Окремі аспекти підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені військовослужбовцями військових формувань зі статусом правоохоронного органу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ ЗІ СТАТУСОМ ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ

Микола Туркот

Державним обвинуваченням відповідно до ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України визнається процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Враховуючи обов'язкові ознаки, властиві підтриманню державного обвинувачення як «сукупності засобів і методів реалізації в суді обвинувальної функції» [1, 43], діяльність прокурора у суді з доведення висунутого особі обвинувачення у кожній категорії кримінального провадження має свою специфіку.

Особливості підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про військові злочини зумовлені багатьма факторами. Насамперед потрібно зауважити, що кожне військове формування, до якого належить притягнутий до кримінальної відповідальності військовослужбовець, входить до складу Воєнної організації держави. Остання є суб'єктом забезпечення військової безпеки, а відтак -- національної безпеки України.

Військова безпека України -- це стан захищеності країни від зовнішніх та внутрішніх загроз, обов'язок щодо протидії яким покладено на військові формування держави.

Головним фактором забезпечення військової безпеки держави є бойова готовність Сил забезпечення безпеки, яка неможлива без дотримання військовослужбовцями у повсякденній діяльності військового правопорядку (передбачений законодавством порядок проходження та/ або несення військової служби). Тому будь- який злочин проти військової служби спричиняє шкоду військовій безпеці держави. У деяких випадках шкода військовій безпеці України може бути спричинена й у разі скоєння військовослужбовцем злочину, не передбаченого Розділом XIX Особливої частини Кримінального кодексу України.

Оскільки злочини, вчинені військовослужбовцем -- співробітником військового правоохоронного формування, становлять підвищену суспільну небезпеку, то протидія їм є першочерговим завданням всіх уповноважених на це органів і посадових осіб.

Військовими формуваннями в Україні є: Збройні Сили України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, Служба зовнішньої розвідки України, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України, Державна спеціальна служба транспорту Міністерства інфраструктури України [2, 15].

До визначальних ознак будь-якого військового формування слід віднести: а) те, що у кожному з них передбачено проходження військової служби, яка характеризується набуттям суб'єктами її проходження статусу військовослужбовця, особливим порядком підлеглості, військовою дисципліною, наявністю особливих прав та обов'язків під час несення спеціальних служб, вивченням засобів і заходів збройного захисту країни тощо; б) діяльність зазначених формувань регулюється не лише Конституцією України, законами й іншими нормативно-правовими актами, обов'язковими до виконання всіма державними органами, а й відомчими наказами, розпорядженнями, інструкціями, настановами.

Умовно усі військові формування можливо поділити на формування: зі статусом правоохоронного органу; зі статусом розвідувального органу; формування, які не здійснюють правоохоронну чи розвідувальну діяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» правоохоронними є органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій. У ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» наводиться орієнтовний перелік правоохоронних органів, до якого, зокрема, віднесено органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи й установи виконання покарань, органи державної контрольно-ревізійної служби, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Усі правоохоронні органи України обов'язково є державними формуваннями.

Залежно від статусу правоохоронного органу (формування), наявності у його працівників військових звань, спеціальних звань, класних чинів правоохоронні органи можна поділити на: а) правоохоронні органи, що мають статус військового формування, співробітники яких -- військові службові особи, яким присвоюються військові звання; б) правоохоронні органи, що не належать до військових формувань, службовим особам яких присвоюються класні чини (територіальні та спеціалізовані прокуратури у складі органів прокуратури України); в) правоохоронні органи, співробітникам яких присвоюються спеціальні звання (органи МВС України, Державної пенітенціарної служби України тощо); г) правоохоронні органи, працівники яких є службовими особами, не мають спеціальних звань, а також класних чинів, однак зараховані до державних службовців відповідної категорії (органи Державної контрольно-ревізійної служби України, органи лісової охорони й інші).

Враховуючи особливості побудови та функціонування Воєнної організації України, до військових формувань зі статусом правоохоронного органу законодавцем віднесені Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України та Військова служба правопорядку у Збройних Силах України. Доцільним вбачається надання внутрішнім військам Міністерства внутрішніх справ України статусу правоохоронного органу спеціального призначення, зважаючи на характер та обсяг завдань цього військового формування [2, 16].

Крім того, згідно зі змістом ст. 519 КПК України до працівників правоохоронних органів також потрібно відносити осіб, тимчасово уповноважених на вчинення процесуальних дій, а саме: керівників дипломатичного представництва чи консульської установи України у разі вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном; капітанів суден України (зокрема й суден, віднесених до військового майна) у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами

України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні [3, 261; 4, 46].

