України (12,4 % від усіх справ ЄСПЛ в 2013 р.) [18, с. 2].

Систематично і постійно порушуються вимоги трудового законодавства, зокрема зберігається практика виплати заробітної плати «в конвертах» без належного оформлення трудових відносин. Це призводить до порушення за-кріплених Конституцією України прав найманця і зниження його соціальної захищеності. Так, у разі неофіційного прийняття на роботу порушуються такі права громадян: право на зарплату не нижче встановленої законом (у тому числі на доплати, надбавки та інші заохочувальні виплати); одержання со-ціальних гарантій, передбачених законодавством для найманих працівників (оплачувана відпустка, у тому числі по вагітності, пологах і догляду за дити-ною; на оплату тимчасової непрацездатності; на догляд за хворою дитиною; на достроковий вихід на пенсію у разі шкідливих умов праці; на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві; на одержання допомоги по безробіттю тощо).

До того ж, оскільки з «тіньових» зарплат не здійснюються необхідні від-рахування в державний бюджет, Пенсійний фонд України та інші фонди со-ціального страхування, недонадходження в державні центральні фонди приз-водять до дефіциту коштів на охорону здоров'я, освіту, культуру, виплату пенсій та допомог. У 2013 р. недонадходження до бюджету становили близь-ко 60 млрд грн.

Ситуація ускладнюється систематичною заборгованістю по виплатах уже заробленої заробітної плати.

За 10 місяців 2013 р. правоохоронці відкрили 1696 кримінальних справ стосовно керівників підприємств усіх форм власності, які мають заборго-ваність по заробітній платі. 90 керівників підприємств-боржників були усунені з посад. За офіційними даними, фактична заборгованість по випла-ті заробітної плати в Україні станом на 1 листопада 2013 р. становила понад 1 млрд грн [19, с. 2].

Політики та науковці пропонують численні варіанти і засоби щодо проти-дії існуючій протиправній практиці, легалізації виплат заробітної плати та посилення соціального захисту найманих працівників. Водночас фахівці за-значають, що ці питання доцільно вирішувати в площині адміністративного регулювання та шляхом удосконалення трудового законодавства (впрова-дження обов'язкової письмової форми трудового договору, без укладання якого працівник не може бути долучений до роботи, та посилення відпові-дальності за порушення норм трудового права), і застерігають від простого посилення кримінальної відповідальності у сфері трудових відносин. Така позиція мотивується великим ризиком, за яким більш жорстка кримінальна відповідальність не приведе до поліпшення гарантій для працівників, а, на-впаки, може дати зворотний ефект. Цілком імовірно, що в обхід умов трудо-вого законодавства потенційні роботодавці переходитимуть на систему праці на основі цивільно-правових договорів, не пов'язаних із трудовими (наприклад, на основі угод про надання послуг). За таких умов існує загроза порушення норм не тільки трудового, а й податкового законодавства. Грома-дяни ж будуть поставлені перед жорстоким вибором: працювати за цивільною угодою про надання послуг, не маючи офіційного стажу і відрахувань у Пен-сійний фонд, або не працювати взагалі. Тому в цьому плані реформування потребує не тільки трудове, а й податкове законодавство [20, с. 2].

На стан особистої і майнової безпеки впливають як внутрішні, так і зов-нішні чинники, особливо глобалізаційного плану. Всезагальне зростання ролі і значення інформації, інтенсивне використання інформаційного простору на основі сучасних досягнень технічного прогресу, широка практика ство-рення баз даних - це сьогодні загальносвітова тенденція і норма життя. Але способи і методи збирання інформації через соціальні мережі і залучення технічних пристроїв працюють практично безконтрольно, і це призводить до порушення прав і свобод особистості. Так, значне поширення останніми роками використання технічних засобів для стеження за громадянами сут-тєво порушує право на недоторканність приватного життя. З одного боку, зростає кількість скарг на застосування таких засобів приватними особами, а з другого - держава теж розширює використання можливостей для збиран-ня інформації про громадян. Щорічно апеляційні суди розглядають десятки тисяч подань правоохоронних органів про надання дозволів на вилучення інформації із каналів зв'язку, накладення арешту на кореспонденцію, засто-сування технічних засобів для одержання інформації, пов'язаних з обмежен-ням конституційних прав громадян. При цьому, наприклад, СБУ в середньо-му щорічно завершує розслідування близько 900 кримінальних справ, із яких не більше 700 потрапляють до суду. Це означає, що понад 7,5 тис. санкцій були одержані даремно, якщо виходити з інтересів справи, а не певних осіб. За даними Генпрокуратури, тільки 19 % матеріалів, одержаних у результаті оперативно-розшукових заходів СБУ, використовуються в подальшому при порушенні кримінальних справ. Наприклад, у 2003 р. у Києві і Київській об-ласті з одержаних 96 дозволів суду на проведення оперативно-технічних за-ходів не було жодного випадку використання таких матеріалів як доказів у кримінальних справах [21, с. 6]. Виникає запитання: з якою метою прово-дяться 80 % усіх оперативно-розшукових дій СБУ і яким чином використо-вуються одержані матеріали? Це стосується й МВС.

