Теоретичні основи класифікації негласних слідчих (розшукових) дій

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Теоретичні основи класифікації негласних слідчих (розшукових) дій

Ігор Козьяков,

проректор з наукової роботи Національної академії прокуратури України, державний радник юстиції 3 класу, доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

Реформа системи кримінальної юстиції концептуально змінила ідеологію кримінального процесуального законодавства, торкнулася фактично усіх стадій кримінального провадження, регламентації збирання доказів і доказування, передусім на стадії досудового розслідування. Однією із новацій стало впровадження інституту негласних слідчих (розшукових) дій.

Процесуальним особливостям цього різновиду слідчих (розшукових) дій присвятили праці вітчизняні науковці: О. А. Білічак, О. Глушков, С. О. Гриненко, О. М. Дроздов, В. Єськов, Д. В. Іващенко, О. В. Керевич, І. І. Когутич, М. І. Костін, С. С. Кудінов, О. О. Левендаренко, І. І. Мусіенко, А. С. Омельяненко, Д. Б. Сергеева, Є. Д. Скулиш, В. Г. Уваров, Р. М. Шехавцов, О. О. Юхно й інші. Проте, незважаючи на наявність певної джерельної бази з цього предмета дослідження, питання поділу негласних слідчих (розшукових) дій на види у науці кримінального процесуального права розкрито не повною мірою.

Значне теоретичне та практичне значення класифікації у даному випадку полягає в тому, що це дає можливість на науковій основі здійснити достатньо чітке розмежування видів негласних слідчих (розшукових) дій, сприяючи тим самим правильному розумінню їх змісту, призначення та місця в системі процесуальних засобів досудового розслідування.

Зазначеним визначається мета цієї статті, якою є проведення класифікації негласних слідчих (розшукових) дій за визначеними критеріями.

У науковій літературі поняття «класифікація» розглядається як система розподілу однорідних предметів чи понять за класами, відділами тощо на основі їхніх загальних ознак. Це одна із найбільш використовуваних у дослідженнях форм систематизації, що являє собою систему знань, завжди існуючу в межах тієї або іншої науки, поняття якої означають впорядковані групи, за якими розподілені об'єкти визначеної предметної галузі на підставі їх подібності в певних властивостях.

О. Л. Субботін під класифікацією розуміє усталену систему знання, поняття якої означають упорядковані групи, за якими розподілені об'єкти деякої предметної галузі на підставі їхньої подібності у визначених властивостях. Ця система покликана вирішувати два основні завдання: по-перше, представляти в надійному й зручному для огляду та розпізнавання вигляді всі об'єкти цієї предметної галузі; по-друге, містити якнайбільше істотної інформації про них. При цьому класифікація є не лише констатацією вже досягнутого знання, а й виконує важливу методологічну функцію: здійснюючи систематизацію певної предметної галузі, вона разом із тим визначає загальний напрям її подальшого цілеспрямованого дослідження [1, 9-10].

Заслуговує на увагу той факт, що в юридичній науці використовується багато термінів, що визначають різного роду розподіл об'єктів на групи: класифікація, типологія, групування, систематика, таксономія тощо.

Різні автори у ці терміни вкладають різний зміст. Однак, незважаючи на термінологічні різночитання, в більшості досліджень йдеться про розподіл сукупності систематизованих об'єктів на групи, кожна з яких має власний зміст, свої властивості, відповідає певному рівню пізнання.

У межах даної статті обмежимося розглядом лише окремих аспектів застосування формальних методів класифікації. Адже вирішувати таку проблему стосовно державно-правових явищ, у тому числі елементів кримінального провадження, якими є негласні слідчі (розшукові) дії, можна лише за умови використання досягнень інших наук у вирішенні аналогічних проблем.

Із логіко-філософських позицій класифікація визначається як особливий випадок застосування логічної операції розподілу обсягу поняття на класи, види, групи тощо. Методологічною основою будь-якої класифікації вважається логіка класів [2, 147-159]. Не випадково в більшості навчальних видань із логіки класифікація ототожнюється з формальним поділом понять на підпорядковані їм поняття; відтак, формування складної, багатокомпонентної побудови здійснюється шляхом проведення лише однієї простої логічної операції [3; 4].