У випадку, якщо особи, визначені у ч. 1 ст. 519 КПК України, є потерпілими у кримінальному провадженні, вони зобов'язані призначити іншу особу, уповноважену на вчинення процесуальних дій. В цьому разі саме призначені керівниками особи визнаються працівниками правоохоронного органу (за ознакою здійснення або/ та організації проведення процесуальних дій).

До військових формувань зі статусом розвідувального органу належать Служба зовнішньої розвідки України, розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого Центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону -- у сферах прикордонної та імміграційної політики, а також в інших сферах, що стосуються питань захисту державного кордону України та її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні.

Військовими формуваннями, які не мають статусу розвідувального чи правоохоронного органу, є: Збройні Сили України, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Державна спеціальна служба транспорту Міністерства інфраструктури України.

Порядок проходження військової служби регулюється низкою нормативних актів: статутами Збройних Сил України, законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідними положеннями про проходження громадянами України військової служби у військових формуваннях України тощо.

Військовослужбовці -- співробітники правоохоронних органів не завжди є військовими службовими особами. Визначення цього поняття міститься у Примітці до ст. 423 Особливої частини Кримінального кодексу України. Зокрема, військові службові особи -- це: а) військові начальники;

б) інші військовослужбовці, які постійно чи тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків; в) військовослужбовці, які виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування. Так само не всі з них -- представники влади, оскільки наявність зазначених повноважень пов'язується з характером та обсягом завдань, які виконує відповідний військовослужбовець.

Представниками влади -- військовослужбовцями є оперативний і слідчий склад Служби безпеки України, оперативний склад Управління державної охорони України, оперативний склад Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, оперативний склад Державної прикордонної служби України, Служби Зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України.

Представниками влади також можуть бути особи, які одночасно належать до категорії військових начальників, а в деяких випадках ще й виконують організаційно- розпорядчі або/та адміністративно-господарські функції. Це начальники слідчих та оперативних відділів (управлінь) Служби безпеки України, начальники оперативних відділів (управлінь) та підрозділів Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Державної прикордонної служби України, Служби Зовнішньої розвідки України, а також розвідувального органу Міністерства оборони України, їхні заступники.

В окремих випадках військовий начальник одночасно може бути представником влади та особою, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, а також начальником за посадою для інших представників влади (начальник регіонального управління Державної прикордонної служби України, начальник Головного управління Служби безпеки України, військовий комісар тощо).

Належність військовослужбовця до військового формування зі статусом правоохоронного органу загалом не впливає на процедуру притягнення його за наявності підстав до кримінальної відповідальності певного виду. Водночас прокурору при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях про військові злочини потрібно пам'ятати про таке.

Завдання і повноваження прокурора з процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про військові злочини визначені в наказі Генерального прокурора України від 12 квітня 2013 року № 12 гн «Про особливості діяльності прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері» [5].

Згідно з пунктами 9-13, 16 галузевого наказу Генерального прокурора України досудове розслідування, а також нагляд у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням здійснюється щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтями 402-421, 423-435 КК України, вчинених працівниками правоохоронних органів, піднаглядних прокурорам з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, та іншими особами, зазначеними у ч. 4 ст. 216 КПК України, які проходять службу та/або працюють у відповідних державних органах чи установах. Окрім того, згідно з п. 8 наказу Генерального прокурора України від 25 червня 2013 року № 10 гн «Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції» [6] Головне управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Генеральної прокуратури України, прокурори регіонів з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та підпорядковані їм прокурори відповідно до компетенції повинні забезпечити організацію досудового розслідування кримінальних корупційних правопорушень згідно з ч. 4 ст. 216, ч. 1 п. 1 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України.

Для належного здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів під час розслідування злочинів, вчинених військовослужбовцями-правоохоронцями, та підтримання державного обвинувачення, прокурору потрібно володіти методикою формування доказової бази й тактичними прийомами з послідовності її реалізації у суді.

Не можна не погодитися з думкою І.М. Козьякова та Л.А. Хруслової про те, що обрана прокурором тактика визначає загальну, але найбільш доцільну лінію його поведінки в прокурорській діяльності стосовно конкретних обставин [7, 56-59]. Тактика прокурора щодо збирання доказової бази та подальшого подання доказів у суді, безумовно, формується набагато раніше його звернення до суду з обвинувальним актом [8, 16].

Враховуючи викладене, у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені військовослужбовцями - співробітниками правоохоронних органів (формувань), доцільно призначати групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження в кримінальному провадженні, а також старшого прокурора цієї групи. З метою забезпечення належного процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях про військові службові злочини, необхідно призначати прокурорів, які мають досвід роботи на слідчо-прокурорських посадах і належну методичну підготовку.

