Мотив порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотив порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками

Досліджено форми мотивів як обов'язкові ознаки суб'єктивної сторони складу порушення рівноправності громадян залежно від їх расової й національної належності, релігійних переконань, інвалідності та ін.

В юридичній літературі вивченню мотиву традиційно приділяється істотна увага. Так, ще наприкінці XIX ст. відомий російський криміналіст М. П. Чубинський визначав мотив злочину як внутрішню силу, яка, породжуючи вольовий процес, рухає індивідом у його свідомій діяльності й приводить за сприяння всієї його психіки до результатів, які проявляються зовні [4, с. 25]. Так, І. Г. Філановський визначав мотив злочину як усвідомлений і конкретно визначений інтерес, який спонукає до вчинення суспільно-небезпечного діяння [5, с. 41]. У свою чергу М. П. Чубинський вважав мотив первісною ланкою вольового процесу і підкреслював, що мотив є витоком злочину, конкретним фактом, що підлягає обов'язковому судовому розгляду [4, с. 109].

Більш розлогими є дефініції, запропоновані О. С. Капінус, а саме: мотив злочину - це обумовлені деякими потребами внутрішні спонукання до досягнення конкретного суспільно небезпечного результату, які викликають у особи рішучість вчинити злочин [6, с. 13-14], та А. І. Рарогом: мотив злочину - це обумовлене потребами та інтересами спонукання, яке викликає у особи рішучість вчинити злочин і проявляється у ньому[7, с. 149].

Виклад основного матеріалу. У злочині передбаченому ст. 161 КК України, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мотив злочину. Тут має місце той прийом законодавчої техніки, за якого мотив прямо не вказується в тексті закону, проте випливає з тлумачення змісту діяння, адже умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі й ненависті, приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями свідчать про наявність мотиву ненависті та ворожнечі.

В узагальненому вигляді під мотивом національної (релігійної, расової) ненависті або ворожнечі слід розуміти зумовлені певними потребами внутрішні спонукання, що виражають прагнення винного показати свою перевагу і неповноцінність потерпілого через його приналежність до конкретної (іншої) нації (раси, віросповідання), і внаслідок цього виразити своє ненависне до нього ставлення, принизити його гідність [8, с. 11].

Через те, що мотив цього злочину в законі виписаний нечітко й встановлюється шляхом тлумачення змісту діяння, в теорії кримінального права питання про його наявність вирішується неоднозначно. Наприклад, М. І. Мельник, М. І. Хавронюк, О. Ф. Бантишев, Б. Ф. Романюк і деякі інші автори у своїх працях взагалі не приділяють уваги проблемі мотиву цього злочину [9, с. 402].

Так, Л. Д. Єрмакова вважає, що при порушенні рівноправності громадян існує спеціальна мета, яка породжує націоналістичні мотиви [10, с. 25-26]. Б. В. Здравомислов, А. І. Рарог та інші автори визначають мотивами цього злочину політичну незрілість, неприязне ставлення до осіб інших національностей тощо [11, с. 38-39].

Водночас С. В. Дьяков та інші дослідники стверджують, що до вчинення порушення рівноправності громадян можуть спонукати різні мотиви, проте всі вони мають націоналістичне забарвлення [12, с. 53]. У свою чергу А. І. Гришаєв вказував на такий мотив, як расова чи національна нетерпимість, яка відбиває великодержавний шовінізм чи місцевий націоналізм винного [13, с. 100].

Нечіткість законодавчої конструкції ст. 161 КК України щодо визначення мотиву цього злочину є одним із показників відсутності широкої практики її застосування. Відповідно до аналітичної записки Національного інституту стратегічних досліджень [14] ігнорування мотивів нетерпимості при кваліфікації злочинів призводить до невідповідності заяв представників МВС про спад міжетнічної та расової нетерпимості реальній ситуації в суспільстві. Низький рівень статистичних показників злочинів, здійснених на ґрунті нетерпимості, зумовлений, з одного боку, схильністю правоохоронних органів кваліфікувати подібні злочини як хуліганство та ігнорувати наявність мотивів міжнаціональної та расової нетерпимості, а з іншого - поширеною практикою не звертання потерпілих до правоохоронних органів з причин недовіри до них.

Іншим прикладом ігнорування мотивів расової, етнічної та національної нетерпимості є характер кваліфікації злочинів, таких як вандалізм культових споруд, місць поховань, «війни пам'ятників», цілеспрямоване пошкодження майна представників певних груп тощо. Зокрема, подібні правопорушення кваліфікуються як хуліганство і на практиці мотиви нетерпимості, передбачені ст. 67 КК України як «вчинення злочинів на ґрунті, расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату» з переліку обставин, які обтяжують покарання, не використовуються.

