Функції механізму правотворчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФУНКЦІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАВОТВОРЧОСТІ

Чабур С.В.,

аспірант Класичного приватного університету

Досліджуються поняття функції механізму правотворчості та її складові. Розмежовується поняття функції правотворчості та функції механізму правотворчості. Основна увага приділена необхідності удосконалення проведення правової експертизи та правового моніторингу правотворчості; подоланню колізій та усуненню недоліків нормативно-правових актів.

Ключові слова: механізм правотворчості, функції, розвиток правової системи, правовий моніторинг, правова експертиза, колізії.

правотворчість функція механізм колізії

Исследуются понятие функции механизма правотворчества и его составляющие. Разграничивается понятие функции правотворчества и функции механизма правотворчества. Основное внимание уделено необходимости совершенствования проведения правовой экспертизы и правового мониторинга правотворчества; преодоления коллизий и устранения недостатков нормативно-правовых актов.

Ключевые слова: механизм правотворчества, функции, развитие правовой системы, правовой мониторинг, правовая экспертиза, коллизии.

The concept of the function of the mechanism of law-making and its components is explored. The distinction between the function of law-making and the function of the mechanism of law-making is made. The main attention is paid to the necessity to improve the legal expertise and legal monitoring of law-making; to overcome the collisions and to eliminate the shortcomings of regulatory acts.

Key words: mechanism of law-making, functions, development of the legal system, legal monitoring, legal expertise, conflicts.

Постановка проблеми. Правотворчий процес реалізується здебільшого через його функції, які забезпечують новелізацію законодавчої діяльності, її ефективність, усунення прогалин та колізій у праві, систематизацію та вдосконалення нормативно-правових актів. Водночас наявними проблемами у зазначеній сфері є такі негативні явища, як відсутність впровадження на всіх рівнях правотворчості дієвої правової експертизи проектів нормативно-правових актів, правового моніторингу прийнятих законів, розробленої стратегії перспективного планування законодавчих та інших нормативних правових актів, пропозицій щодо усунення наявних прорахунків та недоліків у праві.

Стан опрацювання. Зазначена проблематика досліджується як зарубіжними (М. Заніна, Т. Москалькова, А. Малько, С. Синюков, В. Сирих, С. Полє- ніна, М. Федотов), так і вітчизняними (М. Кравчук, О. Мурашин, О. Скакун, П. Рабінович, М. Цвік) правниками. основну увагу вони зосереджують на питаннях визначення поняття правотворчості, її ознаках, принципах, функціях, стадіях, реалізації тощо. Водночас різнобічні питання сутності та змісту функцій механізму правотворчості ще не мають комплексного розгляду.

Метою статті є дослідження на основі аналізу наукових підходів визначення поняття та складових елементів функцій механізму правотворчості, їх ролі у правотворчому процесі.

Виклад основного матеріалу. Розглянемо словникове трактування основних термінів, які ми будемо розглядати («механізм», «функції»), та сформуємо визначення поняття «функції механізму правотворчості». Під терміном «функція» Великий тлумачний словник сучасної української мови розуміє:

1) явище, яке залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін; 2) робота кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось; 3) призначення, роль чого-небудь; одним із трактувань терміна «механізм» є його визначення як внутрішньої будови, системи чого-небудь, сукупності станів і процесів, з яких складається певне явище [1, с. 1335, 523]. Тобто якщо терміни «функція» і «механізм» розглядати як сукупність структурних складових елементів, які входять до системи певної діяльності, певного призначення, то під функціями механізму правотворчості, зважаючи на загальне визначення правотворчості як діяльності зі створення правових норм, варто розуміти сукупність правових засобів, якими законодавчий орган системно від імені держави здійснює правовий вплив на суспільні відносини з метою отримання бажаних для неї результатів.

Варто розмежувати функції правотворчості та функції механізму правотворчості. Функції правотворчості більшістю науковців визначаються як напрями діяльності, пов'язаної зі встановленням, зміною або скасуванням правових норм, створенням і розвитком законодавства. Функції правотворчості розмежовують з їх реалізацією, зокрема, Р. Ященко доцільно вказує: «Функції правотворчості - це види впливу правотворчості на право і законодавство, які утворюють загальну систему відносин між правотворчістю та іншими процесами розвитку праваі правовими інститутами, тоді як реалізація функцій правотворчості є процесом практичного втілення у життя у зовнішніх відносинах із конкретними елементами правової системи цілей і завдань правотворчості» [2].