У разі скоєння злочину військовою службовою особою правоохоронного органу до такого військовослужбовця потрібно одночасно ініціювати обрання: 1) запобіжного заходу; 2) заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади. Останнє випливає з положень ч. 1 ст. 151 КПК України, відповідно до якої щодо службової особи правоохоронного органу може бути обрано цей захід забезпечення кримінального провадження незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

Застосування заходів безпеки до військовослужбовців у кримінальних провадженнях про військові злочини здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Водночас застосування заходів безпеки до свідка, потерпілого чи підозрюваного в умовах проходження військової служби має певні особливості. Алгоритм застосування заходів безпеки безпосередньо залежить від категорії кримінального провадження, ступеня ризиків (загроз) військовослужбовцю, специфіки військового формування, у якому проходить службу військовослужбовець. Зокрема, потрібно враховувати, до якої категорії військовослужбовців віднесена особа, яка потребує державного захисту у кримінальному провадженні. Особливу увагу при здійсненні захисту слід приділяти військовослужбовцям строкової служби, оскільки вони позбавлені права вільного пересування як територією військової частини, так і поза її межами. Такі військовослужбовці постійно перебувають у солдатському середовищі, де дуже складно приховати факт спілкування зі сторонньою особою, якою для військової частини є слідчий або прокурор. Іноді переведення військовослужбовця, який погодився свідчити проти підозрюваного у суді, до іншої військової частини, не завжди є дієвим засобом захисту у кримінальному провадженні. Тому слідчому, прокурору потрібно ретельно продумати та застосувати низку заходів, зокрема й заходів безпеки стосовно свідка, потерпілого, підозрюваного, що дасть можливість останнім уникнути незаконного впливу з боку іншої сторони кримінального провадження. При цьому прокурору потрібно мати на увазі, що такою підставою для допиту свідка або потерпілого в порядку ст. 225 КПК України, як наявність інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, може стати тривале закордонне відрядження військовослужбовця. За наявності технічної можливості відряджений військовослужбовець за ухвалою суду у подальшому може бути допитаний у порядку ст. 336 КПК України в режимі відеоконференції.

При вирішенні питання про відшкодування збитків, завданих військовими кримінальними правопорушеннями, прокурору слід ураховувати певні особливості, зумовлені: а) статусом військового майна; б) повною або додатковою матеріальною відповідальністю військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі у випадку вчинення ними кримінальних правопорушень; в) особливостями складу деяких кримінальних правопорушень проти порядку несення або проходження військової служби.

Володіння методикою і тактикою процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені військовослужбовцями правоохоронних органів (формувань), є необхідними професійними якостями прокурора. Водночас відповіді на переважну більшість питань, що виникають у правозастосовній діяльності, можливо надати, лише поєднавши зусилля науковців і практичних працівників та враховуючи практику національних судових органів і Європейського суду з прав людини.

військовослужбовець злочин державний обвинувачення

Список використаних джерел

1. Козьяков І. М. Поняття «державне обвинувачення» в доктрині кримінального процесу: етимологія і генеза / І.М. Козьяков // Вісник Національної академії прокуратури України. -- 2013. -- № 3. - С. 41-45.

2. Туркот М.С. Військові службові особи як суб'єкти відповідальності за корупційні адміністративні правопорушення формування / М.С. Туркот // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2012. - № 4. - С. 15 -19.

3. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян: підруч. / В.П. Пшонка, Є.М. Блажівський, М.К. Якимчук, М.С. Туркот та ін.; за заг. ред. В.П. Пшонки. - К.: Алерта, 2013. - 416 с.

4. Туркот М.С. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України як суб'єкт протидії злочинності / М.С. Туркот // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2013. - № 4. - С. 44-48.

5. Про особливості діяльності прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері: наказ Генерального прокурора України від 12 квітня 2013 року № 12 гн [Електронний ресурс] / Генеральна прокуратура України; Офіційний веб-портал. -- Режим доступу: http://www. gp.gov.ua//

6. Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції [Текст]: наказ Генерального прокурора України від 25 червня 2013 року № 10гн [Електронний ресурс] / Генеральна прокуратура України; Офіційний веб-портал. -- Режим доступу: http://www. gp.gov.ua//

7. Козьяков І.М. Сутність тактики підтримання прокурором державного обвинувачення в умовах дії нового Кримінального процесуального кодексу України / І.М. Козьяков, Л.А. Хруслова // Вісник Національної академії прокуратури України. -- 2013. -- № 2. -- С. 56-59.

8. Підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини у сфері службової діяльності: методичні рекомендації / [Туркот М.С., Ярмиш Н.М., Куц В.М., Козій В.В., Ганова Г.О.]. -- К.: Генеральна прокуратура України; Національна академія прокуратури України, 2013. - 62 с.

Размещено на Allbest.ru