Слід зауважити, що мотиви політичної, ідеологічної, расової, національної, релігійної ненависті чи ворожнечі, а також ненависті або ворожнечі відносно якої-небудь соціальної групи слід відносити до негативних мотивів, тобто до таких спонукань, які законодавець розглядає як такі, що підвищують суспільну небезпечність діяння.

Посилення кримінальної відповідальності за злочини, вчинені за вказаними мотивами, пов'язано насамперед з тим, що розглядувані спонукання, об'єктивуючись у конкретному діянні, значно підвищують його суспільну небезпечність, тому що детермінують додатковий об'єкт посягання - відносини у сфері реалізації конституційного принципу рівноправності незалежно від приналежності до раси, нації, релігійної конфесії та іншої соціальної групи. У даному випадку спостерігається тісний зв'язок даної ознаки суб'єктивної сторони злочину з вказаним об'єктом кримінально-правової охорони. Вплив деяких мотивів на ступінь суспільної небезпечності злочину може бути досить суттєвим, оскільки, як стверджувала Н. Ф. Кузнєцова, суспільна небезпечність є категорією об'єктивно-суб'єктивною [15, с. 89-90]. Слід погодитися з В. М. Кудрявцевим, який писав, що саме на базі мотиву і мети, в тісному взаємозв'язку з ними у генезисі злочинної поведінки виявляються окремі ознаки двох елементів злочину - об'єкта й об'єктивної сторони. Це проявляється в таких ланках: суб'єкт злочину - мотиви - мета - об'єкт і спосіб діяння - умисел - об'єктивна сторона - злочинний результат [16, с. 57].

Таким чином, мотиви ненависті чи ворожнечі надають діянню іншу якісну характеристику, пов'язану з порушенням принципу конституційної рівноправності громадян незалежно від їх біологічних і соціальних особливостей. Порушення цього принципу, обмеження громадян у правах за ознаками раси, національності, релігійної та іншої соціальної приналежності означає дискримінацію, будь-які форми якої заборонені міжнародним та національним законодавством. У цьому значенні вказані мотиви завжди мають дискримінаційну спрямованість. Проте, на нашу думку, оцінювати злочини, мотивовані ненавистю тільки через категорію дискримінації, не зовсім правильно.

Вказані діяння, порушуючи конституційні права громадян, мотиваційно-орієнтовані й проти конституційного ладу держави, адже расова, національна, релігійна і соціальна рівноправність - основа будь-якої правової, демократичної держави і громадського суспільства.

На думку А. Х. Кунашеєва, вчинення будь-якого кримінально караного діяння за мотивами політичної, ідеологічної, расової, національної, релігійної, соціальної ненависті чи ворожнечі надає йому екстремістського забарвлення. Саме наявність цих спонукань у діях винного характеризує кримінальний акт як злочин екстремістської спрямованості [3, с. 87].

Кримінальний закон не розкриває поняття мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної, релігійної ненависті чи ворожнечі відносно будь-якої соціальної групи. Юридичне визначення мотивів ненависті та ворожнечі у своїй основі носить оціночний, суб'єктивний характер. Указані спонукання специфічні за своїм соціально-психологічним змістом. Навряд чи можна знайти якийсь інший мотив, що з точки зору його внутрішньої сутності та форм прояву був би найбільш різноманітний і викликав такі складнощі у визначенні.

В юридичній літературі здійснювались спроби сформулювати поняття розглядуваних мотивів. Так, Л. А. Андреєва визначала мотиви расової, національної та релігійної ненависті чи ворожнечі як спонукання, які засновані на негативній оцінці конкретної раси, нації або релігії [17, с. 40]. У свою чергу

О. С. Капінус пропонувала розуміти під мотивом національної ненависті чи ворожнечі обумовлені деякими потребами внутрішні спонукання, які виражають прагнення винного показати неповноцінність потерпілого за причиною його приналежності до конкретної нації і внаслідок цього своє ненависне до нього відношення. Аналогічним чином формулюються мотиви расової й релігійної ненависті чи ворожнечі [6, с. 115-116]. З незначними відмінностями ця дефініція відтворюється в дисертаційному дослідженні Л. Г. Шнайдер [8, с. 11], а також у монографії О. В. Шлегель, Г. В. Костилевої та М. М. Мілованової [18, с. 14-15].

Але У. Н. Ахмедов мотиви національної чи расової ненависті чи ворожнечі у злочинах проти життя і здоров'я розглядає як ганебні спонукання екстремістського характеру, що ґрунтуються на нетерпимості й крайній неприязні до певної національності чи раси та виражають наміри винного вчинити дії, спрямовані проти життя і здоров'я потерпілого, за ознаками його приналежності (чи симпатії) до певної національності чи раси [19, с. 9].