Розглянемо класичні правила поділу понять, які зазвичай розглядають як правила побудови класифікацій:

правило сталої основи (при одному й тому ж поділі необхідно застосовувати одну й ту ж основу);

правило сумірності (поділ має бути сумірним, тобто обсяг членів поділу, разом узятих, має дорівнювати обсягу поділюваного поняття);

правило виключення (члени поділу мають взаємно виключати один одного);

правило безперервного поділу (поділ має бути безперервним).

Призначення наведених правил полягає у забезпеченні логічної побудови класифікації. Таким чином, формально- логічна теорія класифікації визначає один із можливих аспектів її аналізу - умови її логічної правильності.

Іншим аспектом класифікаційної теорії необхідно вважати загальновизнаний у науковому мисленні діалектичний зв'язок форми та змісту. Форма повинна бути пов'язана не з класом (родом чи видом), а саме зі змістом. На нашу думку, дотримуючись зазначених правил, законодавець виділяє об'єкти класифікації за формою негласних слідчих (розшукових) дій, визначаючи їх в окремих нормах кримінального процесуального закону і за їх змістом, а також вказуючи на сутнісні особливості їх проведення (Глава 21 КПК України).

Особливу увагу варто звернути на те, що класифікація завжди проводиться лише з певною метою. Вона фіксує закономірні зв'язки між класами об'єктів, сприяє визначенню ролі та місця кожного об'єкта в загальній системі, допомагає відшукати найбільш важливі, загальні для всіх об'єктів якості та властивості, сприяє більш глибокому пізнанню об'єктів і їх системи, дає змогу обґрунтовано прогнозувати шляхи подальшого розвитку та вдосконалення системи об'єктів.

У процесі класифікації автор ставить за мету такі завдання:

досягнення наукових, пізнавальних і «просвітницьких» результатів, адже глибоке та різнобічне пізнання негласних слідчих (розшукових) дій вимагає не лише їхнього загального (і значною мірою поверхневого) розгляду, а й вивчення їх за окремими частинами, у взаємозв'язку та взаємозалежності цих частин між собою та у своїй єдності;

досягнення практичних цілей удосконалення досудового розслідування, оптимізації діяльності прокурора з процесуального керівництва негласними слідчими (розшуковими) діями та напрацювання методики і тактики дій у цій сфері.

Тому, зважаючи на вказані завдання, для більш досконалого вивчення кримінально-процесуальних явищ, пов'язаних із динамікою (виникненням, розвитком, припиненням) правовідносин у досудовому провадженні під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, варто зосередитись на їхньому формальному та змістовному аспектах.

Відповідно до §§ 2, 3 Глави 21 КПК України система негласних слідчих (розшукових) дій складається з видів, що умовно поділяються на наведені нижче групи.

Негласні слідчі (розшукові) дії, які є різновидами втручання у приватне спілкування. До них відносяться:

аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України);

арешт, огляд і виїмка кореспонденції (статті 261, 262 КПК України);

зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України);

зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України).

Інші види негласних слідчих (розшукових) дій. До таких дій належать:

обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України);

установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України);

спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України);

аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України);

контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України);

виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України);

негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України) [5].

В Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженій спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/15 (далі - Інструкція) негласні слідчі (розшукові) дії поділяються залежно від ступеня тяжкості злочину, у зв'язку з вчиненням якого здійснюється кримінальне провадження, на такі зазначені нижче види. негласний слідчий розшуковий

Негласні слідчі (розшукові) дії, які проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (статті 260, 261, 262, 263, 264, 267, 269, 270, 271, 272, 274 КПК України).

Необхідно зауважити, що такі види негласних слідчих (розшукових) дій, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України) та контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України), мають свої підвиди та форми. Так, відповідно до пп. 1.11.5.1. Інструкції зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж поділяється на підвиди, а саме:

контроль за телефонними розмовами;

зняття інформації з каналів зв'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 271 КПК України та

п. 1.12 зазначеної вище Інструкції контроль за вчиненням злочину проводиться у таких формах:

контрольована поставка;

контрольована закупка;

оперативна закупка;

спеціальний слідчий експеримент;

імітування обстановки злочину.