До функцій правотворчості відносять різну їх кількість, зокрема, Ю. Ведєрніков виділяє дві такі функції: 1) поточну правотворчість, пов'язану з первинним регулюванням суспільних відносин, оновленням норм права та усуванням прогалин; 2) системну правотворчість, яка в основному пов'язана з кодифікацією правотворчості [3]. М. Цвік вказує на дію чотирьох функцій: 1) функцію первинного регулювання суспільних відносин (здійснюється шляхом видання нових за змістом нормативно-правових актів); 2) функцію оновлення правового матеріалу (зміна чи відміна застарілих нормативно-правових актів); 3) функцію ліквідації прогалин у праві (часткове або повне усунення пропусків у правовому регулюванні певних суспільних відносин); 4) функцію систематизації нормативно-правового матеріалу (впорядкування, об'єднання та доповнення нормативних актів) [4]. Аналіз змісту вказаних функцій правотворчості дає змогу зробити висновок про цілеспрямовану діяльність законодавчого державного органу з прийняття, скасування або вдосконалення нормативно-правових актів або юридичних норм.

Повертаючись до визначення функцій правотворчого механізму, наведемо дефініцію, яка розроблена С. Синюковим: функції правотворчого механізму - це найбільш важливе спрямування впливу правотворчості на регулятивну практику суспільства та роль, яку механізм правотворчості відіграє в розподілі праці у правовій системі. внаслідок вказаного функціонального аспекту досягається особливий результат - створення нового права в єдності усіх його формальних, змістовних і ціннісно-психологічних характеристик [5, с. 72]. функції механізму правотворчості тісно пов'язані з механізмом правового регулювання та визначають його спрямування. Під механізмом правового регулювання науковцями визначається вся система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин відповідно до цілей і задач держави. Зауважимо, що механізм правового регулювання реалізується через методи (основними з них є імперативний і диспозитивний) і способи (дозвіл, зобов'язування (веління), заборони).

Умовно функції механізму правотворчості поділяють на: загальносоціальні та юридичні. до першої групи функцій належать: 1) функція соціалізації особистості, 2) функція перетворення соціально-юридичної практики, 3) функція соціального вибору. до другої групи функцій належать: 1) функція стабілізації суспільних відносин; 2) функція забезпечення динаміки права, 3) автаркічна функція, 4) функція розвитку правової когнітивності, 5) оціночна функція [5, с. 73].

На наш погляд, функції механізму правотворчості за їхньою спрямованістю варто розглядати більш широко. Так, функція стабілізації суспільних відносин передбачає їх попереднє впорядкування, і лише на цій основі здійснюється стабілізація суспільних відносин. Правове впорядкування суспільних відносин здійснюється через їх правове регулювання та встановлення правопорядку. Під правовим регулюванням (зазначене поняття є складним і багатогранним і не має однозначного тлумачення) більшість науковців розуміє правовий вплив на суспільні відносини через систему юридичних інструментів - засобів, способів, форм і методів та забезпечення правопорядку та стабільності у суспільстві. Встановлення правопорядку здійснюється через реалізацію його функцій, які передбачають: зміцнення внутрішніх зв'язків суспільних відносин, у тому числі із економічними і політичними системами; протистояння впливам правового нігілізму, волюнтаризму, зловживання правом, волюнтаризму; збереження і розвиток демократії, укріплення законності, покращення діяльності правоохоронних органів, судової системи. Успішна реалізація зазначених напрямів забезпечує стабілізацію суспільних відносин.

Функція розвитку і вдосконалення правової системи є однією з основних функцій механізму правотворчості. До основних шляхів реалізації правової політики у цьому напрямі, вважаємо, належать:

1) розробка науково-обґрунтованої концепції стратегії правотворчості із залученням широкого кола науковців та громадськості; плановість прийняття законодавчих актів з урахуванням реальної політичної, економічної, соціальної обстановки в державі;

2) створення цілісної системи органів державної влади, які будуть займатися законопроектною роботою; запровадження практики поточного та довгострокового планування роботи у сфері законопро- ектування; прийняття відповідного базового закону; створення курсів із законопроектування з видачею спеціальних сертифікатів тощо [6];

3) боротьба з такими негативними явищами, як прийняття Верховною Радою України недостатньо відпрацьованих законодавчих актів, що зумовлюється у подальшому накладанням президентського вето.