Фахівці зазначають, що ситуація ускладнюється нечіткістю або відсутніс-тю відповідних процедур та меж втручання в приватне життя. Так, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» не повною мірою відповідає принципам визначеності і передбачуваності. Недосконалість цієї процедури визнає й Генпрокуратура. На практиці прокурор не може внести в суд протест відносно надання судом санкції на вилучення інформації із каналу зв'язку. Таку санкцію може скасувати або суд, або орган, який надіслав подання. Отже, фактично контроль за цим процесом відсутній.

Законодавство не передбачає й чітких підстав для вилучення інформації із каналів зв'язку, а також певного строку, протягом якого може вилучатися така інформація.

Висновки. Дослідження стану окремих сторін економічної і правової без-пеки особи дає можливість констатувати, що сучасними умовами існування людини є невизначеність, труднощі в психологічній, економічній, фінансовій, правовій, політичній та інших сферах життєдіяльності.

У держави відсутня основа формування економічної, правової та грома-дянської свідомості особистості, не розроблено механізм захисту її прав і свобод, підтримання законності і правопорядку в суспільстві, що, у свою чергу, сприяє поширенню таких негативних явищ, як деградація особистості, суспільна аномія, злочинність, корупція, криміналізація суспільства.

Проведений аналіз свідчить про те, що система правового регулювання і державного контролю захисту конституційних прав і свобод громадян по-винна формуватися до появи некерованих процесів девіантного характеру в цій сфері і бути спроможною протидіяти сучасним внутрішнім та зовнішнім загрозам.

ЛІТЕРАТУРА

1. Грошевий Ю. М. Коментар до статей 29, 30, 31 Конституції України : [Конституція України. Науково-практичний коментар] / Ю. М. Грошевий // Вибр. пр. / Ю. М. Грошевий. - Х. : Право, 2011. - С. 20о-232.

2. Жмур Ю. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 162 Кримінального кодексу України (порушення недоторканості житла) / Ю. Жмур // Підприємництво, госп-во і право. - 2010. - № 5. - С. 144-147.

3. Лапин А. А. Стратегия обеспечения криминологической безопасности личности, общества, государства и ее реализация органами внутренних дел : монография / А. А. Лапин. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2012. - 295 с.

4. Літвінова І. Ф. Щодо визначення права особи на недоторканість житла чи іншого володіння / І. Ф. Літвінова // Право і суспільство. - 2012. - № 2. - С. 59-64.

5. Лобода А. М. Поняття та зміст правової безпеки особи / А. М. Лобода // Підприємництво, госп-во і право. - 2010. - № 10. - С. 121-125.

6. Мачковский Л. Г. Преступления против личных прав граждан (ст. ст. 136-140 УК РФ) / Л. Г. Мачковский // Энциклопедия уголовного права. - СПб. : Изд-во проф. Малинина СПб ГКА, 2011. - Т. 16 : Преступления против конституцион-ных прав и свобод человека и гражданина, гл. 2. - С. 150-208.

7. Михайленко І. В. Поняття і зміст права на недоторканість приватного життя / І. В. Михайленко // Проблеми законності : акад. зб. наук. пр. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2011. - Вип. 113. - С. 183-190.

8. Новиков В. Понятие частной жизни и уголовно-правовая охрана ее неприкосно-венности / В. Новиков // Уголов. право. - 2011. - № 1. - С. 43-49.

9. Присяжнюк І. І. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканості житла або іншого володіння особи в Україні : монографія / І. І. Присяжнюк. - К. : Нац. акад. прокуратури України ; Кіровоград : МІ IIІ «Антураж А», 2011. - 290 с.

10. Романюк І. Щодо ролі правоохоронних органів України у забезпеченні права особи на безпеку / І. Романюк // Підприємництво, госп-во і право. - 2010. - № 9. - С. 9-11.

11. Серьогін В. О. Право на недоторканість приватного життя (прайвесі) у консти-туційно-правовій теорії та практиці : монографія / В. О. Серьогін. - Х. : ФІНН, 2010. - 608 с.

12. Туляков В. А. Виктимология (социальные и криминологические проблемы) / В. А. Туляков. - Одесса : Юрид. лит., 2000. - з3б с.

13. Шукліна Н. Зміст конституційного принципу визнання людини найвищою соціальною цінністю / Н. Шукліна // Право України. - 2010. - № 11. - С. 76-83.

14. Основні соціальні групи суспільства: проблеми внутрішньої безпеки, довіра та оцінки населення [Електронний ресурс] / Соціол. група «Рейтинг», 2013, листопад. - Режим доступу: http://ratinggroup.com.ua/upload/files/RG_life_ Safety_11.2013.8.pdf.

15. Злобина Е. Субъективная защищенность и правовая защита / Е. Злобина // Зер-кало недели. - 2002. - 21 дек. (№ 49).

16. Институциональная архитектоника и динамика экономических преобразований / под ред. А. А. Гриценко. - Харьков : Форт, 2008. - 928 с.

17. Цвирко Е. Страна «недособственников» / Е. Цвирко // Зеркало недели. - 2013. - 18 июня (№ 22).

18. Самое важное: Украина // Время. - 2013. - 15 окт. (№ 145).

19. Самое важное: Украина // Время. - 2013. - 14 нояб. (№ 163).

20. Сколотяный Ю. Кто был никем, тот будет в доле / Ю. Сколотяный // Зеркало недели. - 2013. - 12 окт. (№ 37).

21. Примаченко А. Бесправие человека: традиции и новые тенденции / А. Прима- ченко // Зеркало недели. - 2009. - 14 нояб. (№ 44).

Размещено на Allbest.ru