Звернемо увагу, що законодавець у ч. 1 ст. 161 КК України оперує словами «ненависть» і «ворожнеча». Словники тлумачать їх майже однаково. Так, В. І. Даль характеризує ненависть як відразу, огиду; бажання зла, сильну нелюбов, ворожнечу, зловмисність [20, с. 523], а ворожнечу - як стан ворогуючих, неприязнь, незгоду, бажання зла [21, с. 259]. С. І. Ожегов зазначає, що ненависть - це почуття сильної ворожнечі, злоби, а ворожнеча - відносини і дії, пройняті неприязню, ненавистю [22, с. 456]. Таким чином, термін «ворожнеча» можна розглядати у двох аспектах: 1) як синонім слова ненависть, тобто як позначення відповідного негативного почуття, при чому в такому значенні слово вживається не так часто; 2) як відносини і дії, проникнуті ненавистю.

Можна погодитися з тими авторами, які вважають, що слово «ворожнеча» некоректно застосовувати до мотиву [22, с. 82; 23, с. 77-78; 24, с. 42; 25, с. 65]. Мотив - це внутрішня спонукальна причина поведінки індивіда. У даному випадку стосовно мотиву більш коректно вживати слово «ненависть».

Якщо ненависть - категорія суб'єктивна, вона завжди знаходиться всередині суб'єкта, то ворожнеча - категорія об'єктивна, виражена поза суб'єктом. Ворожнеча - це відкрите вираження ненависті, яке проявляється в конкретних діях, спрямованих на спричинення шкоди ворогу - об'єкту ворожих відносин [25, с. 45].

Використання законодавцем слів «ненависть» та «ворожнеча» щодо мотиву слід сприймати як синонімічні поняття, які дублюються та взаємно замінюють один одного. У цьому сенсі ми не підтримуємо авторів, які пропонують розглядати ворожнечу і ненависть як самостійні мотиви злочину з різним змістом [26, с. 5-6]. Отже, з урахуванням вищевикладеного пропонуємо виключити з ч. 1 ст. 161 КК України слово «ворожнеча».

Психологами встановлено, що мотив як внутрішнє джерело поведінки може обумовлюватися багатьма факторами, одним з яких є почуття. У цьому значенні мотив ненависті (ворожнечі) - це завжди емоційний мотив, адже в його основі лежить почуття ненависті до певної раси, національності, релігії, партії, ідеології, іншої соціальної групи.

Ненависть у психології визначається як почуття, яке супроводжується вкрай вираженим бажанням завдати шкоди, заподіяти неприємності відповідному об'єкту [27, с. 240]. Це глибока, довга, інтенсивна емоція, яка виражає ворожнечу до людини, групи та об'єкта [28, с. 152]. Ненависть - це не просто почуття неприязності, це сильна неприязнь, її крайня форма, що характеризується тривалістю й стійкістю, вона може бути джерелом потужної руйнівної сили як для самої особи, яка її відчуває, так і для групи, на яку вона спрямована.

Ненависть (ворожнеча) як мотив злочину, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК України, має різне забарвлення: політичне, ідеологічне, расове, національне, релігійне, а також ненависть (ворожнеча) щодо певних соціальних груп. Спробуємо розкрити зміст даного мотиву.

Здебільшого в основі мотиву ненависті (ворожнечі) лежить ксенофобія - нетерпимість, неприязнь до чого-небудь, кого-небудь чужого незнайомого.

Сприйняття чужого як незрозумілого, незбагненного, а тому небезпечного і ворожого, яке переходить до рангу світогляду, може стати причиною ворожнечі за принципом національного, релігійного чи соціального поділу [29, с. 25].

Наприклад, хоча для «традиційних» меншин ксенофобія в українському суспільстві не становить гострої проблеми, виключенням є рівень упередження та негативної стереотипізації до представників ромської меншини. Упереджене ставлення, ксенофобія та негативні стереотипи інспіруються в українському суспільстві значною мірою шляхом цілеспрямованих інформаційних кампаній (наприклад, антитатарська та ісламофобська кампанії, зокрема в АРК). Протягом 2011 р. низка подібних кампаній відбулася проти будівництва мечетей у містах Біла Церква та Хмельницькому, маршу «Умань без хасидів» тощо. Іншим фактором нагнітання ксенофобських настроїв в українському суспільстві є поширена практика використання «мови ненависті» у ЗМІ [30].

Раса - це історично складена група людей, яка об'єднана спільністю походження і деяких спадкових фізичних особливостей: побудова черепа, тіла, пігментація шкіри тощо [31, с. 1087]. Нація - історично сформована стійка спільнота людей, яка утворена в процесі формування спільноти на їх території, економічних зв'язків, літературної мови, особливостей культури і духовного образу [32, с. 609].