Під час розробки нормативно-правових актів більш ґрунтовного застосування потребує правова експертиза і правовий моніторинг. В юридичній літературі на основі узагальнення різних підходів науковців (І. Лозинська, Л. Халфіна, А. Піголкін, М. Абдуллаєв, С. Комаров, В. Степанян, Р Надєєв, А. Ейсман, М. Васильєв, Н. Ралдугін, В. Литвин, А. Олійник, А. Селіванов) щодо правової експертизи нормативно-правових актів виділяються такі погляди щодо її місця і ролі у процесі правотворчості та правозастосування: 1) правова експертиза на стадії правотворчості не має виділятися окремо; 2) вся правотворча робота повинна мати експертне забезпечення; 3) під час здійснення такого виду діяльності треба уникати термінів типу «рецензування»; 4) стадія експертизи або будь-яка інша перевірка проекту нормативно-правового акта у процесі правотворчості має бути обов'язковою; 5) правова експертиза є самостійною стадією процесу правотворчості або окремим етапом однієї із стадій; 6) правова експертиза є складовою частиною правового моніторингу правотворчості та правозастосування [7, с. 8].

Основними недоліками правової експертизи у правотворчості, що потребують усунення, є: відсутність ефективної методики її проведення; у тому числі антикорупційної; відсутність і недостатність практичної підготовки і практичних знань в експертів, які її здійснюють; відсутність єдиного погляду на поняття «громадська експертиза», її цілей, завдань, суб'єктів та шляхів здійснення; відсутність відповідальності експертів за проведення правової експертизи, якщо подальше впровадження нормативно-правового акта засвідчило його серйозні недоліки та прорахунки.

До шляхів удосконалення проведення правової експертизи належать: обов'язковість дотримання перевірки проектів нормативно-правових актів на конституційність; законодавче визначення поняття «антикорупційна експертиза» та її впровадження під час розробки і прийняття законопроектів; залучення інститутів громадськості до проведення правової експертизи; встановлення єдиного законодавчого підходу до розуміння поняття «юридична техніка» та відповідність їй законопроектів, що виключатиме двозначність тлумачення юридичних текстів; забезпечення незалежності суб'єктів, які проводять експертизу, від суб'єктів законотворчості; обов'язковість врахування експертних висновків у законодавчій діяльності тощо.

Правова експертиза тісно пов'язана у правотворчості з правовим моніторингом. дослідження різнобічних питань правового моніторингу ґрунтовно здійснюється українськими (Т Анцупова, О. Богачева, Ю. Градова, О. Зайчук, В. Косович, О. Копи- ленко, М. Лисенко, О. Муза, І. Онищук, Н. Нижник, І. Шутак) та зарубіжними (А. Акмалова, А. Арзамасов, М. Глазкова, Д. Горохов, Ю. Градова, Ю. Тихомиров, Н. Толмачов, Н. Пожитков) науковцями. Ними розглядаються питання термінології, об'єкти та суб'єкти правового моніторингу, його різновиди, техніка виконання, правове забезпечення, технологічний алгоритм, теоретична і прикладна сутність. Моніторинг трактується як безперервне стеження за яким-небудь процесом із метою виявлення його відповідності бажаному результату [1, с. 538]. Моніторинг нормативних актів визначається як науково і методично обґрунтована система комплексної оцінки змісту і форми нормативних актів, що здійснюється на плановій основі шляхом отримання різних видів інформації, спостереження, аналізу, контролю і прогнозу, здійснюваних із метою створення якісної і ефективної системи нормативних актів [8, с. 6].

Моніторинг здійснюється на всіх етапах правотворчості. В Україні здійснюються такі правові моніторинги: законодавчої ініціативи, законодавчої пропозиції, законопроектів, законодавства. Система правового моніторингу включає зібрання інформації на предмет ефективності чинних нормативно-правових актів, їх оперативний аналіз, розробку прийняття рішення з метою подолання у них прорахунків, недоліків, колізійності та їх удосконалення.