Негласні слідчі (розшукові) дії, які проводяться незалежно від тяжкості злочину (ч. 2 ст. 264, ст. 268 КПК України) [6].

За суб'єктом прийняття процесуальних рішень негласні слідчі (розшукові) дії поділяються на такі, що проводяться за рішенням:

слідчого судді за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, - аудіо-, відеоконтроль особи, накладення арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем (статті 260-264 КПК України), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України), контроль за вчиненням злочину (у випадках, передбачених ч. 8 ст. 271 КПК України), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України);

прокурора - контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України);

прокурора або слідчого, за погодженням з прокурором, у виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини КК України (ч. 1 ст. 250 КПК України). Слід зазначити, що при прийнятті рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії в перелічених у ч. 1 ст. 250 КПК України випадках прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з клопотанням до слідчого судді про надання дозволу на її проведення. Якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, що розпочата як невідкладна у випадках, передбачених ч. 1 ст. 250 КПК України, то вона повинна бути негайно припинена, а отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація має бути знищена в порядку, передбаченому ст. 255 КПК України;

прокурора або слідчого - зняття інформації з електронних інформаційних систем, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем чи не пов'язаний із подоланням системи логічного захисту (ч. 2 ст. 264 КПК України);

прокурора або слідчого, за погодженням з керівником органу досудового розслідування, - виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України).

Варто також зазначити, що з часу набуття чинності КПК України у теорії кримінального процесу сформувалося декілька підходів до визначення критеріїв типологізації негласних слідчих (розшукових) дій.

Зокрема, С. Б. Фомін і С. О. Гриненко відповідно до встановленого у КПК України розподілу негласних слідчих (розшукових) дій класифікують їх за такою підставою, як характер і ступінь обмеження права особи на приватність [7, 435].

Д. Й. Никифорчук та С. І. Ніколаюк, аналогічним чином поділяючи негласні слідчі (розшукові) дії, вихідним положенням у їх розмежуванні визнають спрямованість і характер виконуваних завдань. При цьому до першого блоку вчені відносять дії, спрямовані в основному на пошук та отримання з різних джерел відомостей інформаційного призначення, які передбачені у § 2 Глави 21 «Втручання у приватне життя» КПК України, а до другого - дії, які згідно з § 3 Глави 21 «Інші види негласних слідчих (розшукових) дій» КПК України спрямовані переважно на виявлення і фіксацію фактичних даних про конкретні злочинні дії, що вчиняються окремими особами та групами, для розслідування злочинів, а також на встановлення й затримання осіб, які переховуються [8, 252-253].

Підсумовуючи викладене, варто наголосити: у зв'язку з тим, що негласні слідчі (розшукові) дії займають особливе місце у кримінальному процесі, що зумовлено їх процесуальним статусом, а також таємним і винятковим характером проведення, необхідно чітко розмежовувати види негласних слідчих (розшукових) дій з метою ефективного проведення досудового розслідування.

Список використаних джерел

Субботин А. Л. Классификация / А. Л. Субботин. - М., 2001. - 94 с. - С. 9-10 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://iph.ras.ru/uplfile/root/biblio/2001/Subbotin_1.pdf

Кнапп В. Логика в правовом сознании / В. Кнапп, А. Герлох. - М., 1987. - 289 с.

Див., напр.: Жеребкін В. Є. Логіка: підручник / В. Є. Жеребкін. - [11-те вид., випр.]. - К.: Знання, 2011. - 263 с.

Конверський А .Є. Логіка: підручник для студентів юридичних факультетів. - [3-тє вид. перероб. та доп.]. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 296 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2013. - № 9-10, № 11-12, № 13. - Ст. 88.

Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні: наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5. -Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0114900-12.

Кримінальний процес: підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шила. -Х.: Право, 2013. -824 с.

Кримінальний процес [текст]: підручник / за заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 544 с.

Размещено на Allbest.ru