Націоналізм являє собою ідеологію й політику в національному питанні, що основана на розумінні нації як вищої цінності та форми спільноти. Він завжди супроводжується ідеєю національної V переваги і національної винятковості, нерідко приймає крайні форми (шовінізм), зближується з расизмом і веде до гострих внутрішніх і міждержавних конфліктів [32, с. 1029]. Расистська й націоналістична ідеологія часто лежить в основі формування відповідного мотиву ненависті. Ці концепції культивують ідею винятковості будь-якої нації чи раси, її переваги над іншими, які видаються неповноцінними.

Расова чи національна ненависть і ворожнеча може бути сформована і на побутовому рівні. Можливі ситуації, коли особиста неприязнь, викликана діями представника якої-небудь етнічної групи, проектується на всю націю (расу), до якої належить ця особа. Негативні якості однієї людини переносяться на цілий етнос.

Джерелом расової чи національної ненависті та ворожнечі може бути і помста. Помста - це навмисне спричинення зла, неприємностей з метою помститися за образу, зневагу, страждання [33, с. 193-194]. Прагнення помститися конкретному кривднику може трансформуватись у негативне відношення до всіх осіб тієї ж нації чи раси, до якої належить останній. Помста, таким чином, приймає неперсоніфікований характер і зливається з расовою, національною ненавистю, яка і виступає мотивом злочину.

У ст. 35 Конституції України гарантується право кожного на свободу світогляду та віросповідання. «Це право включає сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова» [35].

Релігія - світогляд та світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні діяння (культ), засновані на вірі в існування Бога чи богів, надприродного [36, с. 1018].

Релігійна ненависть чи ворожнеча як мотив злочину, передбаченого ст. 161 КК України, пов'язана насамперед з нетерпимістю до віруючих інших релігійних конфесій, які видаються винному ворожими, засновані на помилкових віровченнях та ідеях. Однак вона може проявлятись і в сильній неприязні до потерпілого з причини його атеїстичного світогляду чи приналежності до агностиків.

Слід погодитися з характеристикою даного мотиву, запропонованого А. Ф. Мінекаєвою, котра розглядає його як ненависть, спричинену сповіданням іншої релігії, ніж винний, сповідання релігії взагалі чи не сповіданням релігії зовсім [37, с. 75].

Релігійна ненависть чи ворожнеча специфічні своєю демонстративністю, абстрагованістю від особистих якостей конкретного адресата ненависті чи ворожнечі, прагнення бачити в ньому дійсні чи приписані всій конфесії недоліки, нікчемністю чи відсутністю безпосереднього приводу до цього «надособистого» конфлікту [38, с. 123].

Як повідомляє Головне слідче управління Національної поліції України, траплялись випадки підпалів храмів УПЦ: так, у столиці з січня по травень 2016 р. було здійснено три спроби храмових підпалів і, щонайменше, дві - у регіонах: у містах Миколаїв Львівської області та Павлоград Дніпропетровської області. Проте представники Нацполіції залишили поза увагою низку актів вандалізму по відношенню до місць, духовно значимих для християн різних конфесій. Зокрема, у вересні та жовтні минулого року був облитий фарбою пам'ятник святому князю Володимиру Великому в Києві, широкого резонансу набули факти спилювання поклінних хрестів у Дніпрі, Умані та Вінницькій області [39].

рівноправність релігійний мотив

Висновки

Таким чином, під мотивами расової, національної, релігійної ненависті та ворожнечі пропонуємо розуміти внутрішні спонукання, які виражають стійку неприязнь до певної раси, національності, релігійної конфесії і викликають у винного спричинити потерпілому фізичну, майнову чи моральну шкоду у зв'язку з його відношенням до релігії, приналежністю до певної раси чи національності.

Список літератури

1.Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131

2.Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: пер. с нем. / под ред. Б. М. Величковского; предисл. Л. И. Анцыферовой, Б. М. Величковского. Т. 1. Москва: Педагогика, 1986. 392 с.

3.Кунашев А. А. Мотивы ненависти или вражды в уголовном праве России: монография. Москва: Юрлитинформ, 2013. 192 с.

4.Чубинский М. П. Мотив преступной деятельности и его значение в уголовном праве. Ярославль: Типо-литография Э. Г. Фальк, 1900. 373 с.

5.Филановский И. Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1970. 173 с.

6.Капинус О. С. Убийства: мотивы и цели. Москва: ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2004. 312 с.

7.Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. Санкт- Перербург, 2003. 304 с.

8.Шнайдер Л. Г. Преступление по мотиву национальной, расовой, религиозной ненависти или вражды либо кровной мести в уголовном праве Российской Федерации: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 2006. 24 с.

Размещено на Allbest.ru