Водночас в Україні донині відсутній нормативно-правовий документ, який має регулювати питання організації й проведення правового моніторингу, цілей і видів правового моніторингу, завдань, суб'єктів, об'єктів та стадій проведення правового моніторингу;, оцінки ефективності реалізації законодавчих актів, аналізу отриманих результатів тощо [9, с. 50]. «Механізм правового моніторингу перебуває на стадії формування і має фрагментарний, уривчастий характер; на сьогодні він стосується переважно законів України, тоді як підзаконні акти (зокрема акти відомчої нормотворчості) перебувають поза увагою Міністерства юстиції України, яке об'єктивно не в змозі охопити такий значний нормативний масив, а правореалізаційна практика взагалі перебуває поза межами правового моніторингу» [10, с. 10].

Удосконаленню правової системи буде сприяти постійне подолання колізій законодавчих актів та усунення прогалин у праві. Юридичною (правовою) колізією є зумовлений системою об'єктивних та суб'єктивних причин різновид протиріч у сфері права, сутність яких виявляється в наявності розбіжностей між приписами нормативно-правових актів чи нормативних та інтерпретаційних актів, що спрямовані на регулювання однотипних суспільних відносин чи роз'яснення правових норм [11]. за іншим підходом, колізія і розбіжність є різними явищами. В юридичній науці висловлюється думка, що колізія норм права і конкуренція норм права самостійні за своєю суттю. Колізія є дефектом у роботі законодавця, а конкуренція -- необхідним способом зв'язку правових норм (наприклад, співвідношення основних і кваліфікуючих складів злочинів в кримінальному праві) [12, с. 3]. Аналізуючи зазначену дискусію, В. Косович робить висновок, що наявність у конкуруючих нормах елементів неузгодженості щодо впливу на одинакові суспільні відносини створює передумови для правозастосувальних помилок та є одним із недоліків нормативно-правової бази [13].

Найбільш дієвим способом подолання і усунення колізій є така правотворча діяльність: 1) узгодження з прийнятим новим нормативно-правовим актом чинних нормативно-правових актів (внесення змін і доповнень); 2) відміна нормативно-правових актів, які не можуть регулювати нові суспільні відносини, що виникають; 3) обов'язкова експертиза законопроектів на предмет виявлення колізій правових норм; 4) залучення до розроблення нових законопроектів компетентних науковців; 5) підвищення професіоналізму і правової культури законодавців.

Однією з важливих функцій правотворчості визначається усунення прогалин у праві і прогалин у правотворчості. Поняття прогалин у праві, їх види, причини виникнення, способи подолання та усунення досліджують українські науковці (Ю. Власов, В. Ковальський, І. Козінцев, М. Кравчук, В. Кройтер, О. Скакун) та зарубіжні (с. Алексєєв, с. Курильов, В. Лазарєв, М. Маліков, А. Маліновський, Д. Туманов, А. Ціхоцький) науковці.

Під прогалинами у праві розуміється відсутність певних норм у правовій системі як наслідок недосконалої діяльності законодавчого органу, прогалинами у законодавстві є відсутність правової норми для регулювання певної сфери суспільних відносин. До основних причин появи прогалин у праві належать: фактична неспроможність законодавчого органу передбачити нові виникаючі суспільні відносини, здійснити правове регулювання всієї різнобарвності суспільних відносин; недоліки й прорахунки законодавчого органу щодо стратегічного планування правового регулювання суспільної сфери.

Аналіз правових прогалин дає змогу їх класифікувати: за часом виникнення -- початкові (не враховані під час розробки того чи іншого нормативно-правового акта) та поточні (виявляються у процесі правового регулювання); за чинністю -- реальні (дійсно мають місце у законодавстві) та уявні (немає необхідності у правовому регулюванні зазначеної сфери, зокрема правове регулювання не стосується певних сфер моралі).

Основними способами усунення прогалин є аналогія закону, аналогія права, міжгалузева аналогія, яку ще називають субсідіарним застосуванням норм права. Порядок застосування нормативно-правових актів у разі наявності аналогії закону та аналогії права вказаний у Листі Мін'юсту від 30.01.2009 р. № Н-35267-18. У ньому визначено, що аналогія закону -- це рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки. Застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом чи якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків із наявністю конкретних норм; аналогія права -- це рішення справи чи конкретного юридичного питання на основі принципів права, загальних начал і змісту законодавства. Аналогія не застосовується у кримінальному законодавстві та КУпАП. Аналогія закону допускається у Цивільному кодексі України, Цивільно-процесуальному кодексі України, Господарському кодексі України, Господарсько-процесуальному кодексі України, Сімейному кодексі України [14].

Науковці вказують на такі співвідношення прогалин у законодавстві та правотворчості: встановлення та усунення прогалин і правотворча діяльність співвідносяться як частина і ціле. Остання охоплює також необхідність реорганізації правового регулювання та заміни його іншими видами соціального регулювання, внесення у компетентний державний орган ініціативи про видання нормативно-правового акта, метою якого є закріплення ще не врегульованих суспільних відносин, одночасно означає наявність прогалин; розробка компетентними органами держави проекту нормативно-правового акта є фактично офіційним визнанням існування прогалин і етапом їх усунення; прийняття нормативно-правового акта означає, що прогалина усунута, тобто прогалина є причиною, а нормативно-правовий акт є наслідком [15]. Правові прогалини усуваються за допомогою правотворчого процесу, розроблення нових правових норм, внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів.

Висновки. Отже, функціями механізму правотворчості є такі важливі напрями її діяльності, як правове впорядкування суспільних відносин, розвиток та стабілізація правової системи, удосконалення процедури прийняття нормативно-правових актів шляхом впровадження правової експертизи законопроектів та правового моніторингу наслідків чинного законодавства, недопущення та попередження таких негативних явищ, як аналогія права і аналогія закону, усунення прогалин у праві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. 1440 с.

2. Ященко Р Функції правотворчості в контексті дослідження перехідних суспільств. URL: Іійр://р^о znavec. com.ua/ period/artide/14085/%D0.

3. Ведєрніков Ю.А. Теорія держави і права: навч. посібник / Ю.А. Ведєрніков, А.В. Папірна. URL: https://docs.google.com/ document/d/1BMYswd4WCukMGC3uT5HjUnwBdX5t1Mi8sQISLEpq3LI</edit.

4. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина. URL: http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI_ 2009/ TEorijaerjav _2009.pdf.

5. Синюков С.В. Механизм правотворчества: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Саратов, 2013. 241 с.

6. Дроботенко І.В. Особливості державного регулювання законотворчої діяльності в Україні URL: http://academy.gov.ua/ ej/ej6/txts/07divzdu.htm.

7. Заєць Ю.А. Методичні рекомендації на тему: правова експертиза нормативно-правових актів. Голосіївське районне управління юстиції у м. Києві. Київ, 2015. 16 с.

8. Наконечный Я.Е. Мониторинг в правотворчестве: проблемы теории и практики: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Москва, 2008. 202 с.

9. Нижник Н. Секторальний правовий моніторинг: постановка питання / Н. Нижник, О. Муза. Вісник Національної академії правових наук України. 2015. № 1 (80). С. 45-52.

10. Градова Ю.В. Інститут правового моніторингу як засіб оптимізації національної системи законодавства: конституційно-правовий аспект: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спеціальність 12.00.02. X., 2012. 20 с.

11. Зайчук О.В., Оніщенко О.М. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник. Київ: Юринком Інтер, 2006. URL: http://www.ebk.net.ua/Book/ law/zaychuk_tdp/part3/2105.htm.

12. Занина М.А. Коллизии норм права равной юридической силы (понятие, причины, виды). М., 2010. 144 с.

13. Косович В. Недоліки нормативно-правових актів України та шляхи боротьби з ними. URL: http://radnuk.info/ home/24139-2013-04-15-18-56-48.htm.

14. Звернення щодо порядку застосування нормативно-правових актів: Лист Мінюсту від 30.01.2009 р. № Н-35267-18. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws /show/v3526323-09.

15. Теорія держави та права: підручник / Є.О. Гіда, Є.В. Білозьоров, А.М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є.О. Гіди. URL: http://westudents.com.ua/glavy/69579-2164-progalini-v-zakonodavstv-ta-sposobi-h-usunennya-ta-podolannya.html/

Размещено на Allbest.ru